Як навчитися прощати? – поради Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава

Як навчитися прощати? - поради Глави УГКЦ Блаженнішого СвятославаЧи можливе примирення між українцями та росіянами?
На яких умовах воно може відбутися та коли?
І чим Церква здатна допомогти в цьому?
Чи зможуть подати одне одному руки українці, які воюють один проти одного? Як нам далі жити разом? І чи існує прощення для катів нашого народу?

Поради Глави і Отця УГКЦ Блаженнішого Святослава про те, як нам, християнам, навчитися прощати, висловлені ним в ефірі інтерактивного проекту «Відкрита Церква» на «Живому ТВ»

– Прощення не означає прийняття неправди. Коли ми прощаємо, то не миримося зі злом, а навпаки, його декларуємо і називаємо злочинця злочинцем. Але коли ми прощаємо, то це означає, що ми зло викидаємо насамперед із власного серця.
– Прощати здатний той, хто духовно вищий і духовно сильніший. Прощати означає перемагати зло.
– Прощення не означає звільнення від відповідальності за злочин. Справедливе покарання є необхідною складовою до примирення. Бо як ми тоді можемо говорити про належну повагу до жертв злочинів, належну сатисфакцію їхніх кривд, якщо, відповідно до засад справедливості, той, хто їх скривдив, не понесе заслужену кару.
– Щодо рідних і друзів, які підтримують кремлівську політику, то, насамперед, не потрібно на них тримати зла, а слід молитися за них. Їм потрібно простити. Бо вони теж є жертвами московської пропаганди. Однак належить бути свідками правди і говорити правду про кривди, завдані Україні.
– Якби у відповідний час відбувся подібний процес, як у Нюрнберзі, – акт засудження комунізму, можливо, сьогодні не було б цієї війни, яка ведеться проти нас. Саме через те, що свого часу правда не була сказана, а злочин не був виявленим і засудженим, він продовжує давати криваві смертельні плоди.
– Засудження злочинної поведінки помагає нам відмежуватися від неї і її ніколи не наслідувати, а жити в правді і діяти справедливо. Тому, гадаю, доки ми ховатимемося перед правдою і шукати компромісів із власним сумлінням, доти будемо проявляти безхребетність і, навіть більше, ми будемо співучасниками злочину.
– Злість висушує душу. Той, хто злиться або плекає у своєму серці ненависть, діє проти справжньої людської природи. Бо людина – сотворена на образ і подобу Божественної любові, яка нам дає сили і нас надихає.
– Замало перемогти ворога, замало перемогти у війні, а потрібна перемога «над війною», тобто усунення глибинних причини, що спричинюють найбільше зло і найбільш безглузде використання людських ресурсів, яким є війна.
– Тільки людськими силами неможливо побороти зло! Неможливо тільки по-людськи навчитися прощати чи бути переможцем над війною. Але з Богом – усе можливо! Християни надіються не так на свої людські здатності, як на силу Божу, яка оздоровляє серце і допомагає нам бути вільними від ненависті й війни.