Домашня Церква » Життя в Ісусі Христі » Святе Письмо » о.Франциск Бляхніцький "Намет зустрічі -2ч".

 

о.Франциск Бляхніцький "Намет зустрічі -2ч".

Автор: Мирон від 12-06-2012, 00:28, переглянули: 2182

II
Господь розмовляв з Мойсеєм віч-на-віч, так, як говорить людина з людиною. А потім Мойсей повертався до табору. Слуга ж його, Ісус Навин, ще хлопчина, не полишав намету.
Мойсей сказав Господеві: «Глянь, ти кажеш мені: Веди народ цей, та ти не сповістив мене, кого пошлеш зі мною. А ще й сказав був мені: Знаю тебе на ім 'я, і ласку ти знайшов в очах моїх. Тож: коли я справді знайшов ласку в Твоїх очах, дай мені взнати Твої путі, щоб я пізнав Тебе та й знайшов ласку в Твоїх очах, та зглянься й на те, що це Твої люди». Господь сказав: «Я сам піду з тобою і дам тобі спокій». Мойсей відповів Йому: «Коли не йтимеш ти сам особисто, то й не виводь нас звідси. Та й по чім же буде пізнати, що я знайшов ласку в Твоїх очах, я і народ Твій, як не по тім, що ти йтимеш з нами. Тим і відрізнимось ми, я і Твій народ, від усіх народів, що на землі» Господь сказав Мойсеєві «І те, що ти зараз бажаєш, зроблю, бо ти знайшов ласку в очах у мене, і Я знаю тебе на ім 'я»
(Вих 33, 11-17).

В цьому фрагменті знаходимо дальше, дуже цінні вказівки стосовно молитви.
"Мойсей розмовляв з Господом віч-на-віч, так, як говорить приятель з приятелем "
Молитва полягає на тому, щоб розмовляти з Богом, як розмовляє приятель з приятелем. Молитва - це розмова між особами і то розмовою приятельською. Це є нечувано важливе. Молитва не є виконанням обов'язку стосовно до Бога, котрий є грізний, котрий може нас покарати, якщо її занедбаємо. Багато людей трактує молитву власне таким, забобонним способом. Якщо не відмовлю таку чи іншу молитву, то мене спіткає нещастя, Бог буде на мене розгніваний.
Відмовлення щоденних молитов чи якихсь формул часто є якби забезпеченням себе перед Богом, котрий є для нас кимсь незнаним, кимсь кого треба боятися. Багато людей мучиться з того приводу, що не відмовили тієї чи іншої молитви. Це є мука, а не молитва.
Молитва - це розмова з Богом , котрий є приятелем, котрий мене любить. І повинна це бути розмова в атмосфері довіри, дружби. Точкою виходу такої молитви знову має бути усвідомлення собі, визнання і прийняття у вірі того, що Бог говорить до Мойсея: "Знаю тебе на ім’я, і ласку ти знайшов в очах моїх". Ці слова описують відношення Бога що до нас. Якщо хочемо молитися, то ми повинні насамперед це собі усвідомити. Визнання, що Бог є для нас ласкавий, є справою віри, актом віри. Бог знає мене на ім'я. Бог відноситься до мене в особовий, безпосередній спосіб. Бог є присутній для мене, думає про мене, має щодо мене свої наміри.
Сам на сам з Богом
"Знаю Тебе на ім’я". Кожен з нас як особа є кимсь неповторним, єдиним. Власне тому наша молитва має бути молитвою особистою, має бути зустріччю з Богом віч-на-віч приятеля, зустріч з приятелем, я і Ти. Це важливо на молитві. Тому також, між іншим, не достатньо молитви спільної, суспільної - літургійної чи іншої.
Серед сучасних молодіжних чи інших рухів віднови зустрічаємося з багатьма формами спільної, спонтанної молитви. Молодь любить молитись, молиться багато, але коли отець Петро Ростворовський, настоятель камедулів, розмовляв зі мною на цю тему виразив своє занепокоєння, що ця молодь досконало молиться, коли перебуває разом, спонтанно переплітає молитви піснями, виражає подяку і хвалу Богові і т.д. Однак отця Петра непокоїть якась безпорадність цієї самої молоді, коли вона перебуває сам на сам, віч-на-віч з Богом, її неспроможність до особистої молитви в тиші, на самоті. Це є певний брак, якась однобокість.
Спонтанна молитва має велику вартість. Святий Дух навчає нас сьогодні таких форм молитви. Однак ніколи не можна забувати, що суттю молитви і відповідним джерелом завжди є те віч-на-віч з Богом. Не раз люди "виживаються" в цій спільній молитві. Коли зустрічаємося на спільних молитвах в оазових чи харизматичних спільнотах, то завжди зустрічаємо таких людей, які мають своєрідну пристрасть молитви. Дві - три особи постійно відзиваються перші - і раз і другий і третій. Іншим взагалі не дають слова, тому, що для них така молитва спонтанна, є якоюсь пристрастю в якій вони виживаються. Не завжди це є доказом справжньої, глибокої спонтанної молитви з натхнення Святого Духа.
Хто не спроможний молитися один на один з Богом, хто не спроможний розмовляти з Ним як приятель з приятелем, той ще не розуміє насправді сутті молитви.
Суспільна, спільна молитва, вимагає свого джерела, з якого походить її глибина і автентичність, вимагає особистої, безпо¬середньої молитви, яку називаємо Наметом Зустрічі.
З нечуваною довірою
"Знаю тебе по імені". Мушу бути переконаний, що Бог мене бачить, тривожиться про мене, скерований до мене як до особи, так, ніби крім мене нікого немає. Бог трактує кожну людину, як особистість, індивідуальним способом. Господь перебуває безпосередньо з кожною людиною, ніби тільки вона існує в Божих очах. І в цьому виражається нечувана гідність, що Бог про кожного з нас думає, що знає кожного з нас по імені і до нас лагідний. Бог має до нас наміри повні доброти і любові. Він думає про наше спасіння, про наше щастя і життя. Тому можемо приходити до Нього з великою довірою, бо йдемо до когось, хто завжди є нашим приятелем, завжди про нас доброї думки, завжди хоче нашого добра, огортає нас любов'ю тим більше, чим більше
її потребуємо або чим більше ми немічні, слабкі, грішні, недосконалі, чим більше маємо труднощів, проблем, тим більше можемо довіряти Богу, який є ласкавий до нас, знає нас по імені. Молитва, особливо на початкових етапах, дуже часто буде полягати на цьому, що йдемо до Бога, який знає нас по імені, який є до нас ласкавий, щоб Йому показати себе, свої труднощі, свої слабкості, падіння, спокуси, досвід, щоб все Йому віддати.
Бог завжди мас перше слово
Молитва є завжди насамперед усвідомленням собі того, що Бог про мене думає. Вихідним пунктом молитви завжди є Бог, а не моє „Я". Це дуже важливе і значиме, щоб про це пам'ятати. В молитві я не повинен аналізувати своїх внутрішніх проблем, не можу заглиблюватись в себе і потім крутитись тільки навколо свого власного „Я", аналізувати тільки свій внутрішній стан, настрої. Для багатьох людей молитва не раз є власне такою мукою над собою, якась спроба розшифрування, аналізу, що в них діється, які є в мене думки, які настрої. Чим більше заглиблююсь, тим більше заплутуюсь і тим більше приходять до мене різні думки, сумніви, розпачі, насправді не вмію собі зарадити.
Самообвинувачення чи якийсь психоаналіз власних станів, переживань, почуттів, не є суттю молитви навіть часто нищать молитву, перешкоджаючи їй.
Молитва є передусім прийняття з вірою Божих думок, які стосуються мене. Для цього, великою допомогою для молитви і якимось способом зав'язати розмови з Богом є Святе Письмо, Слово Боже. Якщо молитва є діалогом, то в цьому діалозі Бог завжди має перше слово. А я завжди можу тільки давати відповідь. Ніколи при Богові (перебуваючи віч-на-віч з Богом), не можу сказати перше слово. Якщо сам промовлю перше слово, то воно завжди буде спотворене моїм егоїзмом, егоцентризмом і тоді, не дійде до молитви. Щоб молитись, мушу вийти із себе, забути про себе для цього, щоб подивитись на Бога, подивитись на Того, який знає мене по імені і завжди до мене лагідний. Присутність Бога, це присутність приятеля, який мене любить. Тільки годі є зовсім інша ситуація. Лише тоді, коли вже знаю, ким є для мене Бог, включаю свою свідомість через віру. Тоді можу розповісти Йому про свої потреби і переживання і тоді нема вже цього напруження, цього трагічного змагання з собою. Тоді я спокійний, довірливий, і власне ця довіра є умовою молитви.
Повірити Богові, який ласкавий до мене
Якщо не довіряю Богові, не можу молитися, це означає, що не вірю в це, що Він говорить: «Знаю тебе по імені і є до тебе лагідний». Якщо в цьому сумніваюсь, то тоді втрачається мій контакт з Богом, тоді втрачаю поставу довіри, яка є першою відповіддю. Якщо повірю в те, що Бог мене любить, то першою відповіддю є завірити, довіритись, віддатись в Його руки. Тоді зможу вийти з себе, з цієї внутрішньої розгубленості і аналізу¬вання своїх психічних станів та переживань, що може призво¬дити до скрупульозності, до різних психічних напружень, і навіть до певних психічних відхилень.
Молитва має нас з усього цього вилікувати, визволити. Для цього запам'ятаймо собі, що скільки разів приходимо до Намету Зустрічі, завжди стаємо перед Богом в Його присутності. Не в присутності якійсь загальній - Бог все знає, все може. Стаю перед обличчям Бога, котрий є моїм приятелем, який завжди, в кожному випадку, хоче добра для мене, який ніколи не хоче для мене зла, який ніколи не розгніваний на мене так, що мушу Його боятись і лякатись. Якщо вже до Нього приходжу, то завжди зустрічаю Бога милосердного. Бога, який завжди лагідний до мене, любить - мене, хоче обдарувати мене ласкою, показати мені свою лагідність.
Бог говорить ким Він для нас є, яке Його відношення до нас. Мусимо це зробити пунктом виходу в кожній ситуації життя. «Знаю тебе по імені і є ласкавий до тебе» - тому на молитві можу розмовляти з Богом, як приятель з приятелем, Якщо до цього дійду, то вже зроблю великий крок вперед в моєму молитовному житті. Якщо буду про це пам’ятати , завжди буду уміти молитись, моя молитва завжди буде справжньою, доброю молитвою, незалежно від мого внутрішнього стану.
Хоч би які були мої проблеми і труднощі - завжди буду вірити в Бога, який є ласкавий до мене, який мене знає, мене любить. Якщо відповім з вірою і довірою, то завжди буду добре молитись.
Карлсберг. 31 жовтня 1982р.



Категорія: Святе Письмо, Молитва, о. Франциск Бляхніцький, Слово священика

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: