Віра і свідоцтво

Автор: Мирон Шкробут від 4-08-2015, 23:31, переглянули: 1114

Віра і свідоцтвоВіра стає свідоцтвом
(...) Щоб нав’язати до справ найбільш знаних, можемо ці два окреслення: віра і свідоцтво, пов’язати з іншою парою: світло і життя. Посуті стосунок цих двох понять: віра і свідоцтво, відповідають тому стосунку, який є між окресленнями: світло-життя.
Відповідно світло, є вірою. Віра, якщо стає життям, стає свідоцтвом. Світло-віра – життя-свідоцтво. Завдяки вірі пізнаємо нову дійсність. Це пізнання завжди являється для нас світлом. Образово світло виражає те, що відбувається в нас через пізнання. Отже віра це таке світло і таке пізнання, яке вимагає втілення в життя. Увірувати, означає жити тією дійсністю, на яку вказує віра. Життя натхнене вірою, яке народжується з віри – стає світлом віри. Як підкреслюємо нерозривну єдність виразів світло-життя, так само ми повині підкреслювати – міцніше підкреслювати – цю нерозривну єдність між вірою і свідоцтвом. Віра яка не являється свідоцтвом, це мертва віра і невідомо, чи взагалі її можна назвати вірою. Віра з своєї натури вимагає свідоцтва як свого доповнення, тому що свідоцтво передусім є свідоцтвом того, що сама віра є чимісь живим і правдивим. Хочемо глибше усвідомити цю залежність і зробити з цього практичні висновки для нашого життя у спільноті, а також для нашого індивідуального життя на дорозі покликання.
Підкреслення цього сутєвого і необхідного зв’язку, який виникає між вірою і свідоцтвом, є одночасно наказом, тому що послаблення цього зв’язку є однією з причин кризи християнства у сучасному світі. В Церкві не підкреслювали достатньо сильно цей зв’язок між вірою і свідоцтвом, тому сама віра стала якоюсь анемічною, слабкою, а така віра вкінці кінців занепадає, завмирає. Потрібно зрозуміти, що віра і свідоцтво повині бути одним нероздільним цілим. Наш знак ФΩΣ-ZΩН по своїй суті повинен це виражати.
Істота віри, це вибір Бога, який об’являється нам в Ісусі Христі і дає нам себе через Нього, як найвижчу цінність нашого життя. Таке прийняття Христа, як цінності, повино вести до переоцінки всього в нашому житті; повина вона виразитись у прийняті якоїсь конкретної єрархії цінностей, в окресленому способі вибирання цінностей у різних щоденних ситуаціях. Тоді наше життя стає безперестанним свідоцтвом, яке даємо Христові, який став для нас усім, який став для нас початковою і найвижшою цінністю. В такий спосіб показана віра в Євангелії. Христос завжди ставить вимоги віри у цій площині. Увірувати в Христа, означає піти за Ним – в тій чи іншій формі. В Євангелії якби напереміну вживаються заклики: “Чи віруєш?”, “Іди за мною!”, “Хто хоче йти за Мною, повинен бути готовий продати все, що має, повинен бути готовий залишити те, що до цього часу було для нього найвищою цінністю”. Тому: “хто любить матір або батька, або щонебуть більше ніж Мене, той мене не гідний”.
Якщо будемо розуміти віру так, як її показує Євангелія, то увірувати для нас буде рівнозначно того, що виражає окреслення: давати свідоцтво. Увірувати означає прийняти те, що Бог об’явив і жертвує нам через Христа, як найвижчу цінність. Якщо увіруємо, тоді ціле наше життя повино стати свідоцтвом. Але згідно структури нашої духовної влади і нашого особистого існування, це свідоцтво завжди буде мати подвійний вимір. Еквівалентом прийняття віри як світла, а отже спочатку як події в області знань, ми будемо показувати те, що ми прийняли, через свідоцтво слова, в якому говоримо про те, в що увірували. “Я увірував, тому й говорив” (2Кор 4,13). Це свідоцтво повино завжди бути пов’язане – знову нероздільно – з свідоцтвом життя або з життям, яке тому, що натхнене вірою, стає свідоцтвом. “Увірував” означає доконав вибору цінності, і – якщо це щось справжнє – це повино виразитись в моєму житті на зовні. Моє життя може бути схарактеризоване згідно того, які в ньому переважають цінності, який вибір цінностей я маю – це характерезує людину в її житті. Якщо вибирає цінності опираючись на віру, то тоді сам вибір у різних ситуаціях стає свідоцтвом.
Ці дві форми свідоцтва повині бути між собою пов’язані, вони повині бути нероздільні – тільки тоді свідоцтво буде повне. Свідоцтво слова без свідоцтва життя буде пустим свідоцтвом, не вірогідним. В свою чергу свідоцтво життя без свідоцтва слова теж не повне свідоцтво, тому що свідоцтво повино вести до Христа. Якщо моя поведінка така, що люди бачать, що я керуюся іншими мотивами, іншою єрархією цінностей, то це може бути для них якоюсь несподіванкою, яка викличе запитання: “чому ти так поводишся, що тебе до цього нахилило?” І тоді я повинен сказати, що поводжуся так, тому що зустрів Христа; власне прийняття Христа привело мене до такої зміни в моїх поглядах на життя, на цінність, що мушу власне так вибирати і власне так поводитись. Тоді свідоцтво життя доповнене свідоцтвом слова, яке може привести людей прямо до Ісуса, до Його прийняття і даного Ним спасіння.

Нести свідоцтво миру
(...) Ми маємо в собі різного роду страхи. З’являються вони з того, що ми відчуваємо себе в якийсь спосіб в небезпеці, тому що маємо різні амбіції, які мають своє джерело в нас, і яких не можемо заспокоїти. Навіть якщо їх заспокоємо, то це не приносить нам правдивого миру. В зустрічі з Христом в Євхаристії повино в нас вібутися те що столося з Симеоном, коли зміг сказати: “Дозволь відійти слузі Твоєму в мирі”. Якщо ми знайшли Ісуса, якщо дійсно увірували в те, що Бог прийшов в Христі для того, щоб нас спасти, то вже не можемо відчувати себе в небезпеці. Тоді всілякий страх і неспокій, який виникає з почуття небезпеки має зникнути. Якщо він перебуває в нас і далі як реакція нашої натури на свідомість небезпеки, це означає, що ми так насправді не прийняли Христа, як нашого Спасителя, що ми так насправді ще не увірували. Тому що якщо, дійсно увірували, то немає для нас ніякої загрози: “”Якщо Бог з нами хто проти нас?”
Наша віра повина виражатися в тому, що маємо мир і вміємо показати його іншим, заспокоїти інших нашим миром. Це буде свідоцтво, коли зможемо війти в життя і піти до людей, які переживають стан небезпеки, страх і неспокій, і дати їм свідоцтво, що це все походить з того, що в дійсності не увірували Христові, що даремно приймали щоденну або щонедільну участь в Євхаристії. Якщо зустрінемо Ісуса так, як його зустрів Симеон, то також до нас прийде мир, навіть коли не будуть виконуватись наші плани і прагнення, які народжуються в нас. Тоді не будемо переживати, що те або інше не вдалося, або було не виконане. Перед Христом усвідомлюємо собі, що усі прагнення, якщо не направлені до Нього, являються помилкою і коли вони не вдаються, то в цьому немає ніякого нещастя.
(...) Для християнина кожний день має шанс виконання, кожний день, це зустріч з Христом, який приносить нам мир, і який доповнить все що ми не змогли самі виконати цього дня. В такий спосіб наше життя буде в мирі, а мир це один з суттєвих елементів нашого свідоцтва. Наше свідоцтво, це власне нести в світ мир, показати світу, що цей мир можна знайти в Христі, і що ми його знайшли. Таким свідоцтвом можемо інших привести до Ісуса.

Свідоцтво виростає з сили
(...) В міру того, як в житті набираємо сили згідно Божого слова, наше свідоцтво повино бути плідніше, тому що свідоцтво виростає з сили. Свідоцтво не виростає з пізнання правди. Пізнавши правду можемо навчати, але це не те саме, що давати свідоцтво. Свідоцтво стає тоді свідоцтвом, коли світло стає в нас життям, а отже силою, тим, що керує нашим життям, нашою поведінкою. Запитуємо, чи прийняли світло вірою, так що віра стала в нас силою, а сила народила внашому житті свідоцтво?
Пророкиня Анна кілька десятків років служила в святині Богу в постах і молитві, але її життя стало свідоцтвом тільки тоді, коли в новий спосіб зустріла Христа, якого принесли до храму. Тоді почала прославляти Бога і говорила про Нього всім, хто очікував визволення Єрусалиму. Чекаймо і ми такої зустрічі з Ісусом, щоб вона викликала в нас силу, щоб ми могли говорити про Нього всім, хто очікує свого визволення. (...).
Придивляючись до фактів, які показує Святе Письмо, особливо Діяння Апостольські і в Апостольських Посланнях, бачимо, що давання свідоцтва обумовлене отриманням сили Святого Духа. (...) Апостоли були свідками Ісусового життя, знали Його науку, бачили Його діла, були свідками Його муки і воскресіння, але цього їм не вистачило, щоб давати свідоцтво. Пізніше прийде хрещення святим Духом, пізніше отримають силу і тільки тоді зможуть давати свідоцтво. Святий Дух, коли зійде, не принеси змісту свідоцтва. Про що повині давати свідоцтво добре знають, тому що були від самого початку з Христом, і те, що чули від Нього і що бачили, це все повино стати змістом свідоцтва. У прощальній розмові Христос виразно сказав, що коли прийде Святий Дух, пригадає все чого Він навчав; Святий Дух принесе силу: “Отримаєте Його силу і будете моїми свідками”. Коли тільки виконалась обітниця Зіслання Святого Духа “Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти” (Ді 2,4), а коли збіглися люди, “Тоді Петро виступив з одинадцятьма, підняв свій голос і почав промовляти” (Ді 2,14). Тільки тепер апостоли з силою дають свідоцтво. Цілі Діяння Апостольські описують, як відбувалося давання свідоцтва в силі Святого Духа. Діяння це книга про свідоцтва, які почали давати Апостоли, згідно наказу Христа: “будете моїми свідками в Єрусалимі, в Юдеї і в Самарії і аж по кінці світу” (...)

о. Франциск Бляхніцкий
“Віра і свідоцтво”, Світло-Життя, Люблін 1997, ст. 7-10; 14-15; 27-29.



Категорія: Слово душпастира, о. Франциск Бляхніцький

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: