Правін Теватасан. ГОМОСЕКСУАЛІЗМ І ПСИХІАТРІЯ

У своєму серпневому виданні 1999 р., Британський журнал із психіатрії надрукував корисну статтю під назвою „Британська психіатрія і гомосексуальність” Майкла Кінга та Анні Бартлет. [1] Автори пишуть із перспективи психіатрів, які є гомосексуалами. Ця стаття показує деякі із їхніх спостережень.
Американська психіатрична асоціація надрукувала свій Діагностичний і Статистичний Посібник (DSM-II) у 1968 році. До 1973 року гомосексуалізм класифікували як «сексуальне відхилення». У 1973 році Номенклатурний Комітет Асоціації, під тиском гомосексуальних активістських груп, рекомендував замінити категорію «гомосексуальність» на «порушення сексуальної орієнтації». Остання група повинна була включати тих, хто намагається вести чисте життя і протидіяти гомосексуальним спокусам. Як написали Девісон і Ніл, автори, прихильні до гомосексуального руху: «Члени Психіатричної Асоціації голосували по цьому питанню, факт, що сам по собі заслуговує коментаря як приклад поведінки науковців у двадцятому столітті. Зміна була ухвалена, але не без шалених протестів з боку деяких відомих психіатрів.» [2]
Кінг та Бартлет пишуть: «Після значного соціального і політичного лобіювання, гомосексуальність забрали із американських діагностичних словників.»
До 1987 р., коли був опублікований DSM-II IR, навіть діагноз «его-дистонічна гогомосексуальність» для позначення осіб, що страждають від своєї орієнтації, відкидався. Таким чином, через голосування, відхилення стало «стилем життя».
Незважаючи на цю зміну, цікаво відмітити, що підручники по психіатрії, написані або перевидані за останні двадцять років, продовжують обговорювати гомосексуальність.

ЧОМУ ЛЮДИ СТАЮТЬ ГОМОСЕКСУАЛАМИ?
Гомосексуальність не є унітарним або гомогенним станом. Як написано у книзі «Розуміючи гомосексуальність»: «напевно є перебільшенням шукати спільні етіологічні риси у, з одного боку, психопатичного, збоченого гомосексуала, і, з іншого боку, пасивного та усамітненого гомосексуала.» [3] Іншими словами, причини гомосексуальності при нерозбірливості, домінуванні та женоподібності скоріше за все є різними.
Однак, існує загальний консенсус між психіатрами, що гомосексуальність є емоційною тенденцією, що піддається вивченню. Кендаль і Зіллі пишуть:
«…винятково гомосексуальний нахил, здається, є типово людським феноменом, і таким, що поширений по різному у різних суспільствах. Це може свідчити, що, у той час, як біологічні фактори можуть впливати на прояв гомосексуальності, вибір винятково гомосексуальної орієнтації є, напевно, результатом соціального впливу.» [4]
Іншим фактором у розвитку гомосексуальності є ненормальне сімейне життя. Необхідно підкреслити, що не всі гомосексуали виходять із ненормальних сімей і не всі ненормальні сім’ї виховують гомосексуалів. Однак, дитина мусить надійно ідентифікувати себе із батьком своєї власної статі та мати щасливі стосунки із батьком протилежної статі.
„Відсутність впевненості може походити через відсутнього або розніженого батька або занадто дбайливої матері і підривати самовпевненість хлопців у стосунках із дівчатами, так що спроби гетеросексуальних контактів можуть бути невдалими або навіть караючими.” [5] Таким чином, гомосексуальна особа повинна побачити у терапевті когось, кому можна звіритися і хто може проявити співчуття стосовно її проблеми.
Дослідження, виконане Каньйоном [6] у 1968 році стосовно лесбіянок, показало, що погані стосунки із кимось із батьків були типовими: двадцять відсотків думали, що їх виховували як хлопців. Майже вдвічі більше лесбіянок, будучи дітьми, були налякані або обурені сексуальною поведінкою чоловіків. Четверта частина батьків були розлученими у порівнянні з 5 відсотками у контрольній групі. Отже, соціальні патології продукують людські відхилення.
„Загальні недоліки особистості, які гальмують перехід від повністю чоловічого світу багатьох хлопців під час статевого дозрівання та юності до гетеросексуальних групувань дорослого життя” можуть додатково спричинитися до прояву гомосексуальності. [7]
«Для того, щоб об’єднати ці різні ідеї, можна припустити, що молоді люди розвиваються із здатністю як до гетеросексуальної, так і до гомосексуальної поведінки, і що різні фактори визначають яка поведінка розвивається сильніше. Гетеросексуальний розвиток може бути загальмований репресивним (анормальним) відношенням у сім’ї до сексу або загальним браком впевненості у собі.” [8]
Кінг і Бартлет відмічають, що спроби віднайти органічну причину для гомо- сексуальності, провалилися. Вони пишуть: „Коли іде пошук ‘голубого гена’ або перекручення у мозковому ‘сексуальному центрі‘, а не біологічної основи для усієї сексуальності, гомосексуали та лесбіянки хвилюються, що насправді це веде до маргіналізації».
Вони не згадують, що деякі з тих науковців (наприклад, Ле Вей) є добре відомими захисниками прав гомосексуалів. Вони справедливо вказують на те, що ці дослідження мають серйозний недолік. Далі, чи автори насправді вважають, що вся сексуальність має просто «біологічне підгрунтя»? Чи не є це редукціонізмом щодо людської особи? У той час, як можливо, що існує невелика група органічних гомосексуалів, соціальний вплив залишається вирішальним фактором у її розвитку.

ПОСТІЙНІСТЬ ГОМОСЕКСУАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ
Говорять, що сексуальна орієнтація після встановлення не піддається зміні. Однак, існує все більше свідчень того, що багато осіб змінюють їхню сексуальну преференцію на різних стадіях свого життя. Слатер і Рот писали, що «немудро вважати, що винятково гомосексуальна поведінка встановлюється після досягнення 25 років.» [9] Ця група включає «розумово незрілих дорослих осіб», які ще остаточно не визначилися із своєю сексуальною орієнтацією. Прогомосексуальний автор, Майкл Рус у своїй книзі «Гомосексуальність» пише: «В юності багато людей є збентежені своєю сексуальністю і їм потрібно кілька років, щоб вирішити ці проблеми.»
Постійність залежить від віку особи, глибини попереднього гетеросексуального інтересу і бажання людини змінитися. Дослідження свідчить, що у той час як значна кількість розвинуть гетеросексуальні тенденції, більшість залишаться гомосексуалами.

ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРАКТИКУЮЧИХ ГОМОСЕКСУАЛІВ
Хілл, Муррей і Торлі писали, що «гомосексуальні стосунки мають тенденцію бути нетривалими і невпорядкованими. Тенденція до депресії і суїциду, виявлена у кількох дослідженнях (напр. Ламберт, 1954), може бути пов’язаною із цією нетривалістю зв’язку». [10]
Згідно із Слатером і Ротом, „гомосексуали є більш хаотичними у своїх стосунках один з одним, ніж гетеросексуали, і ця тенденція не стосується тільки тих, хто має психічні проблеми. Відсутність стабільності у гомосексуальних стосунках, важкість у встановленні нових контактів із віком і заперечення ролі батьків і дідів, роблять долю старіючого гомосексуала нещасною і важкою. Деякі із психічних порушень, особливо алкоголізм, депресія і суїцид (О’Коннор, 1948), які є типовими для гомосексуалів, можуть бути пов’язані із цими факторами”. [11]
Чи є гомосексуали за своєю природою більш схильні до психологічних проблем? Найкраще свідчення знаходимо у широкомасштабному вченні Вайнберга (1974) і Белла (1978) із Інституту Кінслі. Вони виявили більшу кількість випадків самотності, низького самосприйняття та більше депресій та суїцидних думок у їхніх чоловічих та жіночих групах гомосексуалів, ніж у їхніх піддослідних гетеросексуальних групах.
Існує одна справді трагічна статистика, пов’язана із фактом про те, що ряд фізичних хвороб викликані гомосексуальністю: середньостатистичний гомосексуал чоловічої статі у Сполучених Штатах помирає до досягнення 45 років. Незважаючи на це, такі письменники, як Девісон і Ніл, які підтримують гомосексуальний спосіб життя, стверджують, що „лікарі повинні допомогти їм протидіяти тиску з боку тих, хто спрямовує їх до гетеросексуальності… психологам слід енергійніше зменшувати поширений страх і відразу до гомоеротизму”. [12]

ШЛЯХИ ЛІКУВАННЯ
Кінг і Бартлет обговорюють способи поведінки у подоланні гомосексуальності. З християнської перспективи, такі методи, як прихована сенситизація є неетичними, бо включають у себе використання „еротичних стимулів”, відразливих стимулів та мастурбацію. Крім того, як завважують автори, результати є незначними.
Шкода, що автори не згадують інші шляхи лікування. Вони включають відмінні надбання д-ра Жерара ван ден Аардвега і о. Джона Харвея, які обоє успішно допомагають гомосексуалам на шляху до сексуальної стриманості й – інколи – до гетеросексуальності. Кінг і Бартлет схильні не брати їх до уваги як „релігійно спрямованих професіоналів, які дотримуються вкорінених поглядів, що гомосексуальність можна вилікувати.” Можна заперечити, що ці автори дотримуються таких же вкорінених поглядів, що цей стан не можна вилікувати.
Не згадавши прийнятні з точки зору етики способи подолання цього стану, вони пишуть: „Все міцнішою стає терапія, яка утверджує гомосексуальність. Вона є динамічно орієнтованою, але відповідає потребам клієнтів, які задоволені своєю гомосексуальною ідентичністю.”
Якщо вони такі задоволені, тоді чому вони потребують терапії? І куди ідуть незадоволені?
Автори справедливо засуджують неетичні відразливі терапії недавнього минулого. Але вони не звертаються до проблем тих, хто є нещасливий через свою орієнтацію. Чи вони приречені на терапію, що стверджує їхню гомосексуальність?

ВИСНОВОК
Кінг і Бартлет завершують свою статтю, кажучи, що вони не мали наміру написати сухий огляд. Вони пишуть із пристрастю, і хочуть багато сказати. Як християни, ми теж повинні знати про помилки минулого. Ненависть і нерозуміння щодо людей із гомосексуальною орієнтацією призвели до багатьох нещасть кілька років тому. Домініканець, о. Джеральд Ванн розповів історію про чоловіка, якому його сповідник порадив одружитися із доброю католичкою після того, як він згадав про свою гомосексуальну орієнтацію. Можемо лише надіятися, що такі речі залишаться у минулому.
Духовна опіка, яку пропонує Церква, є більш милосердна, ніж та, яку пропонують „адвокати геїв”. Церква вчить, що гомосексуали мають ту саму гідність, що і інші люди, не тому, що вони є гомосексуалами, а тому, що вони є людьми.

Автор є Психіатром-консультантом у Шрузбері. Ця стаття вперше з’явилася у лютому 2000 у журналі Католицький Медичний Квартальник.

Переклад Тетяни Мисуги

***

ПРИМІТКИ

[1] Кінг М. І Бартлет А., „Британська психіатрія і гомосексуальність”, Британський журнал із психіатрії т. 179, 1999, ст. 106-111.
[2] Девісон О. і Ніл Д., Анормальна психологія, Джон Уайлі, 1998, ст. 358.
[3] JA, Розуміючи гомосексуальність, MTP Publications, 1974, ст. 21.
[4] Кендель і Зіллі, Супутник у психіатричних студіях, Churchill Livingstone, 1998, ст. 21.
[5] Ibid.
[6] Каньйон, Бріт Psychiact., 1968, 114, 1337-50.
[7] Слатер і Рот, Клінічна психіатрія, Balliere-Tindall, 1986 ст.174.
[8] Ibid.
[9] Клінічна психіатрія, op. cit..
[10] Хілл, Муррей і Торлі, Основи психіатрії для аспірантів, Academic Press, 1979 ст. 271.
[11] Клінічна психіатрія, op. cit..
[12] Анормальна психологія, op. cit..