Про Круціяту Визволення Людини

Потрібні нові люди,
які покажуть свою нову людяність у свідоцтві любові,
яка протягує руку слабким

о. Франциск Бляхніцький

Слово “круціята” походить від латинського слова “crux” – хрест. В ньому виражене наше переконання, що визволення може прийти тільки звідти, з сили Хреста. Визволити може лише Той, хто на хресті визволив нас з неволі гріха і смерті. Круціята, а саме ті, хто стає під хрестом, під хрестом Христа. Під хрестом Христа стояла Марія, під хрестом Христа з Марією стоїть Святіший Отець Йоан Павло ІІ. Під хрестом з Марією і зі Святішим Отцем хочемо стати і ми, Круціята Визволення Людини. Хочемо віддатися Христові як знаряддя, щоб через нас об’явив силу Хреста для визволення людини. Це фундамент, тобто пункт виходу нашої Круціяти Визволення Людини. Йдеться про Людину з великої літери. Людину, про яку згадував Святіший Отець Йоан Павло ІІ і для якої наново вказав дорогу спасіння у своїй енцикліці “Redemptor hominis”. В цьому контексті хочемо започаткувати нашу Круціяту Визволення Людини.
Засіб визволення
Засіб, який хочемо застосувати, може здаватися смішним (…). Але цей засіб дуже простий, доступний кожному. Якщо приймемо його з вірою і створимо велику армію людей, які спільно будуть застосовувати цей засіб боротьби, можемо вірити, що перемога буде на нашій стороні. Цей простий засіб, доступний кожному, – це відмова від алкоголю, алкогольних напоїв у будь-якому вигляді.
Визволяюча дія
Це буде конкретна дія. Дія, яка насамперед визволить нас. (…) Насамперед ми повинні звільнитися від тотального тиску громадської думки, від тотального терору п’янства. Ми повинні звільнитися від страху, який призводить до того, що доросла людина, чоловік, який, можливо, навіть носить хрестик Virtuti Militari, блідне при одній лише думці, що в товаристві, де його будуть вгощати алкоголем, повинен сказати: “Дякую, я не п’ю”. Усі капітулюють. Достатньо сто п’яниць на кількатисячну парафію, щоб усі піддалися цьому терору. Ніхто не наважиться відмовитись. Усі бояться. Алкогольний психоз. Алкогольний терор. Товариський примус випити. Слово “мушу”, яке нас так упокорює, найчастіше вживається в таких ситуаціях: мушу, мусів випити, не було іншого виходу.
Величезна армія рабів. Насамперед це ті, яким пити не можна – залежні алкоголіки. Ця армія нараховує півтора мільйона рабів. Науково обґрунтовано, що для кожного з них є лише одна дорога порятунку: бути абстинентом до кінця життя, бо завжди буде алкоголіком. Якщо наважиться відмовитися від першої чарки, його проблема буде вирішена. Алкоголік може відмовитися від першої чарки, але ніколи – від другої. І йдеться власне про цю одну чарку, бо вона для алкоголіка є вирішальною. Вона для алкоголіка є початком трагедії. Алкоголікові потрібний приклад, потрібна допомога, щоб зміг відмовитися саме від цієї одної чарки. А в той час існує всенародний спротив.
“Мушу?”
Ніхто не має стільки захисників у суспільстві, як ця одна чарка, ця перша чарка. Можна зібрати цілі томи висловів, приказок, віршиків, які “захищають” першу чарку. Лише цю першу. Ніхто не захищає п’янство, ніхто не пропагує алкоголізм. Усі заприсяглися захищати цю одну чарку. Можливо навіть, лише пів чарки. Може, тільки кілька крапель. Може, лише пригубити, щоб таким чином поклонитися тому божкові, який засів на троні в нашому народі, і сказати: “Мушу визнати його панування, мушу вклонитися, мушу здатися, немає виходу”.
І блідий страх нападає на людей відважних, шляхетних, мудрих, коли уявляють собі ситуацію, в якій будуть змушені сказати “ні” першій чарці. І всі говорять “так”, “мушу”. І тому ця величезна армія, півтора мільйони нещасних алкоголіків в нашому суспільстві, знаходиться в безвихідному становищі. Бо не можна уявити, щоб слабовольний алкоголік при першій чарці рішуче сказав “ні”. Бо всі накинуться на нього. А в деяких місцевостях люди так далеко заходять, що навіть силою заливають першу чарку тому, хто наважиться сказати “ні, не буду пити” – “Мусиш випити!” Саме так проявляється сила алкоголю.
Абсурд!
Це якийсь психоз, оскільки така поведінка немає жодного розумного обґрунтування. Ніхто не може навести вагомого аргументу, чому я повинен випити цю одну чарку. “За здоров’я”. – “Як? Не вип’єш за моє здоров’я?” – “Але ж людино, якщо доведеш, що ця одна чарка має хоч щось спільне з твоїм здоров’ям, то відразу вип’ю”. Прошу довести це, бо не можу цього зрозуміти. Чи насправді існує зв’язок між твоїм здоров’ям і цією одною чаркою? Це ж повний абсурд.
А скільки таких нісенітниць без упину вигадується у кожній компанії. Часто в оазах говоримо про абстиненцію, як про життєву позицію, яка зобов’язує членів нашого руху, і тоді завжди повертається це невмируще запитання: “А як мені виповниться 18 років, чи зможу тоді випити ту одну чарку?” – “Людино, можеш, але навіщо? До 18 років був мудрий, а після 18 повинен втрачати розум? До цього часу розумів, що це непотрібне, а зараз?” Або інші виправдання: “Не можу вступити до Круціяти, бо маю бути на хрестинах”. “Не можу, бо буде моє весілля, буду змушений випити одну чарку”. Звідки це взялося? Звідки такий психоз? Звідки стільки нонсенсів? Звідки стільки необґрунтованих, абсурдних тверджень? Усі капітулюємо. Немає відважних. Потрібне нове військо Гедеона. Люди, які з усмішкою, вільно скажуть: “Це не проблема. Просто я не хочу і не буду пити. І прошу навести якийсь аргумент на користь того, щоб я пив, або довести, що моя поведінка є нерозумна, нелогічна, непослідовна”. (…)

Вільні звільняють
Якщо в компанії знайдеться один такий відважний, який скаже: “не п’ю”, то за ним піде інший, який подумає: “лікар мені заборонив: моя печінка, моє серце; не зобов’язаний пити, бо знайшовся один сміливець і мене визволив”. А алкоголік, який знає, чим закінчиться ця перша чарка, також скаже: “Ні, не мушу. Ось ця людина протягнула мені руку. Можу стати біля нього. Можу також наповнити свій келих соком чи мінеральною водою і перехилити його за здоров’я господаря, якщо вже йому так сильно на цьому залежить”. Тоді відразу з’являється значна частина людей визволених.
Кожне таке рішення, кожне таке свідчення абстинента визволяє. А якщо нас будуть тисячі, якщо нас будуть сотні тисяч, якщо нас, врешті, в державі буде два мільйони – два мільйони відважних, розважливих, – тоді зруйнується терор алкоголю. Тоді він втратить свою силу. Народ буде визволений. Скинений буде цей пияцький примус, який так принижує гідність нашого народу.
Чому я?
Однак, виникає запитання: чому я маю бути тим сміливим, чому я це маю робити? Нехай би те зробили інші. Авжеж, все це є переконливим, але чому саме я?
Відповідь проста. Якщо любиш більше, то зроби щось більше. Абстиненція не є твоїм обов’язком. Якщо іноді вип’єш один келих вина при якійсь нагоді, не згрішиш. Можеш, ти вільний. Немає такої заповіді Божої чи церковної, яка б це забороняла. Водіям, які сідають за кермо, людям, які мають деякі захворювання, алкоголікам пити заборонено, але для усіх такої заборони немає. До всіх своїх вірних натомість Христос скеровує запитання: “Чи любиш мене більше?” Якщо так, то з любові склади жертву. Зречися того, що для тебе є дозволене. Склади жертву. (…)
З любов’ю Христа
Якщо хочу когось піднести, мушу насамперед нахилитися. Мушу бути там, де є він. Мушу стати поруч, на тому ж фундаменті, а потім можу його піднести, підводячись разом з ним. Тільки так можемо рятувати, так можемо визволяти, подаючи руку слабким братам. І це є суть Круціяти Визволення Людини. Не треба жодних інших аргументів, не треба інших доказів. Звичайно, те, що говорить медицина, що говорять лікарі, що говорять інші науки про шкоду алкоголю, теж потрібне і корисне, але все це не звільнить жодного руху віднови. Не створить армії людей відважних. Тут треба глянути на хрест Христа. Круціята може народитися лише з Христа, зі споглядання любові Христа, який задля нас так “понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної” (Флп 2, 8). Якщо ця любов заволодіє нашим серцем, то дасть нам силу, щоб ми могли зміцнювати інших. І ця любов нас визволить, щоб ми могли визволяти інших. І тоді насправді станемо в руках Христа новим військом Гедеона, принесемо порятунок, визволення нашому нещасному народові.

Боже, Господи свободи!
Я в’язень свого зневолення. Почуй мене, коли кличу до Тебе в хвилинах, в яких ясно бачу, що потребую Твоєї допомоги. Не відвертайся від мене коли сам себе закриваю в в’язниці своєї залежності

Рух Світло-Життя в Круціяті Визволення Людини
Де шукати таких людей, як не в Русі Світло-Життя, як не в оазах? Адже там постійно говоримо про агапу, прекрасну любов, про безкорисливе служіння, про зречення себе і свого егоїзму заради Христа.
Якщо наша праця в оазах, в Русі Світло-Життя є справжньою працею, якщо в оазах справді діє Дух Святий, то потрібен зовнішній знак. Круціята Визволення Людини повинна вийти з нашого руху. Це логічна послідовність, бо інакше зупинимося на півдорозі. Закінчимо гарними, зворушливими оазовими враженнями, але плодів в житті не буде. Тому багато людей вже сьогодні в нашому народі і в польській Церкві з надією дивляться на учасників оаз. Але ми повинні ще більше мобілізуватися, піддатися монолітному плану дій і великодушно, радісно прийняти цей заклик: “Серце велике нам дай, здатне огорнути світ”. Потрібні нові люди, які й покажуть свою нову людяність в свідченні агапе, в жертовній любові, яка здатна простягнути руку слабким. Святіший Отець розраховує на нас. З таким сумом і таким палким закликом звернувся до нас: “Поляки, відкиньте все, що принижує гідність людини, що може загрожувати аж існуванню нашого народу”. А в своїй гомілії на краківських Блонях так закликав народ: “Поляки, не дозвольте собі позбутися свободи, якою вас обдарував Христос!” А позбавляємося цієї свободи. Здійснюємо народне самогубство. Мусимо прокинутися. Дійсність повинна потрясти наше сумління, але передусім повинно потрясти нас це питання Христа: “Чи любиш Мене? Чи любиш Мене більше, ніж оці?”
Кожен з нас повинен дати Христові відповідь. Або зараз, або пізніше, коли все обдумає. Нехай це буде відповідь молитви, яка буде визнанням нашої віри в силу Христа, але також нехай це буде відповідь вчинком. Ті з нас, які вже готові, нехай складуть Христові свою декларацію приєднання до Круціяти Визволення Людини. А потім проголошуймо всюди про відкриту нами дорогу порятунку. Бог, наш Господь, не перестав царювати, надалі діє Його сила, і своїм знаряддям, новим військом Гедеона, Бог нас визволить. (…)

о. Франциск Бляхніцький,
фрагменти гомілії, виголошеної під час
Дня Спільноти в Кросцєнку в 1979 р