Педофілія, мафія, Декларація, Україна. Повний текст інтерв’ю Франциска

Педофілія, мафія, Декларація, Україна. Повний текст інтерв’ю ФранцискаПротягом годинної прес‑конференції на зворотному шляху з Мехіко до Рима Святіший Отець порушив такі актуальні теми, як імміграція, педофілія, поширення вірусу Зіка та зустріч із Патріархом Кирилом.
Папа відповів на 12 запитань італійською, іспанською та англійською мовами. З пошаною висловився про свого попередника, вислуженого Папу Бенедикта, цінуючи його внесок у виявлення та спроби протистояти домаганням з боку духовенства. Він безумовно засудив аборти зі страху перед вірусом Зіка, відповів на критику його позиції щодо іммігрантів, висловлену від кандидата у президенти США від республіканської партії.

повний текст цього інтерв’ю в перекладі з англійської.
Отець Федеріко Ломбарді: Ваша Святосте, дякуємо за те, що Ви є з нами для бесіди-підсумку, аби окинути ще раз поглядом цю подорож; за Вашу готовність відповідати на велику кількість запитань нашої міжнародної спільноти. Ми розділилися на мовні групи та приготували питання. Розпочнуть наші колеги з Мексики.

Марія Еухенія Хіменес Каліс, «Міленьо» (Мексика): Ваша Святосте, у Мексиці сьогодні тисячі людей зникли безвісти внаслідок переслідувань та репресій з боку влади. Випадок зі зникненням 43 студентів зі штату Іґуала найбільш «показовий» у цьому контексті. Чому Ви не зустрілися з родинами зниклих? Що б Ви сказали родинам, які втратили найближчих?
Папа Франциск: Якщо ви читали мої послання уважно, то, мабуть, звернули увагу на те, що я постійно говорив про вбивства, смерть, про людей, які втратили життя через злочинні дії наркокартелів і торгівлю людьми. Були спроби організувати таку зустріч; було навіть декілька груп, які хотіли зустрітися зі мною. Між ними виникли конфлікти, тому я сказав, що побачуся з ними усіма на Месі у Сьюдад Хуарес або будь-якій іншій на їхній вибір. Вони ворогували також між собою. Цю ситуацію важко зрозуміти, особливо мені як іноземцеві, чи не так? На мою думку, все мексиканське суспільство стало жертвою цих подій, цих злочинів, «зачистки» незручних людей. Я звертав увагу на ці події у чотирьох промовах, можете перевірити. Я дуже співчуваю, адже ця нація не заслуговує на таку драму.

Хав’єр Солорсано, «Canal 11» (Mексика): Тема педофілії, як Вам відомо, у Мексиці має дуже небезпечне коріння та залишається дуже болючою. Випадок отця Марсьєля залишив глибокі рани, особливо серед жертв насильства. Вони досі не відчувають захисту і підтримку з боку Церкви; звинувачені у насильстві досі залишаються людьми Церкви, священиками. Яка Ваша позиція з цього приводу? Чи Ви розглядали можливість зустрічі з жертвами сексуального насильства? Чому священиків, звинувачених у педофілії, найчастіше переводять до іншої парафії, і на цьому все закінчується? Дякую.
Папа Франциск: Розпочну з другої частини питання. По‑перше, єпископ, який переносить священика, винного у педофілії, до іншої парафії, поводиться нерозсудливо. Найкраща річ, яку він може зробити, — заборонити такому священикові виконувати його обов’язки та прийняти його зречення. Це зрозуміло?
Щодо справи Марсіаля, хочу віддати найглибшу шану людині, яка наважилася боротися, навіть тоді, коли не мала сили чи можливості якось вплинути на ситуацію. Він заслуговує на оплески, це — кардинал Ратцінґер. Він зібрав усі необхідні документи; він як префект Конгрегації віровчення мав усе в своїх руках; він слідкував за розслідуваннями, просувався все далі й далі, аж доки зміг, аж доки це стало можливим… І, якщо ви пам’ятаєте, за 10 днів до смерті св. Йоана Павла ІІ, під час Хресної Дороги в Колізеї у Страсну П’ятницю, він сказав усій Церкві про потребу очиститися з бруду. Також на Месі «рro еligendo Pontіfice» (за обрання Понтифіка — Ред.), знаючи, що він серед кандидатів [на папський престол], він не був дурним, не клопотався про гарні відповіді, сказав те ж саме. Він — дуже відважна людина, яка допомогла багатьом відчинити ці двері. Я хочу його згадати, адже часто ми забуваємо про цю невидиму працю, що дозволяє нам сьогодні відкрито говорити про багато справ.
Хочу зазначити, що насправді нам із кардиналом Пароліном та Радою кардиналів вдалося зробити дуже багато. Вислухавши багатьох, я вирішив призначити третього секретаря у Конгрегації віровчення, який би займався виключно цими справами, оскільки Конгрегація виконує насправді великий обсяг праці сьогодні.
Також монс. Шіклуна створив апеляційний суд, що провадить справи у другій інстанції у разі потреби; спершу справи розглядає комісія у Конгрегації віровчення, це називається «feria quarta», вони збираються щосереди. Якщо виникають додаткові звернення, обставини, зауваження — справу повертають до першої інстанції, це нечесно. Адже друга інстанція також має свої повноваження. Процес слід пришвидшувати, справи постійно виникають, ми не можемо зволікати.
Інша справа, що дуже гарно функціонує комісія у справах захисту неповнолітніх. Вона не зосереджується лише на [окремих] випадках. Я провів там увесь ранок із шістьма з них (двоє з Німеччини, двоє з Великої Британії та двоє з Ірландії). Жінки й чоловіки, що зазнали насильства. Та я вдячний Богові, адже ми більше нічого не приховуємо, усе відкрито. Я зустрічався з жертвами [сексуальних домагань] також у Філадельфії (під час Всесвітнього конгресу сімей — Ред.). Нам постійно треба про це дбати; наша свідомість стосовно цих справ має постійно зростати.
Останнє, що я хочу сказати, — це справді жахливо; адже священик рукоположений, аби вести дитину до Бога, а вона у його руках стає жертвою диявольського злочину. Він руйнує її.
Хав’єр Солорзано: А як щодо справи Марсьєля?
Папа Франциск: Щодо отця Марсьєля та усієї конгрегації (Легіонерів Христа — Ред.) було ухвалено конкретні рішення: генеральний капітул конгрегації обрав нового настоятеля, до складу правління увійшли двоє представників Апостольського Престолу. Таким чином ми намагаємося вирішувати ці проблеми.

Філ Пуллелла, «Reuters»: Сьогодні Ви дуже красномовно говорили про проблеми іммігрантів. По той бік кордону (у США — Ред.) точиться запекла передвиборча битва. Один із кандидатів на господаря Білого Дому, республіканець Дональд Трамп, днями в одному з інтерв’ю назвав Вас політиком, «пішаком» і знаряддям, яке мексиканський уряд використовує у своїй політиці стосовно мігрантів. Він також зазначив: якщо його оберуть, він збудує стіну довжиною у 2 500 км. Уздовж кордону. Він хоче також депортувати 11 млн. нелегалів і не зупиниться, навіть якщо доведеться розділяти родини. Як Ви сприймаєте ці звинувачення? Чи вірні Католицької Церкви можуть голосувати за таку особу?
Папа Франциск: Дякуючи Богові, я став політиком, адже Аристотель дав визначення людської особи як «animal politicus». Я, зрештою, людина! Чи я «пішак»? Можливо; я не знаю! Залишаю це на Ваш розсуд та на розсуд тих людей. А людина, яка думає лише про те, аби зводити стіни — хоча й вони мають право бути, — а не мости, не є християнином. Це не Євангеліє! Щодо того, голосувати за таку особу чи ні?.. Знаєте, я не хочу в це втручатися. Скажу одне: якщо людина таке говорить, її нема як вважати християнином. Якщо він говорить такі речі, я залишаю за собою право сумніватися…

Жан‑Луї де ля Весері, «AFP» (Франція): Зустріч із патріархом Кирилом та підписання Спільної декларації увесь світ вітав як історичний крок. Однак греко‑католики в Україні почуваються зрадженими; вони говорять про політичний документ, який підтримує російські інтереси. Поновилася війна слів. Чи існує можливість Вашого візиту до Москви? Чи Патріарх запрошував Вас? Чи, може, Ви вирушите на Крит, аби привітати учасників Всеправославного Собору?
Папа Франциск: Розпочну з кінця. Я буду присутній на Соборі… духовно. Також скерую своє послання. Я б дуже хотів вітати їх там. Ми — брати; однак я повинен шанувати їхні переконання. Знаю, що вони хочуть запросити католицьких спостерігачів на цю подію. Це хороший міст. Окрім того, я буду молитися за них і скеровую найкращі побажання. Хочу, аби православ’я рухалося уперед, вони — наші брати, вони — єпископи, як і ми. Кирил — мій брат. Ми поцілували один одного, ми обнялися, як брати, і розмовляли протягом години (Ломбарді поправляє) …дві години. Вибачте, старість! Дві години ми говорили як брати, щиро, та ніхто не знає змісту цих розмов; ми сказали публічно лише про настрій та клімат зустрічі, свої відчуття.
Стосовно України… Я дуже хвилювався, читаючи декларацію. Святослав Шевчук сказав мені, що багато українців почуваються розчарованими та зрадженими. Я знаю його дуже добре, ми разом працювали у Буенос-Айресі. Його обрали у 42 роки на главу Греко‑Католицької Церкви. Коли він повернувся за речами до Буенос-Айреса, ми зустрілися, він відвідав мене. Подарував мені ікону Матері Божої Ніжності, як оця…
І він сказав мені: «Вона супроводжувала мене протягом усього мого життя. Я хочу віддати її Вам — тому, хто супроводжував мене протягом останніх чотирьох років». Це одна з небагатьох речей, які я привіз із Буенос-Айреса, і я зберігаю її на своєму робочому місці. Тобто він — людина, яку я поважаю, а також із якою перебуваю у близьких стосунках. Ми використовуємо «tu» один з одним («tu» — неофіційний спосіб звертання до людини в італійській мові: вони спілкуються як друзі. — Ред.), і так далі.
Тому це здавалося мені дивним, і я пригадав дещо, що тут вам сказав: аби зрозуміти новину чи заяву, ви повинні шукати пояснення усьому.
Але, оскільки Ви про це заговорили, — це було сказано в заяві від січня 2014 року, минулого лютого, минулої неділі… інтерв’ю, проведене братом… я не пам’ятаю… священиком, українським священиком. Воно було проведене та опубліковане в Україні. Та новина, інтерв’ю на одну-дві сторінки, плюс-мінус. Те інтерв’ю було на останній сторінці, трохи схоже на це. Я прочитав його, і скажу так: Шевчук у догматичній частині проголошує себе сином Церкви в єдності з єпископом Рима та Церквою. Він говорить про Папу, про свою близькість до Папи, про нього самого, його віру, а також про православних людей. Із догматичною частиною немає жодних труднощів. Він ортодокс [може означати «православний» або «стійкий у вірі», залежно від розуміння. — Ред.] у хорошому сенсі цього слова, тобто в католицькій доктрині.
Далі, в таких інтерв’ю, як це, кожен має право висловити свої особисті погляди. На зустрічі цього не було зроблено, тому що зустріч була доброю, і ми повинні рухатися вперед. Це наступна тема, особисті ідеї, що їх має людина. Наприклад, я сказав: найкраще, що можуть зробити єпископи, які переводять [в іншу парафію] священиків-педофілів, — піти у відставку. Це не догматична річ; але це те, що я думаю. Так, у нього є свої особисті ідеї. Вони необхідні для проведення діалогу, і він має на них право.
По-третє… чи все те, про що він говорить, є в документі, — це спірне питання. Щодо самої зустрічі: Господь вирішив рухати її вперед, ми обійнялися і все було добре. Документ. Це спірний документ, і він має також ще одне доповнення. В Україні зараз момент війни, страждання, з великою кількістю інтерпретацій. Я згадував український народ, просячи про молитви, про близькість, так багато разів: у молитвах «Ангел Господній», в аудієнціях щосереди. Ця близькість існує. Але історичний факт війни… Я не знаю, чи… ну, кожен має своє уявлення про цю війну, хто її почав та що робити. Очевидно, що це історичне питання, але також і особиста, історична, екзистенційна проблема цієї країни, й у ній ідеться про страждання. Тому я включив цей пункт. Ви можете зрозуміти віруючих, тому що Святослав сказав: дуже багато віруючих написали мені, кажучи, що вони почуваються глибоко розчарованими і зрадженими Римом. Цілком можна зрозуміти, що люди в такій ситуації відчуватимуть щось подібне, хіба ні? У кінцевому документі записано ще деякі речі. Перепрошую, справа України є дуже спірною. Але у ньому йдеться про те, аби припинити війну, аби сторони дійшли до згоди. Крім того, я особисто сказав, що Мінські домовленості просуваються вперед і не були скасовані. Аби те, що написано рукою, не було зіпсоване ліктем [ідіома, яка означає: «щоб ретельно виконану працю не зіпсувати недбалістю» — Ред.].
Церква Рима і Папа завжди казали: «Шукайте миру». Я приймав також і обох президентів [України та Росії — Ред.]. Рівність, ні?. І тому, коли він [Святослав Шевчук] каже, що чув щось подібне від свого народу, я це розумію. Я розумію це. Але це не новина. Новина — це усе.
Якщо ви прочитаєте інтерв’ю повністю, то зрозумієте, що є серйозні догматичні речі, які тривають, є бажання єдності, аби рухатися вперед до екуменізму — а він екуменічна людина. Існує декілька думок. Він написав до мене, коли дізнався про поїздку та зустріч; але як брат, висловлюючи свою думку, як брат. Я не проти документа у тій редакції, яка є. Я не відчуваю до нього неприхильності в тому сенсі, що ми повинні поважати право кожної людини на свободу мислення та в контексті цієї вкрай важкої ситуації. Нині папський нунцій перебуває на кордоні, де вони воюють, допомагаючи солдатам і пораненим. Церква Рима скерувала туди багато допомоги. Це завжди мир, угоди. Ми повинні шанувати Мінські домовленості, і так далі. Це повнота. Але не лякайтеся цієї фрази. І це урок, що новина повинна інтерпретуватися з поясненням і врахуванням усіх її складових, а не лише частини.

Де ля Весері: Патріарх запросив Вас якимось разом відвідати Москву?
Папа Франциск: Патріарх Кирил. Я волів би… Бо якщо я скажу одне, мені доведеться сказати ще й ще, і ще. Я волів би, аби те, про що ми говорили віч‑на‑віч… Аби зосталося тільки те, про що ми говорили публічно. Це так. І якщо я відповім на це питання, то мені доведеться сказати ще і ще… ні! Те, що я говорив публічно, те, що він говорив публічно, — лише про це можна говорити. Якщо я розповім, про що ми спілкувалися віч‑на‑віч, та розмова перестане бути приватною. Однак я вам скажу таке: я вийшов після неї щасливим, і він також.

Карло Марроні, «Il Sole 24» (Італія): Святіший Отче, моє запитання буде про сім’ю — тему, якої Ви часто торкалися в ході цієї поїздки. Італійський парламент обговорює закон про громадянські союзи. Ця справа провокує сильні політичні зіткнення, але також сильну дискусію в суспільстві, також і серед католиків. Зокрема, я хотів би знати Вашу думку щодо прийняття цивільних союзів і, отже, щодо прав дітей, синів і дочок, загалом.
Папа Франциск: Насамперед, я не знаю, як виглядає ситуація в розумінні італійського парламенту. Папа не втручається в політику Італії. На моєму першому засіданні з (італійськими) єпископами в травні 2013 року однією з трьох речей, які я сказав, було: з італійським урядом чиніть на свій розсуд. Папа — для всіх, і тому він не може втрутитися в конкретну внутрішню політику країни. Це не роль Папи, чи не так? Мої думки збігаються з тим, що думає Церква і про що так часто говорить — бо це не перша країна з таким досвідом, таких багато: я думаю, що Церква завжди про це говорила.

Палома Гарсія Овеєро, Cadena COPE (Іспанія): Святіший Отче, протягом декількох тижнів було багато занепокоєння у багатьох країнах Латинської Америки та Європи щодо вірусу Зіка. Найбільший ризик був для вагітних жінок. Це викликало біль. Деякі органи влади запропонували аборт або інші методи запобігання вагітності. Що стосується запобігання вагітності: чи може Церква з цього питання взяти до уваги поняття «меншого зла»?
Папа Франциск: Аборт це не «менше зло». Це злочин. Це означає відкинути когось одного, щоб урятувати іншого. Це те, чим займається мафія. Це злочин, абсолютне зло. Щодо «меншого зла» — запобігання вагітності, то ми говоримо з погляду суперечності між П’ятою та Шостою заповідями. Павло VI, велика людина, у складній ситуації в Африці дозволив черницям використовувати контрацептивні засоби у випадках зґвалтування.
Не слід плутати зло запобігання вагітності як таке з абортом. Аборт — це не теологічна проблема; це людська проблема, це медична проблема. Ви вбиваєте одну людину, щоб у кращому разі врятувати іншу. Або щоб жити комфортно, чи не так? Це суперечить клятві Гіппократа, яку складають лікарі. Це зло саме в собі, але воно не є від початку релігійним злом, ні; це людське зло. Тоді, очевидно, як і з будь-яким іншим людським злом, кожне вбивство засуджується.
З іншого боку, запобігання вагітності не є абсолютним злом. У деяких випадках, як у цьому, або в тому, що я згадував, про блаженного Павла VI, було все ясно. Я хотів би також закликати лікарів зробити все можливе, щоби знайти вакцини проти комарів-переносників цієї хвороби. Це необхідно опрацювати.

Юрген Ербахер, ZDF (Німеччина): Ваша Святосте, незабаром Ви отримаєте Міжнародну премію імені Карла Великого — головну європейську нагороду. Що Ви скажете Європі, яка тепер, схоже, розвалюється: спершу через кризу євро, а тепер через біженців? Може, у Вас є слово для насу цій ситуації європейської кризи?
Папа Франциск: По-перше, щодо премії ім. Карла Великого. Я мав звичку не приймати призів або нагород, однак не через смирення, а тому, що я їх не люблю. Може, це трохи дивно, бо мати їх — добре; проте я просто не люблю їх. Але в цьому разі я не кажу, що (я був) змушений, але — переконаний святою і теологічною впертістю кардинала Каспера (його обрав Аахен, щоб мене переконати). І я погодився, але в Ватикані. І я сказав, що пропоную його для Європи, як прикрасу, так аби Європа могла зробити те, чого я хотів у Страсбурзі; аби вона більше не звалася «бабуся Європа», але «матір-Європа».
По-друге. Тут днями я читаю новини про цю кризу, і так далі — я мало прочитав, просто прогортав одну газету (не називатиму її, щоб не створювати заздрості, але вона досить відома!) — усього 15 хвилин, після чого отримую інформацію з Державного секретаріату. Було там одне слово, яке мені сподобалося, і я не знаю, схвалять його чи ні, але це було «перезаснування Європейського Союзу». Я подумав про «великих отців», але сьогодні, коли є Шуман, Аденауер, ті великі, що після війни заснували Європейський Союз… Мені подобається ідея перезаснування Європейського Союзу; може, це можливо зробити, тому що Європа є — я не кажу, унікальною, але вона має силу, культуру, історію, якої не можна змарнувати, тому ми повинні зробити все так, щоб Європейський Союз мав силу, а також натхнення йти вперед. Ось що я думаю.

Енн Томпсон, NBC (США): Дехто дивується, як Церква, яка називає себе милостивою, може простити вбивцю легше, ніж тих, хто розлучився і одружився повторно.
Папа Франциск: Мені подобається це питання! На тему сім’ї говорили два синоди. Папа говорив про це протягом усього року під час аудієнцій щосереди. Питання правильне, Ви дуже добре його сформулювали. У посинодальному документі, який буде опублікований, можливо, перед Великоднем — і який охоплює усі теми синоду, — в одному з розділів (а їх багато) говориться про конфлікти, поранені родини та пастирську (опіку) над пораненими сім’ями. Це одне з питань. Інше — це підготовка до шлюбу. Уявіть: щоби стати священиком, треба витратити вісім років на навчання й підготовку, а потім, якщо за деякий час ви не можете продовжувати, — можна відмовитися, покинути, і все гаразд. З іншого боку, перед прийняттям Таїнства (шлюбу), яке (вділяється) на все життя, є від трьох до чотирьох зустрічей на підготовку… Підготовка до шлюбу — це дуже важливо. Це дуже, дуже важливо, бо я вважаю: це те, що в Церкві — в загальному душпастирському служінні, принаймні в моїй країні, в Південній Америці, — не надто цінується.
Наприклад, не давніше ніж кілька років тому в мене на батьківщині була звичка, що звалася «casamiento de apuro» — «шлюб у поспіху», тому що ось-ось народиться дитина і треба захистити честь сім’ї в очах суспільства. Вони не були вільними, і багато разів такі шлюби розпадалися. Ставши єпископом, я заборонив своїм священикам це робити. Коли було щось подібне, я казав: «Нехай дитина народжується, нехай її батьки залишаються нареченими, а коли відчують, що можуть бути разом протягом усього їхнього життя, то можуть зробити наступний крок». Там бракує цього.
Ще один дуже цікавий розділ присвячений освіті дітей: жертвами проблем у сім’ях є діти. Діти. Навіть тих проблем, у яких ані чоловік, ані дружина не мають права голосу. Наприклад, потреби в роботі. Коли тато не має вільного часу на те, щоб порозмовляти зі своїми дітьми; коли мати не має часу, щоб порозмовляти зі своїми дітьми. Коли я сповідаю подружню пару, яка має дітей, то запитую: «Скільки у вас дітей?» Деякі хвилюються і думають, що священик запитає, чого ж не більше. Я ставлю друге запитання: «Ви граєтеся зі своїми дітьми?» Більшість відповідає: «Але, отче, у мене немає часу. Я працюю цілий день». Діти стали жертвами соціальних проблем, які ранять сім’ї. Це проблема… Мені подобається ваше запитання.
Ще одна цікава річ — із зустрічі з сім’ями в Тустла. Там була пара повторно одружених, задіяна в пастирське служіння Церкви. Ключова фраза синоду, яку я знову використаю, — це «інтегрувати» в життя Церкви поранені сім’ї, сім’ї повторно одружених, і так далі. Але посеред цього всього не слід забувати про дітей. Вони стають першими жертвами, як ран, так і вбогості, роботи, і так далі.

Томпсон: Це означає, що вони можуть причащатися?
Папа Франциск: Це остання справа. Долучатися до Церкви не означає причащатися. Я знаю повторно одружених католиків, які ходять до церкви, йдуть до храму один або два рази на рік і кажуть: «Я хочу причаститися» — так наче прийняття Євхаристії є нагородою. Це робота в напрямку інтеграції, всі двері відчонено, але ми не можемо сказати: «З цього моменту вони можуть причащатися». Це стало би травмою і для (самого) подружжя, для пари, тому що не дозволить їм продовжувати йти шляхом інтегрування. Ті двоє були щасливі. Вони використовували дуже прекрасний вислів: «Ми не отримуємо Євхаристійного причастя, але ми причащаємося, коли відвідуємо лікарні, і в цьому, цьому й цьому». Ось у чому полягає їхня інтеграція. Якщо є щось більше — Господь їм скаже; але це шлях, дорога.

Антуан Марі Ізоар, «I.Media» (Франція): Доброго вечора, Ваша Святосте. Спершу дозволю собі жарт: ми, ватиканісти, — заручники графіку Папи. У нас нема часу, аби побавитися з дітьми: щосуботи заплановано додаткові аудієнції з нагоди Ювілею Милосердя, щонеділі — «Ангел Господній», а з понеділка по п’ятницю ми ходимо на роботу. Мої вітання Альберто, який 20 років тому разом із о. Ломбарді прийняв мене до «Радіо Ватикану». Ми тут, як у родині. Моє питання трохи «ризиковане»: Ваша Святосте, численні медіа-ресурси гучно обговорювали інтенсивну кореспонденцію Йоана Павла ІІ та Анни‑Терези Тимєнєцкої; як кажуть, вона відчувала глибоку симпатію до Папи з Польщі. На Вашу думку, Папа може мати такі близькі стосунки з жінкою? І також, якщо Ви дозволите: Ви також маєте важливу кореспонденцію; чи Вам знайомий такий досвід?
Папа Франциск: Я знав про дружбу між Йоаном Павлом ІІ та цією жінкою ще в Буенос-Айресі. Це не було таємницею. Її публікації також відомі. Йоан Павло ІІ був невтомною людиною. Наважуся сказати, що чоловік, який не знає, як будувати відносини дружби з жінкою (мені не йдеться про жінконенависників, це хвороба), — це чоловік, який у житті щось втратив. Щодо мого особистого досвіду: я питався поради у жінок, я радився зі співробітницями, подругами; я люблю вислухати думку жінки, вони мають велике багатство. Вони дивляться на речі інакше. Саме у лоні жінки формується нове життя; вони мають харизму дарувати те, з чого можна згодом будувати. Приязнь із жінкою — не гріх. Романтичні стосунки з жінкою, яка не є твоєю дружиною, — так, це гріх. Папа — чоловік; Папа потребує жіночої присутності у своєму житті. Папа має серце, яке може переживати здорову святу приязнь із жінкою. Ми знаємо святих друзів: Франциска і Клару, Терезу [Авільську] та Йоана від Хреста. Не бійтеся! Роль жінок у Церкві досі недооцінюють. Нам слід зрозуміти, скільки добра може зробити жінка для священика чи Церкви порадою, конкретною допомогою чи здоровою дружбою.

Франка Джансольдаті, «Il Messaggero» (Італія): Ваша Святосте, доброго вечора! Хочу повернутися до теми закону, за який проголосував італійський парламент. Цей законопроект якимось чином також торкатиметься інших країн, позаяк і вони мають норми права стосовно одностатевих союзів. Конгрегація віровчення 2003 р. видала документ, у якому багато уваги присвячено цій проблематиці, щобільше — цілий розділ розповідає про належну позицію парламентарів‑католиків стосовно цих питань; зокрема йдеться про те, що вони не повинні голосувати за такі законопроекти. Зважаючи на це, виникає багато сумнівів та протиріч. Хочу запитати, чи цей документ досі актуальний? Яку позицію слід зайняти католицькому парламентареві?
А також скидається на те, що за Москвою з‑за Вашого горизонту виринає Каїр? Мені йдеться про ймовірну зустріч з імамом аль Азхаром.
Папа Франциск: Задля цього монс. Аюсо відвідав Каїр минулого тижня, зустрівся з другим імамом та привітав імама аль Азхара. Єпископ Аюсо — це секретар Папської ради у справах міжрелігійного діалогу, яку очолює кардинал Торан. Я дуже хочу з ним [імамом] зустрітися, знаю, що він також хоче зустрітися зі мною. Також за сприяння кардинала Торана ми шукаємо можливостей, аби ця зустріч відбулася.
Стосовно іншого питання… Я не пам’ятаю добре згаданого Вами документа Конгрегації віровчення, однак кожен парламентар‑католик має голосувати згідно зі своїм добре сформованим сумлінням. Скажу лише це. Думаю, цього цілком достатньо, адже добре сформоване сумління не діє за принципом «мені так здається». Я пам’ятаю голосування стосовно одностатевих союзів у Буенос-Айресі, парламентарі також повинні були голосувати. Учасники голосування почали питати один в одного:
— Чи це очевидно для тебе?
— Ні? Для мене також! Чому ж ми маємо голосувати? — розмовляли вони тоді між собою.
— Якщо ми не підемо, не буде кворуму, — вів далі один зі співрозмовників.
— Якщо ми створимо кворум, це означатиме, що ми віддали свої голоси Кіршнеру [Президент Аргентини на той час — Ред.].
— Я краще віддам свій голос Кіршнеру, аніж Берґольйо.
І вони підтримали цей законопроект. Це не є прикладом добре сформованого сумління. Стосовно [союзів] осіб однієї статі я можу повторити лише те, що сказав дорогою до Ріо‑де‑Жанейро. Усе [записано] в Катехизмі Католицької Церкви.

Хав’єр Мартінес‑Брокал, «Rome Reports» (Італія): Ми ще не повернулися до Рима, однак уже думаємо про майбутні подорожі, про те, аби знову готувати валізи. Ваша Святосте, чи Ви маєте намір вирушити до Аргентини, де так довго уже на Вас чекають? Коли Ви повернетеся до Латинської Америки? Чи може вирушите до Китаю? Також — короткий коментар, будь ласка: протягом ваших подорожей Ви багато говорите про мрії. А про що мрієте Ви? І що є для Вас кошмаром?
Папа Франциск: Китай… (сміється) Мені б хотілося туди поїхати. Хочу дещо сказати про мексиканців: це народ, що має такі великі багатства, народ, який дивує. Вони мають тисячолітню культуру. Чи знаєте ви, що сьогодні у Мексиці розмовляють 65 мовами: Це мови корінних мешканців. Це народ великої віри, який зазнав великих переслідувань; це — мученики; незабаром відбудеться канонізація двох [мексиканських мучеників]. Це люди, яких важко зрозуміти, адже поняття «людина» не є категорією логіки, це категорія міфу. Отже, важко пояснити їхнє багатство, історію, радість, уміння радіти серед великих трагедій, про які Ви запитували. Можна сказати ще про одну річ, а саме про єдність, яку ці люди зуміли не втратити після стількох воєн, усього того, що діється сьогодні. У Хуаресі домовилися про мир на час мого візиту, на цих 12 годин. Далі знову продовжуватиметься боротьба між ними. Народ, який досі разом… Це можна пояснити лише за допомогою Ґвадалупе. Я запрошую Вас вивчати цей факт серйозно, Богородиця є там. Я не можу знайти іншого пояснення. Є багато книжок, які допоможуть глибше на це подивитися, які пояснюють зображення… Саме це! насправді допоможе Вам зрозуміти краще цей великий і прекрасний народ.

Кароліна Піґоцці , «Paris Match» (Франція): Добого вечора, Ваша Святосте! Хочу запитати про дві речі. Про що Ви просили у Ґвадалупе, адже Ви провели багато часу в каплиці на самоті у молитві? І ще… Якою мовою Ви бачите сни: італійською чи іспанською?
Папа Франциск: Я бачу сни на есперанто (сміх). Я не знаю, як відповісти на це питання. Справді. Іноді я запам’ятовую сни іншими мовами… Мені не сняться сни різними мовами. Маю мало слів зі словами.
(Щодо Ґвадалупе) Я просив за світ, за мир, за стільки справ…Усі негаразди закінчуються у Її долонях. Я просив пробачення; просив, аби Церква зростала здоровою; я просив за мексиканський народ. Я молився багато також про священиків, про справжніх священиків, та сестер — справжніх, за єпископів теж справжніх. Я просив і про багато інших речей: це справи, про які дитина говорить зі своєю мамою, тому це таємниця. Дякую, Кароліно!

За матеріалами: CNA
Переклад: Анастасія Подлюк, СREDO

Джерело: CREDO