Домашня Церква » Подружнє життя » Виховання дітей » Як дітям любити батьків? Поради старця

 

Як дітям любити батьків? Поради старця

Автор: Мирон від 29-05-2018, 11:25, переглянули: 1734

Як дітям любити батьків? Поради старця


Про повагу і любов дітей до батьків


Повага дітей до батьків і старших
Коли дитина маленька, вона не виконує ніякої роботи. Про її харчі, одяг і таке подібне піклуються батьки. Батьки допомагають дитині від любові. Дитина не працює — вона може виконати лиш невеликі домашні доручення. Але хіба ця робота може зрівнятися з тією працею чи витратами, які роблять заради неї батьки? Якщо, ставши дорослою, дитина не розуміє, що дали їй її батьки, то це дуже велика невдячність.
Колись батьки карали дитину тілесно, і вона приймала тілесні покарання без помислів [образи]. Часто вона навіть не розуміла, за що її били. Але сьогоднішні діти — це одне суцільне "навіщо й за що?". Самі суперечки. У них нема простоти. Все, що відбувається, вони піддають суду й оцінці. Однак Божественна Благодать таким чином не приходить. Якщо дитина не відчуває свого батька батьком і не приймає батьківського покарання, то вона — дитина незаконна1. Деякі діти, варто лиш батькам зробити їм маленьке зауваження, відразу починають погрожувати: "Я поріжу собі вени!" І що залишається робити батькам? Вони поступаються, а в остаточному підсумку діти псуються й гинуть.
Дитина має зрозуміти, що коли інколи батьки й дають їй запотиличника, то роблять це не зі злості, але з любові — для того, щоб вона виправилася, стала кращою й згодом раділа Ми, коли були маленькими, приймали все: і батьківську ласку, і батьківські ляпаси, і батьківські поцілунки. Ми розуміли, що все це батьки робили для нашого блага. Ми мали до [наших батьків] велику довіру. Іноді бувало й таке: у чомусь був винен один брат, а мати лаяла іншого, тому що вона не встигала провести "судове розслідування". Однак винний, бачачи, що через нього дісталося іншому — невинному, признавався у своїй провині, тому що його звинувачувала совість. І в такий спосіб винуватий брат або сестра діставали виправдання.
У сім'ї молодші повинні мати повагу і до батьків, і до старших [братів і сестер]. Молодші повинні відчувати повагу, підлеглість й вдячність до старшого за необхідність. Старші, у свою чергу, повинні відчувати до молодших любов, допомагати їм і захищати їх. Коли молодший поважає старшого, а старший любить молодшого, то створюється прекрасна сімейна атмосфера. Мій батько казав нам: "Слухайтеся вашого старшого брата". Ми знали, що батько любить нас всіх, і поводилися з ним дуже вільно. А ось старшому братові, не знаходячи в ньому батьківської любові, ми робили більший послух2.
Коли чоловік і жінка поважають одне одного, а діти поважають батьків, то життя в сім'ї йде розмірено, як годинник. У такій сім'ї старший син ніколи не скаже матері щось на зразок "дивись мені, мамо, щоб ти більше такого не робила" або "чому ти зробила все навпаки?" Але в такій сім'ї й батько не розмовляє з матір'ю подібним тоном. Дорослий може жартувати з дитиною, щоб її потішити, але дитина, відчуваючи радість від жартів дорослого, не повинна поводитися з ним безцеремонно й фамільярно. Коли я був у монастирі Стоміон й іноді відлучався з монастиря в місто за покупками, один малюк, будинок якого стояв просто на дорозі, підбігав, лише вгледівши мене, і я цілував йому ручку. Потім він звик до цього й, підбігаючи до мене, сам простягав свою ручку для того, щоб я її поцілував! Я робив те, що він хотів. Але потім його батьки попросили: "Отче, не треба цілувати йому руку, тому що він бігає за священиками, простягає їм свою ручку для поцілунку, а якщо вони цього не роблять, починає ридати".

Як дітям любити батьків після того, як вони створять свою власну сім'ю
Благий Бог влаштував так, що чоловік і жінка пов'язуються між собою такою любов'ю, що залишають навіть своїх батьків. Якби цієї любові не було, то люди не могли б створити власну сім'ю. Завдання батьків завершується, як тільки їхні діти створюють власну сім'ю [або стають ченцями]. Після цього діти заборгували батькам лише [дві речі]: величезну повагу й стільки любові, скільки потрібно відчувати до своїх батьків. Я не хочу сказати, що чоловік і жінка не повинні любити своїх батьків. Ні. Але спершу вони повинні мати велику любов між собою й [тільки] потім любити своїх батьків. Чоловік і жінка мають любити одне одного так сильно, щоб їхня любов переливалася через край. І вже від цього перевиливу подружньої любові вони повинні виявляти до батьків свою повагу й подяку. Любов має бути благородною, так, щоб кожен із подружжя якнайбільше піклувався про батьків іншого.
Щоб у сім'ї панували мир і злагода, дуже допоможе ось що: чоловік має любити свою дружину більше, ніж свою матір і більше, ніж кого б то не було зі своїх близьких і рідних. Любов чоловіка до батьків повинна литися через його дружину. Звичайно, і дружина повинна поводитися так само.
Я знаю сім'ї', у яких на початку подружнього життя чоловік і дружина мали проблеми, незгоди, тому що хтось із подружжя любив свою матір надмірною любов'ю. Ця любов починається від любочестя, яке мають син чи дочка, відчуваючи до своєї матері велику подяку. Однак потихеньку, коли чоловік і жінка прив'язуються одне до одного, ця проблема зникає. Адже якби відразу після весілля один із подружжя дарував іншому таку любов, яка була б сильнішою за любов материнську, це було б неприродно.
Якщо чоловік поважає тещу й тестя, то це робить йому честь, так само, як невістці робить честь повага й любов до свекрухи — жінки, яка народила її чоловіка, виховала його, і зараз він — її чоловік і її радість. Якщо чоловік і дружина мають подібні почуття й подібні думки, все це непомітно наставляє душі їхніх власних дітей.
Мати до одруження сина знаходила в його любові чималу втіху. Але літні люди знову стають дітьми. Одруживши сина, мати відчуває себе так, як відчуває себе старша дитина, побачивши в обіймах своєї матері іншого — тільки що народженого малюка. Бачиш як: якщо людина не відітне свої пристрасті замолоду, то, з роками сила її волі ослабне й пристрасті стануть сильнішими. Але невістка не повинна на це ображатися.
А якщо вона ще й доглядає за своєю старою свекрухою, то хай трішки потерпить, щоб не втратити винагороду, яка нараховується їй за ту турботу, що вона їй надає. Якщо зараз вона з терпінням доглядає за свекрухою, то потім, коли всі скорботи будуть позаду, вона буде радіти від того добра, що зробила.
Але, звичайно, і свекруха повинна любити своїх невісток, як власних дочок. Моя бабуся по батькові любила мою маму сильніше, ніж мого батька. Коли одружилися мої брати, сусідки хитали головами й запитували в моєї матері: "Ну, зараз понаїдуть невісточки..." А мати відповідала їм: "Чому ви так кажете? Мене моя свекруха любила більше, ніж свою дочку. То чому ж мені не любити моїх невісток?" І дійсно, вона теж любила їх, як дочок.

Старість смиряє людину
Як же смиряється людина в старості! Літній чоловік поступово втрачає сили й стає схожим на пристарілого сокола. Коли сокіл старіє, у нього випадає пір'я, й крила стають схожими на поламані гребінці. Пам'ятаю, один член Духовного Собору3 з монастиря Філофей4 у 1914 році — ще будучи мирянином — добровольцем поїхав зі Смирни воювати в Албанію, для того, щоб помститися туркам, які зарізали його батька. Одного разу він упіймав турка й хотів перерізати йому горло. Турок заблагав: "Наша віра груба. Вона вчить нас різати й убивати. Однак ваша віра не така. Христос не вчить вас убивати". Ці слова настільки його перевернули, що він викинув гвинтівку й негайно подався на Святу Гору. Він став ченцем, став членом Духовного Собору, однак отаманський дух з нього не вивітрився. Він був відповідальним за всі послухи, і всі ключі від комор висіли в нього на поясі. Ніхто з братії не насмілювався сказати йому щось наперекір. Якщо котрийсь із ченців забував звернутися до нього як було заведено: "Старче Спиридоне", то він втрачав самовладання. Одного разу під час Великого Посту у монастир прийшла розбійницька банда й зажадала у ченців сиру. Тоді до бандитів вийшов отець Спиридон і "привітав" їх так: "Ах ви, свині! У Великий Піст прийшли сиру просити?" — сказав та й повикидав їх за ворота. Іншого разу ченці розібрали панікадила5, щоб їх почистити. Бандити, побачивши різні блискучі завитки від панікадила, подумали, що вони золоті. Прийшовши в монастир, вони повкидали ці завитки в мішки й зібрали з усієї округи мулів, щоб навантажити на них ці мішки. Отець Спиридон, як тільки це побачив, схопив бандитів за комір, забрав їхні мішки й вивалив все це на землю. "Шпана ви, шпана! — сказав він їм. — Так це ж дешеві залізця! Такі ж дешеві, як ваші мідні лоби!" Цей чоловік не знав, що таке боягузтво. Однак на старість він захворів і смирився. Мені дали послух доглядати за ним. Одного разу він мене попросив: "Помолись, Оверкію6, щось мені недобре". Я підвівся й почав уголос молитися по чотках: "Господи, Ісусе Христе, помилуй раба Твого старця Спиридона". — "Дурень, — каже, — не "старця
Спиридона", а Спирька!" Як же смирила його хвороба й старість! Колись би хтось спробував, не назвати його "старцем Спиридоном"!
І мій батько в старості смирився від мухи. Одного разу моя сестра побачила: він плаче. "Що з тобою, батьку?
— запитала вона. — Може, тебе скривдив хтось із онуків?" — "Ні, ні, — відповів він їй. — Що таке людина... Я хотів прибити муху мухобійкою і не зміг цього зробити. Я намагався прибити Ті справа — вона летіла ліворуч, хотів прибити зліва — вона летіла праворуч! Я, коли був молодим, стріляв так влучно, що четів7 не вбивав, а обстрілював їх з усіх боків, так що кулі лягали впритул, і так змушував їх здаватися. Коли мені було шістнадцять, я поранив лева й вступив з пораненим звіром у сутичку. А зараз не можу вбити мухи! Е, людина є істота нікчемна". Нещасний відчував одне велике "нічого", нуль, так немов би він нічого не зробив у своєму житті.
А знаєте, як смиряються старенькі ченці в притулках для літніх ченців у святогорських монастирях! Над ними здійснюють ще один... чернечий постриг! їм обстригають волосся, щоб воно було коротким і його було легше мити. їм обстригають бороду, тому що в них тече слина, випадає з рота їжа. І як їх потім чистити? Цей постриг — останній постриг. Постриг смирення!

Винагорода за догляд за літніми людьми
До чого докотився світ! І у Фарасах, і в Епірі доглядали навіть за старими тваринами. Ну, за мулами — зрозуміло, чому [ — їхнє м'ясо не вживається в їжу].
Але ж й тих тварин, м'ясо яких вживали в їжу, теж не різали, залишали живими. Приміром, старих биків, якими колись орали, господарі шанували. Вони їх доглядали, піклувалися про них у старості, примовляючи: "Це ж наші годувальники". Тобто робочі тварини, які трудилися в полі, мали добру старість. І тоді ж у людей не було технічних засобів, які є сьогодні. Треба було в ручному млині змолоти і подрібнити кормову сочевицю, щоб нещасний старий бик міг її прожувати. А люди нинішні про подібні речі забули: вони не піклуються навіть про старих людей, що вже там казати про старих тварин!
Ніколи в житті я не відчував себе так добре, як у ті кілька днів, коли мені дали послух доглядати за одним літнім ченцем. Догляд за літніми людьми приносить велику винагороду. Мені розповідали про одного послушника на Святій Горі, який був одержимий страшним бісом. Йому дали послух доглядати за шістьма старенькими ченцями в монастирському притулку для літніх. Ті роки були важкими, у людей не вистачало засобів, які полегшували б їхню працю. Бідолаха звалював собі на плечі тюк зі старечою білизною й тягнув все це до далекого ставка, де прав все це за допомогою лугу. Минуло трохи часу, він звільнився від біса, яким був одержимий, і став ченцем. Це відбулося не тільки тому, що сам він жертвував собою заради інших, а ще й тому, що дідусі-ченці давали йому свої благословення.
Багато чоловіків і жінок обурюються і нарікають на труднощі, які виникають у їхніх сім'ях через дивацтва й бурчання літніх людей, що живуть з ними. Ці люди забувають про ті "номери", які самі колись викидали, будучи дітьми, про те ниття й дивацтва, якими вони тоді мучили інших. Вони не пам'ятають, що плачем і примхами самі не давали спокою батькам. Тому Бог допускає таким людям терпіти труднощі, пов'язані з доглядом за літніми людьми, — щоб вони хоч якось "розплатилися" за труднощі, які колись створювали іншим. Зараз прийшла їхня черга підставити своїм старим батькам плече і з вдячністю подбати про них, згадуючи жертви, на які батьки йшли заради них самих, коли вони були дітьми. Ті, у кого нема почуття обов'язку до своїх батьків, будуть суджені Богом як несправедливі й невдячні люди.
Я бачу, що часто причина тих мук, що їх зазнають багато мирських людей, полягає в тому, що батьки тримають на них образу. Сім'ї страждають через те, що в них не піклуються про дідусів і бабусь. Яке там благословення будуть мати діти, що виросли в сім'ї, де нещасну бабусю або бідолаху-дідуся відвезли в будинок для літніх, залишили там помирати з душевним болем, забравши собі їхнє майно і не давши їм потішитися своїми онуками? Сьогодні приходила одна жінка похилого віку й розповідала мені, що в неї четверо одружених синів. Всі вони живуть в одному міському кварталі, але вона не може з ними зустрітися, тому що одного разу "посміла" порадити своїм невісткам: "Майте між собою любов, ходіть до церкви!" Почувши це, вони просто розлютилися! "Щоб ноги твоєї більше не було в наших домах!" — сказали вони їй. Нещасна не бачила своїх дітей уже п'ять років. "Помолись, отче мій, — просила вона зі слізьми, — адже в мене є й внучата. Помолись, щоб я побачила їх хоча б уві сні". Е, ну яке там благословення будуть мати діти цієї жінки?
Бабуся в сім'ї — це велике благословення, але такі люди цього не розуміють. Як правило, чоловіки старіють раніше, і за ними доглядають дружини. Коли чоловік помирає, діти забирають бабусю до себе в дім, щоб вона доглядала за внучатами і не відчувала себе нікому не потрібною. Якщо діти роблять так, це дуже добре. У такий спосіб і старенька матір знаходить спокій, і сім'я отримує допомогу. Бо ж мати через безліч своїх справ не встигає дати дітям необхідну ніжність і любов. Саме усе це дає дітям бабуся, тому що вік бабусі — це вік любові й ніжності. Подивися: коли дитина пустує, мати її лає, а бабуся — пестить. Коли діти перебувають під доглядом бабусі, мати встигає завершити всі свої справи, діти оточені ласкою і любов'ю, але й сама бабуся зігріта любов'ю своїх онуків.
Людина, яка піклується про своїх батьків, має велике благословення від Бога. Один парубок, одружившись, поділився зі мною своїми планами: "Геронде, я хочу побудувати будинок і на першому поверсі влаштувати дві маленькі квартирки для моїх батьків і для тещі з тестем". Знаєте, як це мене зворушило! Знаєте, скільки благословень я дав цій людині! Дивно: чому багато чоловіків і жінок цього не розуміють?
Кілька днів тому до мене прийшла одна жінка й попросила: "Отче, моя мати розбита паралічем. Як же я втомилася! Вісім років перевертати її з одного на інший бік!" Чуєш, що діється? Дочка говорить про свою матір у такому тоні! "О, — кажу, — твоя проблема вирішується дуже просто! Зараз я помолюся, щоб тебе на вісім років розбив параліч, а твоя мати видужала й за тобою доглядала". — "Ні, ні, отче!" — закричала вона. "Чотири роки, — кажу, — принаймні, чотири роки тобі необхідно! Як же тобі тільки не соромно? Що краще? Бути здоровою, не відчувати болю і доглядати за хворою людиною, маючи при цьому винагороду від Бога, чи страждати, бути не в змозі поворухнути ногою, смирятися й просити: "Принеси мені, будь ласка, сечоприймач, поверни мене на інший бік, підсунь мене до стіни...?" Коли ця жінка почула те, що я їй сказав, вона трохи засоромилася.
У сім'ї не буде подібних проблем, якщо діти ставлять себе на місце своїх постарілих батьків або якщо невістка ставить себе на місце свекрухи й думає: "Адже і я колись зістарюся, одного чудового дня стану свекрухою — і чи сподобається мені, якщо моя невістка не буде звертати на мене уваги?"

Батьківське благословення
Батьківське благословення — це найбільша спадщина, яку батьки залишають своїм дітям. Тому діти повинні подбати, щоб отримати його. Подивися, до чого дійшов Яків заради того, щоб отримати благословення батька? До того, що заліз навіть в овечу шкуру!8
Особливо велике діло — благословення матері! Одна людина говорила: "Кожне слово моєї матері — це золота монета". Недавно до мене приїжджав якийсь грек з Йоганнесбурга. Знаєте, яке враження він на мене справив? Він прийшов до мене в келію восени. "Геронде, — сказав він, — моя мати захворіла, і я приїхав її побачити". Не минуло і трьох місяців, і на Різдво він приїхав знову. "Ти що — приїхав знову?" — запитав я. "Так, — відповів він. — Я довідався, що матері знову нездужається, й приїхав, щоб поцілувати її руку, тому що вона вже у літах й може померти. Для мене найбільше багатство — благословення моєї мами". Шестидесятирічний чоловік — і він їде з Йоганнесбурга в Грецію, щоб поцілувати руку своєї мами! І зараз Бог благословив цього чоловіка такими коштами, що він хоче влаштувати великий будинок для літніх священнослужителів і подарувати його Церкві. Тобто він, можна сказати, завалений благословеннями й не знає, куди їх подіти! Така душа для мене однаково що бальзам. Начебто йдеш пустелею Сахара й зненацька знаходиш трохи води. Потихеньку все це втрачається і відходить.
А ще один чоловік прийшов до мене в келію весь у сльозах. "Отче, — став говорити він, — моя мати мене прокляла. І ось у мене в сім'ї суцільні хвороби, розлади, на роботі все йде сторч головою..." — "Напевно, і сам ти дав матері якийсь привід, —відповів йому я. — Адже вона не могла проклясти тебе ні з того, ні з сього". — "Так, — каже, — я теж був ще той синочок..." — "Піди, — кажу, — і попроси в матері прощення". — "Піду, отче, — відповів він. — Дай мені твоє благословення". — "Своє благословення я тобі даю, — сказав я йому, — але ти повинен взяти благословення й від матері". — "Навряд чи, — говорить, — вона дасть мені благословення". — "Піди, — кажу, — до неї й, якщо вона тобі його не дасть, скажи їй так: "Один старець сказав мені, що й ти теж колись віддаси душу Богові"". Він пішов до своєї матері, і вона благословила його так: "Дитя моє, хай прийде на тебе благословення Авраамове!" Минуло трохи часу, і він знову приїхав на Афон, привіз мені подарунки — вишневий компот і лукум. Він сяяв від радості. Його діти були здоровими, на роботі все йшло добре. У його очах стояли сльози, і він без кінця повторював: "Слава Богу". Життя цієї людини змінилося, і він говорив тільки про духовне. А що вже говорити, якщо людина має повагу до батьків з самого початку! Як така людина може не мати благословення Божого?

Зноски:

1 Пор.:Євр. 12:6-11.
2 Старець Паїсій мав семеро братів і сестер.
3 Духовний Собор — виборний орган управління ідіоритмічного (неспільножитного) монастиря. — Прим. переклад.
4 Один із двадцяти монастирів Святої Афонської Гори. В час, який описував Старець, був ще ідіоритмічним (неспільножитним). — Прим. переклад.
5 Велика люстра або багатогніздовий підсвічник у православному храмі. — Прим. переклад.
6 В рясофорному постригу Старець мав ім'я Оверкій.
7 Чети — турецькі розбійники.
8 Див.: Буг. 27.


джерело:
книга "БЛАЖЕННОЇ ПАМ'ЯТІ СТАРЕЦЬ ПАЇСІЙ СВЯТОГОРЕЦЬ, СЛОВА, ТОМ ІV, Сімейне життя"
РЕДАКЦІЯ ЖУРНАЛУ "ПРЕМУДРІСТЬ БОЖА СОФІЯ", СТРИЙ 2008



Категорія: Виховання дітей, Бібліотека

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: