І знову про "хочу"

Автор: Лідія від 24-12-2018, 18:23, переглянули: 105

І знову про "хочу"

Чомусь ця тема і далі є актуальною для мене. Наприклад в недільній Євангелії про зцілення Ісусом сліпого при вході (виході?) з Єрихону я почула про "хочу". Коли Ісус не просто зцілив сліпого, а спершу запитав його, чого той хоче.

А через дві години я ще раз почула про "хочу" в Оперному театрі на виставі "Попелюшка". Коли Хресна Фея питала в Попелюшки, чого та хоче.

І знову я підтвердила для себе 2 важливі речі:

1. Оскільки Бог дарував людині право вибору, то без її свідомого вибору, без чіткого "хочу" - дива не станеться. Просто тому, що ми його не хочемо... не вибираємо.

2. Цей свідомий вибір, це "хочу" має бути чітким і впевненим. Не жалюгідним безнадійним випрошуванням. Але усвідомленим і переконливим. А це вимагає зусиль.

Бо найпростіше, при першому ж випробуванні - здатися. Не дуже то й хотілося.

Мої бажання часто проходять таку перевірку мого мужа (найближчі завжди є найкращими вчителями, тому й найбільш боляче роблять саме вони). На кожне моє "хочу" він реагував питання: "А Ти справді цього хочеш? Ти впевнена?". Часом чоловіки/жінки питають дещо інакше: "А навіщо це Тобі?"

Я завжди думала, що таким чином він знецінює моє бажання. Заперечує навіть моє право чогось хотіти. І часто я здавалася без жодної спроби відстояти свою думку. Можливо, тому що не вірила сама в це право. А можливо тому, що часто не мала сил. Не була впевнена в собі. Не вміла дбати про себе в першу чергу... Звичайно, завжди є хтось, кому зараз потрібніше. Є щось, що зараз важливіше... А я зачекаю... А найчастіше - просто передумаю... Бо коли бажання не здійснюються, то навіщо хотіти... З часом я вже й не знала, чого я хочу... що я люблю... що подобається саме мені (а не всім навколо і кожному зокрема).

І так з'явилося моє "не хочу". Коли мені важко, складно, коли я не маю сил - я НЕ ХОЧУ. І ці слова звучать в моїй голові девізом. Єдиним висловом, який має значення. Так, наче я вибираю "не життя". Щоразу, коли мені складно... Мені боляче про це писати, але така є правда (не дивлячись на те, що "яЖпсихолог").

Я вчуся з цим давати собі раду. Хоча це дуже складно, бо ж нічого не хочу. Тоді виникає логічне питання: "навіщо?"

Але відповідь проста - щоб жити, треба вибирати життя. Свідомо. Хоч інколи і не хочеться. Але не я давала собі життя і я не маю права його припиняти. Навіть такою психологічною втечею у відчай. Бог краще знає, чи я тут потрібна і для чого. Тому моє завдання - вибирати життя. Щоразу. Навіть (і тим більше) - коли складно.

Моє "хочу" має бути впевненим. Усвідомленим, вибраним і переконливим. Лише такі вміють творити своє життя. В іншому випадку ми лише пливемо за течією і звинувачуємо всіх навколо. Або себе.

А найцікавіше те, що коли я справді чогось хочу, коли я впевнена в цьому, я маю стільки енергії для його втілення, що ні муж, ні хто інший навіть не питають мене, чи я справді того хочу. Але весь Всесвіт допомагає мені в реалізації мого бажання :) Зараз я маю на увазі свою книжку і ті всі презентації, які вже відбулися (хто був - зрозуміє, про що йдеться).

І, коротко напишу для себе, що допомагає саме мені вибирати життя. Інакше кажучи, потрібно знайти такі "хочу", щоб у важкі моменти згадавши їх, можна було б зробити вибір на їх користь, а не у втечу "не хочу". Ці бажання мають бути простими і легкими для виконання. Бо коли накриває депресивний стан, то на здійснення великого бажання у нас немає ні часу, ні сил. Тому простенькі життєві радості. Але щодня. Як чистити зуби :)

- прогулянки на самоті чи з кимось
- спілкування з дітьми (бажано по - окремо, це дає нам обом більше ресурсу)
- цікаві книжки (мусять бути "під руками")
- цікаві фільми (список бажаного для перегляду підготувати наперед і регулярно поповнювати)
- малювання (особисто мені дуже подобається)
- смаколики (куди ж без них)
- вітаміни/фрукти
- просто полежати, щоб ніхто не зачіпав (теж допомагає :) )
- мандрівки

Ці важливі наповнюючі "хочу" мають бути записані в стані ресурсу (коли є сили відчувати, що ж саме хочу). Бо коли вже "не хочу", то придумати щось вже майже неможливо. Але в разі відчуття, що життя поступово (або різко) втрачає барви - йдемо по списку. Примусово. Бе особливих роздумів (бо в голові лише - "НЕ ХОЧУ"). Наповнюємо себе. Як їжею. Чомусь у в разі фізичного втрати сил, всі знають, що пора поїсти. З психологічними/емоційними ресурсами - така ж історія. Важливо поповнювати вчасно! :)



Категорія: Християнські психологи » Блог Лідії Кондратик

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: