МОЯ МАМА— НАЙКРАЩА

Автор: Наталія Сиротич від 16-03-2016, 22:31, переглянули: 937

МОЯ МАМА— НАЙКРАЩА
КАЗКА




Наталя СИРОТИЧ



Я міцно спала…
Раптом щось залоскотало мій ніс. Розплющивши очі, зустрілася із яскравим світлом. Це був Сонячний Промінчик.
— Ходи зі мною, — сказав, — я недалечко живу.
— А що мама скаже? Треба її попередити, – прошепотіла я, щоб не потривожити тишу.
— Мама? Вона на кухні, до того ж, ми ненадовго!
Я погодилась, хоча всередині вирували невпевненість і навіть страх, та цікавість переборола їх.
Промінчик узяв мене за руку, і ми полетіли з космічною швидкістю.
Ось ми на місці. Я довго та уважно роздивлялася навкруги.
— А чому тут таке яскраве світло?
— Ти не здогадалася? — запитав Промінчик. — Це ж моя матуся. Як і в тебе, у мене є мама, Мама-Сонце. Кожного ранку вона відпускає мене, і я допомагаю зігрівати людей, даруючи їм радість і ласку. А ввечері засинаю щасливий, чекаючи народження нового дня.
— Цікаво! А в тебе є друзі?
— Звичайно! У мене їх багато. Бачиш Хвильку внизу?
— Так.
— Це моя подруга. У неї також є мама, Мама-Море. А тепер глянь угору — там Хмарки. Це теж мої найкращі друзі. І в них є мама, Мама-Небо.
— А в Зірочок, у Місяця, у Сніжинок, у Дощика, у Вітерця, у…
— У всіх є мами, – перебив мене Промінчик. — Он бачиш сад? Там ростуть чудові Троянди. І кожна пелюсточка має маму, Маму-Троянду…
Мій оповідач так захопився розповіддю, що, здавалось, забув про мене.
Раптом з Троянди впала одна Пелюстка.
— Промінчику! – скрикнула я. — Що тепер буде?
— Не хвилюйся! У нас немає горя й біди, тому що ми допомагаємо одне одному. Пелюстку зараз підхопить Вітер і поверне Троянді.
— Промінчику-у-у! – долинуло раптом звіддаля.
— Ой! Це ж мене мама кличе, до роботи треба поспішати. Ти трішки зачекай, я незабаром вернусь, — запевнив Промінець.
І він зник, подарувавши тепло землі.
Я залишилася сама. Мами, з якими мене познайомив Промінчик, забавляли своїх дітей, даруючи їм любов і ласку. Точнісінько, як моя!..
Раптом я згадала, що матуся не знає, де я. Вона ж буде непокоїтися!
Я щойно зрозуміла, як нечемно вчинила.
Раптом побачила перед собою усміхнену Матусю:
— Що тобі наснилося, донечко?
— Наснилося? Як… наснилося?
Я почала розглядати маму, наче бачила її вперше. В її очах було сховане глибоке Море, яке я зустріла в тому далекому краю. Мамині вуста були схожі на Троянду з Промінчикового саду, волосся пахло теплим, добрим Вітром, а руки… Тепер я зрозуміла, що саме мамині долоні втілювали в собі тепло Сонячного Промінчика, який мене зігрівав і вів за собою, розповідаючи казку.
— Матусю! — скрикнула я. — Це ти є тією казкою, яку щойно розповів Промінчик. Ти в мене — найкраща у світі!!!



Категорія: Християнські психологи » Блог Наталії Сиротич

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: