Бути воїном тут і тепер

Автор: Мирон Шкробут від 10-02-2019, 21:49, переглянули: 848

Бути воїном тут і тепер


Серед головних ворогів справжнього християнського життя св.Хосемарія називав нездійсненні мрії. Він навіть винайшов термін "містика якщо-буття": ох, якби я не була заміжня, якби в мене не було цієї тещі, якби мені свого часу дали обрати іншу професію, якби я був не такий, як я є, – тоді я б ТАК служив Богу!!! "Ні, – рішуче відповідає о.Хосемарія. – Або ми будемо шукати Бога тут і тепер, або не зустрінемо Його ніколи".


Коли я був маленьким, то на питання дорослих, ким я мрію стати, відповідав: "Воїном". Коли підріс, то вже смаки змінилися й хотілося бути космонавтом. Пізніше – актором. А нині я є тим, ким є.

Вранці, як справжній воїн, зціпивши зуби, із думкою: будь мужній! – я вирушаю на роботу. Підходячи до місця дислокації – міняю образ, і протягом восьми годин тільки й встигаю, що міняти акторські маски. Ну, бо, розумієте, з начальством потрібно бути "покірним" і слизьким, стриманим та розумним у міру, а з колегами – компетентним цезарем або ж зубастою акулою. Під кінець же робочого дня я перетворююсь на "космонавта", так мені вже все плутається в голові й пливе перед очима від різноманітності акторського репертуару… На "космодром", тобто додому вповзаю, як піхотинець після гарячого бою в погорілому театрі. І тому мої домашні отримують не чоловіка, не татуся, а шматок бездушної, ні до чого не придатної тілесної маси.

Зрештою, так не могло довго тривати, і одного дня дружина заявила, що не хоче мати справу з плазуном, створеним Богом на четвертий день творіння, а прагне мати чоловіка на образ і подобу Бога, що панує над собою, людину творчу і люблячого батька. А крім того, щоб я заробляв достатньо грошей і не тицяв коханій сотку зі словами "будь мужньою, Єво". Вимог було досить. Після такої розмови я відчув весь смак адамового стану після гріхопадіння. І дізнався, ким я є в очах коханої: плазуном. То як же дістатися Неба і стати як Бог?

Ніч була безсонна. Під ранок у моїй свідомості з’явилося світло.
День перший. Скинувши усі маски і випроставши плечі, я йшов знайомою стежкою на роботу, як воїн, але не той, що хоче захистити себе від зовнішнього ворога-світу, а як той, що йде битися за правдиве життя. Зайшовши до начальника, не натяг маску "покірного плазуна", який боїться не догодити левові. Я – людина, рівна іншим, і можу дивитися спокійно й уважно в очі ближнього і побачити в ньому брата. А колеги перестали скидатися на акул, бо не було в мені страху мати вигляд некомпетентного. Повертаючись, я нарешті побачив те, що творив Бог для мене: небо, землю, зелену траву, яку зросив дощ; почув сміх і побачив сльози в очах незнайомої жінки. Я побачив життя, яке огортало мене, за яке варто боротись, у якому варто трудитись до болю. Додому я не спускався з "космосу", бо туди літають ті, що бояться ходити по землі, жити і любити земних, простих, як хліб, і вічних, як Бог. Зайшовши в дім, я нарешті побачив дружину, втомлену не менш від мене, але її втома вказала мені на те, що я не один. Втомлена людина, якщо любить, то бачить і чекає на коханого. Втомлена жінка обіймає втомленого чоловіка, і вони обоє знають, навіщо ця втома, навіщо ці жертви і страждання.

Небо починається від усвідомлення втоми після довгих днів творіння життя навколо себе. І в такі хвилини я себе відчуваю як Бог, що теж обіймає Ту, яку Він мені дав.


Іван ДОСТОЙНИК, "Католицький Вісник", № 18 (495), 2010.



Категорія: Подружнє життя » Чоловік в подружжі

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: