КОЛИ ДУША ЩИРО ВІДДАЄТЬСЯ БОГОВІ…

КОЛИ ДУША ЩИРО ВІДДАЄТЬСЯ БОГОВІ...

Коли душа щиро віддається Богові, Він її формує. А біль і любов є основними елементами цієї Божої гри. Біль творить у душі запаморочливі глибини, любов же втихомирює біль і наповнює душу рівновагою миру.
Душа помічає, що є під міцною рукою Бога і мовчки очікує, дивлячись, хоч і через сльози, на працю Улюбленого.
Але деколи Бог формує душу так сильно, що вона розторощується в муках, болючіших від смерті. Вона не відчуває більше ні від кого допомоги й духовної опори. Для неї ціла земля стає безконечною пустинею.
І тоді народжується нове чудо, безмежна віра, відчайдушне довір’я до того Бога, який допускає болі й ночі, щоб її приготовити до Неба. Між душею і Богом починається нова, тільки Богу й душі зрозуміла розмова.
Душа каже: “Господи, Ти бачиш, що навкруги мене темрява смерті. Ти бачиш крайню непевність мого духу і знаєш, що його, властиво, ніхто не може заспокоїти. Ти сам подбай про мене. Я маю довір’я до Тебе. Очікуючи, що дійду до Життя, працюю для Тебе, для інтересів Неба”.
Вона як вінчик квіту, відкритий любові Божій. Відірваний від стебла, він здіймається до сонця, все більше захоплений його світлом і теплом. Але ко-лись надійде хвилина, яку Бог призначив для з’єднання з Ним. Вже не непевна, не сама, але назавжди спокійна в безмежнім морі спокою, яким є Бог.

Кьяра Любіх, “Жити життя”
Місіонар, 1999