Домашня Церква » Життя в Ісусі Христі » Молитва » Покора в наших упадках

 

Покора в наших упадках

Автор: TEODOR від 3-04-2013, 11:36, переглянули: 1795

Покора в наших упадках

« Я ж бідний та нужденний, але Господь дбає про мене.
У тіні твоїх крил прибігаю, поки не мине лихо»
(Пс. 39,18 – 57,2).

Роздума.
1. Якщо споглядатимемо нашу ницість без піднесення наших очей до Бога, Отця милосердя, ми легко втрачаємо відвагу і стаємо пригнобленими. Коли уважно перевіримо себе, то побачимо, що знеохота завжди походить з двох тісно пов’язаних між собою причин. Першою є наша надмірна довіра і уповання на нашу силу. Другою причиною є брак уповання на Бога; ми не звертаємось до Бога у часах достатку, ані не прибігаємо до Нього, коли розчаровуємо Його нашими упадками. Коротко кажучи, ми діємо самостійно, ми змагаємо до успіху самі, падаємо самі і самі споглядаємо наш упадок. Результатом такої поведінки може бути лише знеохота. Справді, як можна сподіватися знайти в собі силу встати знову, коли саме через брак наших сил ми впали? Бог не бажає, щоб ми діяли одинцем. «Горе тому, хто самітний – каже Св. Писання – бо, як впаде, нема нікого, щоб допоміг йому піднятися» (Проп. 4,10). Горе тому, хто покладається лише на власну силу, на те, щоб виконати свої добрі постанови. Тоді, коли він падає, він не отримає Божої допомоги, щоб його підняти; таким чином він залишиться у власній ницості, збентеженим і зневіреним.
Так само, як ми не повинні робити добрих постанов без уповання на Божу допомогу, так ми не повинні дивитись на наші упадки, забуваючи у тому часі про Боже милосердя, бо Бог є Єдиним, хто може допомогти як витривати у доброму, так і підняти нас із зла.
Ось чому святі навчали, що пізнання себе ніколи не можна відокремлювати від пізнання Бога і навпаки. Свята Тереза від Ісуса (Авільська) каже: «Душа повинна деколи виринути від самопізнання і піднятися у роздумі над величчю маєстату свого Бога. Це допоможе їй усвідомити свою нікчемність більше, ніж роздумування про власну природу і душа буде звільнена від нижчого типу пізнання» (Внутрішня фортеця (замок) 1,2).
2. «Правдива покора, якою б не була глибокою, ніколи не занепокоює, ані тривожить душі; вона супроводжує її миром, радістю і спокоєм… . Вона побільшує душу і вчиняє її придатною для кращого служіння Богові. З іншого боку, фальшива покора непокоїть і розчаровує ум та хвилює душу; є дуже важкою і обтяжливою. Думаю, що диявол дуже старається, аби привести нас до того, щоби ми вважали себе покірними, і якщо б він міг, то провадить нас до того, аби не довіряти Богові». (Дорога досконалості, св. Тереза Авільська, 39)
Тривога і брак довір’я применшують нашу здатність любити і ціллю диявола є відтягувати душі від дороги любові. В цей спосіб він намагається перемогти особливо тих, хто ніколи б себе не наразив на явну спокусу впасти у гріх. В такому випадку нам потрібно діяти у позитивний спосіб і пригадувати собі навчання св. Терези від Дитятка Ісус, що «Бога найбільше ображає брак нашого довір’я до Нього». (Листи)
Брак довір’я у Боже милосердя, навіть після важкого упадку, ніколи не є знаком правдивої покори, але скритої гордості і диявольською спокусою. Якщо би Юда був покірним, він попросив би прощення і плакав би за свій гріх подібно, як це зробив Петро, замість того, щоб втрачати надію. Покора є чеснотою, котра утримує нас на нашому властивому місці, а наше місце в Божих очах є місцем дітей, що слабкі і бідні, так, але й тими, які мають довір’я.
Якщо ми впадаємо у ту ж саму недосконалість після численних добрих постанов; якщо після багатьох зусиль ми не досягли успіху у виправленні деяких упадків, або не подолали деяких труднощів, і знаходимо себе в той чи інший спосіб набагато нижче, ніж там де ми мали би бути, удаваймось до безвідказного ліку покори. «Покора» - каже св. Тереза від Ісуса (Авільська) – «є оливою намащення для наших ран» (Внутрішня фортеця ІІІ, 2)
Навіть, якщо нам здається, що ми вжили усіх засобів і приклали належні зусилля, навіть, як почуваємось нездатними до нічого і лежимо розпростертими та безсилими, й не здатними піднятись знову, все ж й надалі залишається для нас одна можливість: упокоритися. Упокоряймося щиро і з довір’ям; і покора доповнить усю нашу недолугість; вона зцілить усі наші рани, бо притягне Боже милосердя до них.
Молитва
«О, Господи, моя нікчемність не дивує мене. Ані не бентежить мене моя цілковита безпомічність. Я навіть цим пишаюся. Насправді це появляє світло на мою ницість і приносить мені більше добра ніж пролиття світла на справи віри.
«Яка ілюзія!... Ми хочемо ніколи не впадати? Яка різниця є, о Господи, якщо я щомиті впадаю? Вона дає мені усвідомлення моєї слабкості і з цього я отримаю велику користь. Ти бачиш, на що я здатна, о мій Боже, і Ти будеш зобов’язаний нести мене на своїх руках. Якщо не зробиш цього, це означає, що Тобі подобається бачити мене на землі… але я не буду тривожитись. Сповнена любові, я підноситиму благальні руки до Тебе. Я не можу повірити, що Ти залишиш мене.
« О Ісусе, це правда, що я не завжди вірна Тобі, але я ніколи не втрачатиму відваги, я кидаюся у Твої руки, і як маленька росинка, я занурююся щораз глибше у Твою чашу, о Божественна Квітко поля, і там я знайду все, що я втратила, і набагато більше.
«Так, о мій Боже, я щаслива почуватися маленькою і слабкою у Твоїй присутності, і моє серце перебуває у мирі… Я рада почуватися такою недосконалою і перебувати так дуже близько Твого милосердя! Коли ми спокійно сприймаємо упокорення, через те, що ми недосконалі, Твоя ласка, о Господи, зразу повертається» (Свята Тереза від Дитятка Ісус, Історія душі)
(переклад з аглійської за книгою о. Гавриїла від св. Марії Магдалини, ЧКБ БОЖЕСТВЕННА БЛИЗЬКІСТЬ, роздума109, ст. 321-323)

Теги: молитва



Категорія: Життя в Ісусі Христі » Молитва

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: