Домашня Церква » Подружнє життя » Навіщо нам бути разом

 

Навіщо нам бути разом

Автор: Лідія від 24-07-2018, 10:44, переглянули: 288

Навіщо нам бути разом
Чому Бог сказав, що недобре чоловіку бути самому? Бо, таки - недобре. І жінці також...

Можна скільки завгодно переконувати себе, що одному/одній легше і комфортніше. І переконати, бо це правда... але не вся.

Нам справді легше і комфортніше не пристосовуватися до іншого, не терпіти його недоліків, не бачити власних у його/її віддзеркаленні, не прив'язуватися і не сумувати за ним/нею. Бути незалежними! Це ж так чудово!

То чому ж Бог каже інакше? Бо лише в парі ми розвиваємося вповні. Разом йдемо, спотикаємося, падаємо, часом підтримуємо один одного, а часом - ні. А навпаки - робимо дуже боляче... бо лише найближча людина знає мої слабкі місця...

Але завжди маємо шанс зростати і змінюватися. Кожне падіння спонукає замислитись, Що ж не так? Що є в мені, що допускає таке падіння? Що я можу змінити? Доя чого це мені? Для чого це нам? Ці питання запускають механізми розвитку. І не дають можливості залишатися в стані самовпевненої жертви...

Коли я падаю, то пробую "вигребти" сама. І я це можу. Але це забирає дуже багато часу і ресурсу (кілька годин чи днів "дна" не є приємним часопроводженням). Інколи навіть задумуюся про необхідність медикаментозної допомоги (типу, заспокійливих чи антидепресантів). Але як психолог розумію, що це пастка... не хочу такої допомоги, звикання і залежності.

Але Бог дарував мені чоловіка. І з допомогою чоловіка (його розумінням, підтримкою, та турботою) вигрібати набагато легше і швидше. Навіть не так. Це він мене виводить з "дна" своєю любов'ю. Своїм прийняттям мене депресивно-агресивної (інакше кажучи - жахливого монстра).

І я розумію, що в подружжі ми - сила, ми можемо більше. Звичайно, ми не ідеальні, ми часто конфліктуємо і не завжди задовільняємо потреби один одного. І нам важко приймати недоліки один одного... особливо з віком, коли вже розумієш, що його/її змінити шансів немає...

Але в цьому і є наша сила. Бо якщо він може приймати мене різною, зі всіма моїми недоліками (не завжди, правда, але ж йому вдається), то... я теж це можу? І не мушу страждати перфекціонізмом? Ні щодо нього... ні щодо себе!

Бути разом в подружжі - це дуже складно. Але це того варте!!! Бо сама собі я можу багато... але поцілувати себе, обняти себе, пригорнути і погладити - ні. А так приємно заспокоїтись і розслабитись в міцних обіймах мужа... не ідеального... але єдиного.



Категорія: Подружнє життя, Стосунки у подружжі, Блог Лідії Кондратик

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: