Домашня Церква » Життя в Ісусі Христі » «Оправдання» як ключове поняття в теології св. Апостола Павла, в Протестантизмі та в Християнстві загалом

 

«Оправдання» як ключове поняття в теології св. Апостола Павла, в Протестантизмі та в Християнстві загалом

Автор: Петро Гусак від 10-12-2017, 11:18, переглянули: 149

Петро Гусак

«Оправдання» як ключове поняття в теології св. Апостола Павла,
в Протестантизмі та в Християнстві загалом

Виступ на Круглому столі
«500-ліття Реформації з погляду комунікативного виміру духовності»,
(м. Чернівці, 06.10.2017 р.Б.,
в рамках Конференції «Гуманітарно-наукове знання: комунікативні засади»)


І.


В посланнях св. Апостола Павла вжиті грецькі терміни δικαίωμα / δικαίωσις. В латинському перекладі Нового Завіту ці терміни передані як justificatio — оправдання.

1. Навіщо і від чого потрібно оправдовуватися людині?


Ми спостерігаємо внутрішній розлам в людині, який можна пізнати і неупередженим розумом. Про цей розлам св. Апостол Павло пише так:

«Бо ми знаємо, що Закон духовний, а я тілесний, проданий під гріх. Бо що я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те я роблю. А коли роблю те, чого я не хочу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий, а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу. Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Тож знаходжу закона, коли хочу робити добро, що зло лежить у мені. Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком, та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх. Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерти? Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому то я сам служу розумом Законові Божому, але тілом закону гріховному...» (Рим 7, 14-25).

2. Звідки взявся цей розлам в людині?

На його походження кидає світло текст із Книги Буття, який в алегоричній формі розповідає про гріхопадіння — про те, що сталося з людиною на початку:

«Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки: Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю? І відповіла жінка змієві: З плодів дерева раю ми можемо їсти, але з плодів дерева, що в середині раю, Бог сказав: Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти. І сказав змій до жінки: Умерти не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло. І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з’їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з’їв. І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фіґові листя, і зробили опаски собі. І почули вони голос Господа Бога, що по раю ходив, як повіяв денний холодок. І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю. І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: Де ти? А той відповів: Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, і сховався. І промовив Господь: Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв? А Адам відказав: Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв. Тоді Господь Бог промовив до жінки: Що це ти наробила? А жінка сказала: Змій спокусив мене, і я їла. І до змія сказав Господь Бог: За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свойого життя. І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту.» (Бут 3, 1-15).

Як пише Стефан Кренцер, «даремно питати, що це був за фрукт, який з’їли Адам і Єва, і тим згрішили. Історія гріхопадіння належить, так само, як і історія сотворення, до літературного жанру епічної оповіді чи народного передання. … Зло походить від людини. Вона дає себе ззовні спокусити до зла. … Вона краде плід з дерева пізнання добра і зла. Пізнання всіх речей – це збільшення влади, підвищення якості життя. Вона хоче це осягнути своїми силами. Людина хоче бути рівною Богові. Вона хоче панувати так, як і Він, з власної сили, з власної повноти життя. Гріх людини полягає у тому, що вона відсуває Бога набік: Ти мені не потрібен, я сама можу влаштувати своє життя, я сама можу знайти і забезпечити своє щастя. Плід з дерева пізнання мав би гарантувати їй цю владу. Так пообіцяв їй змій». [3, курсив мій — П.Г.]

«…з гріхопадінням, яке стало плодом невдячності Богові за дар існування, люди втрачають мир як непорушну та очевидну дійсність. Наслідком гріхопадіння стає егоїзм, егоцентризм та пов’язана з цим схильність трактувати іншу людину вже не як рівну за гідністю особу, а як засіб для самореалізації (виникнення сорому і першого одягу яскраво засвідчує цю схильність — див. Бут 3, 7), що потягло за собою виникнення всіх інших пороків. Каїн вбиває із заздрощів (див. Бут 4, 3-16), а Ламех — з помсти (див. Бут 4, 23). Напад, насильство і вбивство входять в людську історію (пор. Бут 6, 11)». [2]
Для самої людини наслідком її первісного гріхопадіння та всіх подальших особистих гріхів, які з нього починаються і випливають, стає те, про що Бог її попереджав ще перед цим усім: «Смертю помреш!» (Бут 2, 17; пор.: «Бо заплата за гріх — смерть» — Рим 6, 23). Беручи до уваги християнське вчення про існування нематеріальної душі і її вічну долю після «першої» — тілесної смерті, людині вимальовується перспектива вічної — «другої смерті» (Одкр 20, 14).

Щоби її уникнути, людина повинна оправдатися перед Богом — за первісне гріхопадіння і за свої особисті гріхи (і це «оправдання» є ключовим поняттям у Посланні св. Апостола Павла до Римлян). Однак, вона неспроможна цього зробити власними силами: «…бо не оправдається перед Тобою ніякий живий» (Пс 142 (143), 2).

Отож, як людина може оправдатися перед Богом? Цитую св. Апостола Павла:

«То що ж? Маємо перевагу? Анітрохи! Бо ж ми перед тим довели, що юдеї й елліни — усі під гріхом… бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але задарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення давніше вчинених гріхів, за довготерпіння Божого, щоб виявити Свою правду за теперішнього часу, щоб бути Йому праведним, і виправдувати того, хто вірує в Ісуса.» (Рим 3, 9-26; курсив мій — П.Г.).

Продовження цієї логічної лінії про оправдання є у 5-й главі Послання до Римлян:


«Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками. Тож тим більше спасемося Ним від гніву тепер, коли кров’ю Його ми виправдані» (Рим 5, 8-9; курсив мій — П.Г.).

Сенс тих текстів такий: Первісним гріхопадінням (яким люди, будучи ще «у своїх прабатьках» генетично і отримавши від них людську природу, зранену цим гріхопадінням, «усі згрішили» — Рим 3, 23) та своїми особистими гріхами усі люди заслуговують на «першу» — фізичну, та «другу» смерть: вічне засудження. Цього вимагає справедливість як відплати за зневагу безмежно святого Бога. Однак, Бог дає Сина Свого «у жертву примирення» з Ним Самим: Христос вмирає замість нас, віддає себе як заміну (καταλλαγή — Рим 5, 11) Божій справедливості. Й оскільки Він робить це добровільно, то ця заміна і оправдання є благодаттю (лат. gratia однокореневе з gratis — задарма, безоплатно): «Бо заплата за гріх смерть, а дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим 6, 23; курсив мій — П.Г.).

ІІ.


Один із духовних лідерів Реформації в німецькомовному просторі Мартін Лютер (1483 - 1546) сформулював три твердження про оправдання, відомі тепер як гасла чи «стовпи» Реформації:

[Homo justificatur — людина оправдується]:
- sola Scripturā — самим (лише) Писанням;
- sola fidē — самою (лише) вірою;
- sola gratiā — самою (лише) благодаттю.
(Усі три твердження — у відмінку Ablativus, який в цьому контексті перекладається українським орудним відмінком).

Твердження «sola Scripturā» — це реакція на Патристику і Схоластику, у яких більша частина богослов’я була/є фактично філософією на богословські теми.

Твердження «sola fidē» — це наголос на тому, що людина оправдується вірою у Жертву Христа: Його Кров, пролиту за нас: Його Смерть і Воскресіння (див. цитовані вище тексти з Послання до Римлян) — а не «ділами», причому «діла» мають подвійне значення: у св. Апостола Павла вони означають виконання приписів Мойсеєвого Закону, а в Лютера — просто «добрі діла»: Лютер переносить перше значення «діл» на друге, не достатньо розрізняючи і змішуючи їх. В тому другому сенсі твердження «sola fidē» є реакцією на католицьке вчення про «заслуги» (merīta).

Твердження «sola gratiā» — це наголос на тому, що ми оправдуємося Божою благодаттю, даною нам у Христі Ісусі (див. Рим 3, 25), а не «спасаніемъ» себе (= Пелагіянізм), не «монашескім дѣланіемъ», не аскезою і не заслугою (merītum). (Пор.: 1 Ів 4, 9-10).

Текст з Послання св. Апостола Якова («Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра? Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму, а хто-небудь із вас до них скаже: Ідіть з миром, грійтесь та їжте, та не дасть їм потрібного тілу, що ж то поможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва в собі! Але скаже хто-небудь: Маєш ти віру, а я маю діла; покажи мені віру свою без діл твоїх, а я покажу тобі віру свою від діл моїх. Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й демони вірують, і тремтять. Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл мертва?» — Як 2, 14-20) тлумачиться тут так, що діла є породженням віри і з неї випливають. Тільки так можна правильно розуміти «спасаніє» і merītum.

ІІІ.


Поняття оправдання — ключове для Християнства. У тому — відмінність Християнства від інших (автентичних) релігій: Юдаїзму, Ісламу, Індуїзму… У ньому є κρίσις — злам, переломний момент: Відкуплення і Оправдання Кров’ю Христовою.

IV.


У чому полягає відмінність між протестантським та католицьким (і автентичним православним) підходом? У Протестантизмі потрібно раз покаятися і прийняти Христа, а далі — «гріха нема», бо відбувається «радісна заміна» : вважається, що щó б хто не робив, «кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів 1, 7). Католики ж і православні наголошують на першій частині того вірша з Першого Послання св. Апостола Івана: «Коли ходимо в світлі» (1 Ів 1, 7): це означає кожночасне, постійне приймання вірою Христа і Його Хресної Жертви — знову й знову . У тому сенсі це — діла, якими ми виявляємо нашу віру, а нею — оправдуємось.

ПРИМІТКИ


«Бо те, що має Христос, властиве віруючій душі, а що має душа, те стає властиве Христові. Так, Христос має усі блага і блаженство, і вони (стають) властиві душі. А душа має на собі всі нечестивості й гріх, які стають властиві Христу. Тут відбувається радісна заміна (der fröhliche Wechsel und Austausch): Оскільки Христос — Бог і чоловік, який ніколи не згрішив, і Його праведність — нездоланна, вічна і всемогутня, то якщо він чинить гріх віруючої душі своїм завдяки її вінчальному персневі — вірі, і поводить Себе не інакше, а так, як би Він цей гріх вчинив, то тоді всі гріхи мусять у Ньому поглинутися і втопитися, тому що Його нездоланна праведність занадто сильна для всіх гріхів». [6, переклад мій — П.Г.]

В дискусії на Круглому столі пастор-адвентист звернув увагу на вірш з Першого Послання св. Апостола Івана: «Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1 Ів 1, 9), що ще раз підтверджує потребу ітеративної — повторюваної Святої Тайни Покаяння, наявної в Католицькій та Православній Церквах, за словом нашого Спасителя: «Кому відпустите гріхи — відпустяться їм, кому ж затримаєте — затримаються» (Ів 20, 23).

ЛІТЕРАТУРА


1. Українська Біблія он-лайн. Переклад Івана Огієнка. — Електронний ресурс. Режим доступу: http://ukrbible.at.ua/

2. Гусак, Петро. Війна, мир та самозахист у сучасному світі. Християнський погляд. — Електронний ресурс. Режим доступу: http://4vlada.com/blogs/1160/34079

3. Кренцер, Стефан. Біблійна історія сотворення. — Електронний ресурс. Режим доступу: http://xic.com.ua/biblija-pro/4-biblija-pro/170--biblijna-istorija-sotvorennja

4. Прийдіте поклонімся. Молитовник. — Рим, 1991. — 1023 с.

5. Greek NT: Textus receptus (1550/1894) // The unbound Bible. — Електронний ресурс. Режим доступу: http://unbound.biola.edu/

6. Martin Luther. Von der Freiheit eines Christenmenschen. — Електронний ресурс. Режим доступу: https://www.luther2017.de/kr/martin-luther/texte-quellen/lutherschrift-von-der-freiheit-eines-christenmenschen/



Категорія: Життя в Ісусі Христі, Святе Письмо, Реколекції, Наука Церкви

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: