Вміти любити ….

Вміти любити ….
У моїх батьків нині 48 річниця шлюбу. Майже півстоліття.
Мої батьки вміють любити один одного і нас своїх дітей . Це дуже цінно народитися в родині , де тато і мама люблять один одного. Тоді їхні діти народжуються в любові, шаленій любові. Ці слова я пишу, як одружена жінка і мати трьох дітей . І нині я вдячна Богові , що мої батьки живі. Їхній приклад допомагає мені ніколи не здаватися за жодних умов і обставин. Завжди йти вперед поряд з чоловіком, якому одного дня сказала ТАК перед Богом.
Життя моїх батьків було і є дуже непростим. Ще до весілля дідові коханки спалили мамі нову дерев”яну хату, яку декілька років будували для неї. На будову відкладалася кожна копійка, економилося на всьому… А одного дня лишився тільки фундамент. Знову будова , знову жорстка економія і борги …Раптова смерть бабці, яку моя мама пережила дуже і дуже важко , аж до язви шлунка … Біль ятрив серце і спалював шлунок….
Коли мені було 18 років мама серйозно захворіла і тато довгих сім років боровся з нею за життя день за днем і крок за кроком. Часто в таких умовах чоловік йде сім”ї, або запиває, або починає гуляти. Мій тато молодець. Він боровся за маму і тепер має з ким доживати віку на старості і про нього є кому подбати.
Мамине весілля було чудовим. Пожежа не скасувала весілля. Сусідка дозволила зробити його в своїй хаті . Пам”ятаю, як дитиною любила розглядати весільні фотографії . Часом годинами сиділа на підлозі і немов на машині часу переносилася туди на татове і мамине весілля. В той час, коли цвіла черешня в кінці городу, коли сусідка тьотя Галя ще зовсім підліток років 13 , а не мама моїх колежанок Уляни і Іванки. В той час, коли стежка від тротуару , якою йшли гості була на одному рівні з дорогою, а не висотою два метри від шарів асфальту, які накладали рік за роком . Заплакана бабця і заплакана мама , якій завивають хустку на голову . Бабця плаче за доньков, яку вже віддала чоловікові, а мама плаче за дівицтвом. Це найсильніші сльози з усіх, які я коли-небудь бачила на фотографіях , бо це сльози найрідніших мені людей. І неважливо, що бабця померла ще до мого народження. В цих фото я трошки її пізнала, трошки була поряд . І завжди носитиму її ім”я Анничка , бо мама назвала мене так в її честь …
Чорнявий тато, як актор з кінофільму і татова родина, яка несе подушки на вісілє . Ті подушки потім мали свої історії таємні і не дуже . Тато такий гарний на тих фото і такий молодий . І дуже закоханий в мою маму .
Це непросто, коли Господь зводить до купи двох цілком різних цілком інакших людей і обдаровує їх любов”ю . Тато холерик і йому все життя все треба робити скоро. Колись в мами на роботі жінки жартували , що як тато приїздит по маму , то їй щоб встигнути треба скакати з балкону.
Мама дуже емоційна жінка і перфекціоністка, яка все в житті мала зробити якнайкраще і тільки сама , бо ніхто так не зробит як вона… Це дорого їй коштувало , тому що заплатила за це своїм здоров”ям …. Мамі пощастило, бо Господь виніс її з тяжкої хвороби на своїх руках і зберіг татові дружину , а нам маму.
Тато ніколи не пам”ятає дат. Кожного року ми діти нагадували йому зранку , що нині в них річниця шлюбу і тато бігом летів до тьоті Галі по тюльпани . А тьотя Галя завше нарізала великий букет . Навіть дальші сусіди були в курсі справ і обов”язково перепитувалисі , чи Сяньо ( так називають мого тата в селі ) сего року приходив по тюльпани ?
Потім тато гнав до магазину по цукєрки Ромашка або якісь єнчі . А тоді ми всі дружно їхали садити бульбу і коли сідали полуднувати, то всі спогади були весільними. І кожна річниця була файною і щороку в тій річниці цвіла Любов .
Любов, яка з часом тільки збільшується .
Любов , яку оберігає сам Господь, який з”єднав моїх батьків в єдине ціле того дня ,коли вони брали шлюб і сказали одне одному ТАК НАЗАВЖДИ !!!


Вміти любити ....

Анничка Федунь
Кохана дружина
Щаслива мама
Менеджер в Тут найкращі товари малюкам