Мараната!: Потреба спільнотної епіклези

Мараната!: Потреба спільнотної епіклези


Декілька років тому я був на Івано-Франківщині, на Святій Літургії, яку служив молодий монах-василіянин. Як мені здалося (а я за такими речами стараюся слідкувати), він пропустив епіклезу. Знаючи про те, що уприсутнення Тіла і Крові Христових у хлібі й вині стається не промовлянням анамнези – слів Установлення («Прийміть, їжте, це є Тіло Моє» та «Пийте з неї всі, це є Кров Моя»), а дією Духа Святого, якого призивають на епіклезі, та знаючи про давню боротьбу з епіклезою у Василіянському Чині: про намагання перенести момент уприсутнення Тіла і Крові Христових з епіклези на слова Установлення – на латинський зразок (що не є правильним з богословського погляду, тому що у всіх латинських анафорах є епіклеза, тільки її промовляють перед словами Установлення), я завагався, чи в Дарах на даній Святій Літургії став присутнім Христос, та чи я повинен приймати служене таким чином Таїнство Євхаристії. Тим більше, що я, за прикладом Роберта Шпемана, не відвідую «приватних заходів» (це коли священик «мутить», особливо в анафорі). Повагавшись якийсь час, я прийшов до висновку, що Свята Літургія є не одноосібним служінням священика, а служінням цілої спільноти вірних, які на ній присутні, та що «Божественна благодать … те, що їм недостає, доповнює». Тому я, як ляїк, який бере участь у Святій Літургії з цілою спільнотою присутніх на ній, проказав потиху («про себе») епіклезу за таким зразком:

«Небесний Отче, всемогутній і вічний Боже! Твій єдинородний Син Ісус Христос сказав: «Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, Він дасть вам». Тому й ми, зібрані в Його Ім’я, просимо, молимо і благаємо: зішли Духа Твого Святого на нас і на ці предлежачі дари,
– І сотвори ото хліб цей чесним Тілом Христа Твого.
– А це, що в чаші цій, чесною Кров’ю Христа Твого.
– Перетворивши Духом Твоїм Святим.
Амінь. Амінь. Амінь.»,
і тільки після того я підійшов і прийняв Тіло і Кров Христа у Святій Євхаристії. Після Святої Літургії я прийшов до висновку, що – аби не виникало подібних казусів – потрібно повернути у Святу Літургію спільнотне промовляння епіклези вголос: цілою еклесією вірних, які беруть участь у Святій Літургії. Так було у перших віках Християнства. Адже закінчення Книги Одкровення (і разом з тим – цілої Біблії): «А Дух і невіста говорять: Прийди! А хто чує, хай каже: Прийди! … Той, Хто свідкує, говорить оце: Так, незабаром прийду! Амінь. Прийди, Господи Ісусе! Благодать Господа нашого Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь» (Одкр 22, 17-21) – це не що інше, як спільнотна епіклеза на християнській «агапе». Й на підтвердження я наводжу текст ще однієї спільнотної епіклези:

Ми складаємо Тобі подяку, святий Отче,
За Твоє святе Ім’я,
Яке Ти оселив у наші серця;
За пізнання, за віру
І за безсмертя,
Що його дав Ти нам через Ісуса, Твого Слугу.
Честь нехай буде Тобі навіки.

Всемогутній Господи,
Це Ти сотворив вселенну,
На славу Твого Імені.
Ти дав людям на радість
Поживу і пиття,
Щоби вони Тобі складали подяку.

Але нам Ти дарував духовну поживу
Й духовний напій,
І вічне життя через Твого Слугу.
Тобі передовсім складаємо ми подяку,
Бо ти могутній.
Честь нехай буде Тобі навіки!

Спом’яни, Господи, Твою Церкву.
Звільни її від усякого зла
І зверши її у Твоїй Любові.
Збери Твою Церкву, яку Ти освятив,
З чотирьох вітрів у Царство,
Яке Ти їй уготовив.

Бо Твоя є влада і велич навіки.
Нехай прийде Твоя благодать,
І нехай промине цей світ!
Осанна Богові Давида!
Якщо хто святий – нехай приступить;
Якщо ні – нехай чинить покаяння.
Мараната! (Нехай прийде Господь!) Амінь.

(Дідахе [«Вчення дванадцяти апостолів»],
біля 100 р. по Р. Хр.)*

Тож нехай знову буде повернено спільнотну епіклезу у Святу Літургію, й нехай уся еклесія вірних єдиним серцем і єдиними устами голосно призиває Святого Духа.

Петро Гусак

___________________
* Перекладено за виданням: Katholisches Kirchengesangbuch der Schweiz. – Schweizerische Katholische Bischofskonferenz, 1967. – C. 346. З німецької переклав Петро Гусак.