ЛЮБОВ СТВОРЮЄ ЦІННІСТЬ: Поради з виховання почуття впевненості в самому собі

 ЛЮБОВ СТВОРЮЄ ЦІННІСТЬ: Поради з виховання почуття впевненості в самому собіУ багатьох порадниках з виховання велика увага приділяється сприянню почуттю впевненості в собі, як, наприклад, у книзі Клаудії й Еберхарда Мюлан (Muelan, Claudia und Eberhard 1997, c.70): «Здорове почуття своєї цінності й упевненості в собі належить до найважливіших якостей, розвитку яких можуть сприяти батьки. І, згодом, ця якість багато в чому полегшить дітям життя, якщо не буде обмежена почуттям власної неповноцінності. Здорова самоповага додасть їм можливості сприймати себе позитивно, але, у той же час, реалістично, із упевненістю в собі, завдяки якій вони можуть просуватися в досягненні своїх цілей, а також справлятися з подоланням невдач. Вони знають, що їх люблять і, що їх цінують. Вони можуть сприймати себе такими, якими їх створив Бог, і радуватися тому, що Він робить у їхньому житті».

Що розуміється під позитивною впевненістю в самому собі?
Точно визначити, що ж таке позитивна впевненість у самому собі, не так вже й просто.
Коли ми хочемо описати це поняття, то зіштовхуємося, насамперед, з наступними супутніми визначеннями:
Спочатку ми знайомимося з визначенням «від протилежного», через відсутність почуттів власної неповноцінності, потім уже знайомимося з позитивним визначенням упевненості в собі, як переживанням своєї здібності бути до чогось придатними. І, нарешті, знайомимося із прийняттям себе, що розуміється, як здатність приймати себе, незважаючи на всі свої недоліки. Багато хто називає це самоповагою. До такого прийняття самого себе належить також реалістична самооцінка, тобто, здатність оцінювати себе й не занадто низько, і не занадто високо.

Межею позитивної впевненості в собі є самовпевненість.
У принципі, всі ці супутні визначення – відсутність неповноцінності, упевненість у собі, прийняття себе, самоповага, самовпевненість – більше доповнюють, ніж розділяють один одного.
Але всі автори єдині в одному: позитивне почуття впевненості в собі варто відрізняти від «самозакоханості» (нарцисизму).
Світські автори не схильні відрізняти впевненість у собі від «здорової гордості»: «Ти можеш пишатися тим, що ти це зробив».
Який вплив здійснює почуття впевненості в собі на наше життя?
Упевненість у собі як когнітивно-емоційна (як розумова, так і почуттєва) самооцінка своєї особистості, більш-менш інтенсивно й усвідомлено супроводжує все наше життя й, таким чином, робить на нього певний вплив.
Дослідження показують, що пережите почуття впевненості в собі впливає на нашу соціальну поведінку більше, ніж наші реальні здатності й можливості. А якщо наші здатності й можливості і впливають на нашу соціальну поведінку, тоді цей вплив проявляється більше через соціальні аспекти прояву цих здатностей і можливостей, а не через самі ці здатності й можливості.
• Яке положення я займаю в групі?
• Наскільки я маю потребу в самоствердженні?
• Як я поводжуся в суспільстві? Наскільки непевно я себе почуваю?
• Чи очікую я, що буду «відкинутий» групою?
• Наскільки я довіряю собі в цій ситуації?

Всі пункти такої самооцінки впливають на те, наскільки результативними будуть мої дії. При цьому легко примітити, що моє почуття впевненості в собі проявляється в різних групах і ситуаціях по-різному. Я знаю, що вдома мене поважають, я також знаю, що в моїй спортивній групі мене цінують, але у своєму класі я почуваю себе неповноцінним. Тобто, у мене немає почуття впевненості в собі, яке б охоплювало всі терени мого життя.
Нестабільність нашого почуття впевненості в собі дозволяє своїй протилежності, почуттю неповноцінності, у принципі, постійно ускладнювати наш розвиток і наше життя. Для протидії цим ускладненням ми й повинні виховувати здорову впевненість у собі.
Надалі я більш докладно поясню те, що впевненість у собі не виникає сама по собі, коли ми забезпечуємо переживання дитиною досягнень успіху або словесно виражаємо їй позитивну оцінку її дій. Я є прихильником такого виховання поваги до себе, у якому переживання своєї цінності створюється за допомогою розвитку стосунків.
Центральним пунктом такого виховання є наступне ствердження: Позитивна повага до себе виникає:
• З переживання почуття своєї цінності для іншої людини, і
• віри/довіри тому, що я, дійсно, є для неї цінністю.
Такими «іншими людьми», для яких я є цінністю, є, насамперед, особистості, оцінка яких має для мене значення, такі, як батьки, вчителі, групи однолітків, особистості, яким я наслідую, і для нас, християн – живий Бог… І значення кожної із цих значимих особистостей змінюється по мірі того, як я дорослішаю.
Отже, допомогти нам підвищити нашу впевненість у собі може не кожен, а тільки той, котрий дає нам знати, що ми для нього є цінністю, тому що ми йому довіряємо, і його думка є для нас значимою, важливою. Для маленьких дітей такими людьми є батьки, яким вони, у принципі, повністю довіряють, потім діти одного з ними віку й, потім, у підлітковому і юнацькому віці – неформальна група однолітків.
Моя дитина дорогоцінна – чи це, насправді, так і є?

Як правило, дитина дорогоцінна для своїх батьків.
Але є діти, які, відповідно до мірок, прийнятими мною, іншими людьми, нашим суспільством, не маючи ніяких успіхів або досить незначні успіхи в навчанні й поведінці, мають настільки мало шансів домогтися визнання своєї цінності, що нам важко сказати, що це добре, що вони є; що вони гарні, що вони є цінністю, і т.д.
Чи буде достатнім твердження, що, оскільки кожна людина є цінністю, то й такі діти є цінними. Цінними лише тому, що вони існують?
На ділі, кожна людина, кожна дитина є цінністю просто завдяки факту свого існування, тому, що вона є, але цей факт не є достатнім для того, щоб у самій дитині могло виникнути почуття своєї цінності, почуття впевненості в собі.
І я не вірю, що одними тільки простими порадами – сприяти переживанню дитиною досягнень успіху й висловлювати їй свою позитивну оцінку – навіть, якщо такі поради доречні, можна домогтися формування позитивного почуття впевненості в собі.
Якщо Ви, як батьки, хочете сприяти розвитку позитивної впевненості в собі Вашої дитини, то це є не стільки питанням методів виховання або виховних заходів, скільки питанням розвитку стосунків. Якщо щось у моєму серці є для мене цінністю, тоді я, як правило, не маю потреби в яких-небудь вказівках щодо того, як я повинен щодо «цього» себе вести:
• До цінної для мене вази я буду торкатися дуже обережно, щоб вона не розбилася.
• Цінну для мене картину я буду захоплено розглядати.
• З цінною для мене людиною я буду охоче проводити багато часу.
• Про цінну для мене книгу я буду позитивно висловлюватися.
Тому, найважливішим питанням є не просто: «Як я сприяю розвитку в моїй дитині позитивної впевненості в собі?», а, « чи має дитина цінність у моїх очах/у моєму серці?» І якщо я не можу відповісти однозначно ствердно на це питання, тоді: «Як мені навчитися у стосунках з дитиною відкрити її цінність, і через любов привести її до перетворення, розвитку?»
Розходження між обома грецькими поняттями любові, Еросом й Агапе, може нам у цьому допомогти. Ерос є любов’ю, що шукає цінність. Ерос шукає передумови того, чому я повинен любити, оскільки ці передумови мають для мене цінність. Агапе, навпаки, є любов’ю, що створює цінність, Агапе любить без передумов і без умов, без наявної для мене цінності. Агапе створює цінність сама.
Агапе є біблійним поняттям для любові. У Новому Завіті поняття Ерос не використовується.

Якщо ми у своїй дитині не відкриємо, спонтанно, наявність цінності, то це може свідчити про те, що наш погляд занадто сформований Еросом, любов’ю, що любить іншого тому, що це приносить мені які-небудь переваги або вигоди. Тільки коли ми навчимося нести назустріч дитині любов – Агапе, любов без усяких передумов і без «якщо ти будеш добре поводитися, тоді…», тільки тоді ми відчуємо, скільки було приховано в дитині всього того цінного, що тепер одержало можливість рости й розвиватися.
Цінність ми не знаходимо при якихось умовах, а ми її створюємо! Цінність мого партнера по стосунку повинна бути викохана любов’ю. Коли ми
• обходимося з нашою дитиною дбайливо, її розуміємо, боїмося її скривдити або поранити, коли ми сприяємо її успіху, підтримуємо, умовляємо, перестерігаємо, наставляємо, виховуємо,
• дивимося на неї віддано, любовно, допускаємо її близько до себе, даємо їй можливість проявити свої емоції і почуття, які пов’язані з труднощами, які вона переживає,
• добровільно проводимо з нею багато часу й чесно говоримо про неї позитивно, тоді ми створюємо й відкриваємо в ній цінність!
Більш складно це можна висловити в такий спосіб: цінність не є властивістю, а є якістю переживання стосунку.
Чи зуміли Ви зберегти які-небудь речі з Вашого дитинства, приміром, Вашого улюбленого плюшевого ведмедика? Якщо Ви його сьогодні спробуєте продати на «блошиному ринку», то, цілком можливо, що його ніхто не візьме й задарма. Але яким же цінним він є насправді! Але тільки для Вас! Його цінність виникає з Вашого відношення до нього. І так само все це відбувається й в інших Ваших відносинах і стосунках!

Корисні думки про те, як розвинути у Ваших стосунках з дітьми любов, що створює цінність

Діти, у принципі, мають цінність із тієї причини, що вони є дітьми. І цю цінність ми, дорослі, легко можемо не помітити, якщо ми залишаємося під владою нашого дорослого світу:
• Діти є одним зі знаків Царства Божого: «та й сказав: Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!» (Євангелїя від Матея 18,3). Що точно хотів сказати нам цим Ісус – про це різні автори тлумачать по-різному – але діти можуть допомогти нам уявити собі Царство Боже й шлях до нього.
• Діти подають нам приклади довіри: діти довірливі. Вони нагадують нам про наше власне дитинство й про «дитину усередині мене». Без них наш світ був би більш холодним і більш бідним.
• Діти – це дороговказ у майбутнє. Вони є нашими спадкоємцями. Вони продовжують родину своєю індивідуальністю. Вони є хранителями сімейних цінностей, як духовних, культурних, так і матеріальних.
• Діти мають потребу в батькові й матері, і виводять нас із нашої самотності й нашого егоїзму, надають сенс і ставлять завдання нашому існуванню.
• Ісус захищає малят – він незадовго перед цим підкликав до себе дитину -встановлюючи сувору кару: «Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити в морській глибині…» (Євангелія від Матея 18:6).
• Бог віддає перевагу «немовлятам», до яких, звичайно ж, варто відносити й дітей: «Того часу, навчаючи, промовив Ісус: Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив» (Євангелія від Матея 11:25)
• Бог дуже близький дітям: «Стережіться, щоб ви не погордували ані одним із малих цих; кажу бо Я вам, що їхні Анголи повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця, що на небі» (Мт 18,10)
Все це має відношення й до Вашої дитини, незалежно від того, як Ви її сприймаєте.

Як може моя дитина стати для мене цінною?
Чесно кажучи, якщо Вам важко спонтанно сприймати свою дитину як цінність, то змінити Вашу оцінку буде непросто. Чому?
Насамперед, це пов’язане з Вашим відношенням до самого себе. Те, наскільки цінними нам здаються інші, може залежати від того, наскільки цінними ми самі себе почуваємо й знаємо!
Якщо це, дійсно, так і є у Вашому випадку, якщо Ви самі страждаєте від почуття власної неповноцінності, то я не стану годувати Вас дешевими порадами про те, як Ви можете сприяти позитивній упевненості в собі Вашої дитини. Ви повинні приготуватися пройти довгий шлях самопізнання й саморозвитку, щоб самому відкрити в собі любов Бога до Вас і повірити в цю любов, а через цю любов відкрити й повірити в любов до Вас інших людей. На це буде потрібен час і допомога, щоб я, дійсно, міг повірити, що це добре, що я є. «Світ був би біднішим, якби мене не було!» Хто може сказати це про себе чесно й спонтанно?
Але, цілком може бути й те, що Вам важко дається сприймати Вашу дитину як цінність через те, що Ваша дитина, дійсно, не відповідає тому, що Ви, і, можливо, суспільство, що оточує Вас, вважаєте цінним. І ці мірки глибоко сидять у наших серцях!

Піддати перевірці ці мірки й зрозуміти, що мірки Бога зовсім інші в порівнянні з нашими мірками, знову ж, є не простим, а тривалим процесом, у ході якого ми змінюємося. Наші мірки є мірками наших батьків, нашого суспільства й культури, які не так вже й просто змінити одними тільки роздумами про них.
«… Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (Перша Книга Самуїла 16,7)
« Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло» (1 Кор.1, 27-29)
Якщо я хочу допомогти своїй дитині розвинути позитивну впевненість у собі, то я повинен визначити, наскільки я сам упевнений у собі, і перевірити, якими мірками я користуюся для визначення того, що є цінністю.
Як я можу дати дитині відчути, що вона для мене є цінною?
«Ото Мій Отрок, що Я вибрав Його, Мій Улюблений, що Його полюбила душа Моя! Вкладу Свого Духа в Нього, і Він суд проголосить поганам» (Мт 12,18)
Це Слово Боже, як ми можемо припустити, додало Ісусові впевненості в собі.
Ми можемо виділити в цьому Слові наступні елементи:
• Він був обраний.
• Він був улюблений.
• Бог благоволить до нього
• У ньому є присутнім Божий Дух.
• Він був використаний, покликаний
Почуття впевненості в собі є результатом послань про встановлення й розвиток стосунків -так, як це пережив Ісус:

«Я бачу тебе. Я обираю тебе»
Чи знайомо Вам таке переживання/спостереження з дитинства, коли, наприклад, у школі, під час уроку фізкультури, при формуванні команди кожний, по черзі, повинен вибрати наступного нового члена команди? Яким було для Вас переживання того, що тебе вибрали першим – або виявитися серед останніх?
Як я можу вибрати свою дитину? Як я можу усвідомлено побачити її в масі інших, наприклад, у групі дитячого саду, підійти до неї?

«Я звертаю на тебе увагу: я зважаю на тебе».
Ми не приймаємо рішення, не довідавшись думки дитини про це рішення – наприклад, у питанні вибору місця проведення відпустки. Вона повинна мати право брати участь у підготовці щотижневого меню. Ми зважаємо на те, який вантаж вона може нести -наприклад, під час пішохідної прогулянки. І коли її щось не вдається, то ми її втішаємо, незалежно від того, чи одержала вона погану оцінку або забила собі коліно.

«Я люблю тебе».
І проявляти любов не тільки словами, але й на так званих п’ятьох мовах любові. Є багато можливостей виразити свою любов:
• Дотик /тілесний контакт
• Подарунки (іноді й несподівані!),
• Похвала («Ти це добре зробив»)
• Спільне проводження часу («Коли ми знову підемо разом плавати?»)
• Люб’язність і надання допомоги («Пішли, я допоможу тобі з прибиранням») Схоже на те, що кожна людина/кожна дитина віддає перевагу певній формі прийняття любові. Якій із цих п’яти форм віддає перевагу Ваша дитина?

«Ти незамінний».
Радіти, коли дитина повертається, зі школи, з двору. З одного боку, дитина повинна учитися починати робити щось без своїх батьків, а, з іншого, таке відпускання не повинне сприйматися дитиною як знак байдужості. Перед далекою поїздкою влаштовується прощальний обід. Дитині показують, що розставання з нею дається нелегко, але, добре, що вона поїде в бажану поїздку.

«Я одержую від тебе задоволення»
Фото дитини стоїть на письмовому столі в офісі, тому що я із задоволенням на нього поглядаю. Дивіться на дитину, коли вона повністю є поглиненою грою зі своїми кубиками. Радуйтеся з нею, коли вона радіє. А тоді, коли вона припускається якої-небудь помилки, насамперед, у суспільстві, ставайте на її бік, «не зраджуйте» її через сором, навіть тоді, коли це Вам нелегко дається.

«Завдяки тобі виникає щось добре».
Почуття впевненості в собі виникає, коли я роблю щось цінне. Зробити що-небудь добре є набагато більше цінним, ніж зробити що-небудь корисне. Добре не вимагає
підтвердження, воно підтверджується саме собою. Очевидно, що той, хто бреше, краде або робить інші аморальні провини, тільки тоді зможе поважати себе, коли він все це залишить. І, навпаки, якщо наша дитина відмовляється від брехні, проявляє мужність сказати правду, то це підтверджує її цінність.
«Я довіряю тобі щось своє»
Також як Господь Ісус довірив нам свій Дух, довіряю і я дитині, і довіряю їй щось із того, що належить мені: вона носить моє прізвище, вона має право користуватися моєю дорогою кульковою ручкою, вона одержує ключ від вхідних дверей…

«Я маю потребу в тобі»
Мати право на допомогу татові або матінці в побуті, відповідно до можливостей свого віку, при покупках, на кухні, при ремонті, може бути честю.
«Але…!»
До неповторних особливостей нашої дитини належать також її «тіньові сторони», те, що нам, як батькам, заважає «прийняти» нашу дитину. Ми повинні знайти зовсім новий підхід, нове відношення до недоліків нашої дитини. Це відбувається двома шляхами:

Шлях перший: кожна людина, і, звичайно ж, моя дитина, є для мене особисто шансом і можливістю краще пізнати самого себе. Я повинен навчитися замислюватися про те, що я, якимсь чином, відбиваюся у своїй дитині.
Ісус указує нам на це: « І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого: Давай вийму я заскалку з ока твого, коли он колода у власному оці?» (Мт 7,3-4)
Чому мене так дратує саме цей недолік? Чому я не можу прийняти дитину в цьому або в іншому конкретному випадку? Чи не є це наслідком того, що я сам не можу теж саме прийняти в собі?
Коли я займуся скалкою в оці моєї дитини, то я у своєму оці відкрию власні колоди й сліпі плями, і я зможу по-новому пізнати себе, і недоліки дитини втратять нинішнє настільки загрозливе значення.

Шлях другий: просите Бога допомогти Вам відкрити слабкості й недоліки Вашої дитини як потенціал для її позитивного розвитку.
В (2 Кор.1,3-4) ми читаємо: « Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, що в усякій скорботі Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорботі знаходяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих. могли утішати, що перебувають у всякій скорботі тією розрадою, якою Бог утішає нас самих!».
Карстен Вагнер пише про це у своїй книзі «Покликання – пізнати шлях Божий і йти» (Wagner, Karsten, 1999, с. 53): «З тих, кого втішають, Бог робить тих, хто втішає, з у люблених – тих, що люблять, з помилуваних – тих, що милують, з розбитих і поранених – людей, здатних зауважувати й відчувати страждання інших …
Якщо ми йдемо цим шляхом, то наш первісний недолік милістю Божій перетворюється в чудесний потенціал, що, як правило, характеризується тонкою чутливістю й глибоким розумінням ситуації іншої людини; ми, нарешті, розуміємо, про що говорить інша людина. Досвід переживання власного відновлення може сприяти виникненню глибокої віри в зцілювальну руку Бога».
До того часу, поки це втішання виявиться в житті наших дітей і сьогоднішні «недоліки» принесуть плоди, буде потрібно, найчастіше, чимало терпіння, витримки й довіри до Бога!
«Бог робить із мінуса плюс. «Мінусова» колода може стати передумовою того, що, завдяки втручанню Бога, виникне плюс. Коли це відбудеться, то ми, зрештою, вийдемо із цього випробування багатшими, ніж ми були б без цього мінуса» (Wagner, Karsten, 1999, с.55).
Давайте молитися, щоб у наших душах виникла й залишилася надія на те, що Бог, у Свій час, зробить із недоліків наших дітей щось плідне.

Любов Бога створює нашу цінність
Після всього вищесказаного читач може задати собі питання: хіба не досить того, що я й моя дитина є нескінченно цінними для Бога, цінними настільки, що Він віддав за нас в Ісусові Самого Себе?
Так, це правда, що й нам, і нашим дітям варто відкрити для себе те, що наша впевненість у собі є не тільки результатом встановлених з нами людських стосунків, але й стосунків з Богом, які має право встановити кожний.
Але Бог хотів би передати Свою любов до кожного з нас не тільки безпосередньо, але, насамперед, через батьків. І Його любов, і людська любов не тільки доповнюють одна одну, але й взаємодіють.
Ми можемо сказати:
• Якщо дорослі хочуть відкрити для себе свою цінність, то вони повинні звернутися до любові Бога й до Його оцінки, щоб з Його допомогою «здійнятися» й, після цього, поступово відкривати свою цінність в стосунках з іншими.

• Для дітей все вищесказане діє у зворотному порядку: переживання міжособистісних стосунків, які відбиваються у міжособистісних оцінках, підготовляє Божі шляхи і є важливою передумовою для наступного переживання стосунків з Богом.
Бог створює нашу цінність за допомогою встановлення й розвитку стосунків з іншими. Бог створює нашу цінність за допомогою стосунків з Ним Самим.

Те, що Бог сказав Ісусові, Він говорить кожному з нас.
• Ти обраний.
• Ти улюблений.
• До тебе благовоління Моє.
• Мій Дух у тобі.
• Я використаю тебе, ти покликаний Мною.

Ми, дійсно є дочками й синами Бога.
Ми породжені знову. Старе пішло. Нове трапилося!
Дух Божий живе в кожному з нас!
Він любить нас. Його любов створює нашу цінність!
Він зберігає нас, як Свою зіницю ока!


«Знайшов Він його на пустинній землі та в степу завивання пустельних гієн, та й його оточив, уважав Він за ним, зберігав Він його, як зіницю оту свого ока.» (Второзаконня 32,10)
«Хорони Ти мене, як зіницю Свою, дочку ока, у тіні Своїх крил заховай Ти мене» (Пс.16,8)

Вернер Мaй
Ваше “Ні” дитині: заборона чи допомога?

Вернер Мaй, 1949 р.н, дипломований психолог
з 1988 р. співробітник ІГНІС-Академії (IGNIS-AKADEMIE) Християнської Психології (IACP) в Кітцінгені, Німеччина (www.ignis.de).
Президент Європейского Руху за Християнську Антропологію, Психологію та Психотерапію