Упевненість у собі й думка про себе

Вулицею, підспівуючи, іде чоловік. Він випромінює радість, часом навіть здається, що от-от почне танцювати й підстрибувати. Щойно цей чоловік дізнався, що виграв у лотерею.
Жінка, згорбившись, ледь плететься, її очі припухли від плачу. Вона щойно дізналася, що чоловік покидає її й переїжджає до коханки.

Дві різні реакції, які можна легко зрозуміти, майже передбачувані, але чи неминучі?
Спробуймо собі уявити, що думає кожна з вищеописаних осіб.
Чоловік уже планує, як використовуватиме несподівано отримані гроші, адже то велика сума.
Нарешті можна не турбуватися про кошти й матеріальні проблеми! Купить собі будинок над морем, про який завжди мріяв, а може, відразу піде на пенсію й проводитиме час так, як йому заманеться. Звичайно, йому вистачить грошей і на допомогу іншим… зрештою, побачимо.
Упродовж якогось часу він бачить перед собою щасливе й спокійне майбутнє, майже свій тріумф серед друзів. Він – людина, якій пощастило!
Жінка не може перестати думати про те, що сталося, чоловікові слова болісно звучать у її голові. Напевне, коханка чоловіка значно молодша від неї, до того ж, мабуть, дуже красива…
Уявляє собі, що “вони ”, радісні й щасливі, йдуть, тримаючись за руки, а її відкидають набік як непотрібне лахміття. Почувається жінкою, яка все втратила, програла, яку принизили й покинули… і єдиним майбутнім якої є гірка самотність.

Якщо уважно проаналізуємо ці думки, то з’ясуємо, що саме вони викликають велику радість або ж завдають гіркого болю, тобто йдеться про бачення майбутнього, очікування й оцінку себе й ситуації.

А тепер спробуймо уявити, задля експерименту, протилежну ситуацію…

Чоловік, який виграв у лотерею, завжди був схильний до неспокою. Якби це від нього залежало, то ніколи навіть не зіграв би в лотерею… бо й так завжди програє.
Купив лотерею лише тому, що його вмовили друзі. І от він виграв. Не знає, ані як отримати виграш, ані що робити, коли раптом прийдуть податківці. Певно, майже всі гроші підуть на податки. Зовсім не розуміється на інвестиціях, тож треба буде до когось звернутися за порадою… А тепер навколо стільки спритних пройдисвітів, що хтось неодмінно захоче його ошукати. Треба бути дуже уважним і обережним.
А якщо інформація про його виграш стане загальновідомою, то всі буквально ходитимуть за ним по п’ятах. Цілком можливо й друзі сподіваються, що він поділиться з ними. Можна з глузду з’їхати, очевидно, з усім цим буде ціла купа клопотів…
Іде вулицею з пригніченою міною, похиливши голову під тягарем турбот і переживань.

Жінка завжди була впевнена в собі й задоволена життям. Аж раптом ця новина… Так, це правда, що стосунки з чоловіком від певного часу вже були близькі до розриву, але як можна було піти, а її повідомити лише після всього! Невже він такий боягузливий і брехливий?! Мабуть, з віком утратив рештки розуму. Але якщо добре подумати, то це чудово, що швидко позбулася його, без зайвих скандалів і розмов. Завдяки цьому можна буде вільно розпочати нове життя, знайти собі когось, хто належно оцінить її. Нове життя, нове кохання… цікава перспектива! Отак собі думаючи, жінка глянула навколо й побачила, що надворі прекрасний сонячний день, і продовжила свій шлях, крокуючи так енергійно й упевнено, наче щойно виграла в лотерею!

Звичайно, це малоймовірні припущення, але, незважаючи ні на що, цілком можливі.

По суті, тут теж ідеться лише про думки, але про думки, що відрізняються від попередніх, про інші передбачення майбутнього, про інші оцінки теперішньої ситуації, які можуть викликати зовсім інший душевний стан.

Сила звички
Я навела ці промовисті приклади, спеціально дуже прості й надміру загострені, щоб продемонструвати, що це не події викликають певний душевний стан – радість або пригнічення, а передусім і вирішальним чином суб’єктивна реакція на них. А ця реакція складається з багатьох думок і передбачень.

Самі по собі думки – це щось дуже мінливе. Їхньою тривкою, незмінною характеристикою можна назвати своєрідну “звичність” їхнього спрямування, тобто звичку думати радше в той, а не в інший спосіб. Наприклад, це може бути звичка відразу ж звертати увагу на можливі негативні аспекти конкретної ситуації, а не на позитивні, або звичка вбачати зародок “нових можливостей”, що криються в якійсь несподіваній події, або ж ті її елементи, що приховують у собі небезпеку.

Звичка мислити певним чином є такою тривкою й закоріненою в нас, що ми навіть не помічаємо її і ставимося до неї так само, як до будь-якої іншої звички, хоча вона, як виявляється, є чимось фундаментальним, незмінним і постійно зв’язаним з нами, з нашим характером, натурою і, очевидно, ще багато з чим. Та все ж це лише звичка, яка виробилася в нас так само, як усі інші звички.

Вона виробилася дуже давно, впродовж тривалого процесу формування певного способу мислення, що утворився на основі великого досвіду, здобутого протягом життя, але передусім під домінантним впливом зразків, які ми мали змогу бачити серед нашого найближчого оточення. Наприклад, якщо в нашому найближчому, рідному оточенні панувала схильність переживати через будь-яку дрібничку й сприймати світ головним чином негативно, то, найімовірніше, ми перейняли й засвоїли таку позицію. Отож, маємо справу зі своєрідною спадщиною, але не в генетичному, а в культурному сенсі.

Як і всі інші звички, цю теж можна змінити.

Помітивши, що ми підсвідомо перейняли спосіб мислення, який нам шкодить, обмежує нас або принаймні доводить до стану неспокою й постійних переживань, можемо вдатися до свідомих дій, спрямованих на те, щоб це змінити.

Досліджуючи різні види людського страждання, ми зазвичай раніше чи пізніше натрапляємо на негативні думки людини про себе.

Часом, на перший погляд, здається, що йдеться про страждання, спричинене зовнішнім фактором, але, розглянувши питання уважніше, бачимо, що певна подія почала негативно впливати на людину лише тоді, коли перетворилася на самозвинувачення або, щонайменше, викликала послаблення почуття власної гідності.

А тепер повернімося до вигаданих прикладів, представлених на початку розділу.

Жінка, від якої пішов чоловік, дуже страждала, сприймаючи цю ситуацію як доказ того, що він покинув її задля іншої, і думаючи про те, що в неї занадто мало особистих чеснот, аби розраховувати на якусь ліпшу долю.
Те, як вона сприймала дійсність, фактично загрожувало її оцінці самої себе та власних можливостей.
Коли ж ми, однак, уявили собі інший спосіб мислення, дотримуючись якого жінка не піддавала сумніву ані власної цінності, ані своїх майбутніх можливостей (навіть більше, жінка сподівалася, що стане ще краще), ми змогли побачити зовсім іншу емоційну реакцію на ту саму подію.
Самі події не спричиняють страждань. Душевних мук нам завдає те, як ми інтерпретуємо ці події. А трактування – це дуже суб’єктивна річ, яка залежить від нашого стилю мислення загалом і особливо від того, що ми в глибині душі думаємо про себе та свої можливості.

Приклади можна наводити безконечно: теоретично на все можна дивитися по-різному, все можна визнати за щастя або нещастя, якщо відомо, що йдеться не стільки про події, скільки про те, як ми їх сприймаємо й трактуємо.

Під час такого невпинного перекидання м’ячика між фактами та їхньою інтерпретацією виникає щось на зразок замкнутого кола: складається враження, що певні зовнішні події послаблюють наше почуття власної гідності, але якщо маємо низьку самооцінку, то самі трактуємо їх у якнайгірший для себе спосіб. Це пес, який кусає себе за власного хвоста.
Окрім того, різноманітні інтерпретації подій і настрої, що виникають унаслідок цього, формують позицію, яку ми згодом займаємо, визначають дії, до яких вирішуємо вдатися, і – врешті-решт – це результати, яких досягаємо.
Коло замикається. Ось коротка схема такої негативної спіралі: хтось почувається ніким, повним невдахою і з таким настроєм іде до інших, отримує значну дозу негативних відповідей, несприйняття, що стає для нього стовідсотковим підтвердженням його переконань – він завжди програє на всіх фронтах… І “забава” розпочинається спочатку…

Переконання й результати
Загальноприйнятою є думка, що почуття власної гідності дорослої людини ґрунтується на тих результатах, яких вона досягла в житті. Однак, обміркувавши це питання трохи детальніше, побачимо, що більшість результатів залежить від переконань, які особа виробила раніше.

І, таким чином, починаємо мандрувати в часі назад. Підліток, який лише приглядається до світу, ще може вважати, що виробляє думку про самого себе на основі успіхів, яких досягає у власному середовищі: серед друзів, приятелів тощо. Але скільки цих успіхів залежить від того, яким чином він сам ставиться до середовища? Якою мірою вони залежать від упевненості, яку підліток демонструє назовні, від інформації, яку повідомляє іншим про себе й власні можливості?

У підлітка думка про себе вже значною мірою сформована. Те, що трапиться пізніше, підтвердить або спростує попередні переконання. Але як вони сформувалися?

Одне можна сказати впевнено: дитина не народжується з чітким баченням самої себе, а формує його, контактуючи з оточенням. Під час перших контактів відбувається визначення основ самооцінки, яка впливатиме на долю дитини в майбутньому.

Ось чому таку важливу роль відіграє виховання. Саме в ранньому дитинстві переймаємо від батьків і найближчого оточення зразки реагування, а вже вони формують певний “спосіб мислення”, який пізніше принесе результати…

Виховання впевненості в собі
Спробую викласти кількома короткими тезами.

Почуття власної гідності
Почуття власної гідності – це фундамент упевненості в собі. Спочатку воно формується на основі думок, висловлених про нас і наші дії та здібності. Тому, виховуючи дитину, слід звикнути до того, щоб завжди наголошувати на її чеснотах і можливостях.

Помилки
Щоб розвинути почуття власної гідності й зберегти його протягом життя, треба навчитися трактувати помилки (а їх ми неминуче допускатимемо) як уроки, елементи науки, а не як привід почуватися пригніченими або відчувати, що ваша самооцінка знизилася. Визначальний вплив на цей процес має те, як батьки реагують на помилки дитини (таким самим чином, зазвичай, вони трактують і власні недоліки й невдачі).

Перфекціонізм
Занадто сувора оцінка викликає в дитини страх перед помилками, яких вона може припуститися. Часто він поєднується з прагненням до надмірного перфекціонізму, а це паралізує. Якщо дитина (а пізніше дорослий) не проявляє жодних ініціатив, боячись зазнати поразки, вона збіднює свій досвід і, як наслідок, гальмує розвиток власних здібностей.

Вроджені таланти
Кожному з нас притаманні певні вроджені таланти. Якщо дитина з допомогою батьків навчиться відкривати й розвивати їх, це значно зміцнить її почуття власної гідності й розширить можливості.

Безпечний світ
Людина, щоб почуватися безпечно, мусить бути переконана, що перебуває в середовищі, яке дає їй змогу розвиватися й творити, у середовищі, яке, певна річ, не позбавлене проблем, та їх, однак, можна взяти під контроль і подолати. Тому так важливо передати дитині позитивне бачення світу й привчити зауважувати можливості, аби вона могла з довірою відкриватися, не легковажачи, однак, тими загрозами, які існують у ньому.

Подолання конкретних проблем
Часом діти стикаються з такими специфічними проблемами як несміливість, незграбність, надмірна вага, несприйняття власного тіла тощо. Важливо, щоб батьки зрозуміли глибинні причини цих розладів і змогли допомогти дитині подолати їх. Але перший крок завжди полягає в тому, щоб навчитися сприймати дитину такою, яка вона є, щоб і вона почала так сприймати себе.

Ідеальна дитина
Усі хотіли б, щоб їхні діти були гарні, інтелігентні, симпатичні тощо. Іноді ми занадто багато очікуємо від дітей, а іноді прагнемо, щоб зростали згідно з певними нашими зразками або щоб розвивали ті вміння, які ми вважаємо особливо цінними. Дитина за своїми природними даними не завжди відповідає нашим уявленням про неї. Важливо, щоб ми навчилися навіть малу дитину трактувати як індивідуальність, як особу, якій притаманні власні риси, і шанували їх.
Навіть коли батьки, відштовхуючись від своїх очікувань, несвідомо тиснутимуть на дитину, це може становити для неї проблему й викликати відчуття, що вона ніколи не зможе виправдати сподівань батьків… А дитина найбільше страждає саме тоді, коли відчуває, що вона зовсім не така, як хотіли б мама й тато.

Недосконалі, але щасливі батьки
І на завершення додаймо ще один елемент: усі ми – люди, а отже, недосконалі істоти. Постійно чинимо помилки, і як батьки також. Уникнути цього неможливо. Погодитися з тим, що, незважаючи на свою недосконалість, ми можемо бути щасливі – це справжнє благословення і для батьків, і для дитини.