Домашня Церква » Наука Церкви » Богословське питання limbus infantium, „Хрещення кров’ю” абортованих дітей і молитви за дітей, загиблих внаслідок абортів та викиднів

 

Богословське питання limbus infantium, „Хрещення кров’ю” абортованих дітей і молитви за дітей, загиблих внаслідок абортів та викиднів

Автор: Петро Гусак від 31-10-2015, 14:55, переглянули: 1587

Петро Гусак, д-р філос.,
Інститут родини та подружнього життя
Український Католицький Університет


Богословське питання limbus infantium, „Хрещення кров’ю” абортованих дітей і молитви за дітей, загиблих внаслідок абортів та викиднів

Доповідь на Конференції «Богословська та пасторальна позиція УГКЦ
стосовно постабортного синдрому (ПАС) та пов’язаних з ним питань»

Український Католицький Університет, 28.02.2007 р.Б.


Зцілення від ПАС на духовному та психологічному рівнях знайде своє завершення тільки тоді, коли люди, причетні до аборту, примиряться з дитиною, котрій було завдано такої непоправної шкоди, та яка – як кожна духовна, особова істота, людина за своєю природою – живе зараз у потойбіччі. А оскільки для примирення потрібне спілкування, то перед стражденними від ПАС каянниками – вірними традиційних Церков, і зокрема – УГКЦ (адже сакме про її, себто про нашу богословську позицію йде мова) постає питання про тип такого спілкування. Основним (і чи не єдиним – крім снів) способом спілкування з душами людей, що відійшли від нас у потойбіччя, є молитва за них – літургійна і приватна. І ось тут ми зустрічаємося з рядом богословських проблем, винесених у заголовок даної доповіді. Перш за все, потрібно визначити стан цих дітей у потойбіччі („місце їхнього перебування”) – блаженний чи неблаженний, а це напряму пов’язане з питанням первородного гріха (у східнохристиянській термінології – гріхопадіння) та звільнення від нього завдяки Таїнству Хрещення чи якимось іншим шляхом, передбаченим вірою та практикою Церкви.
В Католицькій Церкві донедавна було поширене переконання, що діти, які відійшли у Вічність без Таїнства Хрещення, перебувають в особливому місці, „проміжному” між раєм та адом, званому limbus infantium („лімб дітей”). Базувалося це вчення, з одного боку, на словах Ісуса Христа з Євангелії від Івана: „Коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможен увійти у Царство Боже” (Ів 3,5). (Ці слова, по суті, є найвищим виразом розуміння первородного гріха/гріхопадіння як відпадіння, розділу між людиною і Богом, що його може – завдяки Відкупительній Жертві Христа – подолати лише благодать Святого Духа в Таїнстві Хрещення – див. ККЦ 405, 1215, 1262-1263, 1265-1266), а з іншого – на усвідомленні, що діти, які ще не мали повної свідомості й свободи волі, а отже – не сповнили особистих гріхів, не можуть бути засуджені на вічне прокляття. Тому limbus infantium за своєю „якістю” прирівнювався до limbus patrum – місцеперебування/стану старозавітніх праведників до Христового пришестя, що було „певним станом щастя”. Це вчення видозмінювалося від ригористичних тверджень св. Августина, що діти, які померли без Хрещення, через первородний гріх зазнаватимуть poena damni – страждання вічної відлученості від Бога, однак будуть звільнені від poena sensus – пекельного вогню, і до м’якого вчення св. Томи Аквінського, що limbus infantium є станом досконалого природного щастя, позбавленим блаженного оглядання Бога (діти цієї позбавленості не усвідомлюють) – св. Тома слушно зауважив, що poena damni є гіршою, ніж poena sensus, та що не можна її „призначати” для дітей, які особисто не згрішили (Див.: Limbo, in: Catholic Encyclopedia, www.newadvent.org ).
Візантійська традиція, хоч і дещо іншими словами, навчає по суті те саме. (Наприклад, на прес-конференції в УНІАН, в рамках Конгресу „Родина-дитина-держава”, в Києві, 2003 р.Б. представник УПЦ МП цитував слова блаж. Василія Нового Царгородського, які посуті означають те саме, що й limbus infantium: „Поселю их на мѣстѣ покойнѣ..., токмо не зрѣтимутъ Лица Моего”). Це вчення виводиться зі слів св. Григорія Богослова, які представляють назагал думку грецьких Отців:
„Я вірю, що станеться, що ці згадані [діти, померлі без Хрещення] ані не будуть допущені Справедливим Суддею до Небесної слави, ані не будуть прокляті на покарання стражданнями, бо хоча й не запечатані [Хрещенням], вони не є порочними. ... Бо з факту, що хтось не заслуговує покарання, не випливає, що він вартий вшанування, ані з того, що хто не вартий особливої шани, не випливає, що він через те має бути покараний” (Проповідь, ХІ, 23. Див.: Limbo, in: Catholic Encyclopedia, www.newadvent.org).

Папа Бенедикт XVI ще у 1985 р. – ще тоді як Префект Конгрегації доктрини віри – заявив: „Як богослов, а не як глава Конгрегації, я б відмовився від вчення, яке завжди було не більш, ніж богословською гіпотезою”, і тому він хотів би звільнити католицьке віровчення від неоднозначних моментів (див.: Юрий Канчуков, Младенцы должны быть в раю. www.gatago.com/fido7/pvt/esoteric/club/32698288.html). „Воно було частиною вторинного твердження на підтримку правди першорядного значення для віри, себто – важливості Хрещення” (Див.: Cindy Wooden, Closing the doors of limbo: Theologians say it was hypothesis, in: Catholic News Service, Vatican Letter 2.12.2005).
З 28.11.05 до 02.12.05 у Ватикані засідала Міжнародна Теологічна Комісія, яку колись очолював Кардинал Ратцінгер, розглядаючи „долю дітей, які померли без Хрещення ... в контексті Божого універсального спасительного плану, унікальності посередництва Христа та Таїнств Церкви у порядку спасіння”. Президент Міжнародної Теологічної Комісії архиепископ Вільям Дж. Левада (США) сказав, що Церква як Матір і Вчителька повинна задуматися над тим, як Бог спасає всіх сотворених на Його образ і подобу, особливо коли вони особливо слабкі або ще не користуються розумом і свободою волі. Учасник комісії редемпторист о. Тоні Келлі (Австралія) сказав, що дискусія про лімб зачепила питання про Божу любов, існування первородного гріха та потреби Хрещення: „З пасторальної і катехитичної точки зору проблема вирішена; якимось чином Бог у Своїй великій любові і милосерді запевняє нехрещеним дітям радість вічного життя з Ним у Небі...”. Це переконання не нове, бо ще світлої пам’яті папа Іван Павло ІІ заявляв, що „Бог достатньо могутній, щоби привести до Себе всіх неспроможних прийняти Таїнство”. О. Келлі каже, що занехаяння ідеї лімба озгначає розвиток богословської чесноти надії, та зосереджується на Божій любові. Той факт, що Бог так любить свої сотворіння, що послав Свого Сина на смерть для їхнього спасіння, означає, що існує „первородна благодать” так само, як і „первородний гріх”. Це не означає, що всі спасуться автоматично, але це виправдовує „надію, яка виходить за межі надії”, що померлі, які не мали нагоди Хрещення, можуть бути спасенні. (Див.: Cindy Wooden, Closing the doors of limbo: Theologians say it was hypothesis, in: Catholic News Service, Vatican Letter 2.12.2005).
Незалежно від того, чи ми приймаємо гіпотезу про limbus infantium (можливо, у її східнохристиянських формулюваннях), питання способів і змістів молитви за дітей, втрачених внаслідок абортів та викиднів, упирається в питання дієвості для них Таїнства Хрещення, тому що від цього залежить „якість” їхньої Вічності.
Що стосується абортованих дітей, то вони померли насильницькою смертю без (чи – до) здійснення над нми сакраментального обряду Хрещення. Така насильницька смерть ставить питання щодо застосування до них понять „Хрещення кров’ю” та „Хрещення бажання”. Стосовно „Хрещення кров’ю” Катехизм Католицької Церкви говорить таке:
„Церква завжди мала сильне переконання в тому, що хто зазнає смерті за віру, не отримавши Хрещення, є охрещений своєю смертю для Христа і з Ним. Це хрещення кров’ю, як і бажання Хрещення, приносить плоди Хрещення, хоч воно і не є Таїнством” (ККЦ 1258, підкреслення моє – П.Г.)
Зрозуміло, що абортовані діти не зазнають смерті за віру. Однак їхню смерть не можна розцінювати як лише біологічний факт. Задумаймося: кожна людина отримує своє життя від інших – від батьків, які, однак, не є єдиними його подателями (навіть якщо вони практикують МРП, то не можуть бути стовідсотково певними, чи зачаття взагалі відбудеться, не можуть бути впевнені щодо точного моменту злиття статевих клітин, не знають, буде це хлопчик чи дівчинка, як відбудеться crossing over – комбінування батьківського та материнського ДНК й утворення нового неповторного генетичного коду нової людини; не знають, які риси характеру вона успадкує та як виглядатиме...). Сучасна ембріологія звертає нашу увагу на те, що ділення клітини з повним набором хромосом – зиготи (а клітин з повним набором хромосом в людському тілі трильйони, і з жодної з них не розвивається людина!) і подальші диференціації (утворення різних органів та тканин з ідентичних тотіпотентних клітин з тим самим генетичним кодом) – процеси, яких неможливо пояснити з позицій біології, біохімії чи генетики. Для цього потрібен таємничий нематеріальний „організаційний центр”, який в Християнстві зветься безсмертною душею (див.: Еріх Блехшмідт, Збереження індивідуальності. Людина – особа від самого початку. Дані ембріології людини. – Вид. УКУ: Львів, 2003). Автором цієї безсмертної душі може бути тільки Бог. Таким чином, кожне людське життя є даром від Бога – Повноти і Джерела всякого буття, життя і актуальності. І диявол, оголосивши Богові війну, намагається заперечити Його як Джерело життя таким чином, що спонукає людей нищити своїх ненароджених дітей – безпосередні дарунки життя від цього Джерела (я писав про це в моїй статті „Аборт – доказ існування диявола” в газетах „Арка” http://www.arka.org.ua/newissue8/articles.php3?id_issue=93&id_heading=19 та „За життя” ... №№..., див.: http://nenarodzenyy.io.com.ua/story.php?ids=2718). Тому ті діти стають мучениками за Бога – за Його дар, який є ще фундаментальнішим, ще засадничішим, ніж віра – адже щоб могти вірити, треба спершу жити (Primum vivere et deinde credere!). Тому цілком закономірно буде застосовувати поняття „Хрещення кров’ю” до абортованих дітей. Я пропоную це як богословське твердження з високим ступенем достовірності. Це підтверджують слова папи Івана Павла ІІ з Енцикліки Evangelium vitae („Євангелія життя), 104:
„...як нагадує ІІ Ват. Собор, „своїм Воплоченням Божий Син з’єднався у певний спосіб з кожною особою” (Gaudium et Spes, 22). Саме в „тілі” кожної особи Христос продовжує об’являти Себе та входити у спільноту з нами, так що відкидання людського життя, у якій би не було формі, є відкиданням Христа”.

Стосовно „Хрещення бажання” Катехизм Католицької Церкви говорить таке:
„Оскільки Христос умер за всіх, а остаточна мета людини є справді одна, тобто Божа, ми повинні вірити, що Святий Дух дає усім можливість бути прилученими – способом, що відомий одному тільки Богові – до участі в Пасхальній містерії” (ІІ Ват. Собор, „Радість і надія”, 22). Кожна людина, яка, не знаючи Євангелія Христа і Його Церкви, шукає правди й виконує Божу волю настільки, наскільки її знає, може бути спасенною. Можна припустити, що ці люди виразно прагнули б Хрещення, якби знали його необхідність. (ККЦ 1260).

Очевидно, що абортовані діти, не ставши ще свідомими й не маючи актуалізованої здатності приймати свобідні рішення, „не шукали правди й не виконували Божу волю...”, однак ми повинні взяти до уваги останнє речення цього абзаца: „Можна припустити, що ці люди виразно прагнули б Хрещення, якби знали його необхідність” – після свого народження! (Відоме з Римського права словосполучення „презумпція невинності” якнайкраще піходить до цієї ситуації). Тому, хоч і не так прямо, як „Хрещення кров’ю”, поняття „Хрещення бажання” може бути застосовним до абортованих дітей. Воно водночас і ширше, ніж „Хрещення кров’ю”, тому що може бути застосоване і до дітей, загиблих внаслідок викиднів (які померли не внаслідок насильницької смерті, що не дозволяє вважати їх „мучениками за отриманий від Бога дар життя”, а внаслідок хворобливих процесів в материнському чи їхньому власному організмі). Також і щодо цих дітей можемо припускати, що вони „виразно прагнули б Хрещення, якби знали його необхідність”, а це приносить „плоди Хрещення” (див. ККЦ 1258), тобто – відкриває щлях до вічного Спасіння. Але, незалежно від дієвості Таїнства Хрещення для цих дітей (тобто, окрім „Хрещення кров’ю” та „Хрещення бажання”) Католицька Церква говорить про спасіння цих дітей таке:
„Щодо дітей, які вмерли без Хрещення, то Церква може тільки довірити їх Божому милосердю, як вона це робить у чині їхнього похорону. Справді, велике милосердя Бога, Який прагне, щоб усі люди були спасенні (пор.: 1 Тим 2,4), і ласкавість Ісуса до дітей, через яку Він каже: „Пустіть дітей приходити до Мене, не бороніть їм” (Мр 10,14), – дозволяють нам сподіватися, що існує дорога спасіння для дітей, померлих без Хрещення. Тим настійливішим є заклик Церкви не перешкоджати малим дітям приходити до Христа через дар святого Хрещення” (ККЦ 1261).

Ікономію Церкви щодо дітей, померлих без Таїнственного обряду Хрещення, можна порівнювати з її ікономією в питанні Хрещення немовлят: адже немовлята не свідчать свою віру, потрібну для Таїнства Хрещення, й не виражають своєї добровільної згоди. Однак Церква бажає, щоб вони були охрещені, щоб були християнами і тому доручає хресним батькам особливе служіння свідчення віри й допомогу у християнському вихованні та духовному зростанні їхніх хрещеників. Таким чином, Церква супроводить охрещених дітей на їхньому шляху до християнської зрілості. Подібні міркування застосовні і до ситуації дітей, померлих без Таїнственного обряду Хрещення: хоча здійснення обряду було неможливим, то Церква бажає їхнього Хрещення й спасіння і супроводить їх своїми молитвами на шляху їхнього духовного зростання у потойбіччі. Тому саме через бажання Церкви ці діти можуть отримати плоди Хрещення і бути спасенними. Це підтверджує законність і благодатність використання для молитви за цих дітей всіх літургійних і приватних молитовних практик УГКЦ (парастас, чин похорону, заупокійні молитви...). І хоча Церква вірить і надіється, що ці діти спасенні, то однак все ж потребують молитв як допомоги для духовного зростання в потойбіччі – шляху, якого вони не змогли пройти тут на землі. Ми можемо розуміти це аналогічно до чистилища, яке – як обмежений у часі процес очищення – теж є шляхом зростання вже спасенних людей до повного спілкування з Богом. Зрештою, цей процес ніколи не закінчиться – у всій Вічності...



Категорія: Наука Церкви, Блог Петра Гусака

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: