Домашня Церква » Подружнє життя » Послідовність у любові

 

Послідовність у любові

Автор: Петро Гусак від 3-11-2016, 18:42, переглянули: 1205

Послідовність у любові



Те, чого люди прагнуть, за чим вони справді тужать, – це любов!
Їхнє найбільше прагнення не скероване до насолоди, розваг та сексу!
Щоправда, люди прагнуть цього також,
але щойно після любові та на далеко нижчому місці, ніж вона.
Бо Бог створив людину на Свій Образ,
чоловіком і жінкою створив їх.
Тому найглибшою суттю людини є здатність любити,
а любов – її сповненням. Без любові не може жити ніхто.


+ Андреас Ляун.
«Любов і партнерство з католицького погляду»



Винесена в епіграф цитата з книги відомого католицького богослова, єпископа Андреаса Ляуна вже містить сутнісну відповідь на проблему, якій присвячена ця стаття. Спробуймо цю відповідь розвинути й показати, що означає «бути послідовним у любові».

Усім молодим людям, починаючи з того віку, коли пробуджується зацікавлення іншою статтю, притаманне романтичне прагнення – спочатку невиразне, неокреслене, пов’язане з мріями про спілкування, мандри, пригоди, у яких була б присутня особа іншої статі. Хлопці мріють про «порятунок принцеси», дівчата – про «принца на білому коні»… Водночас (особливо у хлопців) починає ставати відчутним тілесне бажання та прагнення його «заспокоїти». Ці два прагнення – романтичне і тілесне – існують паралельно, часто взаємопереплітаються, але можуть активізовуватися у відриві одне від одного, і це все на тлі внутрішньої боротьби за самоідентифікацію як хлопця чи дівчини, за прийняття власної тілесної та психологічної статі. Прийняття власної статі не завжди є легким завданням, і тому молоді люди часто невпевнені в собі саме під цим оглядом та намагаються цю невпевненість подолати. Одним вдається знайти «мир зі собою» шляхом емоційного і психологічного дорослішання, а інші, на жаль, вважають, що єдиний спосіб підтвердити свою статеву ідентичність – це сексуальна ініціяція, і прагнуть сексуального досвіду саме з цієї причини. Деякі дівчата, не впевнені у тому, чи їх визнають та шануватимуть як осіб жіночої статі (не впевнені у своїй красі, привабливості, особистісних чи фізичних рисах…), вважають, що лише таким способом здобудуть визнання й підтвердження власної жіночності.[1] Натомість хлопці радше вихваляються своїми (часто – неіснуючими) сексуальними «подвигами», але в цьому вихвалянні думають осягнути аналогічну ціль – підтвердження власної чоловічості. Часто таке підтвердження називають «здобуттям досвіду», якого прагнуть, аби знову ж таки, підтвердити свою статеву ідентичність.

Прагнення підтвердити власну чоловічість чи жіночність – лише перехідний етап. Воно проявляється на тлі далеко глибшого та засадничішого прагнення – ніжності, єдності з особою іншої статі, прагнення справжнього сексуального сповнення.[2] Таке прагнення є цілковито здорове і нормальне; його не слід плутати з хтивістю. Навпаки, справжнє сексуальне сповнення можливе лише в контексті любові, і тому воно вказує на прагнення ще глибшого рівня – прагнення любові, кохання, прагнення любити і бути любленим. Це прагнення любові живе в серці кожної людини, хоча буває, що невдачі, болючий досвід і душевні рани доводять до розчарування й виробляють псевдопереконаність у неможливості його реалізувати. Тоді така людина загортає це прагнення в позірну байдужість, «ховає зранене серце в холод і насмішку» [3], деколи в цинізм, навіть у лють, злобу та жорстокість, однак ніщо й ніхто не в силі витравити із серця людини це прагнення, і воно може знову розгорітися й сповнитися, якщо його торкне промінь Божої, а й навіть людської – справжньої – любові.

Прагнення сексуального сповнення та прагнення любові є тими основними спонуками, які підштовхують молодих людей до сексуальної активності (прагнення фізичного задоволення перебуває тут найвище на другому, якщо не на «енному» місці), і з природного погляду це можна зрозуміти: адже статевий стосунок за своєю суттю якраз і є вираження найповнішого взаємного самодарування – з душею і тілом – у любові, якої так прагнуть молоді люди. Однак щоб статевий стосунок не лише за своєю суттю, а й у дійсності став таким вираженням, необхідно, щоби були сповнені такі передумови. По-перше, самодарування є повним тільки тоді, коли воно остаточне, тобто – тільки між цими двома особами й на все життя. По-друге, самодарування неможливе без взяття на себе відповідальності за кохану особу, за її долю та справжнє добро – і до кінця її земного життя, і у Вічності. Сповнення обох цих передумов можливе лише в нерозривному подружжі. Однак молоді люди часто або не бажають чекати до його укладення, або вважають його формальністю і «просто живуть разом», і це спонукає поставити запитання про мотиви такого їхнього способу життя. Найменш неморальним було б їхнє прагнення виражати так свою взаємну любов, підкріплене «щирим незнанням» факту, що їхня любов ще не перебуває на такій стадії зрілості, аби могти бути вираженою сексуальним співжиттям. Проте я сумніваюся, що в таких ситуаціях існує сам лише цей мотив у його «чистому вигляді», і гадаю, що тут домішуються й інші мотиви, які вже важко назвати «невинними» з морального погляду.

Річ у тім, що вищезгадане прагнення сексуального сповнення, яке без сумніву присутнє в такому «житті разом», не може довго залишатися «як таке», у своєму «чистому» вигляді («по модулю», як сказали б математики); воно диверсифікується й може бути зреалізоване в двох засадничих напрямках: у любові або ж у пожаданні. Любов і пожадання, незважаючи на те, що їх часто плутали й ототожнювали [4], є діяметрально протилежними почуттями, їхні інтенціональні спрямування [5] («інтенціональні вектори») скеровані на осягнення цілковито інакших цілей: у любові особа «виходить із себе» у напрямку до коханої/коханого, аби себе їй/йому остаточно подарувати, віддати себе, бо ця кохана особа гідна такого дарунку, і так сповнити стосунок любові. Натомість у пожаданні особа теж «виходить із себе», але не з метою самовіддання, а неначе «на полювання», розглядаючи іншу особу як річ – як засіб, прагнучи заволодіти нею, щоб за її допомогою осягнути власне задоволення, «сповнення» і «щастя».[6] Таким чином, прагнення сексуального сповнення і сам сексуальний інстинкт як його сутнісна складова у своїй реалізації завжди інтегруються або в любов, або в пожадання (хтивість, чи церковнослов’янською – похоть). Отож якщо молоді люди свідомо виключають зі своїх взаємовідносин сутнісні аспекти любові: остаточне самовіддання, посвяту одне для одного (англійською – commitment), прагнення розділити спільну долю та взяти відповідальність одне за одного на все життя, то їхні прагнення сексуального сповнення та інтимності не здійсняться у свому «чистому вигляді». Вони зреалізуються, інтегрувавшись у пожадання, у якому молоді люди неминуче використовуватимуть одне одного як засоби для осягнення власного задоволення («сповнення», «щастя») – навіть якщо прямо не усвідомлюватимуть і не бажатимуть цього.[7] Таким чином, помимо волі й первісного бажання любові цих людей, їхні стосунки стають неморальними, тому що містять у собі елемент інструменталізації особи, взаємного приниження до рівня засобу, чим руйнують і спотворюють первісно чисте й благородне почуття любові. Це чітко помітно, коли доходить до розриву стосунків. Тоді молоді люди зазвичай кажуть: «Ми й так не одружені, ти і так не моя жінка / не мій чоловік!», чим доводять, що вони від початку – виразно чи неясно – внутрішньо усвідомлювали різницю між своїм співжиттям і сакраментальним Подружжям, і тому несуть відповідальність за більшу чи меншу, однак завжди наявну неморальність свого способу життя.

Отож бачимо, що й сам статевий стосунок як вершина сексуального сповнення у людей ніколи не буває самою лише реалізацією статевого інстинкту як такого (на противагу до тварин, які, з іншого боку, за своєю фізіологічною будовою й структурою інстинктів так «подібні» до людей). Саме тому, що люди – особи, наділені свідомістю та свобідною волею, усе, що відбувається в них у сфері інстинктів, усвідомлюється та отримує санкцію свобідної волі й через те стає інтенціональним, наміреним, а отже – підлягає моральній оцінці. Таким чином, статевий стосунок або стає «мовою любові» – вираженням найбільшої теплоти, ніжності, ласки й визнання, на які тільки людина здатна у стосунку до іншої особи, або спотворюється і стає «мовою похоті» в усіх її градаціях – від «делікатного» використання до вираження влади, брутального домінування, приниження, насильства, знущання та садизму. Цей поділ стосується геть усіх статевих стосунків, безподружніх так само, як і подружніх, і саме він є основним критерієм їх моральної оцінки.

Сам лише факт укладення сакраментально й канонічно правосильного таїнства Подружжя не санкціонує і не «освячує» того, що за своєю суттю є неморальним: людина після гріхопадіння прародичів стала схильною до хтивості, і пожадання може, на жаль, бути присутнім і в подружжі. Тому світлої пам’яті папа Іван Павло ІІ цілком слушно ось так роз’яснює Христові слова з Євангелії від Матвія (Мт 5, 28): також і той, хто дивиться на свою жінку, щоб її пожадати, той вчинив перелюб із нею у серці своїм [8] – не говорячи вже про такі форми й способи сексуальних контактів, які можуть виражати лише пожадання, а не любов. І теоретично могла б постати ситуація, коли статевий стосунок до чи без шлюбу (це не стосується подружньої зради!), якщо він, нехай недосконало, але виражає любов, міг би бути відносно морально кращим і чистішим, аніж конкретний статевий стосунок у подружжі, який є виразом пожадання й використання дружини чи чоловіка. Однак такому до- чи безподружньому стосункові бракує повноти самовіддання, отого commitment, про який була мова вище, йому бракує послідовності в любові, і тому його ніяк не можна назвати морально добрим, його не можна схвалювати чи тим більше – заохочувати до нього. Натомість таїнство Подружжя, хоч одразу й не позбавляє супругів хтивості, успадкованої від гріхопадіння прародичів, не переселяє їх у первісний райський стан, чи, за висловом Андреаса Ляуна, «на острови блаженних», однак дає надприродну силу. Цією силою є Божа благодать для поступового долання хтивості в їхніх серцях і стосунках та для зростання в любові: ось у чому полягає справжня аскеза, яка стає для супругів завданням цілого їхнього життя. І хоч буває, що окремі статеві акти в подружжі (навіть сакраментальному!) хтивіші, нечистіші чи рутинніші, аніж романтичні стосунки неодружених закоханих, усе ж таїнство Подружжя дає перспективу зростання у відданій любові, «світло в кінці тунелю», якого стосунки неодружених позбавлені. Найцікавіше те, що більшість молодих людей, особливо закоханих, у глибині серця це усвідомлюють. Недарма відомі літературні персонажі, наприклад, Ромео і Джульєтта з однойменної драми Шекспіра чи Вільям Воллес зі своєю коханою Марон із «Хороброго серця», хоч як гаряче прагнуть одне одного, не кидаються у вир сексуальної пристрасті, а спершу потайки шукають Вінчання і дарують себе одне одному щойно після нього.

Залишається ще запитання про типи й способи стосунків між хлопцем і дівчиною до одруження. Що в цих стосунках буде морально добрим, а що – неморальним? Відповідь може бути лише одна: вони повинні бути послідовними у своїй любові, а це значить, що вони своєю поведінкою, мовою жестів і тіл повинні виражати той ступінь розвитку й зрілості своїх почуттів, який справді є між ними в цей час, а не «забігати наперед» – не фальшувати ні почуття, ні спосіб їхнього вираження.[9] А це неможливо без зусиль – без бажання знати правду про себе і свої почуття, без невблаганної непоступливості й непоблажливості щодо себе самих, без самодисципліни. Без зусиль, мотивом для яких завжди є гідність коханої особи та гідність самої любові. Належно відповісти на них означає: жити в правді любові. Кохання вартує цього.

Петро Гусак


ПРИМІТКИ


[1] Від дівчат, які дають зрозуміти, що вже мали сексуальний досвід, деколи можна почути: «Нарешті я впевнена в собі». Це можна часом почути й у середовищі т.зв. «східної християнської духовності», яка численними літургійними й молитовними текстами вчить зневажати тіло (особливо жіноче), вважаючи його «ворогом духа», і принижує людську сексуальність, а навіть плідність, називаючи її «зотлінням», чим витворює психологічну базу для невпевненості осіб жіночої статі у власній жіночності та для саме такого «подолання» цієї невпевненості.

[2] Окремого дослідження потребують сексуальні узалежнення (наприклад, від невпорядкованих статевих стосунків, мастурбації, порнографії), їх мотиви і причини. Назагал їх ставлять на один рівень з узалежненями іншого типу (наркотичними, алкогольними, ігровими) й намагаються психологічно лікувати «анонімних сексаголіків» так само, як «анонімних алкоголіків», – шляхом усвідомлення залежності, уникання стимулів, самоопанування. Насправді ж в основі сексуальних узалежнень завжди лежить незреалізоване бажання справжнього сексуального сповнення, а остаточно – любові, яке особа прагне надолужити таким чином. Це зовсім не притаманне іншим типам узалежнень, і, відповідно, лікування має бути зовсім іншим: воно повинно показати хворому/хворій перспективу віднайдення справжньої любові та справжнього сексуального сповнення й довести його/її до усвідомлення факту, що цього неможливо осягнути шляхом згаданих сексуальних практик.

[3] Див.: Friedrich Nietzsche, Lebendiges Gedicht, v. B. Heiseler, Bertelsmann-Verl. – C. 411; наведено за виданням: «Все думают одно и то же: Бог существует». – KJG-Königsbach: Neustadt (б.р.) – С. 3; 11.

[4] Візьміть, наприклад, до уваги античне розуміння любові-Ероса, який, за грецькою мітологією, був сином «багатства» та «бідності», і тому означав устремління менш досконалого єства до більш досконалого («прекрасного»), аби заволодіти ним і через те стати самому щасливим, що за своєю суттю є пожаданням (див.: Платон. Бенкет, 203, b – 205, b), або ж учення св. Томи Аквінського про любов як про passio concupiscibilis – «пожадливу пристрасть» (див.: Summa Theologiae, I-II-æ, q. 26, aa. 1-2), яка має стосунок до appetitus – устремління до свого добра, аби за його допомогою осягнути власне сповнення і щастя.

[5] Інтенціональність означає націленість чи спрямованість свідомості на об’єкт – на те, що стоїть як щось «інше» навпроти неї. У цьому сенсі будь-який особовий акт, у якому суб’єкт є змістовно націленим на якийсь об’єкт, є інтенціональним актом. Див.: Дам’ян Федорика. Інтенціональність і самосвідомість // Досвід людської особи. – Вид. «Свічадо»: Львів, 2000. – С. 67-68.

[6] Так, наприклад розуміють «щастя» (гр. ευδαιμονια, лат. beatitudo) Арістотель і св. Тома Аквінський. Див.: Нікомахова етика, А, 1-3, 5-7, 8-9; та: Summa Theologiae, I-II-æ, q. 1, а. 8, також: I-II-æ, qq. 2-5.

[7] Буває, що молоді люди намірено не укладають подружжя, залишаючи відкритим «чорний хід» для втечі зі свого співжиття, чим ще раз доводять, що вони не кохають по-справжньому, а вступають у статеві стосунки задля взаємного задоволення, а отже – задля взаємної інструменталізації та використання. На їхнє звичне для такої ситуації самовиправдання: «Ану ж не складеться?» – є лише одна відповідь: «Звичайно! Нема найменшого сумніву: не складеться! Бо ваші стосунки від самого початку побудовані не на тій основі».

[8] Див.: Pope John Paul II. Interpreting the Concept of Concupiscence. – General audience of 8 October 1980. – L'Osservatore Romano, Weekly Edition in English, 13 October 1980, page 7. – (1.05.2009).

[9] Коротко й cum grano salis (лат.: «із зеренцем гумору») підсумувати цю настанову можна влучною польською приказкою: «Ja cię kocham, ja cię lubię, ja ci nie dam, aż po ślubie!»


* * *


Дана стаття опублікована у: Безшлюбне співжиття. Причини. Наслідки. Позиція Церкви. Вісник Інституту родини і подружнього життя Українського Католицького Університету, № 6. – Львів: Видавництво УКУ, 2011. – С. 101-109.

Вісник № 6 можна отримати в Інституті родини і подружнього життя Українського Католицького Університету (79011, м. Львів, вул. І. Свенціцького, 17, каб. 320. Тел.: +38 032 240 94 98).



Категорія: Подружнє життя, Стосунки у подружжі, Подружній діалог, Статеве життя у подружжі, Сторінка для молоді, Наука Церкви, Бібліотека, Блог Петра Гусака

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: