Домашня Церква » Блоги » Блог о.Олега Сартакова » о. Олег Сартаков ЗАБОБОНИ НА ПОХОРОНАХ

 

о. Олег Сартаков ЗАБОБОНИ НА ПОХОРОНАХ

Автор: о. Олег Сартаков від 16-06-2012, 01:49, переглянули: 3923

У Катехизмі Католицької Церкви (п. 2111) знаходимо таке твердження:
“Забобони є відхиленням від релігійного почуття і практик, які воно передбачає. Вони можуть також стосуватися культу, який ми віддаємо правдивому Богові, наприклад, коли приписується якесь магічне значення деяким практикам, навіть законним і необхідним. Пов'язувати успішність молитов або сакраментальних знаків лише з їхнім матеріальним порядком без внутрішніх настроїв, яких вони вимагають, - означає впасти в забобони (Пор. Мт. 32, 16-22).”

Які ж бувають марновірства й що не треба робити на християнських похоронах?


Поховальні обряди були оточені від давна різними марновірствами й прикметами. Так трапилось внаслідок гріхопадіння. Читаємо в Катехизмі Католицької Церкви (п. 397-401):

"Людина, яку спокусив диявол, дала вмерти у своєму серці довір'ю до свого Творця (Пор. Бут. 3, 1-11.) і, зловживаючи своєю свободою, не послухала Божої заповіді. Саме в цьому полягає перший гріх людини (Пор. Рим. 5, 19.). Усякий гріх надалі буде непослухом Богові і браком довіри до Його доброти.

У цьому гріхові людина поставила саму себе вище від Бога і цим самим погордила Богом: вона вибрала себе замість Бога, проти вимог свого стану створеної істоти, а відтак проти свого власного добра. Створена у стані святості, людина призначена бути цілковито «обожненою» Богом у славі. Піддавшись спокусі диявола, вона захотіла «бути, як Бог» (Пор. Бут. 3, 5.), але «без Бога і понад Богом, а не згідно з Богом» (Св. Максим Сповідник, Книга про спірні питання.)

Св. Письмо показує трагічні наслідки цього першого непослуху. Адам і Єва відразу втрачають благодать первородної святості (Пор. Рим. 3, 23.). Вони бояться Бога (Пор. Бут. 3, 9-10.), фальшивий образ Якого вони собі створили - Бога, заздрісного на Свої привілеї (Пор. Бут. 3, 5.).

Гармонія, у якій вони жили і яка була встановлена завдяки первородній праведності, зруйнована; зруйноване і панування духовних властивостей душі над тілом (Пор. Бут. 3, 7.); єдність чоловіка і жінки зазнає напруження (Бут. 3, 11-13.); їхні стосунки відтепер позначатимуться пристрастю і жадобою панування (Пор. Бут. 3, 16.). Гармонія зі створеним світом розірвана: видиме створіння стало для людини чужим і ворожим (Пор. Бут. 3, 17. 19.). Людина спричинилася до того, що створіння було «підпорядковане суєті» (Рим. 8,20). Нарешті, здійсниться виразно оголошений наслідок непослуху (Пор. Буг. 2, 17.): людина «вернеться в землю, що - з неї її взято» (Буг. 3,19). Смерть увійшла в історію людства (Пор. Рим, 5, 12.).

Після первородного гріха справжнє «нашестя» гріхів заповнює світ: братовбивство Авеля Каїном (Пор. Буг. 4, 3-15.); повселюдне зіпсуття як наслідок гріха (Пор. Бут. 6, 5. 12; Рим. 1, 18-32.); так само в історії Ізраїпя гріх виявляється передовсім як невірність щодо Бога, Союзу і як порушення закону Мойсея; навіть після Відкуплення, здійсненого Христом, серед християн гріх виявляється численними способами (Пор. 1 Кор. 1-6; Од. 2-3.). Св. Письмо і Церковна Традиція не перестають нагадувати про присутність та універсальність гріха в історії людини:
«Те, що відкриває нам Боже Об'явлення, підтверджується нашим власним досвідом. Бо людина, коли загляне у глибину свого серця, також помічає, що вона схильна до зла, і занурена у численні нещастя, які не можуть походити від її Творця, що є добрим. Людина, часто відмовляючись визнати Бога своїм початком, руйнує належний стосунок своєї остаточної мети й одночасно розриває всю гармонію і стосовно себе самої, і щодо інших людей і всіх створених речей» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium eе spes », 13, § 1.)".

Марновірства з’явилися внаслідок хибного розуміння Бога. Людина, під впливом натхнень злого духа, змінила своє ставлення до Милосердного Бога Отця і вбачала в Ньому безособову, байдужу, нелогічну, далеку силу, яку треба прихиляти до послуху собі різного роду рітуальними жестами, а навіть жертвами.

Зокрема можна привести багато похоронних прикмет і марновірств, зв'язаних зі смертю й похованням. У кожній місцевості, де немає гідного християнського виховання, існують свої дивні традиції поховання. Віра в любов і прихильність Бога, яку Він довів людям через смерть на Хресті свого Сина за наші гріхи і через Його воскресіння до життя, спонукала християн до зрілого і гідного пережиття своєї особистої Пасхи, тобто Переходу з цього світу до Небесного Царста. Невіра в Вічне Життя з Ісусом, а також відсутність як освіти, так і досвіду молитовного життя, привело багато середовищ людей до реалізації своїх страхів перед смертю в різного виду забобонних практиках.



Назвемо деякі похоронні звичаї й марновірства, які християни не повинні брати до уваги, а радше в них каятись, переосмислювати нелогічність таких вчинків і з них сповідатися:

класти в труну гроші, речі й продукти; навіть якщо з якоїсь причини були куплені зайві приналежності для поховання;
класти на лице покійного млинець, а потім з'їдати його, вірячи, що цим знищуються гріхи покійного;
уважати, що найближчим родичам померлого не можна брати участь у перенесенні труни, щоб не спричинити чергової смертей у родині.
вірити, що людина, що випадково встала під час відспівування між труною й вівтарем, неодмінно незабаром помре;
вірити, начебто людина, що повернулася в будинок після виносу тіла й до повернення з цвинтаря, неодмінно помре;
вірити, що людина, що йде перед труною піде за померлим;
уважати, що не можна дивитися з вікна на похоронну процесію, а то вмреш;
уважати, що даючи на поминки столи й стільці, приведеш у свій будинок смерть;
на поминках ставити «для покійного» чарку горілки й хліб і зберігати цю «поминальну чарку» до сорокового дня;
лити горілку в могилу;
вимовляти: «Так буде тобі земля пухом»;
вірити, що душа померлого може приймати вигляд птаха або бджоли;
вірити, що якщо покійний не відспіваний, то його душа залишається на землі примарою;
вірити, що похоронну землю, яку дають на “заочному відспівуванні”, не можна зберігати в будинку більше одного дня;
вірити, що якщо людину поховати без руки або ноги, то й у тім світі він буде залишатися калікою. Цей поганський забобон послужив основою омани в деяких християн, які боялися, що в Судний день їхня близька людина повстане з мертвих без кінцівки й на вічність залишиться інвалідом;
вірити, що кремація може послужити причиною хвороб дітей або онуків кремуємого;
вірити, що тіла згорілих на пожежі не воскреснуть у Судний день. Серед деяких християн існує острах, що спалення неминуче прирікає покійного на пекельні муки (проводяться паралелі між вогнем крематорію й геєною вогненної).
класти під труну покійного сокиру;
кидати монети в труну, у могилу;
гойдати труну з тілом над порогами;
зупинятися на перехрестях;
“заземляти” тіло, мовляв, щоб погана енергія пішла в землю;
плакальниці при покійному - теж не церковна традиція.
закривати в приміщенні де перебуває покійний вікна й кватирки. Тримати вхідні двері або двері в кімнату з небіжчиком закритими;
закривати тканиною дзеркала. Дзеркала закривають неначебто для того, щоб душа покійного, побачивши себе, не злякалася. Інший варіант тлумачення: щоб покійний не налякав родичів. Уважається також, що через дзеркало душа може піти в темний світ «задзеркалля», де панує диявол і правлять біси. Насправді цей звичай пішов з далеких часів, коли в багатих будинках драпірувалися чорними тканинами дзеркала й кришталеві люстри, щоб вони своїм розкішним блиском не відволікали молящихся від молитви;
на час похорону забирати із квартири тварин (собак, кішок), особливо собак. Уважається, що виття або гавкіт собаки лякає душу покійного. Поганою прикметою вважається, коли кішка запригує в труну з покійним;
після виносу покійного з будинку обов'язково миють підлоги. У такий спосіб вимивають із будинку смерть. Або ж, коли виносять небіжчика, у будинку перевертають столи, стільці. У цьому немає необхідності. Все це пов'язане з поганськими звичаями;
двічі зупинитися по дорозі від будинку до цвинтаря. Це пов'язане з релігійним обрядом, за яким можна двічі служити молебень за померлого: при виході із дому і на цвинтарі. Церковний звичай забутий, а те, що труна з небіжчиком повинна бути поставлена у двох місцях, - пам'ятають;
не приносити з цвинтаря живі або штучні квіти. Уважається, що зробивший це буде довго й важко хворіти;
не приміряти одяг для померлого при його покупці. Уважається, що людина, навіть не знаючи для кого купується одяг, примірить свою смерть;
класти в труну окуляри або протез, що належать померлому;
нічого не лишати з речей померлого, якою би коштовною і гарною, не була б ця річ, щоб не взяти на себе чужі лиха й хвороби;
щоб не накликати в будинок нову смерть на поминальному столі не повинно горіти більше однієї свічі;
у того, хто на поминках сильно нап'ється, діти будуть п'яницями. Пияцтво на похоронах і взагалі будь-де є хамством і безкультур’ям, що само в собі є шкідливим і ранить суспільство.


Будь яку інформацію стосовно культури християнського похорону можна дізнатись від католицького священика на парафії. Варто пройти ретельну катехизацію для дорослих і завжди стосувати принцип здорового глузду.



Категорія: Блог о.Олега Сартакова, Окультизм, магія, забобони, Слово душпастира

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: