МАРШ РІВНОДЕННЯ

Автор: Наталія Сиротич від 8-07-2018, 20:34, переглянули: 138

МАРШ РІВНОДЕННЯ


МАРШ РІВНОДЕННЯ

притча

Це було в недалекому майбутньому.
Андрій прокинувся о п’ятій. На роботу рано, ще й не розвиднілося. Відкрив фейсбук.
– Так, права мають бути рівними, погоджуюся, всі люди, – бурмотів під ніс, час від часу позираючи у вікно, чому досі темною
Обіпершись на спинку ліжка, клацав мишкою і лайкав стрічку вчорашніх подій.
– Як восьма? – зірвався миттю, ледь не впустивши смартфон на підлогу. – Як це – восьма! Похапцем одягнувся і вибіг з квартири. Люди, як звично, поспішали на роботу. Єдине, що було не так – замість ранку – глуха ніч.
«Це ж червень, людоньки! Чому так темно? Я знову пропустив якесь затемнення сонця?
Та хто ж скаже, всі поспішають.
Андрій дістав ключі, щоб відчинити машину…

– Ти куди? Зачекай! – почув раптом.
Андрій озирнувся – поблизу нікого не було. Дивно.
– Куди ти? Знаєш, чому замість ранку – ніч, – знову пролунало.
Це вже починає дратувати.
– Ви до мене? – він роззирнувся, але нікого не побачив. – Що за ранок? Що за голоси?
– Глянь угору! – продзвеніло.
На небі почали з’являтися зірки. Одна світила найяскравіше.
– Дай руку! Ходи сюди! – промовила особлива Зоря і простягнула один зі своїх кутиків.
«Це насправді чи сниться», – не міг отямитися Андрій, але, все ж, простягнув руку…

Із нічного неба все виглядало зовсім інакшим – люди внизу були схожими на мурах, за якими Андрій так любив спостерігати в дитинстві, коли приїжджав до бабусі. Як же давно це було!
– То що ти хотіла? Кажи, бо на роботу спізнююсь – по-діловому звернувся юнак, – а насправді аж коліна підкошувалися – так йому було страшно від того всього, що відбувалося зараз.
– Ти ж запитував, чому ніч надворі, а відповіді не отримав!
– І ти зараз мені скажеш, що сталося? – Андрій промовив ці слова поволі. Здається, нарешті усвідомив, що таки веде звичайний собі діалог зі Зіркою. Серце пришвидшило ритм.
– Якийсь час тепер буде так, – відповіла Зоря. – Вчора на марші рівнодення перемогли Ночі. Вони вважають, що їхні права не враховуються, адже Дні можуть спостерігати за людьми, які працюють, відпочивають, святкують, розважаються, а їм, Ночам, перепадає небагато: втома, виснаження, сон. Де тут щастя?
– Зачекай, який ще марш рівнодення? Ти про що?
– У нас вже давно такі заходи відбуваються. Збираються усі Зорі й Промені, аби вирішити долю Днів і Ночей. Промені відстоюють права Днів, Зорі – Ночей.
– Хочеш сказати, тепер буде постійна темрява?
– Так. Допоки Промені не перетягнуть права на свій бік.
– Нісенітниця якась! – Андрій непомітно ущипнув себе. Ні, не спить… – Хоча, якщо розібратися, в цьому щось є. Чому Ночі не мають права дивитися, як люди хлюпочуться в синьому морі, засмагають на сонці? Або спостерігати за навчальним процесом у школах… Або…
– Ну от – і ти про права. Сам хоч розумієш, що це означає: мати право?
Андрій якось невпевнено смикнув плечем. Він ніби розумів, але…
Зоря продовжила:
– Якщо не буде Дня і Ночі, не буде Ранків та Вечорів. Такий Божий задум, розумієш? Коли День і Ніч обіймаються, обдаровують вдячністю й щастям одне одного, з’являються Ранки та Вечори. І це прекрасно! А серед прекрасного й досконалого немає місця конфліктам.
– А ти не думала – може, вони не хочуть народжувати Ранків і Вечорів? – вигукнув Андрій, і йому здалося, що подібне він уже десь чув або читав…Страх трохи розвіювався, хлопець відчув себе впевненіше. – Їм доглядати за народженими треба! Відповідальність, клопоти, і, зрештою, купа проблем, помилок, – розумієш?
– Розумію. – спокійно відповіла Зірка, не зважаючи на запальну промову. – Помилки бувають і там, де є любов, так. Але де нема любові – там одна суцільна помилка.
Андрій мовчав. Усе так складно. Зоря провадила далі:
– Що поганого в тому, що Ніч відчуває себе під захистом Дня, береже його від утоми й зневіри, і так чудово заколисує разом із Ранками й Вечорами? Що неправильного в тому, що День бере на себе більшу відповідальність та пильність, даючи Ночі змогу подбати й про себе?
– Ти лише одна так думаєш?
– Не одна, просто не всі мають відвагу сказати.
– Дивний світ: що у вас, що в нас, – задумливо підсумував Андрій, глянувши на землю.
– Насправді не важливо, який світ довкола тебе. Важливо, який світ у тобі.
– О! Хороша думка, треба записати! – хлопець вийняв із кишені смартфон.
– Запиши це в серці, – попросила Зоря, закривши екран сяйвом.
– Гаразд… – Андрій сховав гаджет. – То що робити далі? Що буде далі з цими Ночами і їхніми правами? Я заплутався.
– Скажи: ти маєш право вистрибнути у вікно чи торкнутися відкритого електропроводу?
– Що за дурня? Навіщо мені це робити?
– Бачиш? Мати право і знати, можна це робити чи ні – поняття схожі. Усе залежить від твого вибору. Його зробити нескладно, складно з ним жити, якщо вибрав не те.
– Так, зрозумів. Як же пояснити Променям і Зорям, що Дні та Ночі прекрасні й потрібні!? Агов! Чуєте? Усьому світові буде важко жити без Ранків та Вечорів! – вигукнув Андрій у Всесвіт.
– О, щодо останнього, то вони тобі скажуть, що Ранок можна зробити, ввімкнувши світло, а Вечір – за допомогою люстри-бра. Усе тепер штучно створюється.
– Так, технології рулять…можна зробити, – якось сумно відказав програміст, якому насправді зараз найбільше хотілося ще хоч раз у житті побачити ранок і вечір (бо уже кілька років за роботою він їх просто не помічав, як і мурашника).
– Такі закони, нічого не вдієш…
– Які ще закони?
– Їх пишуть кілька дивних Променів та Зірок. Вони вирішили, що мають право заперечувати Божі закони.
– Як же у вас багато цих надуманих прав!

Раптом задзвонив телефон.
– Вибач, маю взяти, це Аня. – Андрій звичним рухом швидко торкнувся віконця «Відповісти», але в телефоні замість слів лунало тріскотіння.
– У нас тут своя мережа, – всміхнувшись, пояснила Зоря. – Щось термінове? Аня – це хто?
– Моя дівчина. Не спілкувалися тиждень. У мене було багато роботи, вона у відрядженні.
– Скучив?
– Так, вона чудова. Я з нею щасливий.
– А вона з тобою?
– Мабуть… так. Але…я не запитував.
– Про це не питають, це створюють.
– Що?
– Багато моїх подруг-Зірок, одружуючись із Променями, кажуть: «Він мене зробить щасливою». І знаєш, що – дуже швидко розлучаються. Потім кажуть, що самому комфортніше, а ще краще – дружити тільки з Зорями, мати права… і так далі… Думаю, розумієш.
– Таки правда. Телефоную Ані, коли це мені потрібно, – сумно зізнався Андрій.
– Сім’я прекрасна тим, що, за Божими законами, в ній усі мають робити одне одного щасливими. От коли одружишся з Анею, покликаний робити щасливою її та Ваших дітей. Тоді й тобі даруватиме щастя кожен з ощасливлених тобою. Оце і є правом – правом робити інших щасливими!
– А в тебе… є коханий? – трохи зніяковівши, поцікавився Андрій.
– Так, мій любий Промінь. Ми сьогодні одружилися.
– Справді? Вітаю! Тільки… я без подарунка. Хочеш, смартфон? Будемо спілкуватися… час від часу.
– Дякую, – засміялася Зірка. – Я від смартфонів давно відмовилася, щоб знайти час для нареченого. А подарунок твій буде іншим… – І вмить усе замерехтіло, засяяло, зазвучало звуками органу. Зоря піднялася високо над Андрієм, до неї торкнувся жовтогарячий Промінь, і вони обнялися…

…Андрій розплющив очі – коли ж заснув учора? Від сьомої вечора аж дотепер проспав? Давно такого не було. Ще й сни снилися!
Відсунув штори – світає.
– Сонце сходить… Яка краса… – прошепотів уголос.
Узяв телефон – п’ята ранку.
«Що там у світі робиться?» – Андрій торкнувся екрана.
«Марш рівності», «права», «рівноправ’я» – ці слова стрибали перед очима мало не в усіх публікаціях у його стрічці.
– Я проти! Я за родину! – натиснув «дизлайк» і відклав смартфон.
У вікні щось блиснуло. Андрій підійшов ближче. Побачив на небі Зорю. Вона колисала на руках доню Світаночку.
– Отже… не наснилося! – Андрій підморгнув Зорі. Це ж треба, щоб таке з ним трапилося…Ніхто не повірить! Хіба… – і він поспіхом почав набирати телефон Ані.

Наталя Сиротич



Категорія: Християнські психологи » Блог Наталії Сиротич

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: