Про дітей, теорію прихильності та про нас з вами…

Про дітей, теорію прихильності та про нас з вами...
Через півроку після народження своєї донечки я задала собі питання: «Чому мені часом буває так важко? Це моя друга дитина, мені не потрібно прати білизну в тазику, мені не потрібно годувати поросят-корову-гусей, мені не потрібно готувати на величезну родину, але чому мені часами так важко?». Напевно, ніколи виховання дітей не було настільки складним, як у сучасному суспільстві. І здавалося б, у нас є безліч сервісів та пристроїв, що полегшують наш побут, але часто у мам опускаються руки від власної безпорадності.

Відповідь проста, і в той же час складна. За останніх, мабуть, років 100 був втрачений інтуїтивний підхід до виховання дітей. Теорія прихильностіі допомагає через розум, через осмислений підхід відновити зв’язок з материнським серцем, інстинктами і інтуїцією. Те, що раніше ми отримували з молоком матері, молодим мамам XXI століття доводиться отримувати ззовні, інтегрувати у своє життя, в свою сім’ю.

Про історію і суть теорії прихильностіі можна говорити годинами. Вивчення психології розвитку дитини, особистості з точки зору теорії прихильності почалося відносно недавно, в 50-ті роки ХХ століття. Дж. Боулбі і його колега М. Ейнсворт в своїх роботах зробили перші кроки в цьому напрямку. На сьогоднішній день величезну наукову діяльність у даній сфері проводить інститут Г. Ньюфелда в Канаді.
Коротко зміст теорії прихильності мені б хотілося викласти «методом від супротивного», тобто показати альтернативу тим методам, якими виховували нас в дитинстві.

Пригадую, перші рекомендації, які я отримала від своїх рідних, коли народилась моя старша донька, були: «Не бери дитину на руки за першим покликом, привчиш, а потім з рук не злізе і будеш мучитися!». На сьогоднішній день проведено величезну кількість досліджень, які доводять, що потреба дитини в ніжності та увазі – це базова потреба, така ж, як вгамування голоду чи повноцінний сон. Тим самим ми даємо сигнал дитині: нехай в цьому світі не так комфортно, як в утробі матері, але існують руки, в яких ти будеш почувати себе безпечно. Це важлива і необхідна умова для міцного фундаменту в подальшому надійних відносин. Тут обмовлюся, що нашою метою як батьків є розкрити потенціал дитини, допомогти їй подорослішати і стати зрілою особистістю. При цьому наші відносини є тим маяком, індикатором, який допомагає зорієнтуватися на шляху виховання дитини.

Дитина росте, і ближче до року, крім базових потреб, починають з’являтися різноманітні «хочу»: помацати гарячий чайник, відкрити духовку під час приготування їжі, потягнути кішку за хвіст. У житті дитини з’являтися перші «не можна» і перші сльози від того, що неможливо отримати бажане. Як діяти в даному випадку? Відволікати, постійно переключати увагу? Повірте, в якийсь момент малюк захопиться чимось іншим, а в якийсь буде наполегливо «стояти на своєму». І в такі моменти навколо дитини можуть почати розгортатися цілі вистави з бубнами-танцями-піснями, щоб тільки дитина не плакала! Але в цих сльозах немає нічого страшного. Відволікаючи дитину, ми не даємо їй зіткнутися з даремністю, марністю своїх дій, «відпустити» ситуацію, виплакати її. Сльози марності (термін теорії розвитку) допомагають адаптуватися там, де ми не можемо змінити ситуацію.

Далі – більше. Ми ставимо дитині заборони, вибудовуємо кордони і чекаємо від неї слухняності. Якщо ж дитина не слухається, в хід йдуть виховні інструменти, і, напевно, найпопулярніші з них – це методи так званої роздільної дисципліни, бо вони найшвидше коригують поведінку дитини. Поставити дитину в кут “на подумати”, пригрозити своїм відходом (залишити одного), тайм-аути і т.п.

Чи задумувались ви, що відбувається з дитиною в такі моменти? Дитину “накриває” тривожність, вона боїться втратити маму і готова зробити все, що завгодно, тільки б повернути її любов. І ось начебто інцидент вичерпано, дитина поводиться пристойно, але тривожність нікуди не зникла, вона буде виходити в істериках на «порожньому» місці, в нічних кошмарах, в обгризених нігтях, в монстрах під ліжком. Список можна продовжувати. Але найсумніше, що такими способами виховання ми сильно підриваємо наші стосунки з дитиною!

Хочеться відзначити ще один момент. Це дитячі ігри. Як часто доводилось мені чути, як мами поправляють своїх малюків: «Ні, так неправильно!», «Це нецікаво!», «Потрібно робити так», «Так ніхто не грає!». Дуже важливо надати дитині простір і безпосередньо сам ігровий матеріал, будь то пісочниця або 125 крихітних автомобілів, і дозволити дитині зануритися в цей світ з головою, дозволити пробувати нестандартні способи гри, вільної гри. Якщо ж дитині знадобиться ваша допомога, вона дасть про це знати, голосно і наполегливо.

Миру та благополуччя Вам та Вашим родинам