Домашня Церква » Корисне » Притчі та оповідання » Справедливість чи милосердя

 

Справедливість чи милосердя

Автор: Мирон від 1-03-2013, 13:38, переглянули: 2103

Один чоловік часто нарікав на Бога: "чому у світі стільки зла, несправедливості, чому Він нічого не робить, щоб припинити все це..."
Одного разу з'явився йому Ангел і каже: "Я дам тобі можливість виправити те зло, яке є у світі."
Чоловік оглянувся і побачив себе у величезному залі повному різних людей, а сам він стояв на підвищенні біля трону.
- Сідай, - сказав Ангел, - сьогодні це твоє місце. Будеш суддею.
Чоловік сів на трон і побачив, що до нього підводять гарно одягненого юнака.
- Цей синок багатеньких батьків вважав, що весь світ належить йому, п'яний їхав машиною, збив маленьку дівчинку, батьки відкупили його від людського суду, але тепер він стоїть тут. Твій вирок?
- В пекло!
- Але він ніколи не знав справжньої любові, батьки давали йому гроші, а не любов...
- І їх в пекло!
- Але вони ніколи не знали Бога, їх навчали, що Бога немає...
- Все одно в пекло!
- Наступний - політик, він все життя обманював, крав, зраджував. Зраджував дружину, дітей, друзів, людей, які йому довіряли... Твій вирок?
- В пекло!
- Що ж, - мовив Ангел, - далі в нас молода повія. Вона торгувала своїм тілом, зводила юнаків, чоловіків...
- В пекло!
- Але ж вона стала повією, щоб врятувати свою сім'ю від голоду.
- Все одно в пекло!
Ангел поглянув на чоловіка і сказав:
- Ти дуже строгий суддя.
- Я не строгий, а справедливий.
- Хочу тебе ще запитати - Ти любиш своїх дітей?
- Так, звичайно, люблю. В мене їх п'ятеро.
- Це добре. А кого з них ти любиш більше?
Чоловік обернувся до Ангела:
- Що за дивне запитання? Я їх люблю бо вони мої діти, частинка мене. Я їх маленькими носив на руках, утішав, коли вони плакали, з радістю спостерігав за їхніми першими кроками, як вони підростали. Вони моя радість, навіть коли були нечемні. Вони різні і кожного з них я люблю по-іншому, але нікого менше чи більше.
- Ти добрий батько і любиш своїх дітей, але тобі треба зробити вибір: хто з них піде до неба, а хто до пекла.
Жах пройняв чоловіка:
- Ні, я не буду цього робити, - захотів встати з трону, але не зміг.
- Ти повинен винести вирок!
- Ні, я не хочу...
- Ти повинен винести вирок!
- Ні, не хочу, не буду, я не можу цього зробити. Вони ж мої діти..., - чоловік кричав, заперечував, сварився але Ангел невтомно повторював:
- Ти повинен винести вирок! Хто з них, вони також згрішили...
Нарешті остаточно втомлений, чоловік впав біля трону на коліна і закричав:
- Візьми мене!!! Я піду замість них!!! Візьми мене - тільки не моїх дітей!
В залі запанувала тиша. Було чути лише шепіт чоловіка: "Візьми мене, я піду замість них..."
Тут він відчув, як Хтось ніжно погладив його похилену голову і тихий голос мовив:
- Саме це Я і зробив для своїх дітей.


Мирон Шкробут



Категорія: Притчі та оповідання, Блог Мирона Шкробута

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: