Про жінок Христових.

Автор: Мирон від 30-04-2017, 10:01, переглянули: 510

Про жінок Христових. Євангелисти, розповідаючи про проповідь Христом Доброї новини, коротко, проте дуже влучно, звертають увагу і на жінок, які слідували за ним до Єрусалиму. Більше того, коли усі апостоли зі страху або через зневіру покинули самого Ісуса, який конав на хресті, жінки залишилися з Ним до кінця.

Євангелист Марко навіть подає їхні імені, кажучи: «Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія» (15,40) Можемо собі тільки уявити велич любові тих жінок, які залишаються вірними Христові аж до смерті.

Однак, неділя про мироносиць представляє нам ще більш могутнішу силу їхньої любові – любові, яка залишається вірною і по смерті. Отож, недільна євангелія розповідає нам про те, як наступного дня після суботи, ось ті жінки, про яких згадує Євангелист Марко, купивши пахощів, подалися пішки до гробу, де було покладено тіло Ісуса. Він звертає увагу, що жінки, на відміну від апостолів, не розмовляли між собою про те, що сталося, але найбільше переживали, хто їм відкотить камінь до гробу, був бо дуже великий.

Вони йшли до гробу Ісуса, щоб віддати йому останню шану і любов. Так робили, зрештою, усі юдейські жінки, які згідно звичаєм намащували тіло покійника, бальзамуючи його таким чином. Робили це на спеціальному камені, який звався каменем намащування. Після такого намащення тіла пахощами, обповивали його цілковито разом з головою білим полотном. Робили це не просто так. У стародавньому світі, коли не можна було так легко визначити чи людина дійсно померла, чи може переживає клінічну смерть, підказкою служило саме біле полотно, яким обповивали покійника. Коли по певному часі відкривали гріб і бачили навпроти уст чорну плямку, це означало, що померлий дихає, а отже він переживає клінічну смерть. Далі справа переходила до рук лікаря. Коли ж не було цих ознак, тіло намащували кілька раз, доки вони не висихало цілковито. Опісля висохші кості мили у воді, згадуючи при цьому покійного, не завжди добрим словом. З цього звичаю, пішов і вислів: «Мити комусь кості».

Жінки мироносиці поводилися по-іншому. Їхня турбота про відкочений камінь вирішилася відразу після того, коли вони побачили відкритий і порожній всередині гріб. Щойно увійшовши до гробу, вони почули голос ангела, який сказав їм: «Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп'ятого Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали. Але йдіть, скажіть його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам». (Мк. 16, 6-7). І що цікаво, жінки поступають згідно властивої їм жіночої поведінки. Вони тікають чимдуж від гробу і нікому нічого не говорять. Проте, так тривало недовго, оскільки вони не могли стримати у собі побаченого і оповіли апостолам, які, очевидно, спочатку не йняли їм віри, думаючи, що тим щось померещилося в очах. Щойно потім Петро з Іваном самі побігли до гробі, щоб переконатися у тому, що жінки розповідали.

Читаючи цей євангельський фрагмент, я неодноразово запитував себе: Чому саме жінок Христос удостоїв бути першими свідками його воскресіння і поручив саме їм донести цю велику новину іншим? І знаєте до якого висновку я прийшов? Бо вони жінки! Переконаний, що апостоли ще довго б розважали, піддавали сумнівам і критиці усі події своєю чоловічою логікою. А жінки ні! Їм Бог дарував особливий спосіб пізнання світу! Вони його відчувають! І, можливо б, ми б ніколи не довідалися усієї правди про воскресіння Христове, якби не жінки мироносиці, яких по правді у переносному значенні цього слова можна назвати жінками Христовими! У критичну хвилину вони виявилися більш мужнішими за чоловіків. Коли апостоли порозбігалися, жінки пішли до кінця за Христом і за те удостоїлися бути першими свідками його Воскресіння!

Віра жінок, сприйняття ними Бога є відмінною від віри чоловіків. Жінки відчувають любов Божу по-особливому. Недарма Церква не тільки тепер, але в усі часи, носить більше жіноче обличчя. Добре це чи ні, не тепер роздумувати. Скажу тільки те, що без жіночої віри, образ Церкви був би неповноцінний! Жінка прививає дитині саме той перший образ Бога як люблячого батька. І він провадить дитину протягом цілого її життя, особливо тоді, коли дитина падає у навіть найтяжчі гріхи. Вона пам’ятає, що любов Божа є такою, яка кличе її піднятися і простувати далі. Як же потрібними у наш так нелегкий і страшний час є саме жінки правдивої віри, яка постійно нагадує, що Бог є любов`ю! (Ів. 4,8)

У християнській духовності різницю між чоловічою і жіночою вірою дуже добре видно на прикладі двох тропарів (пісень) присвячених мученикам чоловікам і мученицям жінкам, які співаються у часі богослужіння. Ось текст тропаря мученикові-чоловікові:

«Мученик Твій, Господи в стражданні своїм вінець нетлінний прийняв від Тебе, Бога нашого; маючи бо силу Твою, мучителів подолав, сокрушив і демонів немічні спокуси. Його молитвами спаси душі наші».

Як бачимо, автор цієї пісні звертає увагу більше на страждання, мужність і силу, яку Бог дарував чоловікові мученикові, щоб той, перенісши спокуси і страждання, з`єднався разом з Ним.

А ось пісня, яка присвячена мучениці-жінці:

«Агниця Твоя, Ісусе, взиває гучним голосом: «Тебе, Жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страждаю, і співрозпинаюся, і співпогребаюся в хрещенні Твоїм, і страждаю Тебе ради, щоб царювати з Тобою, і вмираю за Тебе, щоб жити з Тобою; прийми ж мене, як жертву непорочну, що з любов’ю принесла себе в жертву Тобі». Її молитвами як Милостивий спаси душі наші.

Неозброєним оком видно, що основною темою цієї пісні є ось це величезна жіноча любов до Бога, якою наскрізь пронизана та, яка терпить за Христа. Вона навіть називає Христа своїм женихом. Це допомагає їй переносити усі страждання! І задля цієї любові до Нього вона готова терпіти все, тільки, щоб почуватися постійно любленою.

Після такої довгої розповіді, у читача виникне логічне питання: «А який життєвий смисл моєї розповіді?» А ось у чому він полягає. Мені, як священику, доводиться досить часто зустрічати нещасних жінок і чоловіків. Причини нещасть є різні. Проте, головною причиною усіх них є небажання зрозуміти, що очікування чоловіка і жінки є різними. Жінка є особливим Божим сотворінням. Вона готова на страшенно великі посвяти, на які чоловік ніколи не здатен. Єству жінки не так потрібні ваші гроші, секс, машини, діловитість, красномовні і мудрі речі, як постійного, щоденного (а може навіть щохвилинного) відчуття того, що її люблять! Любов є основним мотором життя жінки! І коли вона це відчує, вона готова покласти на вівтар не тільки своє життя, але і свою смерть!

Жінки мироносиці є яскравим прикладом цієї ситуації. Любов Христа вони відчували своєю інтуїцією досить виразно. Саме тому вони залишилися Йому вірними до кінця. Але, саме завдяки їм ми сьогодні знаємо, що наша віра не є марною, бо Христос воскрес із мертвих!

Благословенної усім неділі!
о.Юстин Бойко
джерело



Категорія: Святе Письмо, Жінка в подружжі

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: