о.Франциск Бляхніцький “Намет зустрічі”


Узяв Мойсей намет та й нап’яв його за табором, оддалеки від нього; він назвав його Наметом Зібрання; кожен, хто шукав Господа, виходив до намету, що був за табором. Як тільки виходив Мойсей до намету, всі люди вставали, і кожен стояв коло входу до свого намету й дивились услід Мойсеєві, аж він увійде в намет. Коли Мойсей входив у намет, спускався стовп хмари й зупинявся при вході в намет і Господь розмовляв з Мойсеєм. Народ же увесь, вбачивши хмаровий стовп, що стояв при вході в намет, вставав і падав ниць, кожен при вході до свого намету. Господь розмовляв з Мойсеєм віч-на-віч, так, як говорить людина з людиною. А потім Мойсей повертався до табору. Слуга ж його, Ісус Навин, ще хлопчина, не полишав намету.
Мойсей сказав Господеві: «Глянь, ти кажеш мені: Веди народ цей, та Ти не сповістив мене, кого пошлеш зі мною. А ще й сказав був мені: Знаю тебе па ім’я, і ласку ти знайшов в очах моїх. Тож коли я справді знайшов ласку в Твоїх очах, дай мені взнати Твої путі, щоб я пізнав Тебе та й знайшов ласку в Твоїх очах, та зглянься й на те, що це Твої люди». Господь сказав. «Я сам піду з тобою і дам тобі спокій». Мойсей відповів Йому: «Коли не йтимеш ти сам особисто, то й не виводь нас звідси. Та й по чім же буде пізнати, що я знайшов ласку в Твоїх очах, я і народ Твій, як не по тім, що Ти йтимеш з нами. Тим і відрізнимось ми, я і Твій народ, від усіх народів, що на лиці землі» Господь сказав Мойсеєві «І те, що ти зараз бажаєш, зроблю, бо ти знайшов ласку в очах у мене, і я знаю тебе на Ім’я»
І говорив Мойсей «Покажи мені, благаю, Твою славу» Господь відповів «Я проявлю перед тобою всю мою доброту і виголошу перед тобою Ім’я Господа, і милуватиму, кого милуватиму, і мило-сердуватимусь, над ким буду милосердуватись» І додав «Лиця ж мого не можна тобі бачити, бо людина не може бачити Мене і жити» Далі Господь сказав «Ось місце коло Мене, стань на цій скелі, як проходитиме моя слава, Я поставлю тебе з щілині скелі й моєю долонею прикрию тебе, поки не перейду. Потім Я заберу мою руку, й ти побачиш Мої плечі, лиця ж мого бачити не можна»
Вих 33,7-23

І
Фрагмент Книги Виходу, який описує молитву Мойсея в Наметі Зустрічі, це один із найкращих і найглибших біблійних текстів про молитву. Викриває він нечувано глибоко її суть. Якщо ми хочемо навчитися молитви, то мусимо звернутися до цього тексту і весь час до нього повертатись, аж поки не зрозуміємо його глибини і разом з тим всієї глибини того, що пізнаємо молитвою.
Узяв Мойсей намет та й нап’яв його за табором, оддалеки від нього; він назвав його Наметом Зібрання; кожен, хто шукав Господа, виходив до намету, що був за табором. Як тільки виходив Мойсей до намету, всі люди вставали, і кожен стояв коло входу до свого намету й дивились услід Мойсеєві, аж він увійде в намет. Коли Мойсей входив у намет, спускався стовп хмари й зупинявся при вході в намет і Господь розмовляв з Мойсеєм. Народ же ввесь, бачивши хмаровий стовп, що стояв при вході в намет, вставав і падав ниць, кожен при вході до свого намету. (Вих 33, 1-10)
Зустрічаємо в цьому тексті вираз “Намет Зустрічі”. Цей термін має особливе значення в нашому оазовому русі, Русі “Світло-Життя”. Під час оази стараємося впровадити практику т.зв. Намету Зустрічі і радимо всім членам Руху, щоб собі її запровадили, адже це дуже важлива річ. Можна сказати, що не є насправді членом Руху, той хто не впровадив в своє життя практики Намету Зустрічі. Якщо хочемо бути в Руху аніматорами то перед усім мусимо цього навчитись, щоб могли з цілковитим переконанням і спираючись на власний досвід, вчити інших практики Намету Зустріч.
Молитва – це зустріч
В самій назві “Намет Зустрічі” вже визначена суть молитви: молитва – це зустріч, зустріч, яка відбувається між особами. Адже тільки особи можуть зустрітись. Зустріч є завжди перш за все зустріччю двох осіб “Я” і “ти”. Полягає вона на тому, що я стаю перед лицем другої особи, трактуючи її як “ти” по відношенню до свого “я”. Якщо перенесемо це означення на відношення людини до Бога, то отримаємо правильне і точне визначення сутті молитви. Суттю молитви є зустріч особи людини з Особою Бога.
Відокремлене місце
“Намет Зустрічі” означає те саме, що “Намет Молитви”. З контексту випливає, що був насамперед дослівно намет, тобто місце, але місце відділене (відокремлене), виділене. Цей намет знаходився поза табором. Табір – в прямому значенні і переносному – це місце де проходить життя. Люди працюють, готують їжу, налагоджують поміж собою різні справи. В таборі зазвичай є галас і рух. Щоб зустрітися з Богом треба вийти з табору в переносному або дослівному значенні, або вірніше треба сказати: в значенні і прямому і переносному. Тяжко молитися в галасі, в біганині і поспіху. Отже, першою умовою молитви, справжньої молитви, то є вихід з табору і перехід до намету тобто до місця, де можемо бути віч-на-віч з Богом, де ніхто не буде нам перешкоджати.

Час для Бога
В молитві важливе є не лише місце, але також час. Якщо звертаємося до членів нашого Руху “створіть собі” чи “збудуйте в своєму житті Намет Зустрічі”, то це означає, що кожен мусить знайти в своєму житті і то кожного дня час і місце. Час, який даємо в розпорядження Богу. Час, в якому залишаємо усі наші речі якби на зовні. Мушу мати час, який оцінюючи по-людськи, можна назвати втраченим. Стільки маю роботи, стільки маю обов’язків. але залишаю все, щоб в цьому часі – нехай це буде 10-15 хвилин чи півгодини-бути тільки в розпорядженні Бога. В цьому часі не можу обдумувати якихось інших справ, котрі на мене чекають, до яких я зараз мушу повернутись. Треба залишити “в таборі'” всі ці справи, вийти поза табір і ввійти до Намету Зустрічі. Це є умовою молитви.
Не сприймаю Бога в усерйоз, якщо не маю для Нього часу. Кожен з нас, коли хоче владнати справи з впливовими людьми, від яких залежить, то передусім чекає, ці люди будуть мати для мене час. Якщо хтось влаштовує наші справи через секретаріат або тільки через відхилені двері і відразу кричить: ”Не маю часу!””, то відомо як тоді реагуємо: почуваємо себе ображеними, приниженими в своїй гідності, відкинутими. Великі люди, такого виміру як папа Йоан Павло II, завжди мають час для людини.

Іще з часів, коли священик Кардинал Войтила був у Кракові, не пригадую собі такої ситуації, щоби коли-небудь сказав: “Не маю часу”. Одного разу, ксьондз Кардинал був уже на аеродромі перед відльотом до Риму, але навіть тоді мав іще час, щоб розмовляти, тому мусіли через мікрофон кликати, що пасажир Кароль Войтила мусить з’явитися на митний контроль. Він мав час, щоб порозмовляти і вислухати. Внаслідок того, буває так, що він запізнюється. Але він не міг залишити людину, з якою розмовляє в даний момент, для людини з якою буде розмовляти пізніше. Бо в цей час є з ним жива людина, особа. Глибока повага до особи вимагає, щоб мати для неї час.
Господь завжди має для нас час. Він ніколи не скаже: “Прийди помолитись пізніше, або завтра, бо зараз не маю часу». Навіть важко собі уявити, щоб Бог ставив такі умови. Знаємо, що Бог завжди має час для нас. І ми мусимо знайти час – тобто мінімум, без якого ніколи не вийде нам жодна молитва. Не можу прийти на молитву з постановою: «мушу, бо такий є обов’язок, але як найшвидше», бо весь час собі думаю.: «не маю часу, бо стільки справ чекає, мушу поспішати тут чи там». Або не маю часу в тому сенсі, що навіть ніби молячись, думаю не про Бога, а про справи, від яких тільки що відірвався. Багато людей твердять, що не має часу, тому не моляться. Чи може бути більша легковажність людини відносно Бога, ніж це, коли каже: «не маю часу на розмову з Богом»? Бог виділяє мені аудієнцію. Він готовий в будь-який момент. А я: «не маю часу!»
Це є найперша справа в школі молитви, з цього мусимо почати: знайти щоденно хвилину часу для Бога. Це мусить бути час насправді присвячений Богу. Час коли я в Його розпорядженні. Якщо хтось з нас піде на розмову з якоюсь особистістю, то не буде в цей час влаштовувати інших справ, скажімо, ремонтувати свого годинника чи розірваного ланцюжка. Це не мислимо. А в відношенню до Бога, на жаль, дуже часто так буває, що людина ніби з Ним розмовляє, а весь час зайнята чимось іншим.
Якщо говоримо, що кожний з нас мусить побудувати такий Намет Зустрічі, то це означає, що кожний мусить протягом дня підготувати і передбачити такий момент, в котрому маю час для Бога. Тоді залишає все, і йде туди де чекає на нього Бог. Це є завданням. Це залежить від нас. Це вимагає зусилля волі. Цього ніхто за нас не зробить.

«Табернакуль» – означає «намет»
Бог насправді присутній всюди, але знаємо, що особливо присутній є в найсвятішому Таїнстві. «Табернакуль» – це слово латинське, означає «намет», це є власне цей Намет Зустрічі для нас. Найкраще Намет Зустрічі проводити перед «Табернакулем». Але, якщо нема таких умов, то можемо молитись будь-де, але в такому місці щоби був сам, щоб мені ніхто не перешкоджав, щоб мене ніхто не знайшов в цей момент. Це не завжди можливо, але мусимо прикласти зусилля, щоб організувати собі час і свої заняття так, щоб було місце на розбиття Намету Зустрічі протягом дня.
Пережиття присутності Бога
Друга справа, яка належить до сутті молитви теж вказана в цьому тексті з Книги Виходу. А саме: “Коли Мойсей входив у намет, спускався стовп хмари й зупинявся при вході в намет і Господь розмовляв з Мойсеєм. Народ же весь бачив хмаровий стовп, що стояв при вході в намет…”. Стовп хмари в Святому Письмі завжди є знаком присутності Бога. Бог в особливий спосіб присутній в цьому місці де знаходиться хмара. […]
Суттєвою умовою, без якої немає молитви є пережиття присутності Бога. В підручниках про внутрішнє життя, де ведеться мова про молитву, про різні методи так званого “роздумування чи молитви в думках, дуже часто зустрічаємося з твердженням, що молитва має розпочинатися від того, щоб стати в присутності Бога. На початку мушу усвідомити собі, що Бог в цьому моменті є присутній для мене. Якщо не усвідомлю собі цієї присутності Бога, то буду розмовляти сам з собою, а не з Богом. Дуже часто, на жаль, молитва є розмовою із собою. Дуже часто ловимо себе на цьому, що ніби молимося, але наша думка абсолютно не виходить поза наше нутро. Увесь час крутимось навколо себе, навколо своїх справ. Називаємо це розпорошеністю на молитві. Не вміємо пробити цього бар’єру, цього замикання у власному “я”. Однак молитва мусить бути переходом через цю в’язницю, границю власного я, тобто має бути цим моментом коли я ставлю себе в присутності Бога.
Молитва – це акт віри

Як це може статись? Лише через віру, завдяки котрій виходимо з себе, щоб стати перед лицем цієї дійсності, якою є Бог. Віра – це якесь нове чуття в нас, новий спосіб пізнання. Завдяки її, можемо переступити вимір тільки власного існування чи тільки матеріального світу і звернутися в напрямку цієї дійсності, якою є Бог. Тому молитва завжди є свідоцтвом віри. Якщо молитва не є свідоцтвом віри, то власне тоді немає молитви. Тоді може бути клепання, як говоримо – пацєрі, речитатив певних формул, виконання якихось дій через звичку, з почуття обов’язку чи через переконання, що це має якесь магічне значення. Це не молитва. Молитва базується на вірі. Вона є тренуванням віри, або також актом віри. Можна сказати по-іншому: віра в нас переходить з потенції до акту тоді, коли молимось. Бо віра в нас – поки не робимо з неї вжитку – є тільки певною можливістю, здібністю. Коли молимось, віра стає актом. Можемо також молитву порівняти з функцією дихання: молитва є диханням віри. В біблійному описі вказує на це стовп хмари – символ присутності Бога.
Пресвяте Таїнство – присутність Ісуса для мене
Мусимо звернути увагу на те, щоб розпочинати молитву від акту постави себе в присутності Бога. Бог нам це спрощує власне через особливий спосіб своєї присутності, якою є Його присутність в Таїнстві Євхаристії. Хліб перемінений в Тіло Ісуса Христа, це особливий спосіб присутності Христа Спасителя серед нас. Це не та сама присутність Бога, яка реалізується на основі Його всюдисущності. Бог є присутній всюди, але в Євхаристії присутній Бог Втілений, Бог Людина, Той котрий виконав діло відкуплення, Той, котрий вмер і воскрес. Тут пере¬живаємо присутність Другої Особи Божої, Бога, котрий став для нас людиною, тоді, коли стаємо перед Табернакулем під час приватної адорації, і тоді коли є спільна адорація виставлених Пресвятих Дарів. Власне, вистарчило б цього одного, щоб наповнити весь час, так званої адорації, усвідомленням собі присутності Бога в Христі Ісусі. Це є тема для роздумів, котрі можуть тривати в часі необмежено, бо це є річ сама в собі така незвичайна, що ніколи не зможемо повністю вичерпати її сутті і значення для нас.
Треба також роздумувати над присутністю в цьому особливому аспекті, що це є присутність Ісуса для мене. Це є Його “проегзестенція”: Ісус існує для мене особисто. Він тут є для цього, щоб дати мені себе. Старайся в це вникнути, це собі усвідомити, зрозуміти – це є суть молитви. Знаємо приклад – який часто повторюють, коли мова йде про молитву з життя св. Яна Марії Віянея. настоятеля з Аре. Колись побачив він у церкві якогось селюка, просту людину, яка довго стояла на колінах і молилась. Священик підійшов до нього і запитав: “Що робиш? “- “Молюся”. – “”Що це означає?” Відповідь цієї людини прозвучала така: Він дивиться на мене, а я дивлюся на Нього”. Нечувано глибоке визначення сутті молитви. Він, Ісус, дивиться на мене. Це є теж написано в нашому біблійному тексті: “Знаю тебе на ім’я”. Бог мене знає. Він мене бачить. Він на мене дивиться. А я пробую дивитись на Нього, тобто переживаю Його присутність для мене.

Карлсберг, 23 жовтня 1982р

.