Домашня Церква » Подружнє життя » Чоловік в подружжі » Де межа між здоровим прагненням до самовдосконалення і перфекціонізмом – хворобою ХХІ століття? – Дмитро Польовий

 

Де межа між здоровим прагненням до самовдосконалення і перфекціонізмом – хворобою ХХІ століття? – Дмитро Польовий

Автор: Мирон Шкробут від 30-01-2019, 09:13, переглянули: 140

Де межа між здоровим прагненням до самовдосконалення і перфекціонізмом – хворобою ХХІ століття? – Дмитро Польовий


Як і чому прагнення досконалості стає нездоровим і небезпечним, коли прагнення бути найкращим у всьому починає працювати на самозаперечення? Перфекціонізм називають однією із ознак покоління міленіалів – людей, народжених у 80-х-2000-х, які перебувають під впливом високих соціальних вимог щодо буквально всіх сфер життя. Наслідком такого пресингу буває хронічна депресія. Як протистояти її причині – самознищувальному перфекціонізму, йшлося у «Вечірніх діалогах з душпастирем» 25 січня за участі священика і психотерапевта Дмитра Польвого в ефірі «Воскресіння. Живе радіо».

Прагнення виглядати бездонанними підтримують і провокують, зокрема, й соціальні мережі: життя людини стало публічним, приватний простір небезпечно зменшився, не можна бути неуспішним – хоча б напоказ. Де ж межа між здоровим прагенням до самовдосконалення і хворобливими завищеними вимогами, залежністю від оцінки оточення?

Ця межа є і проходить вона у ставленні до себе і світу. Здорові амбіції і зусилля, які прикладаються для досягнення успіху – необхідна риса чи набута навичка, яка дозволяє швидко забувати невдачі, рухатися вперед і фокусуватися на позитивних моментах. Нездорові симптоми перфекціонізму – болісна реакція на невдачі і критику, надвисокі вимоги до себе й оточення, надмірна жорсткістть і психічна негнучкість. Перфекціоніст часто ставить перед собою нереальні завдання, провал за провалом окреслює замнкуте коло – людина не задоволена собою ніколи, посилюється сором, тривога, страх невдач, з’являється параліч волі.

Як позбутися нав’язливої думки – робити все ідеально? Отець Дмитро дає кілька практичних порад для роботи над собою, а також тлумачить їх з точки зору християнського віровчення.

По-перше: треба зрозуміти просту думку, що досконалість – це ілюзія. Людина за своєю природою – недосконала: такою створив її Бог, і такою Він її любить. Прагнення до ідеалу похвальне лише тоді, коли є це розуміння: зробити все, що в твоїх силах, – і прийняти досягнений результат із вдячністю, не впадаючи в гординю, а отже, відторгнення себе й інших.

Друге: тренуємося бути недосконалими, як би парадоксально це не звучало. Треба дозволити собі допускати невеликі помилки, бути неідеальними принаймні у не особливо важливих для нас сферах: чудовий нейрохірург не мусить бути ще й чудовим кухарем, музикантом чи бізнеменом. Спокійне ставлення до похибок означає прийняття себе такими, якими ми є – із слабкостями, гріхами, недосконалістю, а, отже, з надією на Божу підтримку.

Третя умова: зосереджуватися на процесі, а не на результаті, насолоджуватися процесом. Перфекціоніст може втратити ентузіазм уже на початкових етапах, коли щось, на його думку, йде не так, як він спланував, не так, як «треба». Але життя ніколи не буває чітким виконанням накресленого плану, це – джазова імпровізація, у якій кожна нота щоразу звучить інакше, залежно від настрою музиканта, аудиторії і багатьох інших факторів. Усвідомлене перебування у кожній миті нашого життя, тут і зараз – спосіб християнського життя, у якому повсякчас відчувається дотик Бога до душі, чутливість, уважність.

Четверта максима виходить із попередньої: радіти успіхам і, нехай і невеликим, досягненням на кожному етапі втілення свого задуму, у кожну мить. Будинок чи храм будуються довго, і цінною є кожна цеглина. Подорож може приносити насолоду кожну мить. Пам’ятаймо: процес є важливішим, ніж результат, саме житя є процесом.

І тому – п’яте: самокритика повинна бути усвідомленою і контрольованою. Не все у житті й роботі йде, як по нотах, бувають невдачі, які потрібно аналізувати й приймати, щоб рухатися далі. Надмірна самокритика – те ж самознищення, яке з’їдає людину зсередини, тавро на самому собі. Це безнадія і втрата віри і в Божу поміч, і у Божий задум. Отець Дмитро радить вести щоденник досягнень і записувати своє успіхи. І це теж крок до прийняття себе – без гордині самоприниження.

Шосте: слід дбати про своє благополуччя. Що це означає? Перш за все, – це рівновага і однакова уважність до всіх сфер життя. Задля поставленої мети перфекціоністи часто відкидають «непотрібне» – спорт, родину, друзів, молитву, проте ця мета, як і ідеал, є оманою, ілюзією. Не можна зациклюватися лише на роботі, відпочинок – необхідна її частина, яка приносить нові сили, ідеї і сенси.

І наостанок – сьоме: у разі усвідомлення такої потреби, не відкладати звернення до психолога і\чи душпастира, не стидатися й не боятися просити про допомогу. Відпустити себе і дозволити собі жити щасливим і повним життям. Отець Дмитро підкреслює: життя – це будова Церкви, де кожен із нас – цеглина, а разом, у взаємодії і підтримці, ми творимо спільноту, великий Божий Дім, звершуємо Його задум.

Повністю стрім програми можна подивитися тут



Категорія: Чоловік в подружжі, Жінка в подружжі, Поради психолога

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: