Шлях Якова (ч1)

Автор: Олександра Грудзевич від 26-10-2018, 16:00, переглянули: 155

Шлях Якова (ч1)


Останні три дні, за мною ходить цей спогад. (буде дуже лонгрід)
А власне я планувала написати про весь Шлях.
Тож, не дивлячись на те, що пройшло багато часу, буду писати тут - коли буде визрівати :)

Готуючись до Шляху (Шлях святого Якова, або іншими словами його називають Каміно), я прочитала і книгу Дзвінки Матіяш, і передивилась купу відео на Youtube, проаналізувала купу всього. І мала насправді купу страхів і очікувань...

Одне з головних очікувань були посиденьки ввечері з іншими пілігримами, слухати їх історії, розповідати свої, просто ділитись, пити вино і роздумувати наскільки незбагненно, що саме нас Бог звів в цей вечір саме в цьому альберге.

Наш перший день був надзвичайно довгим і важким, бо вийшли пізно (в 11:00 - дехто в такий час закінчував свій денний похід із-за спеки), спека була ще та 37 градусів, і до о Поріньйо ми дійшли в 20:30 - коли порядні пілігрими вже всі сплять. посиденки не вийшли.
Хоча нам було що розповісти про свої перших 20 км: і як бажання мали властивість здійснюватись в межах 10-15 хвилин, і коли насправді починаєш максимально цінувати наявність просто холодної питтєвої води, коли лягаєш відпочити просто в іспанському лісі, бо йти нема вже сил, і (Ярина цитую) "Ти перетвоюєшся в одну суцільну пору" і піт стікає там, де ти навіть не думала, що можу потіти :) , коли в момент, що мотивації йти зовсім мало, а до визначеного пункту ще 7-9 км (бо карта постійно показує інші цифри) і спека зовсім не спадає і саме в цей момент нам на шляху потрапляє просто супер енергійний хлопчина з Колумбії, і ми з черепахової швидкості якось не помітно за розмовою з ним перейшли на швидкість абсолютно нормальну і так майже 40 хвилин з ним йшли..... пишу ці рядки і розумію, що варто описувати кожен день :)

Але сьогодні розповім про одну з історій, яких я так очікувала від інших пілігримів. (другий день був не менш насиченим на емоції, ніж перший, та оці очікувані посиденьки були саме на третій день) :) І, саме коли пишу її тут, розумію як Бог все розставив, щоб я мала нагоду почути і побачити таку людину на власні очі (бо я як той Фома невіруючий, поки не "пощупаю" не повірю)

Його звати Біл, він з Філадельфії, але не тої південної її частини а північно - так він всім представлявся :), йому 62 (чи може 63 - трохи вже призабула все ж). Він Сидів і читав щось в своєму планшеті, поки я говорила з Сандрою, німкенею, яка йшла свій перший Каміно. Він пив вино і спостерігав. А ми чекали обід і я мріяла про те, що зараз я піду спати, втома навалилась страшно, хоча то була всього 4-та дня.
якось непомітно для мене зав'язалась розмова і Біл просто сказав фразу - це вже мій 10-й рік, коли я ходжу Каміно.

- це вже 10-й рік, що ходжу Каміно практично кожен рік.
10 років тому мені поставили діагноз рак і сказали, що мені залишилось жити зовсім трошки, може пів року. Операції робити нема змісту. Одним словом лікарі відпустили вмирати. Я пішов Каміно з донькою, щоб в такий спосіб провести із нею час...
Після того я кожен рік ходжу Каміно вже 10 років. Лікарі сказали, що рак десь пропав.... (тут ми довго сміялись, а я спробувала приховати сльози, які виступили від почутого.).
Біл розповідав про присутність Бога саме на шляху (так, я знаю що Він усюди і Біл теж знає - але на Шляху... я була дуже близько і говорила не тільки я. Це доречі скаже кожен, хто пройшов Шлях)
А ще Біл розповів потім, що його донька на Каміно познайомилась із своїм чоловіком, і що в них тепер 2-є дітей (хоча мабудь вже 3-є, бо Біл очікував на ще одного внука)
:)
А вже за вечерею ми говорили про різні речі, починаючи про версію Біла чому в той чи інший періо на Шляху більше всього людей з тої чи іншої країни. От зараз в 2018 році їх особливо багато з Німеччини, бо там хтось з селебретіс пройшов Шлях і написав книгу. Багато її почитали і вирішили піти :)
Ми говорили саме про те як кожен з нас прийшов до Шляху, які цікаві історії траплялись кожен день, пили вино і ділились враженнями від того кого зустріли чи побачили...

Ми ще один раз побачились на другий день, але в Сантьяго ми не зустрілись, хоча якраз в останній день в Сантьяго ми вечеряли практично тою ж компанією що і на третій день Шляху (зустрітись в такому натовпі коли йдеш різною швидкістю, різні відстані - практично не можливо)

Чому захотіла розповісти про Біла - бо ця історія не мала такого логічного завершення (закритого гештальту для мене). Не думаю, що ми ще колись побачимось. Але його історія... це не прочитана в книзі, не почута з чиїхось вуст. Це історія реальної людини, яку я особисто бачила і напевно мала її почути, щоб розповісти вам. (ось тепер гештальт закрила) :)

В кожного свій Шлях і це не обов'язково має бути Каміно.
Але я знаю точно - якщо присвятити час Богу, він покаже тобі такі дива, які ти собі навіть в найбільших фантазіях не можеш уявити :)

Гарних вам снів.
на фото - річка де Міньо, по якій проходить кордон між Іспанією та Португалією.



Категорія: Блог Олександри Грудзевич, Подяка і свідчення

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.
<
  • Публікацій: 0
  • Коментарів: 1
  • ICQ:
27 жовтня 2018 16:13

Alonzoget

Цитата
  • Група: Користувач
  • Реєстрація: 20.09.2018
 
доброго времени суток, как вы думаете, что лучше!
через два месяца 2019 наступит, надо милую порадовать, кольцо приглянулось одно!, где купить со скидкой?
насмотрелся видео про подделки в ювелирных, поэтому магазины категорически не рассматриваю
порекомендовал знакомый ювелирное производство Верум Даймонд, вроде разумно по цене по срокам дней 7-8 обещают
нравиться дизайн от картье в одном колечке пять бриллиантов в другом дорожка по кругу очень красивое на фото,ваше мнение, что лучше доставку до Крыма заказать?, или потратить пару дней и десятку на дорогу?


Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: