Домашня Церква » Життя в Ісусі Христі » Літургія » Дещо, про історію та послідовність Св. Тайни Подружжя.

 

Дещо, про історію та послідовність Св. Тайни Подружжя.

Автор: Andrej_PSS від 3-08-2015, 13:15, переглянули: 2769

Дещо, про історію та послідовність Св. Тайни Подружжя.
Якщо подивитись на людство, то можна зауважити, що приходить час коли двоє молодих людей творять одне ціле – сім´ю, родину. «Тайна ся велика; я говорю про відношення до Христа і Церкви» (Мт. 5:32), так важливо дивиться апостол на цей союз, а далі знаходимо у 5-й главі Послання до Ефесян: і чоловік і жінка можуть і повинні преобразувати свій «союз» в реальне Царство Боже.
Визнання людиною – «образу і подоби Божої» - це найперше не обмеження, а божественне по своїй природі, вільне і творче направлення до абсолютного Добра, до вищої форми Любов´ї, бо і Бог любить людину. Для християнина Бог не є відволікаюча ідея, а Особистість з якою можна зустрітись: «Я є в Отці Моєму, а ви в Мені, а Я у вас»(Ів. 14:20) . В Бозі людина відкриває свою природну сутність, бо так і був створений «по образу Божому». І Христос, як правдивий Бог показав досконалу людську природу не заперечуючи Своєї Божественності, а саме тому, що є істинним Богом: в Ньому Божество і відкрилось, як правдива норма людського єства. Коли людина приймає хрещення і в пресвятій Євхаристії стає «одним тілом» з Христом, то тим самим, стає правдивим вираженням самого себе, наближаючись до правдивого єднання з Богом і ближніми, приймаючи на себе відповідальність за все творіння, реалізуючи в собі отриману від Бога необмежену творчість, любов. [1]. Апостол Павло добре розуміє вартість союзу шлюбного та вартості любові, бо звертаючись до вдів, що шлюб є не перервний «любов ніколи не переминає»(І Кор. 13:8). Якщо в шлюб вступали християни, то і сам шлюб був християнським, і включав у себе відповідальність один за одного, що входило у рамки християнського способу життя. Тому для християн шлюб був таїнством, а не просто юридичним договором двох сторін. Церква, це дуже добре розуміє, тому таємниця Царства відкривається в шлюбі, де було єднання двох сердець у Бозі для взаємної підтримки і взаємного спасінні у подружній любові.
Чин вінчання не був у давнину тим стійким, нерухомим у своєму складі послідовностей, яким є в даний час. Його обрядова сторона складалася поступово, приймаючи в залежності від обставин та різних форм. В історії розвитку вінчального обряду слід відзначити два періоди: час його спільного здійснення з Літургією і час відокремлення, існування у якості самостійного і в послідовності: заручин і самого вінчання, що з часом стали одним цілим[2]. Та весь вінчальний процес включає у себе певну символіку, що допомагала подругам розуміти всю важність їхнього вчинку, а також присутність Божу, що вводила у таємницю, де немає двох, а стають одним тілом: «бо полишає чоловік свого батька і свою матір, і пристане до своєї жінки, і обоє будуть одним тілом. Це велика тайна...» (Еф. 5:31-32; Бут. 2:24).
Отже,таїнство подружжя – це тайна, в якій дві вільні сторони, чоловік і жінка, взаємно поєднують себе і отримують від Бога ласку спільного життя до самої смерті, що богобоязно спів-живуть і своїх дітей виховують у християнській вірі.
Господь Бог встановив таїнство подружжя ще в раю, а Ісус Христос надав печаті таїнства. Так подружжя двічі Богом є освячене і благословенне:Богом сотворителем і Богом відкупителем [3].

Історія та послідовність Св. Тайни Подружжя.

На початках у Римській імперії в римлян було розуміння шлюбу не як засіб забезпечити собі продовження свого роду, а тим самим залишити себе в своїх потомках, а погодження двох вільних людей у своєму виборі. Добре відомий принцип Римського права, що стверджує, що «шлюб є не спілкування, а погодження» (nuptius non concubitus, sed consensus facit{18}), а також тезис Модеста «спів-життя із вільною жінкою являється шлюбом, а не конкубінатом», - з чого робиться висновок, що спів-життя з рабинею яка не моє права голосу, ні при яких умовах не може рахуватись шлюбом, - що лягло в основу майже всіх цивільних шлюбів. Чоловік і жінка, що єднались у шлюбі, складали звичайний юридичний договір – контракт. Тому, шлюб не потребував третьої сторони. Держава виступала гарантом їх шлюбу і забезпечувала допомогою у разі сімейних не порозумінь через суд, тому держава почала реєструвати шлюби і слідкувати за їх законністю складення.
Християнська Церква в час переслідувань підлягала під римське право, що регулювало питання шлюбів, а коли християнство стало державною релігією, то цивільний закон ляг в основу церковного права – «Номоканон із чотирнадцяти глав», що відображається і в слов´ян у «Кормчій книзі» законів на початку ХІХ століття. Це також дало відбиток і в отців церкви, так наприклад, в ІІ столітті Афінагор у своїх «Апологіях» до імператора Марка Аврелія (гл.33): «Кожний із нас рахує своєю жінкою ту, відповідно на якій жинився згідно ваших законів.» Св. Іван Золотоустий (404рік) посилається на цивільний закон, де визначає шлюб, як «ніщо инше, як об'єднання і спів-життя» (Гомілія 56, на Буття 2)[1]. Складаючи єдину плоть, подружжя має й одну душу, взаємною любов'ю пробуджуючи один в одному пильність про побожність. Бо «подружжя, - говорить святитель Григорій Богослов, - більше прив'язує до Бога, тому що має більше спонукань звертатися до Нього ... Хто зобов'язаний піклуватися про милу дружину та дітей, той розсікає більш широке море життя, йому потрібна велика допомога Божа, і він сам взаємно більше любить Бога »[4].
Шлюб (γάμος) є таїнством, в якому наречений з нареченою в присутності священника і Церкви складають свої обітниці про взаємне бажання жити разом у вірності, у цьому союзі їх благословляється, в образ союзу Христа і Церквою, надаючи їм благодать чистого єднання до благословенного продовження себе в дітях, а також у вихованні дітей у християнській вірі. Саме дійство Святої Тайни Подружжя складається з двох частин, як про це згадувалось вище, а саме: обручення, або иншак заручення; і вінчання.
Заручення собою стверджує перед Богом нареченого і нареченої вступити у спільність життя – Св. Тайну Подружжя, і як знак цього їм надівається на палець перстені; у вінчанні для них випрошується благодать Божа.
Сама етимологія заручин і вінчання походить від двох слів: слова «обручення», що мало значення залог, завдаток (2Кор. 1:22; 5:5. Еф 1:14), тому, що в той час молодятам одіваються перстні-обручки – «обручі», а в иншій частині вінчання одіваються вінці.
Після VI Вселенського собору союз між двома лицями, скріплений Церквою у заручинах, немає бути порушеним, як і сам шлюб. Заручену жінку, якщо брав інший чоловік у шлюб, при житті чоловіка, з яким спершу вона була заручина, то підлягала провині перелюбу[5].
До IV століття молитви і благословення Церкви не мали чіткої і певної послідовності. Форма здійснення цих молитов залежала від розсуду єпископа або пресвітера, що здійснювали це благословення подружжя.
До VI-VII століть послідовність заручення виходило з вузьких рамок однієї якої-небудь короткої молитви, благословення обручок і формули, схожою на нинішню: «Вінчається раб Божий ... в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.» [6]
До X-XI століття, церковним заручини надавались по бажанні і волі самих молодят і здійснювалось не в храмі, а в будинках, де запрошувалось священика.
Імператор Лев Мудрий (886-912) у 89-й новеллі наказав укладати шлюб не інакше як з церковного благословення, близько 895 року. Але цей закон не поширювався на рабів, він стосувався тільки вільних осіб.Це був початок реформ, а імператор Олексій Комнин у 1095 році завершивши реформу цивільних законів про шлюб, постановивши для всіх обов'язковим не тільки вінчання в Церкві, але і церковні заручини, це поширювалось і на рабів. Одруження з цього часу було пов'язане відповідно до закону, що з церковних заручин і вінчання вступається у подружжя.
У XII столітті значення шлюбу як Таїнства стає вже в пряму залежним від церковних священодіянь вінчання. Таке священнодійство, яке священик чинить, визнається Таїнством Подружжя. Про це говорить каноніст XII століття - Федір Вальсамон.
Імператор Андронік Палеолог (1282-1328) і Константинопольський патріарх Атанасій (1303-1309) остаточно заборонили укладення шлюбу без відома і благословення парафіяльного священика. Саме здійснення християнського шлюбу перейшло у виключно компетенцію Церкви.
У XIV столітті святий Симеон Солунський цілком виразно стверджує, що канонічне положення про шлюб голосить: «Шлюб складається не словесною угодою, а священним молитвами». Звідціля випливало: хто почав подружнє спів-життя без благословення Церкви, той перебуває не в шлюбі, а в перелюбному зв'язку[4].
Таким чином, християнський шлюб є Таїнство, для здійснення якого необхідні два фактори: воля самих наречених, яка дає реальне буття шлюбу з необхідним сакраментальним характером, що відображає завжди властиву християнам благодать Хрещення, і воля Церкви, яка своїм благословенням стверджує шлюб і вділяє йому живу і дієву благодать Божу.
На даний час заручини і вінчання ідуть послідовно, одне за одним, як одна частина без розриву.


використана література:
[1]Протоиерей Иоанн Мейендорф «Брак в Православии»/Перевод з анг./ М.1995., - с.221-222.
[2]Kallistos Ware Kościół Prawosławny Białystok, 2002.
[3]Маркіїла Онуфрієвича Попеля «Літургіка, або наука о богослуженії Церкви Греко-Католіческої», Львів, Ставропігілля 1863., - с.403.
[4]Протоиерей Геннадий Нефедов. «Таинства и обряды Православной Церквыи»/Глава V Богослужение Таинства Брака - htmhttp://www.klikovo.ru/index.htm
[5]Протоиіерей Константин Никольский «Пособіе къ изученію Устава Богослуженія Православной Церкви»/ізданіе VII,Сνнодальная Типографія/ С.-Петербургъ. 1907., - с.724.
[6]Прийдіте поклонімся (молитвенник)/ перевид. ІІ, Вид. «Церква в потребі», Львів, 1994, - с.133-154.

ієрм. Андрей Павлишин,ЧСВВ
Теги: обряд



Категорія: Літургія, Пізнай свій обряд, Блог о.Андрея Павлишина

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: