Читання в часі великого посту на 6-у часі.

Маєте можливість читати нижче, або за адресою з додатком напівів Посного Ірмологіону XVI-XVII ст.

Постать пророка Ісаї
Пророк Ісая пророкував в Юдейськім царстві у VIII ст. (805-716 рр.) до Р.Х. За свідченням св. Ієроніма, почав своє служіння в 25-й рік царства Узії Прокаженого, а також пророкував при Йотамі, Ахазі та Езекії, за царювання Манасії (після 716 р до Р.Х.) був перепиляний дерев’яною пилою між двома кедровими дошками. Проте, пророк Ісая дожив до глибокої старості і пророкував близько ста років. Похований був Ісая поблизу Сілоама, щоб не вичерпалися його води. За царювання Феодосія Молодшого мощі Ісаї були перенесені в Панеаду, де були покладені в храмі св. Лаврентія.
Сам пророк Ісая, походив із знатного, по давнім переказам, царського роду – Веніяминового. Він був сином Амоса, про що у книгах Святого Письма нічого не повідомляється, і якого іудейський переказ ототожнює з Амосом, братом царя Амасії. Місцем постійного проживання пророка Ісаї був Єрусалим – столиця Іудейського царства.
Час пророчого служіння Ісаї, це важкий момент в житті народу єврейського: коли царство Ізраїльське закінчило своє існування, а Іудейське доживало перед вавилонським захопленням. Підпорядкування під вавилонських царів – це було покарання від Господа, за те, що народ Ізраїля перестав служити Богові, і обрав беззаконня й ідолослужіння.
За посередництвом молитов Ісаї при Єзекії створені два чуда: в одну ніч винищено 185 тис. поганського війська асирійців, що тримали Єрусалим в облозі, насміхаючись з Бога (Іс. 37:4, 36); інше, це повернуто сонце на десять ступенів (Іс. 38:8). Походження джерела Силоамського, також пов’язують з молитвою пророка Ісаї. Одні дослідники вказують, що це сталося під час облоги Єрусалиму, а інші – під час мученицької кончини пророка, мученого спрагою.
Книги пророка Ісаї містяться в собі здебільшого, промови проти беззаконників, звіщають прощення і покарання, заклик грішників до покаяння і обіцянка їм очищення від гріхів.

Коротка характеристика книг пророка в часі посту шостого часу.
На початку Великого посту прочитуємо перші 14 глав книги пророка Ісаї. У першому розділі пророк Ісая, закликаючи небо і землю в свідки, нагадує іудеям, що по захопленні своїми військовими успіхами і озброєнням вони покинули Господа, і стали дурнішими вола та осла. Приносять безліч жертв Богу, але руками в крові, не залишаючи своїх гріхів. Тому, Господь наведе руку Свою на Єрусалим, і в терпінні очистить його.
У другій пророчій промові (гл. 2, 3, 4) показує, що в часи Месії правдиве богопізнання та богопочитання в Єрусалимі підніметься, погани будуть вчитися цьому, і залишуть свої військові подвиги, а почнуть мирне життя. Проте, втой час Іудея сповнена ідолослужіння, що накликає на них страшне покарання. Бог забере з Єрусалиму і всієї Іудеї добробут і мир, і поставить юнаків князями їх. Біда спіткає переважно беззаконників (3: 10-11), що розташовувалися до поганських звичаїв вельмож і жінок (3: 12-25). Проте, Бог залишиться і надалі покровителем Іудеї.
Третя пророча промова викладена в 5 гл. і становить пісню про «виноградник коханого …», в 6 гл. оповідується про покликання пророка та недовіра до нього.
З початку сьомої глави по 27-й вірш 14-го розділу – пророчі промови до царювання царя Ахаза. З нагоди навали царів Ізраїльського і сирійського царств на Юдею та розграбуванні її, для заспокоєння царя і народу Ісая зі своїм сином йде до Ахаза й каже йому: «Не бійся …» (7, 5-7), але цар відноситься зневажливо до вісника Божої волі, й не вірить в безпеку. Тоді Ісая пропонує царю просити знаку «в глибину або в висоту», від чого цар відмовляється. І тоді Ісая звертає до всього Давидового дому: « Діва в утробі зачне, і породить Сина і даси ім’я йому Еммануїл». (7: 12-14), тощо.

На Хрестопоклонний тижнь читається 8 пророча промова у дні царя Езекії, про захист слабких і ображених, та хвалу Господа. Ця мова є ніби скороченням і підтвердженням усіх попередніх його пророцтв, про долю Юдеї та сусідніх царств. Пісня єрусалимлян (26: 1-19) є підставою п’ятої пісні церковних богослужбових канонів. Називається піснею про часи Месії і висловлює сильне очікування небесного порятунку або Спасителя.

На п’ятому тижні Великого посту починається читання що містять втішну новину до всього народу Єврейського, бо вже десять колін Ізраїлевих перебували в полоні вавилонському, а решті двом племен Юди, ця ж доля передвіщалася в найближчому майбутньому – це потребувало прояснення їх долі. Тому в промові пророка зображується безмежна велич, суворе правосуддя і разом невимовне милосердя Боже, що в неволі влаштовує пільги своєму народові, в приниженні – його слави. Підтримується надія на звільнення з полону і повернення на батьківщину. Зображується подальше звільнення всього роду людського від вуз гріха і влади диявола. Пришестя Месії, та про вчинення спокути людського роду, про затвердження царства Божого на землі, про покликання поган, які складуть більшість членів цього царства, і про долю його супротивників та ворогів (52,13 – 66,24).
Читання в часі великого посту на 6-у часі.

Дослідження Карабінова І. А. історичності читань 6 часу.
Карабінов І. А. проводить дослідження, і приходить до висновку: що варто було б очікувати, що на 40-ти і страсної седмиці для цих паримій будуть взяті ті місця з книги, де містяться заклики до покаяння і пророцтва про Христа. Насправді ми знаходимо там щось інше. Перший елемент в париміях ще за часами попадається, але зате пророцтва старанно обходяться. Наприклад, паримія п’ята другої седмиці обривається якраз перед відомим пророцтвом про народження Христа від Діви (17:14). Якщо перечитати всі паримії підряд, то перед нами постане вся перська війна при Іраклії – тільки в подіях життя іудеї часів пророка Ісаї. Справді, Візантія в часи Іраклія, відповідає часам Ісаї: політика, соціальна і релігійна ситуація мали багато непорядку. Тим часом з північного сходу загрожував серйозний ворог – ассірійці. Ісая вбачав у цьому справедливість Божу – покарання, для євреїв за їх гріхи, але водночас тішився одкровенням, що Бог не знищить свій народ до кінця, а лише покарає, потому буде знову дарована воля.
У Візантії в 610 році була зміна влади: Іраклій скинув Фоку, за якого 8 років було запустіння. У той же час зі Сходу – місця проживання стародавніх ассірійців, під приводом помсти за свого друга Маврикія, якого стратив Фока, напав на імперію перський цар Хозрой. З точки зору 60-богобоязненних людей, це було покаранням Боже візантійцям за їхні гріхи. Але візантійці, за власною їхньою думкою, також були обраним народом Божим, – покровителькою своєї столиці вони вважали саму Матір Божу. Тому, з їх точки зору, їм зневірятися не варто було, – Бог може їх покарати, але не допустити до смерті. Пророцтво Ісаї виступає джерелом запевнення і надії на Бога, Який має свій сценарій. Переможний кінець війни потвердив Іраклій.
Вибрані паримії подібні своєю схожістю і вдало підібрані уривки, до історичного дійства, яке твориться на очах народу. У них ми можемо знайти відображення загального ходу перської війни, облогу Константинополя, Іраклію, історію Хозроя, характеристику різних сторін життя візантійців на початку VII ст. Ця схожість у париміях відкриває недоліки і їм присвячені всі читання першої седмиці, що вказують на релігійно-моральний занепад. Ізраїль забув Бога: (тут цитуватиму досить великий відривок дослідження Карабінов І. А., що пояснює саму суть обрання цього читання) «Дітей я виховав і виростив, а вони збунтувались проти мене. Віл знає господаря свого, а осел – ясла пана свого. Ізраїль нічого не знає, народ мій не розуміє»(Ісая 1:3-4). Це чітко виявляє, де народ релігійне життя -духовність замінив обрядовістю (10-15). Господь за це карає народ: «Земля ваша спустошена, міста ваші спалені вогнем, поля ваші у вас на очах чужинці пожирають: вони спустошені, як по знищенні Содому»(7). Бог лдині вказує і вимагає покаяння: «А як затнетеся й бунтуватиметесь, то меч пожере вас, бо уста Господні так говорять»(20; понеділок). Соціальна життя Ізраїлю також сповнена всяких неправд, що наближає до столиці Візантії: «Ой, якою ж стала повією столиця вірна, сповнена правосуддя, в якій панувала справедливість, тепер же – душогубці! Срібло твоє жужеллю стало, вино твоє розчинене водою. Князі твої – бунтарі й спільники злодіїв; усі на гостинці ласі, за дарунками так і женуться. Сироту вони не обороняють, а справа вдовиці до них не доходить.»(21-23). Де Бог не всилі на це споглядати, і вдається до погроз: «Я простягну на тебе мою руку і розтоплю в горнилі твою жужель та відділю все оливо від тебе. Поверну тобі правителів, як здавна було, і радників твоїх, як колись було. Тоді назвуть тебе містом правди, столицею вірною»(25-26; вівторок). Ізраїль сподівається на силу свого багатства «Край його повен срібла і золота, і нема ліку його скарбам. Край його наповнився кіньми і нема ліку його колісницям»(2:7, середа), але день Господа-Саваота припадає на всякого: «Поникнуть горді очі людей, принижена буде пиха людська, один Господь звисочиться того часу. Бо це буде день Господа сил на все горде й набундючене, на все, що несеться вгору, – щоб оте принизити;»(11-12; четвер). Господь відніме «Ось Владика, Господь сил, забере з Єрусалиму і з Юди підпору й підтримку, усяку підпору хліба й усяку підпору води; хороброго і воїна, суддю і пророка, ворожбита й старця»(3:1 -2) «Я дам їм хлопців за князів, і діти пануватимуть над ними»(4; п’ятниця). «Горе тим, що додають дім до дому та прилучують поле до поля, так що нема більш місця, і що живуть самі одні серед країни!»(5:8) …« Горе тим, що тільки но вставши вранці, женуться за напоями хмільними і що, розпалені вином, засиджуються аж до ночі! Гарфа й гусла, бубон і сопілка та вино в них на бенкетах; а на діла Господні не вважають і вчинків рук його не бачать»(11-12; вівторок другої седми.). «Горе тим, що тягнуть за собою кару воловими шнурами,… (18) … Горе тим, що зло добром звуть а добро – злом; що з пітьми роблять світло, а зо світла – пітьму; що гірке роблять солодким, а солодке гірким!»(20; середа), тощо.
З паримії 5 другої седмиці ми дізнаємося, що лихо настало, – ворог зробив навалу на країну (7:1-14). Але наприкінці паримії висловлюється вже й надія на допомогу Божу, що він не залишає свого народу: «…сам Господь дасть вам знак…» (14). Яке це буде знамення, повідомляють паримії 3 седмиці. Лихо, що спіткало Ізраїль, жахливе: «для обох домів Ізраїля; він – сіть і пастка на мешканців Єрусалиму. Багато з них спотикнеться, впаде й розіб’ється, заплутається в сіті й упіймається»(8:14-15). Нещастя змушують Ізраїль дивитись іншими очима, шукаючи захисту й порятунку, вони взиваючи: «Чекаю Господа, що закриває обличчя своє від дому Якова, і на нього уповаю»(17) «…знаки і прообрази в Ізраїлі від Господа сил, що перебуває на горі Сіоні»(18) «…Ярмо бо розтрощиш, що над ним тяжіло» (9:3) тим, що спорудить йому вождя: «…хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього;… Щоб збільшити владу в безконечнім мирі на престолі Давида і в його царстві, щоб його утвердити й укріпити справедливим судом віднині і повіки, – ревність Господа сил це чинить. (6; понеділок). Проте, Бог не полишить народу свого, якого «пожирають вони Ізраїля повним ротом»(11-12;. вівторок). Особливо ж він звернеться проти князя ассірійського (10,12), бо він сказав: «Силою моєї руки я зробив те і моєю мудрістю, бо я розумний. Я пересунув границі народів, загарбав їхні скарби і повикидав мешканців, немов велет. Моя рука захопила, мов гніздо, багатства народів. І так, як забирають покинуті в ньому яйця, я забрав усі землі, а ніхто й крилом не рушив і рота не роззявив і не писнув.»(14). Бог гордому противиться, тому Господь пошле на його гордість безчестя (16). Вороги так будуть винищені, що залишилися від них мале число «…так змаліє, що й дитина їх списати зможе»(19; середа). В Ізраїлі ж «станеться того часу: корінь Єссея буде знаменом народам; погани шукатимуть його, і житло його буде славне. (11, 10) … Господь докладе … Господь знову простягне свою руку, щоб викупити рештки свого люду, тих, що зосталися в Ашшурі, в Єгипті,… разом грабуватимуть синів сходу» (11; натяк на малоазійську експедицію Іраклія і війну з персами на їх власній території). Він Сам провадити військами: «я повелів моїм посвяченим воякам, я витязів моїх покликав, що раді моїй славі.» (13:3; п’ятниця). Як Він сказав, «Я задумав, так воно й буде; як я призначив, так і здійсниться. Я розіб’ю Ашшура в моїй країні, на моїх горах я його розтопчу. Його ярмо спаде з них, його тягар спаде з плечей у них. (14, 24-25; Понеділок четвертої седмиці). У паримії вівторка четвертої седмиці міститься вже хвала Богу, де народ починає приходити до усвідомлення: «О Господи, ти єси Бог мій! Я буду тебе возносити, буду хвалити твоє ім’я, бо ти вчинив предивні речі, задуми днедавні, вірні, певні. Ти обернув місто в купу каміння, місто-твердиню в руїну; і замок нечестивих перестав бути містом: не відбудується повіки.»(25, 1-2; натяк на успіхи Іраклія). Але разом з тим вказується також, що Господь був «бідному кріпостю, кріпостю бідному в скруті»(4). У паримії знову таки повідомляється, «Того дня Господь скарає своїм мечем,… Левіятана, швидкого змія, Левіятана, верткого змія, і вб’є потвору, що у морі» (загибель персів і аварів під стінами Константинополя в 626 році), А разом з тим згадується веноградник «Любий виноградник – співайте про нього!»(27, 2-3). У понеділок п’ятої седмиці Господь прямо обіцяє йому: «царя асирійського: – Він не ввійде в це місто й стріли туди не пустить, не стане перед ним із щитом, ані не насипле проти нього валу. Тим самим шляхом, що прийшов, назад повернеться, а в місто це не ввійде, – слово Господнє. Я боронитиму це місто, я його врятую заради мене й заради Давида, мого слуги.»(37, 33-35).
Тут же ми знаходимо звістку про загибель Хозроя. По дивній випадковості один з ворогів Іудеї, цар Ассірії Сеннахерім, загинув також від руки своїх дітей, як і Хозрой: «Одного разу, як він поклонявся у храмі Нісроха своєму богові, вбили його мечем його сини, Адрамелех і Сарецер, та й утікли в Арарат-край. І син його Асархаддон став царем замість нього.»(38). Паримія закінчується повторенням обіцянки Божої: «визволю тебе й це місто з руки царя асирійського: я боронитиму це місто»(38, 6). Паримії вівторка (40, 18-31) і середи (41, 5-14) говорять, що Господь дійсно допоміг Своєму народу: «Я – Господь, твій Бог, я держу тебе за правицю, я тобі говорю: Не бійся, я тобі допомагаю. Не бійся, Якове, мій черв’ячку, – слабосилий Ізраїлю! Я тобі допомагаю, – слово Господнє, Святого Ізраїлевого, твого викупителя.»(41:13-14). У четвер і п’ятницю читаємо про результати переможної війни, – про звільнення полонених, тощо: «Я, Господь, покликав тебе для перемоги, держатиму тебе за руку, я берегтиму тебе, поставлю тебе у завіт люду, світло народам, щоб сліпим очі відкривати, виводити з в’язниці в’язнів, з темниці тих, що сидять у темряві… (42:6-7) … Він відбудує моє місто, випустить на волю полонених, та не за викуп і не за дари, слово Господа сил. (45:13) … та савеї високорослі перейдуть до тебе й стануть твоїми, підуть слідом за тобою, пройдуть у кайданах…»(14). У середу і четвер другої седмиці знову робиться нагадування, залишіть свої гріхи, що викликали покарання Боже (58:1-11; 65:8-16). У п’ятницю виголошується що наступив мир «Ось я спрямую до нього мир рікою…» (66, 10-24) і про заклик до врятованих, щоб з усіх країн в Єрусалим повертались (натяк на відвідування Іраклієм св. Міста після закінчення перської війни).
Як бачимо, в паримії про найбільш важливі моменти перської війни припадають самез на 4 і 5 седмиці посту.
Саме 4 і 5 седмиці посту зустрічаємо певні натяки про помилування і допомогу Бога, певні висловлюють про каяття у вчинених гріхах. Візьмемо, наприклад, тропар 4 першої седмиці, прокимен після нього (Пс.13:8).
Читання в часі великого посту на 6-у часі.

Якщо поглянути на все в загальному, то побачимо картину: що ці читання роблять паралель між Ізраїльським народом і Візантією, а також видно невидиму руку Господню, що провадить свій народ, й якого Він ніколи не полишає. Отці Церкви, прирівнюють опис цих війн у посних читанняхна 6 часі до духовного подвигу людини, що провадить у своєму серці бій за очищення власної душі. Людина приходить до висновку, що перемогу може отримати через покаяння і повну довіру Господеві, що усвідомлює: «Я виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в мені, а Я в ньому, – той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете»(Ів. 15:5).

Використана література:
1. «Святе Письмо Старого та Нового Завіту», Львів «Місіонер», 2008р.
2. Карабинов И. «Постная тріодь», С-Петербург,1910г. – с. 45-50.
3. Скабалланович М. «Толковый Типикон» (с. 629) – електронна книга.
4. Скабалланович М. «Толковый Типикон. Часть II» Изд. Сретенского монастыря; М.; 2004, – с.236.
5. Преп. Ефрем Сирин. Книга пророка Исаии. Книга пророка Иеремии. Москва. 1997 г.
6. Прот. Г. Дьяченко. Великий пост. Пролог. Киев, 2006 г., 406 с.
7. Сайт «Православие и современность» Информационно-аналитический портал Саратовской епархии Русской Православной Церкви. Электронная библиотека.