{* start WEBP image format support for all browsers*} {*literal} {/literal*} {* end WEBP image format support for all browsers*}
 

Молитва на вервиці - єднає Захід і Схід.

Автор: Andrej_PSS від 7-06-2014, 18:07, переглянули: 2139

Молитва на вервиці - єднає Захід і Схід.Молитва на вервиці - єднає Захід і Схід.

Нещодавно мені довелось почути досить не приємне висловлення, що молитва на вервиці є лише Західною традиційною практикою, а на Сході такого ніколи не було, бо тут панувала завжди “Ісусова молитва”. Це дещо мене обурило, і дало поштовхи полинути в глибоку історію нашого народу і культури, а оскільки УГКЦ є Східною відкою Вселенської Церкви, що тісно зв'язана з Візантійським обрядом і традиціями, тому змушений був перевірити майже всі Східні впливи на нашу Церкву. Саме слово вервиця, має суто наше слов'янське походження, що народилось на території України-Русі (саме слово “Русь” -це синонім до слова Україна, що було викрадене Петром І, з метою створення імперії, де неодноразово приписали нашу історію Московській державі), а значення його — шнурочок з вузликами — “ВЕРВ”. Подібно панувало й інше слово, що виступало синонімом — чотки. У Стародавній Русі-Україні в побуті чотками виробляли “чит”, тобто “читали молитви”. За ними слідували поклони, тобто виробляли “рахунок”. “Зчитування” і “рахунок” в остаточному підсумку призвели до появи єдиного іменної назви молитовного атрибуту - чоток (парне число вознесення молитов до Бога). “Все що чіт — Богу, а все, що непарне - лукавому”, так говорить українське народне прислів'я. Утворилась умовна різниця між вервицьою і чотками: вервиця усна, а чотки — читана молитва, зокрема псалми. Тому стверджувати, що це є Західне, або впадати в іншу крайність — Московсько-православне, це є лише незнання своєї історії, яку навмисне перекручували, бажаючи принизити Українців забравши нашу історію і гідність. У наших сусідів Білорусії, а також на заході і південному заході України чотки називають коронки, від латинського “соrоnа”, тобто вінок, вінець.У самій греції вервицю (чотки) називали “Τόκομβολόγιον”, тобто “вузлословіє,”від “комвос” - вузлик і “логіон” - вислів, або“Τόκομβολοιέ” - що кожний вузлик - це молитва сказана вголос. В Греції можна почути ще інші назви“Ορόδινος στέψανος” - “мотузочок хвали”. Самі бусинки для грецьких вервичок роблять з очерету на спомин про те, що Ісус Христос користувався в побуті очеретяними циновками. Найбільше
всі дослідники вервиці схиляються, що народження вервиці (чоток) відбулось в оточені Пахомія Великого, оскільки, серед його монахів-учнів було багато неграмотних, що не вміли читати. Тому Пахомій впровадив звернення до Ісуса, що було простим і легко запам’ятовувалось і стало обов'язком повторювати певну кількість раз на добу. Монахи часто збивались з кількості, тому почали використовувати шнурочок з вузликами (вервиці), проказав молитву і перебрав вузлик у пальцях, що вберегло розум від рахування, а дало можливість цілковито віддатись молитві не збиваючись з ліку (рахунку). Перші письмові згадки зустрічаємо вже з часів св. Василія Великого (330-379рр.), що походив з міста Кесарія, він залишив у правилах монахам обов’язок певної кількості проказування молитов, де є конкретна згадка про вервицю. Оскільки правила св. Василія великі лягли майже в усі монаші устави, то правдоподібно, що так воно попало на Русь, де знайшло свій словесний відповідник — вервиця. В перших часах вервиця мала вигляд шнурочка з вузликами, а пізніше почали два кінці зв’язувати до купи, надаючи цьому певного символічного значення: коло – що мало значення нескінченності, вічності, зв'язком з наступністю, драбиною до неба, тощо. Вервиця нерозривно пов'язана із духовним проводом і духівником — старцем. До старця приходили його духовні чада, розказуючи про прожитий день, про певні духовні поступки і падіння, а старець слухаючи духовну сповідь творив молитву і вервицю за своє чадо. Так починалось духовне провадження, пізніше ця вервиця давалась підопічному для творення молитви і духовного зросту, а старець з своєї сторони продовжував творити молитву за власника сплетеної ним вервиці. Так, вервиця стає невід’ємною частиною духовного зросту і монашого життя. Дуже швидко ця молитва на вервиці стає всіма улюблена і поширюється поза монастир на вірних, глибоко входячи в життя християн і Церкви. На вервиці творили різні молитви і укладали різні правила проказування вервиці. Найбільш знані поширені, що доходять з сивої давнени — це “Ісусова молитва”(проказування: “Господи, Ісусе христе, помилуй мене грішного”) і “Богородичне правило”, що особливо розвинулось на Заході з підтримки монаших Чинів і Пап. На Сході Богородичне правило стало дешо меньше практиковане, бо воно потребувало вже певного духовного зросту, оскільки тут задіювалось “Богомислення” над певними моментами життя Ісуса і Богородиці. Богомислення вимагає певної підготовки і скупчення думок, щоб не розсіватись в часі молитви, що є вже духовним зростом. Деякі Східні Отці стверджують, що неможливо осягнути висоти молитви, якщо ці два правила не поєднати одночасно у практиці, це два весла до неба, що допомагають злетіти до Богоуподібнення – преображення у Христі. Адже перше вчить заглиблюватись у молитву, а інше робить богословом, який постійно розважає над Святим Писанням, бо всі таємниці вервиці опираються саме на Біблію. Не можна молитись вервицю і не читати Св. Письмо, бо інакше вервиця буде поверховою, серце ніколи не заглибиться у цю молитву, не пізнає тиші молитви, не зможе тримати увагу в молитві. Можливо хтось схоче мене заперечити, моя відповідь буде простою: спробуй місяць молитись так, а потім так, тоді побачиш різницю. Надалі звертаю увагу більше до Богородичного Правила, бо саме воно мене наштовхнуло на це розслідування. Структура Богородичного Правила в молитовній практиці досить подібна на цілу структуру Марійської Вервиці, лиш певні відмінності їх різнять, що є зовсім незначними. Сама Iсусова Молитва, до певної міри, навіть вимагає доповнення іншою формою молитви, такою як наприклад - Вервиця. Власне, свідчення святих Сходу і Заходу це ясно потверджують, що не можна ділити саму людину в собі, бо людина не може бути без уяви (як вимагає “Ісусова молитва”), вона мусить мріяти, бо це творче начало дане Богом, лиш направити потрібно правильно, щоб демонам не було місця. Це і робить вервиця. Усталені роздумування зменшують наплив вражень та почуттів, таким чином полегшуючи духовне зосередження і споглядання.
Святий Петро з Дамаску із XI – XII-го ст., який поширював, як одну так і другу форму, бачачи в них велику духовну користь. На Сході вже починаючи від кінця IV століття молитва на вервиці стає все більш популярна, на ній моляться різні молитви і в різній кількості. Приблизно вже десь після Ефеського собору в 431році виникає молитва “Богородице Діво”, що поступово поширюється по Церкві. Ця молитва складалася з трьох частин: Ангельського привітання (Лк 1, 28); слів святої Єлизавети (Лк 1, 42); та неодноразово мала різні редакційні закінчення, що і сьогодні різнить дещо Схід (… благословенний плід лона твого, бо ти породила Христа Спаса, Ізбавителя душ наших.) від Заходу(… благословенний плід лона твого, Ісус, Свята Маріє, Мати Божа, молись за нас, грішних, нині і в годину смерті нашої.). Та попри свою різницю, вона скоро поширилась і на вервицю з певними роздумуваннями, хто саме уклав богомислення, до кінця невідомо.
Вже в VI ст. на Сході відомо про Богородичне правило на вервиці, а на Заході стає відома з ІХ ст., а поширилась вона аж у ХІІІ ст., з виникненням Домініканського та Францисканського монаших Чинів. Перемогою над турками під Лепанто 7 жовтня 1571 р.
християни завдячують Пречистій Діві Марії та молитві на Вервиці. А Папа Пій V установив свято з нагоди цієї перемоги. Інші наступники святого Петра, такі як Григорій ХІІІ (XIV ст.), Климент XI (XVI ст.), Пій X (XVIII ст.) розповсюджували цю марійську молитву, а в 1878-1903 рр. папа Лев XIII найбільше з усіх попередніх Римських Папів шукав опіки у Марії через Вервичку та заохочував до цього вірних. Модерний велетень святості у Правосланій Церкві – був св. Серафим Саровський (1759-1833), що поширював цю молитву. Духовний син св. Серафима, старець Зосим написав листа, відносно цієї молитви де між іншим пише: - “…забув я Вам порадити про деякі справи, які конечні для спасіння. Відмовте “Богородице Діво 150 разів і ця молитва захоронить Вас на дорозі до спасіння. ”
Це Правило, що називаємо по-різному: вервиця, розарій, пацерки, рожанець,… нам дане самою Богородицею, і як стверджував бл. Іван Павло ІІ: "Вервичка - це найкоротший шлях до Бога, тому що Марія є найкращим провідником на Дорозі, Яку звуть Ісус, і вона знає Його найкраще".
Найпростіша дорога до Ісуса є через Марію, через вервицю, хоча правило Ісусової молитви не можна і не потрібно нехтувати, вони повинні йти разом.

ієрм. Андрей Павлишин,ЧСВВ
Теги: молитва



Категорія: Життя в Ісусі Христі » Молитва

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар:
Введіть захисний код: *