БОЖА ЛЮБОВ І ЗАСОБИ, ЩОБ ЗДОБУТИ ЇЇ

БОЖА ЛЮБОВ І ЗАСОБИ, ЩОБ ЗДОБУТИ ЇЇ

СВЯТИЙ АЛЬФОНС ЛІГУОРІ (1696-1787) це один із великих Святих Христової Церкви.
Він був одним із найбільше плодовитих, аскетичних письменників,
основником Чину Отців Редемптористів і взірцевим єпископом.
За глибоке знання і працю в моральнім богословії
Церква проголосила його покровителем католицьких моралістів і сповідників.



БОЖА ЛЮБОВ І ЗАСОБИ, ЩОБ ЗДОБУТИ ЇЇ

1. Добрий Бог сильно любить нас. Не дивниця, що Він сильно бажає, щоб ми так само любили Його. Ось тому не тільки так часто в Святім Письмі закликає нас любити Його та численними загальни ми і особливішими добродійствами намагається здобути нашу любов, але прямо окремою заповіддю зобов’язав нас любити Його, погрожуючи пеклом тому, хто не любить, і обіцяючи небо тому, хто любить Його.
Він бажає, щоб всі люди спаслися, бо не хоче нічиєї загибелі, як виразно навчають Св.Павло і Св.Петро: Він хоче, щоб усі люди спаслися (І Тим, 2,4). Господь довго терпить вам, бо не хоче, щоб хтось загинув, але щоб усі покаялися {2 Пет.З, 9).
Якщо ж Бог бажає, щоб всі люди спаслися, то чому сотворив пекло? Сотворив пекло не тому, що хоче нашого прокляття, а щоб ми любили Його. Хто б у світі любив Бога, якщо б не було пекла? Не зважаючи на існування пекла, багато людей воліє бути проклятими ніж любити Бога. Хто ж любив би Бога, якщо взагалі не було б пекла? Ось тому Господь грозить пеклом тим, що не хочуть любити Його, щоб ті, що не хочуть добровільно любити Бога, принаймні любили Його під впливом страху цебто щоб уникнути пекло.
2. Мій Боже, який щасливий почувався б той чоловік, до якого цар сказав би: « Люби мене, бо я люблю тебе!» Ніякий цар так не понижує себе, щоб прохати любови в свого підвладного. Бог же, що є безконечною Добротою, всемогутнім і премудрим Володарем всесвіту, що заслуговує на безконечну любов, Бог, що збагатив нас духовними і дочасними добрами, не тільки не стидається прохати в нас любови, але прямо заохочує і приказує любити Його! На жаль люди відказуються любити свого Бога! Чого ж Він домагається від кожного з нас, як не любови? Мойсей отак промовив до вибраного народу: Ізраїлю, чого Господь, твій Бог, вимагає від тебе. .., як не того, щоб ти любив Його і служив Господеві, своєму Богові, всім своїм серцем і всією своєю душею? (Втор 10. 12). Син Божий, як Сам зазначив, прийшов на землю, щоб навчити нас любити Бога: Я прийшов на землю розпалювати вогонь. Ох як сильно бажаю, щоб він уже горів! (Лк. 12, 49). Слід підкреслити слова «Ох як сильно бажаю, щоб він уже горів!» Св.Тома каже, що Бог, який Сам у Собі є безконечно щасливий, ніби відчуває брак щастя, коли люди не люблять Його: «Ніби не може бути щасливим без тебе!».
3. Не вільно сумніватися, що Бог любить і то сильно любить нас, Він дуже любить нас, і тому бажає, щоб ми всім серцем любили Його. Ось Його приказ: Люби всім серцем Господа, свого Бога! (Втор. 6, 5). І згодом додає: Слухай, Ізраїлю, мусиш любити Господа, свого Бога, всім своїм серцем і всією своєю душею і всією своєю силою. Ті слова, що Я сьогодні заповідаю тобі, мусять бути в твоїм серці, щоб ти міг навчати їх своїх дітей і невпинно продумувати про них, вдома і під час подорожей, як будеш кластися до сну і вставати. Нехай вони будуть для тебе немов перстень на руці, що безнастанно порушається перед твоїми очима. Випишеш собі їх на одвірках свого дому та на своїй брамі! (Втор. 6, 4-9).
Слід підкреслити в цих словах бажання і прагнення, з якими Бог домагається, щоб кожен з нас любив Його. Він бажає, щоб приказ любити Його всім серцем був виритий у нашім серці. Бог хоче, щоб ми роздумували про Нього, як пробуваємо вдома, ходимо по вулицях, як ідемо спати або пробуджуємося вранці зо сну, щоб ніколи не забували про цей приказ. Бажає, щоб ми виписали собі його на руці, щоб ці слова завжди стояли нам перед очима, де б ми не були. Фарисеї занадто буквально розуміли ці слова, тому носили ці слова виписані на пергамені не тільки в правій руці, але й закладали собі їх на чоло, як подає евангелист Матвій (Мт. 23. 5).
4. Св. Григорій Нісейський пише: «Блаженна та стріла, яка зара зом вводить до серця Бога, що стріляє нею». Як Бог вистрілює в серце стрілу любови цебто посилає туди особливе світло, в якім душа пізнає Його доброту, любов і бажання, щоб любити Його, — каже цей святий Отець, — то заразом з цією стрілою любови і Він сам заходить до душі, бо додає Св.Іван: Бог це любов! (і Ів. 4. 8). Як стріла залишається в серці, яке зранила, так Бог, зранивши душу Своєю любов’ю, назавжди залишається в душі, що її зранив.
Люди будьмо переконані, що тільки один Бог дійсно любить нас. Любов батьків, приятелів і всіх інших, що виявляють нам свою любов, за винятком тих, що люблять нас ради Бога, не є досконалою любов’ю. їхня любов самолюбна, бо нерідко з-за власного самолюбства люблять нас.
Мій Боже, тепер розумію, що тільки Ти один дійсно любиш мене і бажаєш мені добра не з-за власної користи, але тому, що Ти добрий. Я ж невдячний нікому не спричинив стільки прикростей і гіркостей, як Тобі, що так сильно полюбив мене. Мій Ісусе, не позволь, щоб я на-майбутнє був не вдячний Тобі. Ти дійсно полюбив мене, тому хочу дійсно любити Тебе всю решту свого життя. Отож повторяю зо Св.Катериною Генуенською: «Моя Любове, вже не буду більше грішити!» Тільки Тебе хочу любити й більше нічого.
5.Душа, що дійсно любить Бога, каже Св. Вернард, «не годна бажати нічого, чого Бог не хоче». Благаймо Бога, щоб своєю святою любов’ю зранив нас, бо так зранена душа не вміє, ні не хоче нічого, якщо Бог не бажає цього. Ось тому вона зрікається всіх невладнаних порухів самолюбства. Самозречення з самовідданням Богові це та стріла, якою душа ранить Бога, як Сам заявив містичній Обручниці: Моя сестро-обручнице, ти зранила Моє серце! (Пісні: 4, 9).
6.Як гарно Св.Вернард висловлюється про цю справу: «Навчімся стріляти на Бога своїми серцями» Якщо якась душа беззастережно віддається Богові, то вона ніби стріляє своїм у Боже серце, Таким чином вона, так сказати б, бере Бога в полон і Він стає її в’язнем, От що подібні душі роблять під час розважання! «Вони стріляють на Бога своїми серцями» і невпинно віддають себе Богові актами любови:
“Мій Бог і все моє!». Мій Боже, хочу тільки Тебе і більше нічого.
Господи хочу вповні віддатися Тобі. Якщо ж не вмію цього вчинити, то Сам забери мене.
Мій Ісусе, кого ж буду любити, якщо не люблю Тебе, що помер за мене?
Візьми мене з Собою! Мій Спасителю, обмий мене з багна гріхів і забери Собі мою душу.
Господи, зв’яжи мене ланцюгами Своєї любови, щоб я ніколи не покидав Тебе.
Хочу вповні належати до Тебе. Господи, чи чуєш мене? Хочу бути вповні Твоїм. Поможи мені це виконати.
Моя Любове, моє все, чого ж мені бажати як не Тебе? Дай мені силу завжди подобатися Тобі, бо Ти покликав мене любити Тебе.
Кого ж маю любити як не Тебе, що є безконечною Добротою, яка заслуговує на безконечну любов?
Ти викликав у мені бажання присвятитися Тобі, тому поможи це виконати.
Чого ж маю бажати в цім світі, як не Тебе, що є моїм найбільшим Добром?
Беззастережно віддаюся Тобі. Прийми мене і дай силу залишитися Тобі вірною аж до смерти.
Хочу сильно любити Тебе в цім світі, щоб так само любити Тебе в вічності.
Мій Ісусе, моя Любове,
Тільки Тебе я бажаю.
Віддаюсь Тобі, мій Боже,
На все гоже і негоже!
(Веселить ціле небо, хто щиро співає цю пісеньку) .
7. Дійсно блаженна та душа, що може щиро заявити: Мій Любий належить до мене, й я до Нього! (Пісні: 2, 16). Бог вповні віддався мені, і я вповні віддалася Йому. — каже душа залюблена в Бозі — тому вже більше не належу до себе самої, а до Бога. Хто щиро це каже, твердить Св.Вернард, той радніше погодиться на пекельні муки — якщо б було можливо піти до пекла, не розлучаючись із Богом — ніж хоча б на хвилинку мав віддалитися від Нього. Ось слова цього святого Отця: «Було б йому легше стерпіти муки пекла ніж віддалитися від Бога».
О, який це великий скарб ця Божа любов! Щасливий, хто має її. Хто має цю любов, нехай старається всіма засобами зберігати і збільшати її. Хто ж не має її, той повинен ужити всіх засобів, щоб здобути собі її.

ЗАСОБИ, ЩОБ ЗДОБУТИ БОЖУ ЛЮБОВ
Яких засобів слід уживати й які акти треба виконувати, щоб здобути і зберігати в собі Божу любов? Ось вони:

1 ВІДВ’ЯЗАНИЙ ВІД СОТВОРІНЬ
Наповнене земськими почуваннями серце не має місця для Божої любови. Що більше в ньому землі, то слабше Божа любов годна там панувати. Отож мусить прогнати зо свого серця земські почування, хто хоче наповнити його Божою любов’ю. Хто хоче стати святим, той мусить їм. наслідувати апостола Павла, який нехтував земськими добрами. щоб здобути любов Ісуса Христа: Думаю, що варто все стратити, щоб пізнати Христа, мого Господа! (Фил.3,8).
Молімся Святому Духові, щоб розпалив у наших серцях цю святу любов бо тоді й ми будемо погорджувати і нехтувати немов димом і болотом земськими багатствами, розкошами, почестями і гідностями, через які багато людей нужденно загибає.
Як ця снята любов ввійде до серця, то душа не звертатиме уваги та те, чим світ дорожить: Хоча б хтось давав всі достатки свого дому, то їх відкинено б із погордою (Піс. 8,7). Св.Франциск (..Ілосій каже: «Як хата горить, то люди викидають усе крізь вікно» Як у серці запалає Божа любов, каже він, то людина сама, без проповідей і заохоти духовного провідника, намагається позбутися людських дібр, почестей і багатств, щоб не любити нічого крім одного Бога. Св.Катерина Генуенська твердила, що не любила Бога за Його дари, але любила дари, щоб краще любити самого Бога.
Якщо якесь серце полюбить Бога, каже Гільберт, то йому трудно, бо неможливо ділити свою любов між Бога і сотворіння, цебто водночас любити Бога і сотворіння: «Ох як тяжко тому, хто любить, ділити свою любов між Бога і світ!» Св.Вернард твердить, що «любов нетерпима», бо Бог не годен стерпіти суперників в любові. Він хоче вповні посідати людське серце.
Хіба Бог вимагає забагато, коли домагається, щоб душа не любила нічого крім Нього? Св.Бонавентура каже: «Бог, що є самою любов’ю, бажає, щоб тільки Його люблено». Безконечна Любов заслуговує на безконечну любов. Бог це безконечна любов, тому слушно надіятись, щоб Його одного любило те серце, яке сотворив, щоб любило Його. Христос зовсім винищив Себе, щоб люди любили тільки одного Бога. Св.Вернард, говорячи про любов, якою Христос полюбив Його, каже: «Він винищив Себе ради мене!»
Згадуючи Христа, кожен із нас може і повинен повторити ті самі слова, бо за кожного з нас Христос пожертвував Своє життя і пролляв кров, вмираючи серед болів на хресті. По смерті Він лишив нам Своє Тіло. Кров, душу і цілого Себе в Пресвятій Євхаристії, щоб вони були поживою і напитком наших душ і так лучили нас із Ним.
Щаслива та душа, пише Св.Григорій, що дійшла до такого стану, в якім все, що не є Богом, стає незносне для неї: «Стається незносним все, що не заторкує Бога, якого сердечно любить» 17). Ось тому не слід надто прив’язуватися до сотворінь, щоб часом не забрали для себе частки любови, що належить до Бога. Це так само заторкує законну любов між батьками і приятелями, бо каже Св.Пилип Нерійський: «Що більше любимо сотворіння, то менше будемо любити Бога».
Слід нам стати замкненими садами, як Господь зве Свою обручницю з Пісні Пісней: Моя Обручниця це зачинений сад (піс. 4,12). Замкненим садом стає та душа, що замкнула своє серце для земських почувань. Треба зачиняти своє серце, якщо якесь сотворіння бажає ввійти до нього. Тоді треба звернутися до Ісуса Христа і заявити: «Мій Ісусе, Ти один вистачаєш мені, бо тільки Тебе одного бажаю любити!» Слід повторяти з Псальмопівцем: Бог це володар мого серця. Бог буде моєю спадщиною навіки! (Пс. 72, 26). «Мій Боже, Ти завжди будеш єдиним Паном мого серця й єдиною моєю любов’ю!» Треба, як твердить Св.Франциск Салесій, завжди благати в Бога ласки безкорисно любити Його: «Безінтересовна Божа любов нищить усе. що не є Богом, щоб усе звернути до себе».

2 РОЗДУМУВАННЯ ПРО ХРИСТОВІ СТРАСТІ
Роздумування про Страсті нашого Господа Ісуса Христа це другий засіб, щоб здобути Божу любов. Тут читач може використати мою книжку «Роздумування про Страсті Ісуса Христа, де я обширно описав муки, що Спаситель витерпів під час Страстей.
Нема сумніву, що світ дуже слабо любить Ісуса Христа. Цей брак любови походить із недбалости і невдячности. Люди не хочуть бодай час від часу призадуматися над тим, що Ісус з любови до нас витерпів. Св. Григорій пише: «Смерть Бога за нас видавалася людям дурнотою». Було б нерозумом пропускати, — думали вони — що Бог умирав за Свої нужденні сотворіння. Все таки це правда віри, що Бої гак поступив. Св. Павло каже про Христа: Він полюбив нас і видав Себе Самого за нас(Єф. 5,2).
ВІн пролляв Свою Кров, каже Св.Іван, щоб змити з нас наші гріхи: Попюбив нас і Своєю Кров’ю обмив нас і з наших гріхів(Апок. 1.5)
Св. Бонавентура кличе: «Мій Боже, ти так сильно полюбив мене, що виглядає ніби зненавидів Себе Самого!». В Своїй любові до нас забажав, щоб ми споживали Христове Тіло в Святім Причасті. Св. Тома, говорячи про Пресвяту Євхаристію, каже: Бог так упокорився «ніби був слугою людей, а кожен чоловік був Його богом».
Ось тому Св.Павло кличе: Христова любов завдає нам насилля ( Кор. 5,14). Христова любов, каже Апостол, деяк силує нас любити Бога. Мій Боже, чого люди не доконують. якщо полюблять якесь сотворіння, а потім так мало люблять того Бога, що є безконечною Добротою і красою та що помер на хресті за кожного з нас!
Наслідуймо Св. Павла, що отак говорив про себе: Воронь Боже, щоб я мав чимось іншим хвалитися, за винятком хреста нашого Господа Ісуса Христа! (Гал. 6,14). Хіба може бути в світі більша слава, каже Апостол, ніж мати Бога, що з любови до нас пролляв Свою Кров і віддав життя? Так повинен говорити кожен віруючий чоловік. Якщо ж він має віру, то як годен не любити такого Бога?
Мій Боже, як це можливе, щоб якась душа не почувалася ніби змушена любити розп’ятого Ісуса, як дивиться на Нього розп’ятого на хресті, до якого прибито Його трьома цвяхами? Він же вмирає з любови до нас!

З ПІДЧИНЕННЯ БОЖІЙ ВОЛІ
Підчинення Божій волі це третій засіб, щоб здобути собі Божу любов. Св.Вернард твердить, що «хто досконало любить Бога, той не годен бажати нічого іншого, хіба того, що Бог хоче» 24). Багато хто устами заявляє, що підчиняється Божій волі, але не годен знайти спокою, як Бог пошле йому якусь прикрість або докучливу хворобу. Не так поступають досконалі душі. Вони завляють у подібних обставинах: «Так Бог хоче!» і негайно вспокоюються. Св.Бонавентура твердить: «Все приємне для святої любови».
Ці святі душі знають, що все діється тому, що Бог хоче або дозволяє, тому завжди покірно схиляють голову та стараються бути задоволені з того, що Бог робить. Щоправда. Бог не хоче, щоб хтось переслідував або шкодив нам, проте бажає бо має на це слушні рації, що ми спокійно терпіли це переслідування і шкоду, що спричиняють нам стільки прикрости.
Св.Катерина Генуенська говорила: «Я сказала б Добре мені тут бути, якщо б Господь послав мене на дно пекла». «Я задоволена, бо це Божа воля, щоб я тут була. Бог любить мене і знає, що найкраще для мене». Отож нема кращого спочинку ніж підчинення Божій волі.
Св.Тереса каже: «Розважання має помагати нам підчинятися Божій волі, бо в цім підчиненні полягає найвища досконалість». Ось тому треба завжди за прикладом царя Давида отак молитися Богові: Навчи мене чинити Твою волю (Пс.142. 10). «Господи, Ти бажаєш мого спасіння, тому навчи мене завжди виповняти Твою волю!»
Не можна зробити кращого акту любови до Бога ніж той, що вчинив Св. Павло по своїм наверненні: Господи, що бажаєш, щоб я чинив?(Дії: 9.6). Господи, скажи мені, чого бажаєш від мене, бо я готовий виконати це. Така заява має більше вартости ніж тисячі постів і бичувань. Виповнення Божої волі має бути ціллю всіх наших діл. бажань і молитов. Треба благати Божу Матір, своїх святих покровителів і анголів хоронителів, щоб виєднали нам ласку виповняти Божу волю. Посеред противностей можна здобути багато за слуг, як підчинимося Божій волі. Отож привикаймо в подібних випадках повторяти слова, що Сам Спаситель навчив нас Своїм прикладом: Хіба не питиму чаші, що Отець подав Мені, щоб Я лив?(ів.18,11). Так, Отче, бо так подобалося Тобі! (Мит.11,26). «Господи», треба тоді заявляти Богові, «так подобається Тобі, тому й це подобається мені!» Можна й промовити теж з многострадальним Йовом: Так подобалося Господеві, і так сталося. Нехай Господнє ім’я буде благословенне! (Йов:1,21).
Преп. отець Іван Авіля казав, що «вимовити слова “Нехай Бог буде благословенний серед противностей” має більше вартости ніж тисяча подяк посеред приємних обставин». Гарно спочиває, як сказано повище, хто спочиває в обіймах Божої волі, бо на нім справджується заповідження Святого Духа: Ніщо не може трапитися праведникові, що засмутило б його {прит. 12,21).

4 РОЗВАЖАННЯ
Розважання це четвертий засіб, щоб здобути Божу любов. Вічних правд не бачимо тілесними очима, як це буває з земськими речами, бо вічні правди бачимо духовними очима цебто при помочі роздумування. Якщо ж не присвятимо трохи часу, щоб роздумувати про вічні правди, особливо про обов’язок любити Бога, бо Він заслуговує на те, як теж за вчинені нам добродійства і виявлену любов, то труднр буде душі відв’язатися від земських сотворінь і щиро полюбити Бога. Під час розважання Бог виявляє нам марноту земських і вартість небесних речей. Водночас Господь запалює Своєю любов’ю ті серця, що не опираються Йому.
Чимало душ скаржиться, що під час розважання не знаходить Бога. Ці душі не знаходять Бога, бо відбувають розважання з серцем наповненим земськими почуваннями. Св. Тереса каже: «Відв’яжи серце від сотворінь, і тоді шукай Бога, то напевно знайдеш Його!». Бог предобрий для того, хто шукає Його, каже пророк Єремїя (Плачі: 3,25). Душа мусить позбутися прив’язання до земських речей, якщо під час розважання бажає знайти Бога. Тоді Він промовлятиме до неї. Таж Він Сам заявляє устами пророка Осії: Заведу її в пустиню і промовлятиму до її серця (Ос. 2, 14).
Сама фізична цебто тілесна самота, каже Св.Григорій, не вистачає, щоб знайти Бога. Тут потрібна так само самота серця. Христос отак раз промовив до Св. Тереси: «Я радо говорив би до багатьох душ. але світовий галас у їх серцях не дає їм чути Мого голосу».
Якщо підв’язана від світу душа зачне робити розважання, то Бог радо промовлятиме та виявлятиме їй Свою любов. Така душа, каже Один письменник, не говорить у своїй мовчанці, але як багато каже! Той сам письменник додає: «Любляча мовчанка більше каже Богові між людська красномовність. Кожне зітхання такої душі виявляє Йому її почування! Така душа невпинно повторяє: Мій Любий наложить до мене, а я до Нього(Пс. 2, 16).

5 МОЛИТВА
Молитва це п’ятий засіб, щоб здобути Божу любов. Самі собою ми убогі, але Молитва має силу вчинити нас багатими, бо Господь обіцяє вислухати кожного, хто молиться. Ось Його слова: Просіть, і буде вам дано! (Мт. 7,7).
Хіба приятель годен виявити приятелеві більшу любов аніж заявити: «Прохай у мене чого хочеш, і дам тобі!» Бог так само промовляє до кожною з нас. Бог є Паном всього і обіцює дати все, чого тільки попрохаємо в Нього. Це наша вина, якщо ми вбогі, бо не прохаємо потрібних нам ласк. Ось тому розважання морально конечне всім людям, бо через земські зайняття мало думаємо про душу. Зате під час розважання бачимо потреби своєї душі, і тому благаємо ласк, і отримуємо їх.
Життя Святих складалося з розважання і молитви. Молитва виєднала всі потрібні ласки, що допомогли їм стати святими. Якщо бажаємо спастися і освятитися, то треба завжди стояти при дверях Божого милосердя і благати того всього, чого потребуємо. Якщо нам треба покори, то благаймо її в Бога, і станемо покірні. Коли нам потрібна терпеливість посеред страждань, то прохаймо її, і будемо терпеливі. Як бажаємо Божої любови, то прохаймо її, і дістанемо любов. Просіть, і буде вам дано! — це Божа обітниця, тому вона непомильна.
Христос бажав заохотити нас довіряти молитві, тому обіцяв, що Отець подасть нам всі ласки, якщо будемо прохати їх в Його ім’я цебто ради Його заслуг: Поправді, поправді кажу вам: Чого тільки попрохаєте Отця в Моє ймення, то Він дасть вам(Ів. 16. 23). Деінде ж додає, що Він Сам вислухує і подасть нам все те, чого будемо просити в Його ім’я цебто ради Його заслуг: Якщо будете просити чогось в Моє ім’я, то вчиню! (Ів. 14, 14). Так воно буде бо це правда віри, що Христос так само могутній як Отець, бо ВІН Його Син.
Ось якась душа зовсім остигла в Божій любові. Якщо ж вона має ще віру, то не знаю, як годна не любити Ісуса Христа, коли бодай поверховно призадумається над тим, що Святе Письмо каже про любов, що Божий Син виявив нам під час Своїх Страстей і в установленні Пресвятої Євхаристії. Як іде про страждання, то пророк Ісая каже: Він взяв на Себе наші немочі та нашу нужду (Іс,53, 4) і негайно додає: Він був поранений за наші гріхи і мучений за наші беззаконня(Іс. 53, 5). Отож це правда віри, що Ісус Христос згодився взяти на Себе кари і страждання, що належалися нам, бо бажав звільнити нас від них.
Чому ж Він це вчинив, якщо не з любови до нас? Св. Павло кличе: Христос полюбив нас і видав Себе Самого за нас! (Єф. 5,2). А Св. іван додає: Полюбив нас і Своєю Кров’ю обмив нас із наших гріхів (Апок. 1,5).
Як іде про тайну Пресвятої Євхаристії, то Сам Христос промовив до нас усіх, як установляв її: Прийміть і споживайте. Це є Моє Тіло! (І Кор. 11,24). А деінде додав: Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, той пробуває в Мені, і Я в нім(Ів. 6,57). Якщо людина з вірою читає ці слова, то як годна не почуватися змушена любити того Спасителя, що, віддавши кров і життя з любови до неї, залишив їй своє Тіло в Пресвятій Євхаристії, щоб воно було поживою для її душі, і щоб так вона вповні лучилася з Ним у Святім Причасті?

-0-
Слід додати ще коротке розважання про Христові Страсті. Під час розп’яття бачимо Христа прибитого трьома цвяхами до хреста. Кров спливає по Його тілі, як Він вмирає серед страшних болів. Чому ж – питаюся — Христос показує Себе в такім жалюгіднім стані? Хіба тільки тому, щоб ми співчували Йому? Ні. Він не бажає самого тільки співчуття. Він хоче, щоб ми любили Його. Ось тому дозволив на таке страшне пониження Своєї гідности. Свідомість, що Христос відвічно любить нас, повинна вистачати, щоб змусити нас любити Його. Він Сам каже устами пророка Єремії: Я полюбив тебе вічною любов’ю(Єрем. 31, 3).
Проте Господь бачив, що така заява була заслаба, щоб зрушити нашу остиглість і змусити нас любити Його так, як Він бажає. Він рішив практично цебто фактами доказати нам Свою любов і саме тому показує нам, як Він ввесь покритий ранами вмирає з туги за «мною любов’ю, щоб Своїми стражданнями доказати нам безмежну ніжну любов, якою любить нас. Св. Павло пречудно окреслив це, кажучи Полюбив нас і віддав Самого Себе за нас! (Єф. 5,2).

МОЛИТВА ДО РОЗП’ЯТОГО ХРИСТА, ЩОБ ОТРИМАТИ ЙОГО СВЯТУ ЛЮБОВ
Ласкавий Ісус, зрани мою душу Своєю любов’ю, щоб я завжди тужив і зітхав за тобою і Твоєю любов’ю, і через те бажав померти, щоб досконало злучитися з Тобою в вічності. Нехай моя душа невпинно прагне і шукає Тебе, розмовляє про Тебе, знаходить Тебе і величається Тобою.
Нехай моє серце буде постійно звернене до Тебе, бо Ти — єдина моя надія, моє багатство, мій спокій, моє прибіжище, моя частка і скарб.

МОЛИТВА ДО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ, ЩОБ ВИЄДНАЛА НАМ ЛЮБОВ ДО ХРИСТА І ЛАСКУ ДОБРОЇ СМЕРТИ
Пречиста Діво Маріє ти так сильно бажаєш, щоб люди любили Ісуса. Виєднай мені ласку сильно любити Його і не любити нічого тільки Його. Моя Владичице, ти годна отримати від свого Сина, що тільки бажаєш. Молися за мене і потіш мене.
Так само виєднай мені сильну любов до Тебе, бо Ти Божа улюблениця. Ти багато настраждалася на Голгофі, як дивилася на свого Сина Ісуса, що вмирав перед Твоїми очима. Моя Мати, ради цих заслуг виєднай мені ласку доброї смерти, щоб я міг любити Ісуса і Тебе в цім житті й по смерті навіки любив у раю.