Новий погляд на релігійність Тараса Шевченка

— У книжці «Наслідуючи Христа: Віруючий у Бога Тарас Шевченко» досліджуєте вплив релігійного вчення на мистецьку та літературну творчість Кобзаря. Описуючи християнські чесноти Тараса Григоровича, чи не відбувається, на вашу думку, його подальша канонізація у вітчизняному літературознавстві?
— Жодної ейфорії, сакралізації особи Шевченка у мене не було і немає! Я тверезий чоловік, працюючи 46 років у сфері академічної науки, думаю і пишу книжки тільки на підставі фактів і логічних висновків. Весь «Кобзар» пройнятий ідеалами захисту правди, любові, свободи — а це і є істинно євангельські ідеали! Такі ж його листи до приятелів, такий і щоденник доби заслання й повернення письменника на волю. Шевченко — не тільки християнин за хрещенням у віці немовляти, а й уцерковлений християнин! Це і є реальний Шевченко з його земним походженням, із осяйною думкою про вічність і «життя будучого віку». Якби не це, він би зламався, пропав у казахських пустелях, як зламалися чимало його сучасників. Адже він не знав, що буде рекрутом всього 10 років, а не 25, як тоді було за царів. Він знайшов у собі дух повернутися, створити нові шедеври і навіть стати академіком гравюри.

Кілька читачів моєї книжки запитали: «Чи не занадто багато преференцій Шевченку надано першими двома словами назви книжки «Наслідуючи Христа»? Це майже як апостоли Христові». Ні, жодної надмірності тут немає! Шевченко неодноразово просив у листах прислати йому книжку всесвітньо відомого богослова Томи Кемпійського «Наслідуючи Христа». Йому цю книжку прислали, і він з нею не розлучався як із Біблією.

— Ви аргументовано доводите, чому окремі твори Тараса Шевченка ще й досі викликають роздратування у представників російської православної церкви. Дехто з них навіть вважає Кобзаря «безбожником і руйнівником російської державності». Чому синдром Бєлінського такий живучий у сучасній Росії?
— Власне, РПЦ з її єресями та підміною християнської любові шовіністичним чадом ініціювала ще з XIX століття появу легенди, ніби Шевченко безбожник. Тенденційно підбирали вирвані з контексту слова, оманливо трактували твори — тобто була пущена в хід імперська пропаганда. А хіба російські поети Пушкін, Лермонтов, Некрасов не викривали псевдолюбів РПЦ? У розділах книжки «Віра Шевченка: Деякі контроверсії» та «Шевченко і московське православ’я» я даю огляд окремих брутальних писань про Тараса Григоровича російських кліриків, зокрема протоієрея Іоанна Чернавіна (як зразок неймовірно викривлених суджень, пафосно прикритих церковною фразеологією).

— Цікаві факти викладено у книжці, що передували спорудженню пам’ятника Шевченку у Києві 1938-го за проектом російського скульптора Матвія Манізера. Чому тодішні правителі хотіли бачити Кобзаря увічненого у бронзі чи граніті не з гордо піднятою головою, а понурим і сумним?
— Після того як автор пам’ятника Шевченкові у Вашингтоні, канадський скульптор українського походження Леонід Молодожанин (1915—2009 рр.), розповів мені історію виготовлення монумента Шевченку для Києва у 1930-х (Молодожанин був тоді студентом Матвія Манізера у класі скульптури Ленінградської академії художеств), я почав краще розуміти «радянську концепцію» образу Шевченка як людини похмурої, насупленої… навіть злої! Відомо, що Ленін ненавидів Шевченка. Його кремлівські наступники стали діяти хитріше. Каганович із Хрущовим приїхали 1938 року в Ленінград подивитися, що зробив Манізер зі своїми студентами і… розвалили зроблене скульптором.

Бо Лазар сказав, що «цей Шевченко буде закликати до повалення колгоспного ладу». Манізер не міг не послухати, — і маємо те, що маємо… Втім, деталі цієї історії я, зі слів Молодожанина, описав у монографії про його творчість (Дмитро Степовик. Скульптор Лео Мол: Життя і творчість. — Київ: Мистецтво, 1995). Уже після виходу моєї книжки ще не раз зустрічався з Молодожанином у Мюнхені, куди він приїздив із Вінніпега відливати у бронзі інші свої скульптури. Він детально розповів про приїзд вождів у Ленінградську академію, як Каганович із «матом» накидався на Матвія Генриховича Манізера, а Хрущов наче в рот води набрав… Отже, явлення нам Шевченка такого, а не іншого (молодого, життєрадісного, благородного — як на пам’ятниках самого Молодожанина у Вашингтоні, Бразилії, Аргентині й інших країнах), — не «авторський домисел», а правда від свідка тих подій!

— Роман-поема «Гайдамаки» з Шевченкового «Кобзаря», яку ви детально аналізуєте, може бути неоднозначно сприйнята нинішніми поколіннями поляків чи євреїв. Навряд чи визвольну боротьбу з поневолювачами українського народу в XVIII ст. вони вважатимуть богоугодною і священною. Як тут бути?
— Хіба у віршах, поемах, листах Шевченко міг бути вельми коректним до безкінечних кримськотатарських розбійницьких нападів на українські землі, щоб грабувати не тільки збіжжя, худобу, а й «ясир», тобто нашу молодь для продажу в рабство? Те саме з іншими чужинцями з іншими релігіями, які приходили сюди не за своїм, а за нашим; і ставили під питання саме існування українського народу, його істинні вірування в Бога. Якщо порівняємо гостроту Шевченкових поем і віршів, включно з «Гайдамаками», з батальними сценами Старого Заповіту Біблії, то коли ми не упереджені, — визнаємо, що там — правда, а не у нинішніх нащадків тих народів, що були нам загрозою у минулому. Тепер у незалежній Україні вони опинилися серед національних меншин, але в ретроспективному погляді було навпаки. Думаю, що це некоректно — переносити перипетії наших минулих змагань за волю і віру на сучасність, та ще й прилучати до цього Шевченка.

— З особливим пієтетом згадуєте предстоятеля Української Православної церкви Канади митрополита Іларіона (Огієнка), який, як і ви, досліджував християнську тематику в поезії Тараса Шевченка. В чому виявляється новизна вашої наукової розвідки?
— Я високо ціную роздуми й писання митрополита УПЦ в Канаді Іларіона (професора Івана Івановича Огієнка) тому, що це поки що єдиний високий православний архієрей, який з істинно християнських позицій дав дуже високу оцінку християнському ідеалу в поезії Тараса Григоровича. Огієнкові аналізи Шевченка глибоко богословські, наукові й літературознавчі. Я все наново перевірив, що писав митрополит Іларіон про Шевченка, — самостійно, звіряючи все за текстами класика. До речі, майже ту саму велику оцінку Шевченкові як християнинові дав інший високовчений ієрарх Греко-Католицької церкви — митрополит Андрій Шептицький, висловлювання якого я навів у додатках, у розділі «Тарас Шевченко — дар від Бога».

Порівнюючи думки про Кобзаря українських релігійних діячів високого рангу, я вніс у цю проблему багато нового — мій посилковий апарат (примітки, бібліографія) нараховує понад дві сотні позицій. Архієреї не враховували численних спогадів про віру Тараса Шевченка, які я уважно всі проаналізував. Також не було раніше описано мистецьких творів на християнську тематику, вагомість цієї тематики на тлі його світських творів, а також втілення євангельських символів у низці мистецьких творів суто побутової тематики.

— Перебуваючи за кордоном у творчих відрядженнях, вам удалося віднайти у приватних колекціях оригінали мистецьких творів Тараса Шевченка. Зокрема, сепію «Мойсей видобуває воду зі скелі», створену ним ще 1839 року. Чи є надія повернути цей безцінний твір в Україну, щоб він посів гідне місце в експозиції Національного музею Тараса Шевченка?
— Шевченко створив набагато більше рисунків, акварелей, сепій, ніж вони сьогодні зафіксовані в його Повних зібраннях творів, чи ті, що зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Досить прочитати його листи, щоденники, — побачимо, скільки він малював, і багато творів дарував людям, у яких зупинявся на гостини. Доля їх невідома. Тому в томах нинішнього Повного зібрання творів ми вводимо розділи про твори, які відомі за копіями, гравюрами або за згадками в текстах самого Шевченка чи тих людей, які листувалися з ним, писали спогади про нього, називаючи твори, доля яких невідома. Дещо вивезено й за кордон. У Філадельфії, штат Пенсільванія, я свого часу познайомився з колекціонеркою Христиною Чорпітою — у її збірці є чудова сепія раннього Шевченка. Я уважно її вивчив. Порадився з тоді ще живим славетним мистецтвознавцем і малярем Святославом Гординським, з іншими фахівцями з Філадельфії й Нью-Йорка. Усі в один голос заявили, що це Шевченко! Я опублікував твір зі своїм коментарем у журналі «Образотворче мистецтво». Тепер ця сепія публікується у VIII томі Повного зібрання творів Т.Г.Шевченка. Це рідкісний випадок. Проте можна з певною обережністю припустити, що багато зі спадщини Шевченка (особливо на паперових носіях) зберігається у приватних руках в Україні й за кордоном. Що стосується Христини Чорпіти, то вона мала намір подарувати сепію «Мойсей видобуває воду зі скелі» Національному музеєві імені митрополита Андрея Шептицького у Львові.

Розмовляв Тарас ГОЛОВКО