Домашня Церква » Подружнє життя » Виховання дітей » Кишенькові гроші: давати чи ні?

 

Кишенькові гроші: давати чи ні?

Автор: Христинка від 25-01-2015, 20:47, переглянули: 782

Кишенькові гроші: давати чи ні?
Думки поділяються щодо квоти, віку дитини і щодо мотивів, але не щодо самого факту давання дитині грошей. Не підлягає сумнівам, що гроші становлять важливий елемент життя. Також не підлягає сумнівам, що вміння обходитися з грошима це життя полегшує.

Коли саме молода людина має навчитися ощадливості або мудрого вирішування фінансових питань? Навіть якщо вони на рівні «купити пачку чіпсів чи не купити». Це можливо тільки тоді, коли дитина має постійне надходження готівки і повну можливість нею розпоряджатися. І ще одна річ. Батько (мати), даючи дитині гроші, тим самим сигналізує, що має до своєї дитини довіру. Каже без слів: «Ти вже настільки зрілий, що можеш сам щось вирішувати». Для дитини це дуже важливо.

Вартість грошей

Квота кишенькових грошей в усій цій історії — питання другорядне. Відомо, що для старшокласника 20 чи 50 грн. на тиждень — замало. Але для першачків цілком може вистачити. Йдеться не так про розмір, як про сам факт посідання чогось, чим можна розпоряджатися.

Проте самого по собі давання грошей теж замало. Дорослий не повинен піддавати сумнівам фінансові рішення дитини. Якщо він почне це робити — дитина втратить відчуття, що то її гроші, а виховний ефект кишенькових грошей лусне, як мильна бульбашка. Якщо молода людина хоче витратити кошти на нічого не варті цяцьки — нехай вона це зробить. Варто поділитися з нею своєю думкою, але не можна їй цього забороняти. Так, це достатньо важко. Тим більше що дитина неспроможна оцінити вартості грошей. Батьки знають, що «гроші з неба не падають». Дитина, особливо ж така, яка тільки починає вчитися розпоряджатися грішми, цього знання не має. Але давати їй кишенькові — це, власне, вчити її цього. З погляду дорослого, переважна більшість грошей, які дістаються дитині, тратиться на дурниці (гм, а ми, дорослі, завжди купуємо все раціонально?). На солодке, пам’ятки (черговий жахливий магнітик із поїздки) та іграшки. Іграшки, які незадовго розвалюються і надаються тільки до смітника. Дорослого це дратує; дитину вчить.

Дорослий може і повинен звертати увагу дитини на нераціональну витрату грошей, але — і це варто ще раз підкреслити — не повинен втручатися в розпорядження ними. Що старша дитина, то більше її знання про гроші, ощадливість і керування фінансами. Але — знову з батьківського погляду — більшість купованого просто непотрібна. Може, тепер молода людина вже не купує іграшок чи пам’яток, але вже точно купує одяг, косметику, ігри чи музику. Для старшокласника це важливо. І вчить. Батьки мають бути порадниками, а не розпорядниками.

Як радити?

Не йдеться про поради щодо купівлі конкретних речей. Батьки повинні, наприклад, розмовляти про цілі ощадливості. Може, варто додатково мотивувати молоду людину, вказуючи, що як вона заощадить на щось серйозне (канікули з мовним курсом, тенісну ракетку чи фотоапарат), то другу половину коштів їй дадуть? Однак найкраща мотивація і школа — це спостереження за батьками. Дитина вбирає в себе не тільки те, що ми кажемо, але й те, що ми робимо. Якщо ми самі витрачаємо гроші на дурниці, то й дитина купуватиме подібне. Варто довести до свідомості дитини: те, що ми можемо кудись поїхати на відпочинок, становить результат цілорічних заощаджень. Добре ходити за покупками з дитиною і показувати, що інколи варто добре роздивитися навколо, аби знайти певний продукт дешевше, а не одразу біля каси. Варто читати етикетки, бо більша упаковка зовсім не завжди означає більшу кількість продукту. Варто показати, чому інколи краще купити більшу упаковку (бо тоді продукт у перерахуванні на одиниці виявляється дешевшим), а іншим разом — меншу (бо, наприклад, продукт зіпсується раніше, ніж буде використано всю упаковку). Спільні покупки — прекрасна нагода відстежити фінансову поведінку дитини. Йдучи до магазину, можна сказати малечі, щоб узяла свій гаманець. Дитина дістає кишенькові не для того, щоб батьки продовжували їй купувати все! Самого факту наявності грошей у гаманці ще замало. Щоб освітній ефект був достатньо швидким, доросла людина має переказати дитині конкретні знання.

Більше чи менше?

І, повертаючись до конкретних сум: вочевидь вони залежать від заможності батьків, але навіть у скромному домі варто застановитися над регулярною виплатою символічних кишенькових грошей. Уміння управлятися з грошима становить важливий елемент виховання. У домах, де батьки можуть собі дозволити виділяти дітям навіть великі кишенькові, варто установити їх рівень так, щоб дитина діставала більш-менш так само, як її ровесники. Занадто великі квоти зменшують бажання заощаджувати. Крім того, дитина з товстим гаманцем викликає інакше сприйняття у своїй групі. І воно зовсім не обов’язково хороше. Ровесники будуть крутитися довкола неї, бо знають, що багатший приятель може їм купити солодощі або напої. У такій ситуації важко будувати стосунки, базовані на дружбі. Переважають ті, що їх можна назвати бізнес-стосунками.

Давати гроші щомісяця чи раз на тиждень? Молодшим можна давати менші гроші, але частіше. Старшим можна виплачувати їхні кишенькові щомісяця. Але й частотність тут має другорядне значення, бо найважливішою буде регулярність. Під жодним приводом не можна давати дитині гроші раніше, просто тому, що вона вже витратила попередню суму. Таким чином ми не навчимо її ощадливості. Не можна також і затягувати виплату. Дитина не повинна постійно нагадувати про свої гроші. Якщо ви вже визначили, що гроші мають бути виплачувані, наприклад, щонеділі увечері, то саме так і має бути. Якщо це буде то в неділю, то у вівторок, а ще колись (наприклад, не маючи дрібних) ми вирішимо, що наступного разу буде подвійна виплата, — то цим ми показуємо дитині: умову можна ламати. Тому не дивуймося, що й дитина почне порушувати умови, досягнені в інших справах. Поза тим, недотримання умов показує, що і батькам, і тому, що вони кажуть, довіряти не можна.

Банк? Чи шкарпетка?

Чи варто створювати для дитини рахунок у банку? Деякі інституції пропонують продукт, призначений для молодих клієнтів. Колись у школах існували свої «ощадкаси». У разі молодших дітей банк і рахунок — погана ідея. Дитина, щоб відчути володіння грошима, повинна їх бачити і мати до них фізичний доступ. Рахунок у банку для малої дитини — абстракція, обгортка замість цукерки. Та й доступ до цих грошей буде для малого ускладнений. Не вдасться бігати до банку щоразу, коли захочеться купити жуйку чи морозиво в магазині за рогом. Навіть якби такий рахунок передбачав банкоматну карту. І серед дорослих більшість людей витрачають електронні гроші менш раціонально, ніж «живі» паперові. В разі дитини цей ефект буде ще сильніший. Крім того, дитина, роблячи навіть скромні покупки, вчиться рахувати, додавати, віднімати і перевіряти, в чому полягає видача грошей на касі. Картка до банкомату не гарантує набуття таких умінь.

Проте варто замислитися над створенням рахунку для дитини старшого віку. Зокрема коли гроші відкладають для закупівлі чогось серйозного. Рахунок, картка, перекази й банківські чеки — це черговий крок в економічній освіті дитини. Крок, який варто зробити достатньо рано — але не зарано.

При нагоді варто замислитися, чи у дітей, які мають готівку в гаманцях, варто позичати. Батьки повинні уникати цього. Якщо раптом стався клопіт (ми на касі й нам трохи забракло грошей), то позичені гроші треба повернути якомога швидше. Якщо ми цього не зробимо, дитина дістане сигнал, що заощаджувати не варто, мати готівку при собі — не варто, бо існує ризик, що ці гроші забере собі дорослий. Дитина, про що дорослі часто забувають, це істота раціональна. Вочевидь на іншому рівні, але вона так само, як дорослий, вчиться на прикладах. Якщо вона виконує свої «законні обов’язки» (навчатися, допомагати в хатніх справах, опікуватися молодшими дітьми), то не повинна розраховувати на «оплату послуг». Кишенькові — знак довіри і підвищування до себе, до дорослого рівня, а не оплата за буття «хорошою дитиною». Натомість вона може дістати оплату до своїх кишенькових за якусь додаткову роботу, поза колом обов’язків.

Ну й останнє. Кишенькових не можна виплачувати ціле життя. Дитина виростає і перестає бути дитям, починає заробляти сама. Тому старшим дітям уже можна зменшувати кишенькові, заохочуючи їх знаходити нерегулярну працю. Підлітки, за законом, можуть працювати і з 16 років. Труд має цінуватися, заробок повинен щось важити. Так формується тверезий підхід до справ і відповідальність за себе.

http://www.credo-ua.org



Категорія: Подружнє життя » Виховання дітей

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: