КОМЕНТАР ЩОДО РЕФОРМИ ПРОЦЕСІВ ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ

На противагу до того, що писали українські масмедіа, Папа не дозволяв розлучення, лише розпорядився пришвидшити судові процеси про визнання недійсними тих шлюбів, які були від самого початку укладені канонічно або сакраментально неправосильно. Тобто, визнання їх такими, що нечинні від самого початку. Простонародний український термін “уневажнення шлюбу” чи англомовний (аналогічний до нього) “annulment of marriage” є невластивими, і їх потрібно чимскоріше усунути з вжитку, бо вони вводять людей в оману. Що стосується українського контексту, то в народі поширені маніпуляції: люди переказують одні одним, що якщо представиш справу так, то шлюб визнають чинним, а якщо скажеш те і те, то шлюб визнають нечинним. Можна обманути суддів, можна обманути працівників трибуналу – священиків чи каноністів, – але неможливо обманути Господа Бога. І колись ті люди дадуть за це одвіт. Також, якщо працівники судів і трибуналів усвідомлювали, що це маніпуляція, і тим не менше записали, що шлюб був сакраментально нечинний від самого початку, то колись вони теж дадуть за це одвіт перед Богом.

Що стосується самої процедури пришвидшення розгляду цих справ, то посилання на те, що Ісус Христос є Mitis Iudex (Ласкавий Суддя, Лагідний Суддя) є не конче властивим, тому що таке пришвидшення може створювати ситуації, коли справу розглядатимуть поверхово, не так ґрунтовно, і ті шлюби, які від самого початку були чинними, можуть оголосити формально задокументовано нечинними. Така небезпека існує. Тому тут потрібно ставитися до цього з подвійною обережністю. Повідомлення про те, що Папа дозволив розлучення, свідчить про неграмотність української світської журналістики, яка не знає, про що йдеться в Католицькій Церкві. Католицька Церква ніколи не давала розлучення, не дає і не дасть розлучення шлюбу, який був укладений сакраментально і канонічно правосильно. При тому вона серйозно бере до уваги слова Ісуса Христа: “Що Бог злучив, людина нехай не розлучає!” (Мк 10, 9). Всіх зацікавлених відсилаю до 19 глави Євангелії від Матея, де Христос говорить: “Хто відпускає свою жінку – за винятком розпусти – і ожениться з іншою, той чинить перелюб”(Мт 19, 9). Коли ми звернемося до грецького оригіналу, то термін, який українською перекладений як “розпуста” звучить: “πορνεια”. Отже, йдеться про те, що це не була його жінка, а наложниця або повія, з якою він співжив; якщо він таку відпустить, то не чинить перелюб. Натомість якщо би справді йшлося про подружню зраду жінки, то там би було вжито грецький термін “μοιχεια”, який означає “перелюб”, себто гріх проти VI Заповіді в Католицькому, або VII Заповіді в православному та протестанському варіантах Декалогу.

Що чинить шлюб від самого початку нечинним? Усіх зацікавлених відсилаю до Кодексу Канонів для Східних Церков. Там у канонах від 817 до 827 включно викладені умови чинності шлюбу і ті перешкоди, які, якщо вони від самого початку існують, то чинять шлюб сакраментально і канонічно неправосильним. Зокрема, поле для маніпуляцій відкриває частина 2 канону 818: “Поважний брак оціночного ропізнання подружніх обов’язків, які взаємно передаються і приймаються”. Донедавна взагалі вважалося, що люди наділені розумом, і при здоровому глузді мають принаймні розуміння того, що таке подружжя, а тепер можуть покликатися на те, що вони мали “брак оціночного розпізнання”. Канон 819 говорить про те, що подружжя конче включає в себе подружню згоду і статеву співдію, тому, якщо хтось виключав би статеву співдію, то шлюб буде нечинний. Канон 824 у частині 2 говорить про те, що якщо хтось від самого початку приймає ситуацію, яка виключає істотний елемент подружжя, наприклад, дітородження або досмертну нерозривність, то укладає його неправосильно. Себто, якщо подружжя від самого початку мало намір уникнути зачаття і народження дітей і збиралося бути “childfree” (“свобідним від дітей”): бездітним подружжям, то вони укладають його неправосильно.
Якщо вони, укладаючи шлюб, обумовлюють так званим “шлюбним контрактом”, як це поширено зараз в юридичній практиці, у якому розписане майно і його можливий поділ в ситуації, коли пара буде розлучатися, то від самого початку закладається можливість їхнього розлучення, а тому вони укладають шлюб неправосильно.
Ті канони сформульовані для Східних Католицьких Церков, які перебувають в сопричасті зі Святим Римським Престолом. Під іншою нумерацією вони є у латинському “Codex iuris canonici”. Однак, хоча вони формально “суто католицькі”, то неформально – за своїм змістом – вони чинні для всіх християн, які визнають Христа і серйозно cприймають Його слова: “Що Бог злучив, людина нехай не розлучає!” (Мк 10, 9). За своїм змістом вони також чинні для всіх визнавців Єдиного Бога, я навіть би сказав – також і для мусульман і юдеїв. Тому, що незалежно від того, що це католицькі формулювання, вони за своїм змістом спираються на об’єктивну даність шлюбу. Якщо хтось укладає шлюб, то має бути відкритим на дар життя, який отримує від Бога, і має бути вдячним за нього; і наречені мають передбачати, що вони одружуються, “доки смерть не розлучить їх”. Якщо вони цих елементів не дотримуються, то від самого початку закладають протилежне й укладають шлюб нечинно. Тому я би радив нашим братам православним і протестантам (не займаючись при тому прозелітизмом й не схиляючи їх до слідування букві католицького Кодексу Канонів), замислитися над тим, чи і наскільки чинними є їхні подружжя перед Богом.

Для того, щоби пізніше не виникало ситуацій, у яких ставлять питання про сакраментальну та канонічну неправосильність укладеного подружжя, молоді пари повинні пройти належну передподружню підготовку. Як казав Наполеон Бонапарт, “виховання дитини потрібно починати за двадцять років до її народження”, себто, виховувати її батьків від колиски. Це означає, що вже від того віку має бути належна далека чи дальша доподружня підготовка, завдяки якій діти би мали усвідомити основні елементи подружжя, такі, як дітородження, нерозривність та подружня вірність. Існує й ближча передподружня підготовка. В УГКЦ вона розпрацьована і включає в себе 18 зустрічей, в тому числі і заняття з Канонічого права, на яких нареченим роз’яснюють, що і при яких умовах може вчитини їхній шлюб сакраментально нечинним. Якщо вони після такої науки при укладенні шлюбу свідомо будуть приймати ті елементи, які суперечать його сутності, то вони не тільки вчинять свій шлюб сакраментально нечинним, а й вчинять святотатство – смертельний гріх, тобто наругу над Таїнством подружжя. І тому всім нареченим я рекомендую добре простудіювати канони, які обумовлюють сакраментальну і канонічну чинність шлюбу, щоби потім не виникали ситуації, в яких те, що було сакраментально чинно укладене, намагаються певними спекулюваннями представити нечинним і “обвести довкола пальця” Церковні суди і трибунали. Нагадую також, що коли би працівники цих судів і трибуналів, священики і каноністи, які там працюють, усвідомлювали, що подружня пара хоче маніпулювати ситуацією, і тим не менше “пішли їм назустріч” та оголосили шлюб нечинним, то вони теж будуть відповідати за це колись перед Богом.

Петро Гусак
17.09.2015 р.Б.

Інтерв’юер: Дмитро Тирусь

Стосовно: http://family-institute.org.ua/novini/articles/papa-francisk-zdijsniv-reformu-procesiv-viznannja-nedijsnosti-podruzhzhja.html