Домашня Церква » Подяка і свідчення » В’язень Клод Н’юмен

 

В’язень Клод Н’юмен

Автор: TEODOR від 16-01-2013, 23:07, переглянули: 958

В’язень Клод Н’юмен

Правдива докладна розповідь про в’язня Клода Н’юмена (1944), написана Джоном Віннарі й опублікована в березні 2001 року в «Католицьких родинних новинах»

Подана нижче правдива історія про Клода Н’юмена відбулась у Міссісіпі (США) 1944 року. Її розповів о. О’Лірі, священик з Міссісіпі, котрий був безпосереднім учасником подій. Для прийдешніх поколінь він залишив аудіо запис цієї історії.
Клод Н’юмен, чорношкірий, що працював на полях у землевласника, одружився в 17 років з дівчиною таких же літ. Якось по двох роках після одруження він орав поле. Інший робітник прибіг повідомити Н’юмена, що його дружина кричить у домі. Клод негайно побіг і, ввійшовши в будинок, побачив чоловіка, що нападав на його дружину. Клод побачив кров, оглянувшись довкола, вхопив сокиру й розрубав нападникові голову. Коли вбитого перевернули обличчям догори, то виявилося, що це був улюблений робітник землевласника, в котрого працював Клод. Клода заарештували. Пізніше його посадили за вбивство й засудили на смерть в електричному кріслі.
Якийсь час, очікуючи страти, він перебував в одній камері з чотирма іншими в’язнями. Однієї ночі, коли всі п’ятеро про щось розмовляли й ця розмова їх дуже захопила, Клод зауважив на шиї свого співкамерника медалик на шнурочку. Він запитав, що це, й молодий католик відповів, що це медалик. Клод запитав: «А що таке медалик?»
Юнак не зміг пояснити, що таке медалик і для чого він його носить. У той момент хлопець зі злістю зірвав з шиї медалик і з прокльоном та лайкою жбурнув його під ноги Клодові, сказавши, щоб той узяв його собі.
Клод підняв медалик і з дозволу тюремного наглядача почепив собі на шию. Для нього це була просто гарна дрібничка, але він захотів її носити.
Серед ночі, коли Н’юмен мирно спав на своїх нарах, він пробудився від чийогось дотику до зап’ястя його руки. Перед ним стояла, як пізніше Клод розповів священикові, найпрекрасніша жінка, котру Бог коли-небудь міг створити. Спочатку він страшенно перелякався. Пані заспокоїла Клода, а тоді сказала: «Якщо б ти хотів мати мене за маму й бути моєю дитиною, то поклич священика Католицької Церкви». Промовивши це, вона зникла.
Клод аж затрясся з переляку й почав кричати: «Дух, дух» і втік до камери іншого співв’язня. Він почав репетувати, що бажає, щоб до нього покликали католицького священика.
Наступного дня зранку викликали отця О’Лірі, що й розповів цю історію. Він прибув і зустрівся з Клодом, котрий розповів йому про все, що сталося з ним цієї ночі.
Тоді Клод разом з іншими чотирма в’язнями цієї камери попросили, щоб священик навчив їх релігії та катехизму.
Спочатку о. О’Лірі було важко повірити в правдивість цієї історії. Інші в’язні підтверджували, що все це правда, хоч вони самі й не бачили Пані, й не чули того, що Вона говорила.
Отець О’Лірі пообіцяв, що буде їх навчати катехизму, як вони й просили. Священик повернувся на свою парафію і розповів дякові про все, що сталося, а наступного дня пішов до тюрми навчати в’язнів.
Саме тоді отець довідався, що Клод не вміє ні читати, ні писати. Єдиним допоміжним засобом навчання були ілюстрації на сторінках його книжки. Клод ніколи не ходив до школи. Його незнання релігії було ще більш кричущим. Він не знав про релігію абсолютно нічого. Він не знав, хто такий Ісус. Не знав нічого, крім того, що Бог існує.
Клод почав вчитись, інші в’язні теж допомагали йому у вивченні релігії. Через декілька днів дві сестри-монахині з парафіяльної школи о. О’Лірі отримали від сторожі дозвіл приходити до в’язниці. Вони захотіли зустрітися з Клодом, а також відвідати в’язнів-жінок.
На іншому поверсі в’язниці сестри також почали катехизувати жінок-в’язнів.
Через декілька тижнів о. О’Лірі мав почати розповідати в’язням про Святу Тайну Сповіді. Сестри також сиділи у класі.

Священик сказав в’язням: «Добре, хлопці, сьогодні я буду розповідати вам про Святу Тайну Сповіді».
Клод сказав: «О, я знаю про неї! Пані сказала мені, що коли йдемо до сповіді, то клячимо під Хрестом Її Сина. І що тоді, коли ми по-справжньому жаліємо за наші гріхи і сповідаємося з наших гріхів, кров, що Він пролив, спливає на нас і омиває нас від усіх гріхів».
Отець О’Лірі та сестри були надзвичайно вражені та мало роти з подиву не повідкривали. Клод подумав, що вони розізлилися, тож він сказав: «О, не гнівайтеся, не гнівайтеся, я не мав на меті це виявляти».
Священик сказав: «Ми не розлючені. Ми просто здивовані. Чи ти знову бачив Її?»
Клод сказав: «Відійдімо дещо далі». Коли вони залишилися наодинці, Клод сказав священикові: «Вона сказала мені, що якщо ти сумніватимешся або виявиш вагання, щоб повірити, я маю пригадати тобі обітницю, яку ти Їй зробив, лежачи в траншеї в Голландії у 1940, і що вона й надалі очікує, щоб ти дотримувався її ». Отець О’Лірі пригадує: «Клод дослівно переповів мені все, що я обіцяв».

Це переконало о. О’Лірі в тому, що все, що говорив Клод про його видіння Пречистої Діви було правдою.
Тоді вони повернулися до класу, де відбувалася наука про сповідь. Клод продовжував говорити те, що сказала Пресвята Богородиця про сповідь: «Ви не повинні боятися йти до сповіді. Насправді ви кажете про ваші гріхи Богові». Клод додав також: «Знаєте, Пані сказала, що сповідь чимось подібна до телефону. Через священика ви говорите Богові й Бог через нього говорить вам».

Приблизно тиждень пізніше отець О’Лірі приготовлявся до уроку, на котрому мав навчати про Пресвяту Євхаристію. Сестри були знову присутні на уроці. Клод дав зрозуміти, що Пані також його вчила про Святу Причастя і він запитав священика, чи може він розповісти те, що Вона казала. Священик негайно погодився. Клод розповів подібно, як і попередні рази: «Пані сказала, що у Причасті я буду бачити тільки те, що виглядає як кусочок хліба. Але Вона сказала мені, що ЦЕ насправді і правдиво Її Син. І що Він буде зі мною тільки на деякий час , так як Він був із Нею перед тим, як народився у Вифлеємі. І, що я маю проводити час, так як і Вона проводила весь час з Ним, люблячи Його, адоруючи Його, дякуючи Йому, прославляючи Його і прохаючи про благословення. Я не повинен ніким і нічим клопотатися, але проводити тих декілька хвилин з Ним.»
Нарешті навчання закінчилося і Клод був прийнятий до Католицької Церкви, і прийшов час страти Клода. Його мали стратити 5 хвилин після 12 опівночі. Шериф запитав його: «Клод, ти маєш привілей останнього прохання. Що хочеш?»
«Добре» - каже Клод - «ви всі шоковані. Тюремник весь в шоку. Але ви не розумієте. Я не помру. Тільки це тіло. Я буду з Нею. Тож, чи можу я мати гостину?»
«Що ти маєш на увазі» - запитав шериф.

«Гостину» - сказав Клод. «Чи ви можете дати священику дозвіл принести сюди трохи тортів та морозива і дозволити в’язням на другому поверсі полегшу, щоб зібратися в головній кімнаті, щоб ми могли бути разом та мати гостину?»
«Хтось може напасти на священика» - попередив в’язничний сторож.
Клод обернувся до чоловіків, що стояли поряд і сказав: «О ні, вони не нападуть. Будете мужчинами?»
Тож священик відвідав багатого жертводавця парафії і вона забезпечила морозиво і торти. Вони мали гостину.
Після цього на прохання Клода вони мали Святу Годину. Священик приніс з церкви молитовники і вони всі разом молилися Хресну Дорогу та мали Святу Годину, без Святиз Тайн.
Після цього в’язнів були повернули до їхніх камер. Священик пішов до каплиці взяти Святі Тайни, щоби уділити Клодові Святе Причастя.
Отець О’Лірі повернувся до камери Клода. Клод клячав з одного боку стінки, а отець з іншого і вони разом молилися в той час, як стрілки годинника наближалися до часу страти Клода.
За 15 хвилин до страти, шериф біг по сходах вгору викликуючи: «Відстрочка, відстрочка, урядовець дав на два тижні відстрочку!»
Клоду не було відомо про те, що шериф і місцевий управитель намагалися призупинити виконання вироку і врятувати життя Клода.
Коли Клод зрозумів, що сталося, то почав плакати. Священик і шериф подумали, що це були сльози радості від того, що його не буде страчено. Але Клод сказав: «О, один з другим чоловіче, ви нічого не знаєте. І ви, отче, ви також не знаєте. Якщо би ви хоч раз поглянули в Її обличчя, і поглянули Їй в очі, ви би не бажали дожити до наступного дня.»
Тоді Клод сказав: «Що злого я зробив за ці останні тижні, що Бог відмовив мені прийти додому?» І священик сказав, що Клод заридав так, ніби йому розривалося серце.
Шериф залишив кімнату. Священик залишився і уділив Клодові Святе Причастя. Нарешті Клод заспокоївся. Тоді Клод промовив: «Чому? Чому я маю залишатися тут ще два тижні?»
У священика появилася несподівана думка. Він пригадав Клодові про в’язня у камері, котрий його дуже ненавидів. Цей в’язень провадив страшенно аморальне життя і він також був засуджений на страту.
Священик сказав: «Мабудь наша Преблагословенна Мати хоче, щоб ти жертвував цю відмову бути з Нею за його навернення.» Священик продовжував: «Чому би ти не пожертвував Господу Богові кожну хвилину розлуки з Нею за цього в’язня, щоби він не був розлучений з Богом на цілу вічність.»
Клод погодився і попросив священика навчити його молитву пожертви. Священик погодився. За цей час тільки двоє людей знало про цей акт пожертви, Клод і о. О’Лірі.
На другий день, Клод сказав священикові: «Той в’язень ненавидів мене до того, але О! Отче, як він ненавидить мене тепер!» Священик сказав: «Ну що ж, це є добрим знаком.»
Два тижні пізніше Клода стратили.
Отець О’Лірі відзначив: «Я ще ніколи не бачив когось такого, щоб йшов на смерть так радісно і щасливо. Навіть урядові свідки та газетні репортери були здивовані. Вона казали, що не розуміють, як хтось може піти і сісти на електричне крісло просто сіяючи щастям.»
Його останні слова до о. О’Лірі були наступні: «Отче, я пам’ятатиму вас. І якщо коли-небудь будете мати прохання, просіть мене і я проситиму Її.»
Два місяці пізніше, білошкірий чоловік, котрий ненавидів Клода, мав бути страчений.
Отець О’Лірі каже: «Це була найбрудніша, найбільш морально зіпсута особа, яку коли-небудь мені доводилось у житті бачити. Його ненависть до Бога і до всього, що навкруги переходила всякі межі, щоб її описати.»
Перед самою стратою місцевий лікар благав цього чоловіка хоча б клякнути і проказати «Отче наш» перед тим, як по нього прийде шериф.
В’язень плюнув лікареві в обличчя.
Як його прив’язували до електричного крісла, шериф сказав йому: «Якщо маєш щось сказати, кажи зараз.»
Засуджений почав богохулити. Несподівано, засуджений чоловік зупинився і його очі застигли на куті кімнати, його обличчя обернулося в абсолютний жах. Він заверещав. Обернувшись до шерифа, він тоді сказав: «Шерифе, дайте мені священика!»
На той час о. О’Лірі був у кімнаті, бо закон вимагав присутності священослужителя при стратах. Однак священик заховався за спинами репортерів, бо засуджений погрожував, що буде проклинати Бога, якщо побачить хоча б когось із священослужителів.
Отець О’Лірі негайно підійшов до засуженого чоловіка. З кімнати всі вийшли і священик висповідав засудженого. Той сказав, що був католиком 18 років, але покинув віру через своє аморальне життя.
Коли всі повернулися в кімнату, шериф запитав священика: «Що спонукало його змінити думку?» «Я не знаю» - відповів отець О’Лірі - «я його про це не запитував.» Шериф сказав: «Що ж, я не зможу спати, якщо я не розпитаю.» Шериф повернувся до засудженого чоловіка і запитав: «Сину, чому ти змінив свою думку?» В’язень відповів: «Пам’ятаєте того чорношкірого чоловіка Клода – того, котрого я так дуже ненавидів? То ж він стоїть тут (він вказав пальцем), там поза вами в куті. А поза ним, плем в плече знаходиться Мати Божа. Клод сказав мені:„Я пожертвував мою смерть у злуці з Христовою смертю на хресті за твою спасіння. Вона випросила для тебе дару, щоб ти побачив своє місце в пеклі, якщо не покаєшся.“ Мені було показано моє місце в пеклі і тому я так кричав.»
Тому це є сила Нашої Владичиці.
Ми бачимо багато паралелей між цими фактами історії про Клода Н’юмена і Фатімським посланням 1917 року. Воно наголошує на:
- Сакраментальній Сповіді,
- Святому Причасті,
- Пожертвуванні за грішників,
- Візії пекла,
«Багато душ йде до пекла» - сказала Божа Мати Фатімська - «бо за них ніхто не молиться та нічого не жертвує».



Категорія: Подяка і свідчення

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: