ВИЙТИ ЗА МЕЖІ НАШИХ КОМФОРТНИХ ЗОН

Автор: Мирон від 14-09-2017, 20:40, переглянули: 974

ВИЙТИ ЗА МЕЖІ НАШИХ КОМФОРТНИХ ЗОН
Усі ми — прочани, істоти у процесі. Кожен з нас має сміливо йти своєю дорогою, сходити на власні вершини, боротися за долю, що є тільки його. Я — це я, а ви — це ви. Іноді здається, що значно безпечніше йти добрим старим битим шляхом. Безпечніше бути частиною стада. Непроторена стежка завжди здається надто ризикованою. Але усі ми є прочанами, кожен на шляху до власної долі. Не існує одного шляху для всіх. Усі ми обдаровані величезним, унікальним потенціялом. Однак на нашій зустрічі з долею ми йдемо на ризик, нас відкидають і ранять, нас збивають з ніг і нам доводиться вставати. Ми маємо навчитися переживати поразки. Уся ця подорож така незнана, така жахаюча, сповнена пригод.
Прочани на своєму шляху до обіцяної землі, здавалось би, понад усе мають бути сміливими і дуже сильними. Іноді здається, що одна лише цілеспрямованість змушує нас іти далі. Великою спокусою є знайти місце під сонцем і там зупинитися. Багата уява може і таки вигадує тисячі виправдань: «Таке просто не для мене», «Ось це настільки ж добре», «Навіщо пробувати щось нове?». Ми можемо у сотні способів виявляти свою нещасливість. Серця, що спливають кров'ю, обов'язково хтось помітить, і нас кинуться рятувати. Наші рятівники також знайдуть для нас виправдання. Вони переконають нас у тому, що люблять нас такими, якими ми є, і що немає потреби прагнути до чогось більшого.
Отож, ми приречені залишатися в одному і тому ж місці. Ми робимо все те саме, що робили завжди. Наші дії і реакції стали дуже передбачуваними. Комусь ми здаватимемось надійними. Інші помітять, що нас паралізували наші власні страхи. Ми застиглі і закостенілі. Кожен день стає точною копією попереднього. Кожен новий рік дуже скидається на минулий. Наші кістки болять трохи більше. Нові зморшки з'являються на обличчі. Енергії стає все менше. Але у всьому іншому ми залишаємося такими ж, якими були завжди, живучи у світі без викликів і змін.

Визначення термінів
Усі ми живемо переважно у безпечних межах зони комфорту. Поки залишаємося там, почуваємося безпечно і знаємо, що робити. Ми випробували на практиці усе в межах тієї зони комфорту. Є певні емоції, які нам легко виражати, бо ми чуємося комфортно, показуючи їх. Інші емоції перебувають просто поза межами нашої зони комфорту, а ще інші здаються неймовірно далекими. Якісь дії даються нам легко і невимушено. Ми можемо їх робити, як кажуть, з однією рукою за спиною. Але інші нас лякають. Ми жахаємося від однієї думки про них. Наші зони комфорту поширюються навіть на одяг, який ми носимо. Нам зручно дотримуватися певної моди і обирати певні кольори, але є інші, в яких ми би чулися надто помітними чи надто простими, і тому вони для нас незручні.
Одна з перепон до росту є тою, що ми схильні пояснювати і виправдовувати ці зони комфорту. Успішне виправдання завжди починається з фільтрування нашої мови. Нам лиш слід підібрати правильні слова. Отож, ми кажемо: «Це просто не для мене», «Це не мій стиль»,
«Мені просто незручно так діяти». Найраціональніше буде прямо сказати: «Я просто не можу». Ці слова мають своєрідну «завершеність». Якщо би ми сказали; «Я не буду», — хтось нас запитає: «Чому?». Але якщо ми кажемо: «Я не можу», — нас радше залишать у спокої. Якщо ви не можете, то значить не можете. Ах! Нарешті я сам у моїй зоні комфорту.
Свідомо виходити за межі нашої зони комфорту — це те, що я називаю «переростати себе». Але тут же, однак, треба зробити зауваження. Ми докладаємо певних зусиль, коли робимо щось правильне і розумне. Не йдеться про те, щоб ми роздягалися у публічних місцях, ранили чи бентежили инших людей в ім'я нашого зростання. Ріст є викликом здійснювати щось правильне і розумне, але від чого нас завжди стримував страх. Наприклад, я би хотів виголосити промову на людях або висловити свої правдиві почуття. Однак мені надто лячно. Ось це і буде найкращою сферою, в якій слід переростати себе.
Очевидно, що всякий ріст включає певні зусилля. Мені слід спробувати щось нове. Спочатку я буду почуватися незграбно, незручно і навіть трохи присоромлено. Але щоразу, як це робитиму, мені буде комфортніше. Зрештою,^ те, що колись було поза межами моєї зони комфорту, тепер буде всередині неї. Повторні зусилля виведуть мене у новий і ширший світ. Я стану вільнішим. З часом я вироблю в собі «звичку зростання». Мене почне розважати випробовування нового. Старі страхи і паралізуючі обмеження, які колись заганяли мене в глухий кут життя, здаватимуться такими безглуздими. Я навіть дивуватимусь, як я дозволив залякати себе таким беззубим звірам.
Переростати себе — це ніби народжуватися заново. Чи доводилося вам бачити пологи? Новонароджене маля має такий вигляд, неначе йому хочеться повернутися до теплого лона, з якого воно вийшло. Але лоно, за своєю суттю, дуже обмежувало. Немовля мусило було там, де його мати. Тепер воно вийшло в новий світ, у ширший світ. З часом і з невеликою практикою немовля зможе вивчати цей більший світ.
Особу, що націлена переростати себе, сама сила тої цілеспрямованосте виводить у ширший світ. Тоді така особа здатна вивчати цей більший і прекрасніший простір. Стримуючі обмеження зони комфорту поступово будуть поступатися повноті життя і щастя.
Тепер ми, очевидно, можемо продумати свій шлях у новий спосіб діяння. Наприклад, якщо я навчуся думати про себе як про особу компетентну, то матиму силу брати на себе щоразу відповідальніші завдання. Однак переростати себе — це і зворотний процес. Це означає, що коли ми будемо діяти по-новому, то почнемо думати про себе інакше. Наприклад, я думаю, що не можу виголосити промову на людях. Моя концепція самого себе не включає такої здатності. Якимось чином я просто не думаю, що «я це вмію». Тоді одного дня все змінюється. Я виголошую промову, і всі кажуть, як гарно я це зробив. Поступово починаю думати про себе як про промовця. Я дією створив собі нову думку про себе. Гадаю, усі ми колись мали подібний досвід. Чи пам'ятаєте ви, коли вперше змогли проплисти без підтримки інших? «Я вмію плавати!», — крикнули ви на весь світ. Так само було, коли ви спекли свій перший пиріг чи забили першого гола. Ви зробили щось уперше, і ваша концепція себе змінилася. Раніше ви були переконані, що ви є особою, що не може, а тепер ви думаєте про себе як про особу, що може! Це ще одна перемога.

Царини, де можна перерости себе

Наші можливості настільки ж великі, як і той світ, у якому живемо. Але існують певні сфери, на які багато кому з нас необхідно звернути особливу увагу. Перша з них — це вираження емоцій. Не раз було доведено, що придушування у собі почуттів є саморуйнівним. Просто так нам це не обійдеться. Про що б ми не говорили, ми втілимо це в дії. Наші невисловлені почуття відгукнуться болем голови чи виразкою. Ми спрямуємо наші приховані почуття на невинних людей. Або затаїмо образу, яка поступово нас отруюватиме. Але придушення наших почуттів просто так нам не минеться. Ми мусимо говорити іншим, що ми насправді відчуваємо. Тут важливе правильне і розумне вираження почуттів.
Корисну сферу для переростання себе можна окреслити виразом: «Те, що я завжди хотів зробити, але боявся спробувати». Усі ми колись мріяли «дістати зірку». Але наші страхи, особливо боязнь невдачі, стримували нас. Звісно, наші переживання здебільшого суб'єктивні. Те, що комусь страшно спробувати, хтось інший вважатиме природним і легким. Але з типових викликів можна згадати такі: виголосити промову, виявити свою вдячність іншим, не погодитися з учителем чи начальником, вийти у відкрите море, полетіти кудись літаком, навчитися гри на музичному інструменті, висловити свою думку, коли промовчати значно простіше, брати уроки танців, написати лист-похвалу чи протест у газету. Що ви завжди хотіли, але боялися зробити?
Обов'язковою сферою для переростання себе є особиста автентичність, чи справжність. Така автентичність закликає прислухатися до того, що відбувається всередині нас, і по-зрілому чітко про це заявити. Якщо я непевний, то все, що маю зробити, — це визнати цю непевність. Якщо я чогось не розумію, то мушу прийняти, що я дійсно цього не розумію. Коли знаю, що я в чомусь обдарований і мій талант потрібний, — маю вийти вперед і стати добровольцем. Я завжди по-дорослому буду висловлювати свої потреби. Не буду боятися попросити инших зробити мені послугу. І якщо щось мені болить, я голосно зойкну: «Ой!». Згодом я зможу відмовитися від своїх масок і удавань. Я буду чесним, відкритим і справжнім! А якщо я не справжній, то я — ніщо. Поставити собі таку мету — це, звісно, правильно і розумно.
Вирішальними для повноцінного і щасливого життя є взаємостосунки. Однак для багатьох із нас непросто їх зав'язувати. Саме тут було б добре починати переростати себе. Звичайно, для цього необхідно представити себе иншому: «Здається, саме з такою людиною, як ви, я хотів би познайомитися». Ох, повірили, подумаємо ми. Ну, але все одно продовжуйте. Стосунки також означають, що згодом ми ділитимемося «таємницями» і робитимемо щось разом. Аби започаткувати стосунки, ми маємо розкритися, прийняти таємниці інших, стати приязнішими, не боятися бути відштовхнутими.
Звісно, є безліч «маленьких кроків», на які кожен з нас має наважитися. Знаєте, на кшталт тих, що не потребують багато внутрішніх зусиль чи боротьби. Отож, ви спитаєте: «Навіщо перейматися тими майже непотрібними зусиллями?». Вони можуть здаватися несуттєвими. Однак, якщо здійснювати їх регулярно, то вони виб'ють вас зі звичної колії. І це може спричинити великі зміни і ріст. Потроху ми будемо змінюватися: з людини, яка намагається перерости себе, до тої, яка зробила це, — і далі до сміливої людини. Поступово ми переходимо до життя у значно ширшому, цікавішому світі. Ми виявляємо, що кожен момент ми проживаємо як новий і свіжий.
Найлегшими спробами перерости себе можуть бути такі: подрімайте дощового дня; призначте зустріч зі самим собою, щоби розслабитися і подумати; складіть список справ, які слід зробити сьогодні, і дотримуйтеся плану; зробіть комусь послугу анонімно; напишіть пісню або поему; щиро зробіть комплімент комусь, хто вам ніколи не казав приємного; відмовте у проханні, не піддаючись почуттю вини; поспілкуйтеся з дитиною; потримайте чиюсь руку; спробуйте зробити щось таке, що може не вдатися; ідіть повільно, коли поспішаєте; позбудьтеся чогось, до чого звикли. Ну ж бо, вперед!
Дослідники людської природи підрахували, що серед-ньостатистична людина використовує лише 10 відсотків свого потенціялу. Дев'яносто відсотків того, що могло б бути, тихо вмирає, пригнічене страхом і обмеженнями. Певні зусилля допомагають виправити це співвідношення. Инакше ми змарнуємо 90 відсотків життєвої краси, доброчесности та обдарованости. Ми підемо в могилу з невикористаними 90 відсотками нашої потенційної доброчесности та обдарованости. Сумно, правда? Дев'яносто відсотків нашого потенціялу запечатані у наших домовинах разом з нашими власними тлінними рештками.
Прагнути до нового, забувати старе
Те, що скоро приносить користь і нагороду, зазвичай дається легко. На жаль, більшість досягнень вимагають часу і неабияких зусиль. Ми, звісно, не вбиваємо драконів наших страхів одним помахом меча. Однак, якщо наполягати на своєму, то ми дедалі легше і спокійніше робитимемо те, чого ніколи раніше зробити не могли.
Я дуже виразно пригадую свою колишню сором'язливість. Але, на щастя для мене, добрі й люблячі люди кидали мені виклик. Отож, я почав вступати в дискусії і брати участь в ораторських конкурсах у школі. Мені здавалося, що я помру чи принаймні втрачу свідомість від сорому під час своєї першої появи на сцені. Але за якийсь час і завдяки наполегливості сором'язливість почала зникати. Тепер вона майже щезла. (Час від часу я відчуваю сором'язливого хлопчика десь усередині. Він кліпає очима і хоче довідатися, чи все це реальне). Але не забувайте: ріст — це завжди поступовий процес, це міст, який поволі переходять, а не ріг, за який круто повертають.
Пригадую, як я читав про звільнення нацистських концентраційних таборів силами союзників наприкінці Другої світової війни. Скидалося на те, що багато полонених неохоче покидали бараки, мружилися на сонце, а тоді поверталися назад. Лише таке життя вони знали тривалий час. Вони звикли думати про себе як про полонених. Вони не могли уявити себе вільними. Отож, вони не могли відразу пристосуватися до життя на волі. На мою думку, така людська схильність певним чином притаманна усім нам. Ми були в'язнями наших страхів так довго. Ми продовжуємо жити в тісному, але безпечному куті, і, як це не сумно, використовуємо 10 відсотків нашої обдарованости. Тоді нам кидають виклик звільнитися — зробити перші незграбні кроки з нашої особистої темниці. Ми мружимося на сонце, а тоді хочемо мовчки повернутися до добре знайомих речей, до наших тісних, однак добре нам знайомих зон комфорту.
Один з неухильних законів людської природи такий: коли ми відмовляємося від одного задоволення, то мусимо знайти втіху в иншому і, якщо можливо, більшому задоволенні. Людська природа не зносить вакууму. Ми переступаємо через наші обмеження; покидаємо наше «місце під сонцем». Ми відмовляємося від безпеки наших зон комфорту. Ці зони комфорту завжди пропонували нам існування малоцікаве і без викликів. Задоволення, отримане у процесі переростання себе, дає нам свободу. Ми стаємо вільними. Ми діємо всупереч нашим паралізуючим страхам, а це звільнює. Як відомо, ми використовуємо лише 10 відсотків нашої обдарованости — обдарованости наших відчуттів, емоцій, розуму, серця. Пере-силивши себе, ми поволі виходимо з темряви до світла, з нашої самотности до любови, з нашого обмеженого існування до повноти життя.
На моє переконання, істиною є те, що не існує сильної або слабкої волі. Сильне чи слабке в нас — це мотивація. Мотивація штовхає нашу волю до дії. Нами рухає бажання. Очевидно, мотивація зростання певним чином буде стосуватися нашої свободи, радости і самоактуалізації. Усі ми хочемо гарантованих і певних нагород, повнішого життя і більшої свободи. Що більше ми себе переростатимемо, то сильнішою ставатиме ця мотивація.

Мотивування малоуспішних
У кожній школі є група учнів, яких вважають малоуспішними. Вони мають усе необхідне, окрім бажання використовувати свої обдарування. І майже в кожній школі існує курс чи клас для таких учнів. На цих курсах завжди пропонують таке: «Зробіть щось самі. Спробуйте пробудити свою зацікавленість. Прочитайте книжку. Візьміть участь в якомусь проекті». Більшість малоуспішних сидять в останніх рядах, чекаючи на натхнення від учителя. Але троє з чотирьох учителів просто не здатні їх надихнути. Класичний малоуспішний учень звик сидіти осторонь життя, переживаючи одну кризу особистости за иншою. Він безперервно бурмоче: «Хто я такий? Чого я вартую? І кому яке до того діло?». Це скидається на сидіння у кріслі-гойдалці: ви нічого не досягнете, але маєте щось до роботи.
Доки малоуспішного не переконають перебороти себе, це напівіснування буде тривати. Запанувавши над собою, малоуспішний відчує ентузіязм, який зростатиме сам собою. Коли ми за щось беремося, сама наша діяльність збуджує подальший ентузіязм, який живиться сам від себе. Він природно зростає і множиться.

Осмислення ідей про переростання себе
Ми вже говорили про користь переростати себе. Кажучи конкретніше — переборіть себе в чомусь одному кожного дня. Зробіть це за порядком аж до кінця списку. Тоді почніть спочатку. Переконайтеся самі, що ці зусилля вивільняють вас із малого і самотнього світу комфортних зон. Пережийте звільнення дією всупереч вашим страхам і болісним обмеженням.
Пам'ятайте: одне завдання на день і одне завдання на раз.

1. Емоція, про яку я ніколи не розповідав. Сьогодні я розповім комусь про неї.
2. Ризик, на який я ніколи не наважувався. Сьогодні я наважуся.
3. Досягнення, до якого я ніколи не прагнув. Сьогодні я спробую його здійснити.
4. Відмова, на яку я ніколи не наважувався. Сьогодні я ризикну.
5. Потреба, про яку я нікому не зізнавався. Сьогодні я зізнаюся в такій потребі.
6. Вибачення, якого я ніколи не міг попросити. Сьогодні я вибачуся.
7. Підтримка, яку я ніколи не пропонував. Сьогодні я запропоную таку підтримку.
8. Таємниця, про яку я ніколи не розповідав. Сьогодні я розповів її комусь.
9. Страждання, яке я приховував. Сьогодні я виявлю це страждання.
10. Любов, яку я ніколи не висловлював. Сьогодні я скажу комусь: «Я люблю тебе».
Пам'ятайте
На вас чекають ширший світ і повніше життя. Але ви маєте дорости до нього, виходячи за межі комфортних зон. Ну ж бо, вперед! Творіть своє життя.


Павел Джон
"Твоє щастя залежить від тебе"
Львів: Свічадо, 2008.



Категорія: Чоловік в подружжі, Жінка в подружжі, Поради психолога

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: