Домашня Церква » Наука Церкви » Спадщина святих » Коли на серці сум. Як боротися з нудьгою?

 

Коли на серці сум. Як боротися з нудьгою?

Автор: Мирон Шкробут від 27-11-2015, 13:35, переглянули: 2501

Коли на серці сум. Як боротися з нудьгою?
СВЯТИЙ ЄФРЕМ СИРІЙСЬКИЙ
Про боротьбу з нудьгою


СВЯТИЙ ЄФРЕМ СИРІЙСЬКИЙ (IV ст.) ще за життя був відомий як великий проповідник, поет, пояснювач Святого Письма й апологет Христової віри.


Про боротьбу із сумом

191. Того, хто терпеливо зносить наклепи чи образи, можна порівняти з тим, хто зачинив лева у звіринці; а хто відповідає на злослів'я й образи, -подібний до людини, яка сама себе ранить зброєю.
192. Не будьмо слабкими духом, бо ж не жити нам вічно на цьому світі.
193. Не засмучуй свого серця, бо смуток цього світу - смерть спричиняє, а смуток задля Бога дає тобі життя вічне (2 Кор. 7:10).
194. Монах готовий мужньо стерпіти все, що б не сталося, - лише трохи потерпатиме від смутку.
195. Не завдавай смутку своєму серцю, але втішай себе в Господі.
196. Коли зведуть на тебе наклепи, а згодом виявиться чистота твоєї совісти, не несися вгору, але в Господі, Який зняв із тебе людські обмови, смиренномудро працюй, аби не впасти в безодню.
197. Лукава душа, коли їй лестять, - пишається, а коли ображають, - скаженіє; добра душа і з лестощів не радіє, і від образ не лютує.
198. Терпіння, поєднане з любов'ю, - безмежне.
199. Надійся на Господа в день скорботи, щоб Він спас тебе в день гніву.
200. Не насміхайся з чужих прикрощів, не радій з чужої розпусти, щоб не прогнівити Господа і не позбутися Його заступництва в день скорботи.
201. Не думай, що потерпаєш від скорбот більше від інших. Хто живе на землі, не уникне повітря; так і людину, яка живе на цьому світі, не можуть не спокушати скорботи й хвороби. Хто зайнятий земним, від земного зазнає скорботи, хто стремить до духовного - від духовного. Але останні назовуться блаженними, бо їхній плід буде щедрим у Господі.
202. Якщо ми в'язні Спасителя Бога, не стидаймося носити на собі окови скорбот, з радістю терпімо їх, очікуючи Його пришестя з небес, коли й нас зачислить Він до лику Святих; бо ті, які долучились до страждань Його, приєднаються й до радощів Його (2 Кор. 1:7).
203. Є два різновиди скорбот, що їх зазнає кожна людина під сонцем: скорбота за Богом і скорбота мирська; і неможливо прожити без однієї з них: чи то без жалю за Богом, чи то без мирської печалі. Мирська скорбота тяжка і не обіцяє винагороди; туга за Богом несе втіху, більше того, обнадіює радістю вічного життя. Коли зазнаєш першої, поспішай перемінити її на другу - і проженеш гнітючий жаль із серця.
204. Коли покірно й побожно робиш Боже діло, а ворог - щоб збити тебе з праведного шляху - настроює проти тебе людей нечестивих, не тривожся і не лякайся, не збочуй з прямої дороги. Надійся на Господа (Пс. 27:14), Божий вибранцю, щоб ті, котрі зневажають тебе нині, дивувалися славному твоєму спасінню, як написано: Праведник, хоч і вмре передчасно, знайде спокій (Мудр. 4:7).
205. Як у горнилі вогнем випробовуються золото та срібло, так у напастях пізнаються з Божою поміччю душі смертних.
206. Не біймось спокус, але відважно змагаймо до чести вищого звання в Христі. Господь бо вінчає всіх, хто любить Його.
207. Хто бажає стати монахом, але не терпить образ, зневаг та понижень, - тому монахом не бути.
208. Великодушно терпи, коли тебе ображають і лихословлять: називають тебе злим - вважай, що називають добрим; називають негідним - вважай, що благоугодним. Завжди пам'ятай, що слузі Господньому слід бути не сварливим, а до всіх привітним (2 Тим. 2:24).
209. Коли спіткає тебе недуга, не вдавайся до ворожбитів і людського заступництва; краще терпи і чекай милости від Бога, щоб Він Сам усе владнав; бо й тіло, буває, потребує напоумлення. Все будемо робити в ім'я Господнє, бо Він піклується про нас (1 Петр. 5:7). Коли людина хворіє, душа її над усе починає шукати Господа. Тому й скорбота принесе користь, якщо тільки людина дякуватиме за неї, кажучи: Приймали ми добро від Бога, а лиха то й не приймати? Нехай ім'я Господнє буде благословенне! (Іов 2:10; 1:21).
210. Не занепадаймо духом під час спокуси, але чуваймо на молитві та в добрих ділах, як ті мореплавці, що під час бурі уважно за всім стежать, пильнують і призивають Бога на поміч. Господь не нехтує тими, що істинно кличуть Його. Тому й ми прибігаймо до Господа в скорботі, як Пророк, що сказав: О Господи, у смутку ми Тебе шукали (Іс. 26:16). Море не завжди спокійне; і теперішнє життя неможливо пройти без спокус. Але якщо триматимемося віри в Господа, як за кормило, то приведе вона нас до пристані життя; тоді скинемо з себе труди і зодягнемося в життя і нетління.
211. Якщо прийшов до нас смуток, чекаймо наближення радости. Згадаймо мореплавців. Коли здійметься вітер і сильна буря, вони борються з хвилями й чекають тихої погоди; а коли настане тиша, пам'ятають про буревій; мореплавці завжди пильні, щоб, коли зненацька зірветься вітер, бути напоготові, аби не скинув він їх у море. Так і ми повинні робити. Коли надійде смуток і скрута, чекаймо полегшення й помочі від Бога, щоб доки смуток триватиме, не заподіяли собі смерти думкою, що вже нема нам надії на спасіння. Так само й коли радіємо, маємо бути готовими до скорботи, щоб і в радощах не забувати про сльози.
212. Будь стійким у спокусах і скорботах, чини опір пожаданням, які тебе розпалюють, щоб тебе, як необпалену цеглу, не розмили краплі дощу, щоб не виявилося, що не маєш стійкости, як думаєш про себе.
213. Якщо ти вирішив бути благоугодним Богові, будь довготерпеливим. Поглянь на стародавніх -і побачиш, що всі Святі отримали обіцяне постійним і довгим терпінням. Тому й ми щоденно спонукуймо себе до того, щоби й нам разом з ними успадкувати Царство Небесне. - Через наше невір'я віддаляється од нас терпіння. Будь ревним у Господі, кріпись, як вірний, щоб від глибокого суму не втратити тобі душевних сил. Уяви собі тих, яких катували у вигнанні, в рудниках, у гіркому рабстві, - і прийми в ім'я Господнє скорботи, що приходять.
214. Якщо трапиться з тобою прикрість, - перетерпи: це ще не справжнє лихо; тяжко й небезпечно лишатись пригніченим. Якщо поза очі хтось тебе злословив, а інший скаже тобі, що такий-то брат казав про тебе погане, - будь мудрим, з'ясуй, чиїх це рук діло (диявола), і не ображайся на брата свого. А тому, хто повідомив тебе, відповідай так: «Хоча й образив він мене, але він мій брат; та я й заслуговую кривди; зрештою, не він образив мене, - влаштував це ворог, щоб посіяти ворожнечу між нами. Господь нехай знищить підступи лукавого, брата помилує, а нас не покине». Але коли знову, навіть в очі, тебе образять, не нарікай, - і нехай твій ум лишається незворушним. Коли ж доведеться терпіти кривди за злий вчинок, не будь жорстокосердий, а краще виправ своє прогрішення.
215. Якщо людину в жалобі потішає духовна особа, то це їй - на велику користь. Хто ж тілесно, по-земному мислить, той не тільки не принесе користи, але замість заспокоїти ще більше додасть жалю.
216. Почув недобре слово - й уже зажурився. Але якщо слово дійсно вразило тебе, - радій, бо уражений ти для напоумлення, і постарайся виправитись і підвестися після того, як впадеш. Дісталося тобі без вини? Тим більшу матимеш нагороду, якщо великодушно перетерпиш образу. І Апостолів били посеред міста, як злодіїв, але не гнівались вони й не обурювались, а раділи, що удостоїлися перенести зневагу за ім'я Ісуса (Діян. 5:41). Радій і ти, що сподобився прийняти безчестя заради імени Його.
217. Хтось із ледарів може сказати: «Жаль мені, що таке сталося зі мною після стількох трудів». -Це ти жалкуєш, рабе Божий? Краще було б, якби ти зрозумів, що після стількох літ труду пристрасті твої все ще не приборкані; а коли це пізнав, то починай з ними боротися. Коли хто думає, що він є щось, бувши нічим, - обманює себе самого (Гал. 6:3). Вправність керманича виявляється під час бурі. Хто вихваляється: «Стільки-то років я є монахом», але не поводиться як монах, - той лише носить при собі знаряддя того мистецтва, якого ще не навчився. Зазнав ти трохи прикрощів - і враз вийшов з монашого чину, начебто зрікся монашого образу. В одну мить втратив труди стількох років. - Ні, брате, не тікай від ворогів, а стій твердо, змагайся -і вороги втечуть від тебе. Зодягнися в броню віри, візьми шолом спасіння і меч Святого Духа, тобто слово Боже (Еф. 6:17), - і змагайся, щоб радів з твоєї відваги Дух Святий, Який живе в тобі.
218. Якщо не можеш стерпіти малої спокуси, як знесеш велику? Якщо не до снаги тобі здолати хлопчиська, як переможеш зрілого мужа? Якщо не вмієш стерпіти слова, як знесеш удар? Якщо не терпиш обмовлянь й удару, як нестимеш хрест? Якщо не будеш нести хреста, як успадкуєш славу на небесах разом із тими, що говорять: Та ж через Тебе нас убивають повсякчасно і, як овець, що на заріз, нас уважають (Пс. 44:23). Невже ми з тобою, брате, забули, як за нас терпів наш Владика? Його було зневажено й понижено, Йому говорили: Біса маєш, а Він не гнівався. Його називали підлесником, били по щоках, бичували, розіп'яли на хресті; Він вкушав оцет із жовчю, був пробитий списом у ребра. Все це перетерпів Він нашого ради спасіння. А ми - о, горе нам, бідолахам! - жодної образи, навіть слова, не хочемо знести задля Нього, Який усе перетерпів заради нас.
219. Хто бажає благоугодити Богові й стати спадкоємцем Божим за вірою, щоб назватися і сином Божим, народженим від Духа Святого, той насамперед має зодягнутися у добродушність і терпіння, мужньо зносити скорботи, біди й нужди, що його спіткають, - чи то будуть тілесні недуги і страждання, чи зневаги й образи від людей, чи різні невидимі скорботи, які наводять на душу лукаві духи, аби її розслабити, зробити недбалою, нетерпеливою і тим перешкодити їй прилучитися до життя. Відбувається все це за Божим задумом, коли допускається, щоб кожна душа могла зазнати випробувань різними скорботами, аби виявити тих, які всією душею люблять Бога і мужньо все зносять в надії на Нього, завжди з вірою і терпінням очікують спасіння через благодать, - щоб таким чином витримати будь-яку спокусу і стати гідними Царства Небесного.
220. Душа, яка мужньо й твердо не зносить усіляких спокус чи скорбот, - сумує, занепадає духом, обурюється, непокоїться, занедбує подвиг або навіть впадає у відчай; така душа не зберегла в собі твердого уповання на милість Божу, тож позбавлена вона надії на спасіння і, звісно, не є гідною життя, бо не пішла слідом за Святими, не ступала Господніми стопами. Дивись і споглядай, як у стародавні часи Отці, Патріярхи, Пророки, Апостоли й Мученики пройшли цим шляхом спокус та скорбот і зуміли догодити тим Богові, тому й сподобилися великих нагород.
221. Бог не дозволяє, щоб душа, яка покладає на Нього надію, зазнала таких спокус, від яких могла б впасти у відчай, тобто таких спокус і скорбот, яких не змогла б знести (1 Кор. 10:13). Лукавий спокушає душу й пригнічує її скорботами лише настільки, наскільки допустив йому Бог, а не так, як би йому самому того хотілося. Нехай тільки душа мужньо терпить усе, з вірою й надією чекає від Бога помочі й уповає на Нього, - бо неможливо, щоб Він покинув її. Навпаки, чим більше подвизається душа, прибігаючи до Бога з вірою, надією і непохитним сподіванням на поміч та спасіння від Нього, тим скоріше Господь позбавляє її усілякої скорботи. Адже Він знає, скільки душа може знести випробовувань і спокушань, - стільки й допускає. Якщо гончар зробив посудини, але не поклав їх до печі, щоб у вогні затвердли, то не будуть вони придатними до вжитку. Але й коли кладе до печі, то знає, скільки часу мусять бути у вогні, не залишає їх у печі більше, ніж треба, аби не перегоріли й не потріскали вони; знову ж таки, не виймає їх передчасно, бо будуть непридатними до вжитку недоробками. Отже, якщо люди у своїх міркуваннях про тлінне мають стільки розважливости й знання, то наскільки більше знає Бог, як довго потребують випробувань і спокушань ті душі, які бажають догодити Йому і прагнуть здобути життя вічне.
222. Не висучиш із прядива тонких ниток, доки не потіпаєш його багато разів, і чим довше це робиш, тим чистішим і придатнішим до прядіння воно стає; так і боголюбива душа, зазнаючи багатьох спокус, випробувань, скорбот і мужньо терплячи їх, стає чистішою й здібнішою до духовного діяння і нарешті сподоблюється Царства Небесного. У скорботах і спокусах душа стає досвідченою і твердою, якщо вона мужньо, радо й з упованням на Бога зносить усе, що б не сталося, непохитно чекаючи від Нього спасіння й милости.
223. Душі, віддані скорботам на випробування і по-різному мучені лукавими духами, як тайно -внутрішнім тягарем скорбот або лукавими помислами, так і явно - тілесними стражданнями, якщо мужньо терпітимуть, уповаючи і чекаючи нагороди від Господа, - сподобляться вінців правди і в день суду стоятимуть перед Ним так само відважно, як і мученики. Бо однакові муки в скорботі: як ті, що їх одні терплять на хресті, так і ті, що інші терплять від нападів лукавих духів.
224. Якщо ворогові не вдалося підштовхнути людину до злого вчинку або здолати помислами, напускає він тоді на неї скорботи, щоб затьмарити її розум, а потому засівати там усе, що йому заманеться. Якщо й тим не вдасться йому підбити людину до злого, то дає їй усі життєві блага, возносить її і вводить у великі спокуси, що небезпечніше й найгірше від усіх пристрастей, бо людина стає гордою, сластолюбною, перестає пам'ятати і про Бога, і про свою неміч, і про годину смерти. Коли ворог дізнається, до чого схильна людина, озброюється проти неї й усіма неправдами поборює її.
225. Усе від Бога - і радість, і печаль, але одне -з благовоління і благодати, інше - за задумом; ще інше - з допусту. З благовоління - коли тримаємось чеснот; адже Бог бажає, щоб ті, які живуть у чеснотах, прикрашались вінцями терпіння; за задумом - коли, впавши в гріх, виправляємося; за допустом - коли навіть після напоумлення не навертаємось. За задумом Бог карає нас, согрішивших, щоб ми не були засуджені разом зі світом, як сказав Апостол: Коли ж Господь нас судить, Він нас тим поправляє, щоб не були ми засуджені зі світом (1 Кор. 11:32). Розумій це так, що не станеться у місті ніякого лиха, яке Бог не спричинив би (Амос 3:6), до того належать: голод, рани, хвороби, поразки, війни, бо все це слугує очищенню від гріхів. Допускає й зовсім покидає Бог тих, які не бажають жити без гріха, або, напоумлені, не навертаються, але залишаються у гріхах. Тоді Бог видає їх ледачому розумові, тобто попускає їхній свободі чинити негодяще (Рим. 1:28).


Про боротьбу з нудьгою

226. Той, хто ремствує, - до жодного діла не здатний, ні до чого не має бажання. Він ледачий і завжди має напоготові привід, аби ухилитися від роботи, та ще й інших розбещує словами: «Нащо це, пощо те? З того нема жодної користи».
227. Ледачий, коли кличуть його до псалмоспівів, дратується; коли будять на чування, каже, що болить живіт і голова. Коли роблять зауваження, відповідає: «Повчай ліпше себе», коли напоумляють, кричить: «Сам знаю».
228. Людині, що може працювати, недобре їсти чужий хліб у лінощах, адже Апостол говорить: У всьому я вважав на себе, щоб вам не бути тягарем, і вважатиму й далі (2 Кор. 11:9).
229. Монах, який ремствує, зазнає великої шкоди; хто мужньо все зносить, успадкує радість.
230. Якщо найде на тебе дух нудьги, не виходь із свого дому, але терпеливо протистій цьому духові. Рішуче відкидай помисел, що навіює тобі переходити з місця на місце. Якщо поступишся йому, ніколи не набудеш терпіння.
231. Монаше, не кажи: «Тут борня і скрута, а там (у якомусь місці) життя спокійне й безжурне» (задумуючи перейти туди). Хіба не знаєш, хто веде з нами боротьбу? Чи не ворог наш - диявол? А він кружляє по землі та обходить всю піднебесну (Іов 2:2). Так ось, куди б ти не пішов, всюди будеш у піднебессі, тобто всюди дістане тебе диявол. Тому краще залишатися на місці: Противтеся дияволові, і він утече від вас; натомість наблизьтеся до Бога, і Він наблизиться до вас (Як. 4:7-8).
232. Лінивий монах вигадує привід і каже: «Сьогодні живу тут, а завтра піду деінде: нащо мені трудитися?»
233. Чимало виправдань вигадує для себе лінивий монах, і не однієї біди зазнає сплюх.
234. Той, хто постійно вештається з однієї келії до іншої, має суєтні помисли; хто ж тримається одного місця - стає все мовчазнішим.
235. Монах, який вештається, легко дає себе спокусити; а той, що тримається місця, до якого покликаний, скоріше знайде спокій.
236. Любиш ти байдикування, але гіркий кінець його; знемагаєш у праці, але потім звеселишся.
237. Монах лінивий і самолюбний, побачивши роботу, одразу ж ховається, але на вечері він - серед перших.
238. Пам'ять про смерть і покарання - меч проти біса нудьги.
239. Найважче ярмо - нудьга, особливо разом із зневірою: плоди її сповнені смертоносної отрути.
240. Полишив ти, монаше, келію і ходиш світом. Хіба не лякають тебе насильство й розбрат у місті? (Пс. 55:10).
241. Чи є хто лінивіший від того спраглого, який сидить біля джерела й руки не простягне, щоб напитися? Чи є хто лінивіший від людини, яка має книгу, але лінується читати?
242. Потрудись з тим, хто бажає навчитися грамоти, щоб міг він читати про чудесні діла Божі й співати славу чудесному Імені, - й нагородить тебе за це Господь.
243. Коли монах тужить, то стає недбалим; коли терпить, може стати зарозумілим; але хто дійсно любить Господа, відкидає одне й друге.
244. Лінивий монах багато чого втратить, а пильний - не змарнує жодної години.
245. Не полюбляй переходити з місця на місце, але з терпінням умій скористатися із незручностей там, де живеш. Скажи мені: після того, як ми з тобою обійдемо цілий світ, чи не келія чекатиме на нас, якщо схочемо спастися? А коли і в спільноті не маємо терпіння лишатися, і на самоті не знаходимо спокою, то де ж, врешті, знайдемо собі пристановище? Це ніби про нас сказано: «І тепла сонячного не можу знести, і тіні не терплю». Боюся, аби, врешті, не поглинула нас безодня.
246. Будьмо серцем тверді, бо слабкість серця противна чеснотам. Не будьмо слабкодухими, якщо доведеться нам трохи потужити, а докладаймо зусиль, як добрі подорожні. Подорожній, коли виснажить свої сили в дорозі, не відмовляється від кінцевої мети подорожі, але заспокоює себе словами: «Ще трохи - і дістануся до ночівлі, і перепочину». Господь, коли бачить, як ми примушуємо себе, дасть нам сили й полегшить труднощі.
247. Щоб прокормити себе, - працюймо в надії на Бога. Не журись, що треба трудитися; багатьох із тих, які нічого не роблять, гнітить те, що не мають чим журитись. Вчися працювати, щоб не вчитись просити милостиню. Не будь лінивим до роботи. Господь близько (Флп. 4:5).
248. Сидячи в келії, не тужімо, а пригадаймо собі, як святих мучеників тяжко катували й заковували в залізні кайдани. Не втікаймо від невигод келії, не нудьмося за роботою, пам'ятаючи, що багатьох Святих заради Господа було вислано до копалень. Якби ми жили тоді, невже б зрадили своїм переконанням через муки? Невже вкрай тяжкі обставини змусили б нас зректися своєї віри?
249. Тримайся того місця, де живеш, опирайся лінощам. Адже не переміна місця, не віддаленість його, а тільки уважність ума може приборкати пристрасті. Потребуємо терпеливости, щоб, виконуючи Божу волю, одержати обітницю (Євр. 10:36). Той, хто тужить, так само далекий від терпіння, як хворий - від здоров'я. Чеснота пізнається не в тужінні, а в терпінні. Терпіння ж обновлюється й скріплюється, коли ум віддається спогляданню і Божественним повчанням, - тим ум набуває сили, як тіло - від здорової поживи. Якщо ум відступить від цієї благодати й гідности, то стане дійсно бідним і немічним. Тому позбудься прив'язаности до речей і вправляй свій розум у Божественних ділах. Тоді не потребуватимеш переходити з місця на місце, виснажувати тіло мандрами без поважних причин. Бо Царство Божеє- всередині нас (Лк. 17:21).
250. Коли помітиш, що нудно тобі читати Божественні Писання і слухати духовні настанови, знай, що душа твоя важко захворіла. Адже це - початок злого думання; хто на нього хворіє - пожне плід смерти.
251. Блаженний той, хто повсякчас плекає в собі прекрасні й добрі думки: надією він подолав лукаву пристрасть туги, яку перемагають усі Господні подвижники.
252. Блаженний той, хто в Господньому ділі став подібним до мужнього воїна: він підганяє лінивих і підбадьорює слабких духом на Господньому путі.
253. Блаженний той, кого не здолала, як боязкого, пристрасть нудьги; але осягнув він досконале терпіння, за яке всі Святі отримали вінці.
254. Коли бентежить тебе дух нудьги, не дай заманити себе його помислам; лишайся на тому самому місці, де від початку поставив тебе Господь, згадай, яку любов мав ти до Бога, коли тільки-но прийшов до монастирської брами. Таку саму любов у терпінні заради Господа мусимо мати до кінця, подібно до борця, що терпінням перемагає нападника. Бо хто витриває до кінця, той спасеться (Мт. 10:22).
255. Одному братові перед чуванням дошкуляв помисел: «Перепочинь сьогодні, не вставай на чування». Але той відповідав: «Хто знає, завтра, може, вже й не встану, тож треба встати сьогодні». І під час праці також навіював йому помисел: «Перепочинь сьогодні, попрацюєш завтра». А той знову відповідав йому: «Ні, сьогодні працюватиму, а про день завтрашній подбає Господь».
256. Якщо непокоїть тебе нудьга, не занепадай духом, але помолися Богові, щоб дав тобі терпіння. Після молитви сядь, зберись з думками і заспокоюй душу псалмами: Чому побиваєшся, душе моя, і тривожишся у мені? Надіюся на Бога, бо я ще буду Його прославляти, Спасителя обличчя мого і мого Бога
(Пс. 42:6). Також скажи: «Чому заслабла ти, душе моя? Не повік же нам жити на цьому світі. Послухай, що каже Псалмоспівець: Я приходень на землі, як усі мої батьки - перехожий (Пс. 39:13). Перейдемо і ми з тобою, коли того схоче Бог». Життя праведних розпочинається після їхньої смерти. Тому й Пророк, стремлячи до будучого життя, говорить: Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до Тебе, Боже. Коли бо прийду й побачу лице Твоє (Пс. 42:2-3)? Святі вважали темницею земне життя. Тому один із них радісно вигукнув: Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого (Лк. 2:29), а інший говорив: Хотілося б мені померти, щоб із Христом бути (Флп. 1:23).
257. Коли приходить ранок, брат встає і після молитви береться до праці. Тоді демон, ненависник добра, навіює йому нудьгу.
258. Якщо нудьга найшла на брата, а він і далі трудиться, то, з поміччю благодаті, прожене він її від себе. Якщо ж брат, коли нападе на нього нудьга, терпеливо її не проганяє, то вона захоплює його, - і лишається такому тільки здатися в полон. Давши волю помислові, починає він сам до себе говорити: «Щось я зле почуваюся сьогодні. Нині відпочину, а завтра зроблю за два дні». Так цей брат першого дня нічого не робить, думаючи, що завтра надолужить прогаяне. Але вранці ненависник добра демон наводить на нього ще більшу нудьгу, аніж учора. Весь у помислах, цей брат встає, але кидає працювати або зовсім не працює, або працює недбало. Трапляється і таке, що ворог жене його з келії й примушує вештатися.
259. Якщо ти працюєш, а ворог наводить на тебе нудьгу, протився цьому супостатові: згадай про мирських людей і скажи сам до себе: «Бачиш, як трудяться заради дочасного? Чому ж не хочеш потрудитись заради вічного?». І що б ти не робив, май за свідка свою совість, що все те, що виконуєш, - робиш задля Бога, - і спасешся (від нудьги).




джерело: Святий Єфрем Сирійський. Подвижницькі настанови/Пер. з рос. Наталії Кочан та Дам'яна Кічі. - Львів: Місіонер, 2001.



Категорія: Спадщина святих, Бібліотека

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: