Домашня Церква » Життя в Ісусі Христі » Життя святих » Святий Онуфрій Великий покровитель: подорожніх, породіль, бездітних родин.

 

Святий Онуфрій Великий покровитель: подорожніх, породіль, бездітних родин.

Автор: Andrej_PSS від 24-06-2013, 23:28, переглянули: 4625

Коли ж був уже сімнадцятий день моєї подорожі, дійшов я до високої гори. Втомлений був, сів на підгір'ї спочити і побачив здалеку мужа, що йшов просто на мене. На вигляд був вельми страшний, волоссям густим весь оброслий, наче звір, і білий, як сніг, — сивий був від старости. Волосся ж голови і бороди його було довге аж до землі і, наче одяг, тіло покривало. Чересла ж свої мав підперезані листям пустельного бадилля. Коли ж я побачив, що він до мене зближається, перелякався і вискочив на камінь, що трапився мені на узгір'ї. Той же, дійшовши до підгір'я, сів у тіні перепочити — втомився спекою і немічний був від старости. Поглянув на гору, побачив мене і промовив: "Зійди до мене, чоловіче Божий, бо і я чоловік, подібний до тебе. Живу в пустелі цій Бога ради". Я ж, — каже Пафнутій, — чуючи це, усім серцем кинувся до нього і припав до ніг його. Він же сказав мені: "Встань, сину мій, бо й ти раб Божий і друг святих його, ім'я тобі Пафнутій". Встав-бо я, він же звелів мені сісти. І сів я з радістю перед ним. Просив же я його дуже, щоб сказав мені ім'я своє і про життя розповів: як у пустелі перебуває і скільки часу. Він же, прохання моє наполегливе бачачи, почав мені розповідати про себе, кажучи так: "Моє ім'я Онуфрій. Маю ж шістдесят років у пустелі цій, поневіряючись у горах. І жодної не бачив людини, тебе лише нині бачу. Було ж моє попереднє перебування в чесному монастирі, що називався Єрити, поблизу града Єрмополя, що в Тиваїдському краю. Монастир же той мав сто братів, всі ж однодушні були, спільне життя мали у згоді, у великій любові, в Господі нашому Ісусі Христі. Спільні в них їжа і одяг, у безмовстві й мирі постницьке життя провадять, славлячи Господню доброту. Я ж там у дитинстві моєму, коли в послушництві наставлявся, навчався від святих отців ревної віри і любови до Бога й уставів чернечого життя. Чув, як вони розмовляли про святого Іллю-пророка, як, Богом зміцнюваний, жив, постячи, у пустелі, так само і про святого Йоана Предтечу, на якого не був подібний ніхто з людей ніколи і який жив у пустелі аж до дня явлення свого в Ізраїлі. Питав же я отців святих, кажучи: "Чи більші ті, що живуть у пустелі, від вас перед Богом?" Вони ж, відповідаючи мені, казали: "Так, дитино, більші від нас, ми-бо один одного щодня бачимо, і соборний церковний спів здійснюємо з радістю, і, якщо зголодніємо, хліб готовий знаходимо. Також якщо спраглі — готову воду маємо. І якщо трапиться, що хтось із нас занедужає, втішають його инші брати, бо разом живемо всі й один одному помагаємо і служимо задля любови Божої. Ті ж, що живуть у пустелі, без того всього існують. І якщо котромусь із пустинножителів трапиться якась прикрість, хто його утішить? І в недузі хто поможе і послужить? Якщо рать від сатани нападе, де знайде людину, яка б змогла перемінити йому ум чи переконати, коли сам він самотою? І якщо не буде в нього їжі, де її легко знайде? Також і коли буде спраглий, то нема води близько. Там, о дитино, незрівнянно більший труд, аніж нам, що в спільноті живемо. Ті, що входять у пустельне життя, більше починають служити Богові, вдаються до більшого посту, голод, і спрагу, і спеку полуденну, і студінь нічну великодушно терплять, нападам невидимого ворога протистоять міцно і перемогти його всіляко намагаються. І всю путь тісну й прескорботну, що в Царство Небесне веде, проходити стараються. Для того прибувають до них від Бога святі ангели, які їжу їм приносять і воду з каменя виводять, і зміцнюють їх настільки, що збуваються на них слова Ісаї Пророка: "Ті, що покладаються на Господа, зміцніють, крила дістануть, як орли, побіжать і не втомляться". Якщо ж хтось і не сподобився бачити ангелів наяву, не позбавлений їхньої невидимої присутности. На всіх шляхах вони його пильнують, від ворожих підступів захищають, і помагають йому у справах його, і молитви його до Бога приносять. Якщо комусь із пустельників трапиться несподівана якась ворожа напасть, він підносить руки свої до Бога — і зразу посилається йому згори допомога, і розступаються всі напасті через чистоту його сердечну. Хіба не чув ти, дитино, слів із Писання: "Бог не покидає тих, що шукають Його, і не до кінця забутий буде убогий, і терпіння убогих не загине до кінця". І знову: "Возвали до Господа скорботні і вивів їх з бід їхніх". Дає-бо Господь кожному за труди його, які хто підніме Господа ради. Блаженний-бо, хто чинить волю Господню на землі і вперто Йому служить, — тоді ангели служать йому, хоч і невидимо, і дають йому радіти радістю духовною, і зміцнюють його повсякчас, допоки він у тілі.
Це в монастирі моєму від святих отців я, смиренний Онуфрій, чув, насолодився в душі і серці моєму солодше від меду. І здавалося мені, що в иншому якомусь був світі, прийшло-бо мені невимовне бажання йти в пустелю. Вставши вночі і трохи хліба, десь на чотири дні лише вистачило б, взявши, вийшов з монастиря, покладаючись на Бога, і йшов шляхом, що на гору вів, хотівши звідти увійти в пустелю. Коли починав у пустелю входити, побачив перед собою промінь світла, і злякався сильно, і зупинився, думаючи повернутися в монастир. Той промінь світла наблизився до мене і чути було голос з нього, що промовляв до мене: "Не бійся, я ангел, що ходить з тобою від народження твого, приставлений від Бога оберігати тебе. І було мені нині веління від Нього вивести тебе в пустелю цю. Тому будь досконалий і смиренний серцем перед Господом і з радістю працюй для Нього, я ж не відступлю від тебе, поки не звелить Творець забрати душу твою". Так зі світловидного променя сказав ангел, що йшов переді мною, я ж ішов за ним радісний. Пройшовши шість чи сім міліярій, побачив печеру прекрасну, і невидимим став мені промінь ангельського світла. Я ж до печери наблизився і захотів довідатися, чи є в ній якась людина. Підійшов до дверей, покликав за звичаєм чернечим, кажучи: "Благослови". І бачив мужа старого, чесного, священногарного образом, лицем же і виглядом виявляв Божу благодать і духовну радість, що в ньому була. Я ж, бачивши його, впав швидко перед ногами його і поклонився йому. Він же рукою підняв мене, привітав і сказав: "Чи ти брат Онуфрій, споспішник мій у Господі? Увійди, дитино, у моє перебування, Бог тобі помічник, і будеш у покликанні своєму, добрі діла здійснюючи в страху Божому". Увійшов-бо я в печеру його, сидів з ним немало днів і намагався навчитися чеснот його, що й було. Навчив він мене уставів життя пустельного. Бачив же старець просвітлений дух мій до навчання діл, угодних Господу нашому Ісусові Христові, і до безстрашного протистояння таємним супротивника нападам і пострахам, які має пустеля. Сказав мені: "Встань, дитино, хай заведу тебе в иншу печеру у внутрішній пустелі, щоб там ти сам жив і трудився в Бозі. На це-бо послав тебе Господь провидінням своїм, щоб бути тобі внутрішньої пустелі мешканцем". Так вирішивши, взяв мене і повів у найглибшу пустелю. Ішли ми чотири дні й чотири ночі, тоді на п'ятий день побачив я малу печеру. І сказав мені святий той муж: "Ось місце, яке Бог приготував тобі, щоб ти оселився на ньому". І перебував старець зі мною тридцять днів, добрих діл навчаючи мене. Після тридцяти днів, Богові мене залишаючи, пішов до свого мешкання. Відтоді раз на рік приходив до мене, відвідуючи мене аж до дня переставлення свого до Бога. Останнього року, за звичаєм до мене прийшовши, переставився. Я ж плакав довго, поховав його поблизу мешкання мого".
Після цього спитав його я, смиренний Пафнутій, кажучи: "Отче святий, чи багато ти підняв трудів на початку свого приходу в пустелю?" І сказав мені блаженний старець: "Повір мені, любий брате, такий підняв труд, що багато разів втрачав надію на життя моє, здавалося, вже при смерті був, голодом і спрагою знемагав, не маючи від початку цілком що їсти й пити, хіба лише коли знаходив якесь пустельне зілля, яке було мені їжею, спразі моїй лише з небесної роси була прохолода. Палючим сонцем був палений вдень і холодом нічним промерзав. І змочувалося тіло моє росою небесною, і що я перетерпів, які труди підняв у непрохідній цій пустелі, терпіння і труди описати неможливо ані не годиться виявляти того, що людина має задля любови Божої на самоті робити. Добрий Бог, бачачи мене, що я весь віддався на постницькі подвиги і поклав душу свою у голод і спрагу, звелів святому ангелові своєму про мене піклуватися і приносити мені щодня трохи хліба і води на скріплення тіла мого. Так годував мене ангел тридцять літ. Коли ж закінчилися ті роки, влаштував Бог на втіху мені щедріше прогодування. Знайшовся фінік поблизу печери моєї, що мав дванадцять гілок, і кожна гілка окремо в один місяць року приносила плоди свої: одна одного місяця, инша другого, аж поки всі дванадцять місяців не минали. Коли закінчувався один місяць, закінчувалися і плоди одної гілки, наставав же другий — з'являвся плід другої гілки. Також Божим велінням і джерело мале живої води витекло. І вже наступні тридцять років живу в такому достатку. Часом-бо хліб, який ангел приносить, їм, часом фінікові плоди їм із зіллям пустельним, яке, Божим велінням, осолодилося мені, як мід. І п'ю з джерела живу воду, дякуючи Богові. А найбільше їм і п'ю з насолодою зі слів Божих, як же написано: "Не хлібом єдиним живе людина, але кожним словом, що виходить з уст Божих". Якщо, о брате Пафнутію, постараєшся чинити волю Господа Бога, все потрібне пошлеться від Нього, говорить-бо у Святому своєму Євангелії: "Не турбуйтеся, що їстимете і що питимете, знає-бо Отець ваш небесний, чого потребуєте. Шукайте насамперед Царства Божого, і правди Його, і все додасться вам". Так говорив преподобний Онуфрій, і дивувався я, Пафнутій, дивному життю його. І знову спитав, кажучи: "Отче, звідки причащаєшся Пречистих Христових Таїнств у суботу і в неділю?" Він же сказав мені: "Ангел Господній приходить до мене, приносить Пречисті Христові Таїнства і причащає мене. Не до мене одного з Божественним Причастям ангел приходить, а й до инших, що живуть Бога ради в пустелі і лиця людського не бачать. їх же, причащаючи, веселости невимовної сповнює. Якщо ж хтось з них захоче бачити людину, бере його ангел і підносить на небо, щоб побачив святих і возвеселився. І просвітлюється душа його, як світло, і радіє духом, сподобившись бачити небесне благе, і забуває всі труди свої, що витерпів у пустелі. Коли ж знову на своє місце повертається, старанніше починає служити Богові, сподіваючись отримати навіки на небесах те, що бачити сподобився". Про це все преподобний Онуфрій розмовляв зі мною, Пафнутієм, у підкриллі гори тої, де ми зустрілися. Я ж від такої бесіди преподобного великої сповнився радости і також забув про всі свої труди, які з голодом і спрагою в дорозі витерпів. Укріпився духом і тілом і сказав: "Блаженний я, що сподобився бачити тебе, святий Отче, і чути гарні й солодкі слова твої". Він же сказав мені: "Встаньмо вже, брате, та ходімо до житла мого". І, вставши, ми пішли. Я ж не переставав дивуватися благодаті преподобного старця. Коли ми перейшли два чи три миліярії, прийшли до чесної печери святого. І ріс там близько фінік прекрасний, і витікало мале джерело живої води. Став біля печери преподобний і помолився. Закінчивши молитву й сказавши "Амінь", сів і мені сісти зі собою звелів. Розмовляли ми, сидячи й один одному розповідаючи про добро Господнє. Коли ж перейшло сонце на захід і день закінчувався, побачив я, що поміж нами хліб лежав чистий і вода була приготована. Сказав мені блаженний той муж: "Скуштуй, брате, хліба, який перед тобою, і води, щоб підкріпитися. Бачу-бо, що ти знеміг від голоду, і спраги, і труду дороги". Я ж мовив йому: "Живий Господь мій, що не маю їсти і пити сам, хіба ми обидва разом". Старець же не погоджувався їсти. Я ж довго просив його. Ледве зміг проханнями примусити його — і, простягнувши руку, взяв хліб і переломив. Їли ми й наситилися, залишилися й рештки хліба. І пили воду, і дякували Богові, і перебули ту ніч у молитві.
Коли ж засяяв день, бачив я після ранкових співів преподобного, що лицем змінився, і налякався. Він же, зрозумівши те, сказав мені: "Не бійся, брате Пафнутію, Бог, до всіх милосердний, послав тебе до мене, щоб ти поховав тіло моє. Нині закінчую земне життя своє і в безкінечне життя до Христа свого перейду, на спочинок вічний". Був же день дванадцятий місяця червня. І заповідав преподобний Онуфрій мені, Пафнутію, кажучи: "Любий брате, коли повернешся до Єгипту, згадуй мене перед лицем братів і всіх християн, бо ось довга моя перед Богом молитва, у Нього ж і отримав, що просив: кожному, хто в пам'ять мою приношення якесь до святої церкви зробить, чи просфору, чи свічки, чи тиміян, чи подасть милостиню убогому, чи нагодує брата бідного, чи молитву яку до Бога зробить чи инше щось добре сподіє, простяться йому прогрішення й отримає частку зі мною". Сказав же я до нього, — каже Пафнутій: "Отче святий, я після твого відходу з тіла хочу тут, на твоєму місці, перебувати". Відповів мені преподобний: "Дитино, не для того ти посланий Богом у пустелю цю, щоб у ній перебувати, але, щоб, бачивши рабів Його, повернутися й розповісти про добродійне їхнє життя братам: на користь слухачам, на славу ж Христа, Бога нашого. Іди тому, дитино, в Єгипет до свого монастиря та до инших і розповідай, що бачив і чув у пустелі. І що маєш бачити й чути. І сам перебувай у добрих ділах, служачи Христу Богу". Коли він це сказав, впав я до ніг його чесних, кажучи: "Благослови мене, отче чесніший, і помолися за мене, щоб я знайшов милість перед Богом. І як же сподобив мене Спаситель мій бачити твою святість у цьому житті, так нехай сподобить мене бачити тебе в майбутньому віці". Преподобний же Онуфрій підняв мене із землі і мовив: "Дитино Пафнутію, не образить тебе Бог, але виконає прохання твоє. Благословить же тебе й утвердить у любові своїй, і просвітить умові очі твої до богобачення. І визволить тебе від усілякого падіння і сітей супротивного, і закінчить у тобі почате добре діло. Берегтимуть тебе ангели Його на всіх дорогах твоїх, і вбережуть тебе від невидимих ворогів, щоб не знайшли вони у чому звинуватити тебе перед Богом у час грізного випробування". Після цього преподобний отець дав мені останнє цілування в Господі й почав молитися до Бога з багатьма сльозами і зітханнями. Схиливши ж коліна і досить помолившись, ліг на землі й останнє промовив слово: "У руки Твої, Боже, передаю дух мій". Коли те говорив, осяяло його з неба світло дивне, і в самому сяйві того світла веселився лицем і випустив дух свій. І зразу пролунав у повітрі голос ангелів, які співали й благословили Бога. Вони, взявши душу преподобного, з радістю підносили її до Бога. Я ж почав плакати і ридати над чесним його тілом, бо його ж недавно знайшов, як батька, і втратив. Скинув одяг свій, віддер від нього підшивку і тим покрив тіло святого, у верхнє ж сам знову одягнувся, щоб нагим не повертатися до братів. Знайшов же камінь великий, у ньому не людськими руками, а Божим провидінням було заглиблення на подобу труни. У той-бо камінь поклав я святе тіло великого угодника Божого з відповідним псамоспівом. Зібравши багато малого каміння, покрив ним чесне тіло. Почав молитися до Бога, щоб подав мені жити на тому місці. Хотів увійти в печеру ту, але зразу перед моїми очима вона завалилася, і фінік, що годував святого, також з коренем упав. І джерело живої води висохло. Я ж, те бачивши, пізнав, що нема Божого благовоління жити мені там. Хотів піти звідти, з'їв крихти хліба вчорашнього, що лишилися, також і воду, що в посудині залишилася, випив. І, знову руки до неба піднісши й очі звівши, помолився. Після цього побачив мужа одного, його ж раніше бачив, коли йшов через пустелю. Він укріпив мене — йшов переді мною. Я ж, виходячи звідти, сумував через кончину святого Онуфрія, що не сподобився більше живим його бачити. Знову ж радів душею, що сподобився насолодитися святих його бесід і благословення з уст його прийняти. І так ішов, славлячи Бога.

див. більше:http://www.truechristianity.info/ua/books/saints_ua_10/saints_ua_10_012.php

Деякі версії житія повідомляють, що Онуфрій Великий народився близько 320 року в Персії і був сином перського царя, який за порадою ангела віддав його в дитячому віці до монастиря. Виховання він отримав у Фиваїдський монастирі Еріта поблизу Герміполя де дізнався від старців про пустельників і захотів наслідувати їх. Він таємно пішов з монастиря і прийшов у Фиваїдський пустелю (Єгипет) де зустрів пустельника, що став його вчителем. Кілька років старець вчив Онуфрія боротьбі з «диявольські спокусами», а потім переконавшись у силі духу свого учня залишив його одного. Щорічно вчитель приходив до Онуфрію і в один з візитів помер.Так святий почав сомостійне життя з Божого провидіння.



Категорія: Життя в Ісусі Христі » Життя святих

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: