Батько. Разом зачинали – разом і ростити

Давній анекдот:
– Чи ви любите дітей?
– Не дуже. Але сам процес!!!

Чомусь ми часто сприймаємо чоловіків саме так. Розумію, що потреба чоловіків у статевому співжитті є набагато сильнішою за таку ж у жінок (по крайній мірі в молодості). І це природно, бо чоловіки плідні завжди, а жінки – лише кілька днів щомісяця. Тож, для виживання людського роду гормональна система чоловіків постійно штовхає їх на статеву близькість. А жіноча гормональна система готова відповідати близькістю лише раз у місяць 🙂

Для полегшення (чи загалом навіть для прийняття) головної місії кожного виду, яка полягає у відтворенні і продовженні людського (зокрема) роду, природою закладено жінці материнський інстинкт. Саме він допомагає матері так сильно полюбити дитину, що на початку майже пожертвувати собою заради неї. А в чоловіків такого природного інстинкту немає, що означає, що свою батьківську роль вони приймають свідомо. Тому дівчатам потрібно дуже серйозно підходити до вибору чоловіка; разом обговорювати, чи хочуть вони дітей, скільки, і як має виглядати процес виховання дітей. Зазвичай дівчата наївно надіються, що в чоловіків «материнський» інстинкт включиться сам собою, бо думають, що чоловік – це така сама жінка тільки трохи сильніша (то й що, що в кольорах не розбираються, та й емоційно не такі мінливі 🙂 ).

І якщо жінка приймає дитину, точніше приймає чоловіка, його сім’я, то чоловік – це той, хто дає.
Дає захист, дає опіку, дає можливість завагітніти, а потім дає забезпечення дружині та дитині. До цього рішення потрібно підходити дуже свідомо, адже це величезна відповідальність. На все життя. Бо з дружиною (чи чоловіком) в найгіршому випадку можна розлучитися. А з дітьми – це неможливо, ви стаєте батьком а матір’ю раз і на все життя. Тому рішення про статеві стосунки має базуватися на готовності прийняти дитину і відповідати за неї найближчі 18-25 років… Без такої готовності ви наче діти, які бавляться сірниками, бо цікаво і захоплююче… але сподіваєтесь, що полум’я не буде (або буде невеличке і ви з ним справитесь) і хата не згорить.

Але часом чоловіки навіть радісніше і впевненіше сприймають звістку про вагітність дружини. Адже вони вже сказали «так!» подружжю, а отже і майбутнім дітям (що означає – взяли відповідальність за свою сім’ю на себе). Мати нащадка, яким можна гордитися – є таємним (чи явним) бажанням кожного чоловіка. Мужчини зазвичай по-іншому ставляться до дітей, аніж жінки. Вони не так зациклені на дітях, як жінки, і поводять себе з дітьми трохи інакше. Татусі дозволяють собі більш ризиковані забави з дітьми, бо вони впевнені, що зможуть забезпечити безпеку.

Маю таке враження, що раніше батьків допускали до дітей, коли ті вже вміли говорити і давати собі раду самі в плані елементарних навичок вдягання-роздягання, їжі та туалету. Чомусь вважалося, що то не чоловіча справа – пеленати немовлят, мити їх, годувати, чи загалом турбуватися про малих дітей. «Коли підростуть, то можете вчити їх грати в шахи та кататися на двоколісному велосипеді! А до того часу – зась. Все робите неправильно!». Можливо і самі чоловіки так вважали, але налагоджувати контакт з дитиною в три, п’ять чи сім років уже запізно…

Починати дбати про дитину потрібно ще від зачаття. Як жінці, так і чоловіку. Хоч бажано ще до зачаття серйозно підійти в плані свого здоров’я. Завагітнівши, жінка відчуває зміни в своєму тілі. Про токсикоз та інші «радості» першого триместру я вже писала раніше. Ці всі зміни, що відбуваються з жінкою, дають їй можливість підготуватися до того, що скоро її життя кардинально поміняється. А чоловік, здавалося б, не має жодного стосунку до цього процесу. Запліднив, та й може жити собі далі, як жив, адже в нього нічого не змінилося. Є лише одна маленька, проте надзвичайно важлива деталь – він живе поруч з вагітною жінкою. І це найкращий час проявити свою мужність, свою чоловічу силу.

Чоловік – це той, хто дає. Дає захист, дає опіку, дає можливість завагітніти, а потім дає забезпечення дружині та дитині.

Чесно кажучи, в цей період виношування (як і в період виховання малих дітей) жінка стає жінкою, як її задумав Бог – слабкою,беззахисною, емоційною, м’якою і довірливою, але водночас – сильною, жертовною і витривалою. Бо без дітей ми, жінки, дуже просто і спокійно справляємося в цьому світі самі. Ми вміємо і можемо подбати про себе… і навіть про тих, хто біля нас. Але, вибираючи чоловіка, ми вибираємо того сильного і надійного, кому зможемо довіряти, з ким зможемо розслабитись і зосередитись на собі і дитині, не переживаючи про все інше. Ми очікуємо, що чоловік потурбується про життєві потреби мами і малюка в той момент, коли мама цього не зможе зробити навіть просто фізично…

І я захоплююсь такими чоловіками, які хочуть і вміють подбати про вагітну дружину, витримуючи всі її перепади настрою, її забаганки в їжі, її «світові» чи навпаки дуже особисті проблеми. Захоплююсь чоловіками, які підтримують дружину, навіть не розуміючи, що, коли і чому з нею відбувається. Які просто роблять свою справу, забезпечуючи потреби дружини і не очікують навіть особливої вдячності, а не те, щоб вона подбала про себе сама, бо «ми ж партнери».

Коли чоловік дбає про вагітну дружину, а потім разом з нею турбується про немовля, це надзвичайно зближує подружжя.

Я маю на увазі, зокрема і фінансовий аспект життя подружжя. Якщо чоловік вважає, що жінка повинна на рівні з чоловіком вкладатися фінансово у сім’ю, або й загалом подбати про себе і дитину сама, тоді в мене питання до чоловіка, а чи зможе чоловік теж нарівні із жінкою вкладатися у вагітність, пологи чи вигодовування дитини? Добре було б половину вагітності дитя виношую я, а половину – чоловік. В пологах – перейми витримую я, а потуги і народження дитини – чоловік (чи навпаки). Добре, що хоч в декретну відпустку по догляду за дитиною тепер теж може йти і чоловік. І в деяких країнах чоловіків до того навіть стимулюють законами соціальної політики, бо перебування тата вдома з малюком суттєво покращує і стосунки з цією дитиною в майбутньому і міцність сім’ї загалом.

Коли чоловік дбає про вагітну дружину, а потім разом з нею турбується про немовля, це надзвичайно зближує подружжя. Це стає запорукою міцного шлюбу, адже чоловік відчуває свою відповідальність за дружину і дитину, він багато вклав у них і просто так не дасть це зруйнувати. А дружина, пам’ятаючи про те, що чоловік був поруч і турбувався про неї, коли їй було найважче, буде більш схильна пробачати інші недоліки чоловіка (бо в кого ж їх немає?).