Домашня Церква » Життя в Ісусі Христі » Подякувати Господу Богу за всі отримані ласки.

 

Подякувати Господу Богу за всі отримані ласки.

Автор: Мирон від 22-01-2017, 22:51, переглянули: 12280

Подякувати Господу Богу за всі отримані ласки.
Подякувати Господу Богу за всі отримані ласки.

Вдячність виникає з самої структури людського існування
.
Людина отримує життя і все, що є його складовою. Вдячність є прийняттям життя.

Слово «подяка» в грецькій мові складається з двох слів: eu (дуже, добре) і charidzomai(робити комусь приємно) або charis (те, що радує).
Дякувати означає робити комусь приємність, бути для когось джерелом радості. Вдячність випливає з досвіду глибокої радості і приємності життя.
Відсутність вдячності в людському житті є свідченням відсутності радості життя. За своє життя не дякує той, кому не хочеться жити.
В хвилинах болісних розчарувань людина говорить: «Я не просилась на світ».
В першому пункті іспиту совісті ми питаємо, чи відкрили справжню радість і найглибшу приємність життя. Позитивне ставлення до свого життя і його повне сприйняття є фундаментальним проявом людського життя: фізичного, суспільного, сімейного, професійного, інтелектуального, почуттєвого і духовного. Духовне життя, як найвищий прояв людського життя, є місцем інтеграції і єдності всіх проявів – «струменів» людського життя.
Коли людина не відкриває радості життя і не дякує за це, її внутрішній стан погіршується. Бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце. Називаючи себе мудрими, вони потуманіли (Рим 1, 21-22).
Сьогодні багато людей вважають екзистенційний песимізм проявом мудрості і «відсутності життєвих ілюзій». Біблія однозначно оцінює таку «філософію» проявом людського засліплення. Життєвий песимізм, який називають реалізмом, випливає з відчаю, який є формою ілюзії, тобто «поганого бачення». В ілюзії перебуває як той, хто дивиться на життя лише через «рожеві окуляри», так і той, хто бачить усе в «чорних кольорах». Людське життя характеризується гамою різноманітних кольорів.
Відсутність вдячності є знаком не тільки випадкового внутрішнього загублення, але внутрішнього упадку. Невдячність є гріхом.
Апостол Павло називає невдячність великим гріхом: Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра,зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога (2 Тим 3, 1-4).
Невдячність є гріхом невіри. Вона виникає з людської гордості і нерозумності. Гордість переконує людину, що вона все завдячує собі самій: своїй праці і здібностям. Глупота переконує людину, що все береться само собою, і що їй належить усе.
Вдячність належить до істоти віри. Вдячність повинна бути вихідною точкою не тільки іспиту совісті, але усякої молитви. Вдячність випливає з внутрішнього переконання, що все походить від Бога, що Бог є джерелом усякого добра. І тому св. Павло в своїх листах заохочує: І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім'я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві (Кол 3, 17). Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі (1 Сол 5, 18). Ми завжди повинні подяку складати за вас Богові (2 Сол 1, 3). Дякуючи завжди за все Богові й Отцеві в Ім'я Господа нашого Ісуса Христа (Еф 5, 20).
У будь-якій життєвій ситуації ми можемо відкривати радість життя і ділитися нею з Богом в подячній молитві, тому що Він присутність в кожній ситуації і в кожному місці – в усій історії нашого життя. Вдячність повинна бути нашою постійною фундаментальною поставою.

Ілюзії вдячності

Ісус перестерігає нас перед позірною вдячністю, в якій людина віддає шану не Богові, а собі самій. Фарисей з притчі «про митаря і фарисея» в молитві «дякує», але весь контекст протирічить духові вдячності: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю! (Лк 18, 11-12). В цій «молитві» помінялись ролі Бога і людини. Людина вимагає, щоб Бог її хвалив, а не вона Бога. Бог стає лише «свідком» доброти і богомільності фарисея. Ця «молитва» - це претензії до Бога і до людей.
Дух вимагання і претензій противиться духові вдячності. Це протилежні духи.
Якщо носимо в собі приховані постави вимагання і претензій, то, замість дякувати, вимагаємо для себе визнання і вдячності, почуваємось важливими і незамінними. І якщо навіть такі постави не проявляються виразно в наших словах, то непомітно з’являються в наших думках, почуттях і діях. Формування в собі духа вдячності вимагає боротьби з духом вимагання.
Дух вимагання і претензій руйнує міжлюдські стосунки. Це явно проявляється в людській любові. Вимагання любові й дружби поступово нищить почуття між людьми.
Любові не можна вимагати. На любов можна лише відчинятись. Любові не можна вимагати правом чи обов’язками. Любов завжди є дарунком. Прийняття і давання любові вимагає свободи як від того, хто дає, так і від того, хто приймає.
Іншим ворогом духа вдячності є егоцентризм, який призводить до того, що людина постійно порівнює себе з іншими – я кращий чи гірший.
Подяка егоцентрика є позірною, тому що в ній нема акту віддання себе Богові. Покірна вдячність сприймає все як Божий дарунок, відчуває себе убогою в дусі, тому що «без Нього нічого чинити не можемо».
Порівнювання з іншими людьми означає, що людина є «багатою». А багатим важко ввійти до Божого Царства саме тому, що не вміють приймати з вдячністю Божих дарів, бо самі будують собі своє царство.
Прикладом постави невдячності, що випливає з егоцентризму, є дев’ять прокажених, зцілених Ісусом. Чи не десять очистилось, а дев'ять же де? (Лк 17, 17). Десятеро були спочатку зайняті своєю хворобою, потім – зціленням, що не звернули увагу на Того, хто їх зцілив. Якщо людина нездатна побачити Подателя добра, то ще більше нездатна до вдячності.
Справжня вдячність вчить нас глибоких міжлюдських стосунків, відчиняє нас на безумовну любов Бога і людей, і відхиляє нам радість відповідати любов’ю на любов. І саме вдячність дає нам можливість зрозуміти, що блаженніше давати, ніж брати (Ді 20, 35).
Справжня вдячність вимагає безумовності. Лише в такій поставі ми виконуємо заповідь Ісуса: Так і ви, коли зробите все вам наказане, то кажіть: Ми нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були! (Лк 17, 10)


Вправи
Вправа 1

Пригадай усіх людей довкола тебе: родина, друзі, робота.
Пригадуючи кожну людину, задавай собі питання – чи не маєш до неї якихось претензій, чи не змушуєш її до чогось?
Якщо будеш щирим і знайдеш претензії, то задавай наступне питання – якими способами ти впливаєш на цю людину: пробудження почуття провини, демонстраційним показуванням свого страждання тощо? Як поводиш себе, коли іншу людина не сповнює твоїх очікувань?
Порозмовляй з Богом про результати таких вправ. Проси Його, щоб лікував твоє серце з таких хворобливих постав, і допомагав тобі відчиняти своє серце на Нього і на своїх ближніх.

Вправа 2

Згадай усе своє життя. Зроби список людей, подій, внутрішнього досвіду або інших справ, за які відчуваєш вдячність до Бога. Намагайся бути спонтанним в цих вправах.
Коли народилася свідомість необхідності дякувати Богові за все, що тебе зустрічає в житті? Чи дух вдячності зростав разом з духовним зростом?
Чи відчуваєш необхідність розвивати духа вдячності?
Що хочеш сказати Богові про свою поставу вдячності в окремих періодах життя? Що хочеш Йому сказати про свій актуальний стан в цій справі?

Вправа 3

Зроби список людей, подій, внутрішнього досвіду або інших справ, за які ти ще не дякував Богові, або за які тобі було би важко тепер подякувати, хоч відчуваєш, що вони були важливими в твоєму житті. Може це були якісь випробування, пережиття, які тебе ще «болять», але через які Бог об’явив тобі правду про тебе самого і Свою любов до тебе.
Згадай найважчі життєві ситуації. Згадай ситуації, найбільш корисні для твого духовного життя.
Вибери одну ситуацію, яку вважаєш найважливішою і найтруднішою. Згадай усі почуття, пов’язані з нею. Не бійся повторного болю. Чи усвідомлюєш плоди цього досвіду? Чи відчуваєш необхідність подякувати Богові за цей досвід?

Вправа 4

Згадай людей, події і досвід останнього тижня – те, за що ти вже дякував Богові. Згадай спочатку досвід, а потім хвилини твоєї вдячності.
Чи багато подій ти охопив вдячністю? Який був твій досвід? Чи це звичайні людські справи, чи якісь надзвичайні події?
Чи ти задоволений своїми подячними молитвами останнього тижня? Що хочеш сказати Богові? Чи відчуваєш необхідність росту духа вдячності?

Вправа 5

Від вдячності до Бога перейди до вдячності щодо людей. Чи часто дякуєш людям? Не йдеться про норми поведінки, а про духа вдячності, який виражається також без слів. Бог, якому ти виражаєш вдячність, покаже тобі людей, яким тобі треба дякувати, оскільки вони були Його знаряддям для твого добра.
Згадай усе своє життя і всіх людей, які відіграли в твоєму житті важливу роль. Згадай також людей, які відійшли з твого життя. Їхні імена напиши на окремому листку.
Згадуючи окремих людей, в дусі молитви питай – що їм завдячуєш? Чи ти виражав їм свою вдячність в якійсь формі? Згадай людей, які зробили тобі багато добра, але яким ти не дякував, тому що був ще дуже егоцентричним. Згадай людей, яким ти проявляв свою невдячність. Подякуй їм тепер і проси Бога, щоб Він був їхньою нагородою.
Що хочеш тепер сказати Богові? Чи хочеш в Бога щось попросити?


джерело: oleh-sj.com
Теги: молитва



Категорія: Життя в Ісусі Христі, Молитва, Поради священника

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: