ЩО ТИ РОБИШ ДЛЯ ХРИСТА?

ЩО ТИ РОБИШ ДЛЯ ХРИСТА?Скільки людей ви навернули до своєї віри протягом минулого року? Протягом минулих десяти років? Протягом усього вашого життя? Чи є хоч одна людина, про яку ви чесно можете сказати: «З Божою допомогою, я той, хто привів цю людину до Церкви»?
Зараз у Сполучених Штатах нараховується близько 40871302 католиків. Припускаючи, що дві третини з них діти, ми маємо 13623767 чоловік дорослого католицького населення. Протягом минулого року 146212 некатоликів вступили до Католицької Церкви. Це означає, що на 93 дорослих католиків припадає один новонавернений. Це не дуже видатне досягнення. Лише подумайте, що б це означало для Божого Царства, якби кожен з нас переконав тільки по одному новонаверне-ному на рік! Здається, це не надто недосяжна мета, якщо ми згадаємо, що перші християни, кожен з них, навертали у свою Віру десятки і сотні людей. Нам чомусь не вистачає завзятості, активності, яку повинна виявляти жива віра.
Дуже багато католиків думають, що переконання новонавернетах для своєї Віри – це справа тільки священиків. Нема нічого більш далекого від правди. У День Вознесіння Ісус наказав усім нам, а не лише Апостолам: «Ви будете моїми свідками… аж до краю землі» (Діяння,1:8). Дійсно, остаточне настановлення новонавернених і їх справжнє приийняття до Церкви повинно бути зроблено священниками. Однак дуже небагато з наших нечисленних новонавернених були завойовані виключно проповідями і переконуванням священника. У дев’яти випадках із десяти початковий інтерес до Католицької Церкви з’явився під впливом якогось товариша або знайомого – католика.
Усі ми чули про секту, відому як Свідки Єгови. Ми схильні критикувати їх надто агресивну тактику і ми відчуваємо смуток, бачачи, що вони витрачають так багато зусиль на помилкове уявлення про релігію. Проте, як би вони не помилялися у багатьох питаннях, є одна основна істина, яку Свідки засвоїли набагато краще, ніж більшість католиків. Це істина, що всі ми покликані бути свідками Єгови. Кожен з нас має позитивне покликання бути проповідником. Наше покликання було закладено нашим Хрещенням. Саме тоді ми стали складовою частиною Христа, стали клітиною Його Містичного Тіла. Це риса, характерна для кожної здорової клітини – робити внесок у здоров’я і добробут усього тіла. Ми бездіяльні клітини у Тілі Христа, якщо ми не прагнемо зробити внесок у зростання цього Тіла, якщо ми не намагаємося додати інші клітини до цього Тіла.
Крім того, з Хрещенням ми стали виконавцями частини функцій Ісусового духовенства. Ми отримали право разом з Ним виявити Богові належну пошану. Звичайно, один з найкращих способів виявити пошану Богові – це привести до Нього інші душі. Бог турбується про те, висловлюючись людською мовою, щоб люди знали і любили Його.
Наше покликання проповідувати було оформлено і затверджено таїнством Конфірмації. Це таїнство дало нам додаткову частку у виконанні функцій Ісусового духовенства. Воно зробило нас співвиконавцями Христового завдання навчати, співвиконавцями того, що теологи називають Христовим пророцьким обов’язком. Властивості, які наша душа отримала у Конфірмації, дають нам реальну можливість ділитися істинами віри з іншими. Це сприяє нашому завоюванню інших для Христа. Разом з цією можливістю приходить і милосердя. Коли ми беремося пояснювати іншим нашу віру, для нас доступне будь-яке милосердя, потрібне для підтримки наших зусиль при переконуванні. Даючи нам таїнство Конфірмації, Ісус не мав на меті зробити нас такими сильними в нашій вірі лише для нашої особистої користі. Ісус хотів, щоб завдяки нашій силі інші знайшли спасіння. Ісус дає нам Святий Дух для того, щоб завдяки нашій надприродній мудрості інші могли збагнути Божі істини. Якщо ми пройшли Конфірмацію, то це небезпечно для нас відмовлятися використовувати свої проповідницькі можливості.
«Так, але я зацікавлений у зростанні Церкви»,- можемо казати ми. «Я щедро вношу гроші у проповідницькі організації, щодня молюся за проповідницькі організації.» Це добре, це потрібно, на жаль це не є цілковите виконання нашого обов’язку. Ми ще зобов’язані пробувати привести до Христа того чоловіка чи жінку, з якими ми проживаємо, чи працюємо, чи відпочиваємо. Тоді чому так багато католиків, здається, нехтують своїм покликанням проповідувати?
У декого це може бути через дуже помилкове почуття власної повноцінності. Вони бояться, що недостатньо знають про свою віру, щоб обговорювати її з некатоликом. Якщо справді існує така обізнаність, то її можна легко виправити. На кожній парафіяльній книжковій полиці достатньо матеріалу, щоб поглибити розуміння єдиною своєї релігії. Якщо ми справді необізнані і нічого не робимо, об усунути свою необізнаність, то ми повинні визнати свою духовну лінивість і байдужість. І те і друге буде ризикованим виправданням перед нашим Господом у Судний День.
Проте я впевнений, що багато католиків схильні перебільшувати свою релігійну необізнаність. Будь-яка людина з освітою, яку більшість дітей католиків отримують на уроках вивчення релігії, знає достатньо ля досягнення всіх звичайних проповідницьких цілей. Вона повинна побороти почуття власної неповноцінності у сфері релігійних знань, безсумнівно, вона знає більше про релігію, ніж звичайний некатолик, кого вона може зустріти. Відповідей на деякі запитання вона може не знати; але тих відповідей, які вона знає, цілком вистачить, щоб розбудити інтерес будь-якого доброзичливого скептика.
Можливо, наше небажання тренувати свої проповідницькі здібності коріняться швидше у людському ставленні, ніж у почутті неповноцінності. Ми можемо боятися, що отримаємо різку відмову, якщо заговоримо про релігію із знайомим некатоликом. У більшості випадків це є цілком марний страх. Часом ми можемо зустріти людину, таку агресивну у своїх власних релігійних переконаннях, чи з такою неспокійною вдачею, що вона обуриться при будь-якому обговоренні релігій. Однак, такі люди будуть винятками. Звичайному некатоликові цікаво послухати про католицьку віру, навіть з простої допитливості. Майже кожного разу, коли ви скажете: «Ось у що я вірю…», ви виявите, що ваш співрозмовник буде слідкувати за ходом вашого пояснення і уважно сприймати його.
Далі, крім допитливих, є багато людей, чиї власні релігійні погляди є невиразні і несформовані. Будучи розумними людьми, вони деколи ставлять собі глибокі запитання: «Яка мета мого життя? Для чого я тут? Куди я прямую? Як мої справи?» Такі люди не лише не обурюються, а навіть вітають розмову про католицьку віру. Ми робимо велику помилку, якщо утримуємося від розмови про релігію через страх, що ми можемо образити нашого співрозмовника. Дуже часто він тільки й чекає, щоб ми зачепили цю тему.
Можливо, ми б охочіше порушували питання релігії, якби розуміли, що наш товариш може бути більше задоволений, ніж обурений нашим інтересом до його духовного життя. Якщо ми запросимо нашого товариша некатолика відвідати з нами Відправу, або навчальне заняття, то це для нього буде швидше приємно, ніж образливо. Зрештою, ділитися з іншим тим, що для вас найдорожче, є знаком особливої теплої дружби. Ми можемо бути здивовані готовністю, і якою буде прийняте наше запрошення.

Ви є католик. Ви були хрещені і конфірмовані. Ви маєте визначене і не уникне покликання проповідувати для людей, які вас оточують. Якщо ви досі нехтували цим покликанням, то тепер настав час прийняти рішення: «Протягом наступних дванадцяти місяців, з Божою допомогою, я збираюся привести у Церкву щонайменше одну людину.» Якщо ви приймете це рішення і будете працювати над його виконанням, то ви відчуєте радість. Ви навіть можете бути здивовані, виявивши, що це так легко. Ви ніколи не уявляли себе проповідником. Ви навіть уникали будь-якої згадки про релігію. А тепер, доклавши трохи зусиль, ви відрекомендовуєте священикові цього свого товариша некатолика.
Як вам це зробити? Деколи прямий підхід є найкращий – запитати за горнятком кави, чи пляшкою пива: «Ти коли-небудь думав про те, щоб стати католиком?» Це просте запитання часто може призвести до плідної розмови. Воно навіть може привести до вивчення курсу католицької віри. Деколи запрошення відвідати з вами Відправу (з попереднім поясненням значення і будови Літургії) буде найкращим початком. Якщо при вашій парафії проводяться навчальні заняття, то пропозиція відвідати з вами навчальне заняття буде цілком природним початком – і відвідання навчального заняття може бути корисним для вас також.
Якщо ви відкрили очі на те, що у вас є покликання проповідувати, то ваша винахідливість підкаже ще багато інших способів, як почати вашу проповідницьку діяльність. І ви будете її впевнено продовжувати, натхнені тим, що ви намагаєтесь повідомити Божі істини, а не якісь власні улюблені упередження. Ваша впевненість буде удвічі підсилюватися знанням того, що Бог зацікавлений навіть більше, ніж ви самі, в наверненні цієї людини. На кожному кроці Бог буде засипати Своєю прихильністю душу вашого товариша, шукаючи шлях, по якому туди проникне віра, якою ви намагаєтесь поділитися.
Якщо ви почнете свою проповідницьку роботу, ви зможете дати цікаву відповідь, коли через дванадцять місяців хто-небудь вас запитає: «Скільки новонавернених ти привів у свою віру протягом року?» Можливо, жодна людина цього не запитає, але наш Господь, безсумнівно, буде з нетерпінням чекати відповіді.

о.Лео Тріс