Релігійна незрілість і зрілість

Релігійна  незрілість і  зрілість Це основний вигляд людського досвіду. Справді ж бо, всі психічні сили, що знаходяться в людському єстві (пошана, любов, вдячність, надія тощо), знаходяться в релігійності, що включає у відношенні до Бога всю людську психіку.
Щоб добре зрозуміти релігійну зрілість, треба уникати деякої плутанини.
1- Не плутати релігійність з приналежністю до якоїсь релігійної групи, тому що ця приналежність не завжди відповідає глибоким особистим переконанням.
2. Не плутати також релігійність з релігією, тому що релігійність – це природне явище, якоюсь мірою присутнє в усіх людях, а релігія може бути також надприродна, тобто об’явлена Богом.
Християнство, наприклад, представляється як релігія, об’явлена Богом через Ісуса Христа. До того ж релігійність – це суб’єктивне ставлення; релігія ж – це об’єктивна сукупність вірувань і культових обрядів.
3. Не плутати релігійності з релігійним почуттям, тому що релігійність – це свідоме, добровільне, любовне, постійне, життєве приєднання до Бога; а релігійне почуття – це спонтанний нахил, який людина відчуває в певних обставинах та перед певними Божественними виявами (наприклад, явища природи).

Релігійна зрілість полягає у «виборі Найвищої Вартості, і цей вибір такий міцний, що він установлює з нею переконливий, любовний, життєвий, постійний зв’язок поклоніння.
– Зв’язок поклоніння означає, що людина признає «безмежність Бога і свою докорінну залежність від нього»: залежність, яка має перемінитися у постійне так його мудрому, любовному і визволь¬ному проектові.
– Переконаний зв’язок означає, що релігійність є не тільки розумовою ідеєю, але й ідеєю, що пройняла ціле людське єство (переконання), це сила, яка тягне за собою волю і дає форму всій поведінці
– Любовний зв’язок означає давати себе самого Богові. Любов має бути основна (Бог стає зіркою притягання всього життя); найбільша (така, що приневолює людину любити Бога понад усе, понад усіх, понад себе самого); тотальна (що втягає все єство).
– Життєвий зв’язок: релігійність повинна бути таким життєвим і глибоким зв’язком, який здатний перемінити й просочувати ціле життя людини.
– Постійний зв’язок означає, що вірність виборові Бога як Найвищої Вартості буде повна і непохитна в кожну хвилину життя.
Погляньмо тепер на головні ознаки релігійної незрілості і зрілості.

РЕЛІГІЙНО Є НЕЗРІЛОЮ
Людина, що не ставить питання про Бога перед собою як основне першочергове, неминуче; існування якого і зв’язок людини з Богом виявляються, принаймні, як можливі.
Людина, що радо обійшлася б без Бога, мириться з переконанням, що якесь Найвище Єство таки має існувати (така людина релігійно незріла, бо вона погодилася б жити життям, яке не мало б жодного оправдання ні як початок, ні як кінець).
Людина, що живе егоцентричною й утилітарною релігійністю,
– бачить у Богові тільки єство, яке має бути для неї сприятливе,
– молиться тільки для того, щоб просити, і з надією одержати, здобути собі прихильність Бога,
– просить Бога, щоб допоміг їй в її примхах,
– просить Бога, щоб він пристосувався до її проектів, замість того, щоб просити помочі, пристосуватися до Божих проектів,
– не готова виконувати завжди і в усьому Божу волю,
– не піддається вповні Божому проектові,
– а, навпаки, бореться з Божими проектами.
Людина, що живе оборонною релігійністю,
– бачить у Богові поліцая, суддю, ката, такого, що завжди у засідці, щоб зловити її на помилці,
– бачить у Богові диктатора, тирана, абсолютного можновладця, що дбає тільки, щоб йому люди служили,
– боїться Бога, замість боятися себе самого, тому що віддаляється від Бога,
– обминає гріх тільки зі страху Божої кари,
– практикує релігію тільки для того, щоб не потрапити в пекло.
Людина, що живе егоцентричною релігійністю,
– практикує релігію не для того, щоб поклонятися, любити, хвалити Бога, але для того, щоб почуватися спокійним, щоб мати внутрішній мир, щоб відчувати радість, щоб мати психічні надолуження.
– молиться тільки тоді, коли їй подобається,
– молиться, сповідається, причащається тільки тоді, коли хоче вдовольнити якусь потребу.
Людина, що живе показною релігійністю,
– молиться, щоб показатися,
– дає якусь пожертву, щоб і її ім’я було написане між добродійниками,
– йде на Службу Божу, щоб її не ганьбили,
– виконує свій обов’язок, щоб показатися перед настоятелями,
– присвячується добрим і харитативним ділам, щоб інші її хвалили, признавали.
Людина, що живе релігійними засобами,
– поклоняється, молить Бога, Пресвяту Богородицю, святих для своєї мети,
– молиться для того, щоб одержати ласки,
– засвічує свічку перед іконою святого, щоб мати допомогу при складанні іспиту,
– вписується до католицької партії, щоб просунутися в кар’єрі, здобути якесь місце, дійти до влади тощо.
Людина, що практикує релігійність необдумано, пасивно, зі звички,
– живе релігійністю без особистої оцінки,
– живе релігійністю, переданою і неперевіреною особисто,
– живе релігійністю, не вибравши раніше Бога,
– виконує релігійні обряди, тому що завжди їх виконувала,
– йде на Службу Божу, бо завжди ходила,
– проказує молитви доброго християнина, тому що завжди їх проказувала.
Людина, що практикує пристосовницьку, конвенційну, насліду-вальну релігійність,
– у своїй релігійній поведінці пристосовується до групи, до її бажань,
– у своїй релігійній поведінці пристосовується до традицій родини,
– йде на Службу Божу, тому що всі йдуть,
– йде до великодньої сповіді, тому що всі Йдуть, щоб не переступити звичаю свого села.
Людина, що практикує релігійність, тому що вона походить від авторитету,
– не вибирає релігії зі своєї волі,
– слухається вказівок настоятелів, не присвоївши їх собі,
– виконує обов’язки, тому що так наказав єпископ, парох, настоятель,
– живе послухом, не беручи на себе відповідальності,
– виконує послух, щоб не думати і не мати відповідальності.
Людина, що живе зовнішньою, обрядовою, словесною, побожницькою релігійністю,
– повторює молитви, але не молиться,
– проказує молитви, але тільки словами,
– бере участь в обрядах, а не старається розуміти їх значення,
– молиться, щоб відвернути якесь нещастя,
– має хворобливу прив’язаність до побожних .практик і почувається винною, якщо не виконує їх,
– не присвоїла собі у глибині душі релігійних вартостей, в котрі каже, вірить,
– не має Бога в центрі свого серця,
– з великою трудністю пристосовує свій світогляд, свої вибори, своє життя ідеалам, що лишилися поза нею.
Людина, що живе емоційною релігійністю,
– плутає релігійність із релігійним почуттям,
– думає, що її релігійність правдива і достовірна, тільки якщо відчуває зворушення.
– приписує більше вартості тому, що відчуває, ніж тому, в чому переконана.
– приписує більше вартості тому, що відчуває, ніж тому, що вибирає,
– не розуміє, що правдива достовірність людини полягає в її здатності вибирати, а не в її емоційній здатності,
– вживає релігійність як засіб розряду почуттєвої енергії,
– переносить у релігійність ті почуття, які не може виявити до людей,
– пропадає перед найменшими невдачами тощо.
Людина, що живе магічною, фанатичною, забобонною релігійністю,
– приписує добродійне або лиходійне значення певним подіям, явищам,
– легше вірить особистим об’явленням, як Божому слову,
– хворобливо прив’язується до осіб, яких вважає наділеними Божими силами,
– поєднує містику з фанатизмом,
– почувається винною, якщо не виконає якихось забобонів, практики, яким приписує магічні сили.

РЕЛІГІЙНО Є ЗРІЛОЮ Людина,
– яка в Богові бачить якнайкращого Батька,
– яка в Богові бачить того, хто її безмежно любить,
– яка має повне довір’я до Бога,
– яка має повне довір’я до Бога також і в терпіннях,
– яка любить Бога всім своїм розумом, усім своїм серцем, усією своєю душею, всіма своїми силами,
– яка конкретно доказує свою любов до Бога, завжди виконуючи його волю,
– яка вповні приймає проект Божий,
– яка молиться багато і добре.
– яка в молитві здійснює з Богом зв’язок, як із особою,
– молитва якої змінює її життя,
– яка здатна вносити своє життя в обряди культу, а обряди пульту – у своє життя,
– яка поклоняється Богові задля його безмежності,
– яка хвалить Бога за те, чим є. за те, що має, за те, що робить і буде робити,
– яка постійно дякує Богові,
– яка сподівається дійти до Бога, щоб любити його лице в лице.
– яка, будучи паломником на цій землі, бажає всім серцем слухати Боже слово, щоб виконувати його,
– яка переконано живе своєю релігійністю,
– яка глибоко присвоює собі релігійні вартості (і так вносить Бога, Христа, слово Христа у центр свого серця, що може казати зі святим Павлом: «Моє життя – Христос»),
– яка діє і виконує релігійні практики задля вартісних причин (наприклад, молиться не задля користі, а тому, що любить Бога),
– яка жваво живе своєю релігійністю, завжди відкриваючи щось нове, завжди поглиблюючи свою віру, завжди зберігаючи запал іти далі,
– яка завжди порівнює свій релігійний досвід з досвідом інших,
– яка постійно живе своїм релігійним життям,
– яка здійснює свою релігійність у ділах любові, справедливості політичної і суспільної діяльності для братів,
– яка дедалі більше ототожнюється з релігійною групою, до якої належить (приналежність не тільки номінальна, а дійсна і повна),
– яка виявляє свою релігійність також і в зовнішніх практиках,
– зовнішня практика якої виявляє і поглиблює її внутрішню релігійність.

ЗАКІНЧЕННЯ
Зобов’язання, щоб стати зрілою людиною, має бути першим і найважливішим зобов’язанням життя
Бути або не бути зрілим означає працювати позитивно або негативно
– для свого життя,
– для вартості своїх приязней,
– для вартості подружнього і родинного життя,
– для релігійних, суспільних, емоційних, статевих зносин,
– для свого покликання і завдання на світі,
– для свого вічного спасіння…
Віруюча людина думає так: «У вічності я буду таким, яким збудую себе тут».

Ніколя Мартіні “Релігійна зрілість”