Домашня Церква » Бібліотека » Уточнення щодо книжки про Митрополита Володимира Стернюка

 

Уточнення щодо книжки про Митрополита Володимира Стернюка

Автор: Петро Гусак від 6-10-2018, 13:39, переглянули: 353

Уточнення щодо книжки про Митрополита Володимира Стернюка


На презентації книжки під назвою: “Володимир Стернюк — “Я робив те, що міг. І більше на ніщо не дивився” (Вид. КнигоВир. Львівська Провінція Редемптористів: Львів, 2018), яка відбулася 1 жовтня 2018 року Божого на Філософсько-Богословському факультеті УКУ, прозвучали дві тези, які потребують корекції й доповнення.

Перше, що потребує корекції, — це твердження, що Митрополит Володимир Стернюк покинув засідання сумнозвісної “Чотиристоронньої комісії” (внаслідок чого вона припинила свою роботу) через те, що представники Московського патріярхату відмовилися визнати неканонічність так званого “Собору 1946 року”, яким радянська влада ліквідовувала УГКЦ та передавала її майно Московському патріярхатові. Справжня ж причина, чому Митрополит Володимир покинув засідання комісії, була ватиканська “остполітік” (сирічь угода Ватикану з “вавилонською блудницею”: сергіянською РПЦ) , яку озвучив тодішній секретар Конґреґації Східних Церков (тепер покійний) Архиєпископ Мирослав Марусин: Хто вважає себе католиком, може влитися у структури РКЦ, а хто вважає себе “східним”, може долучитися до РПЦ. Сама ж УГКЦ і її вихід з підпілля була для Ватикану сюрпризом, Ватикан вважав, що УГКЦ збереглася тільки в діяспорі, а матірню територію України РКЦ і РПЦ вже ділили між собою, і вихід УГКЦ з підпілля плутав їм карти та заважав “екуменічному діялогови” з вищезгаданою блудницею. Тому Ватикан радо бачив би УГКЦ “вимерлою”, що пізніше й озвучив тодішній нунцій Антоніо Франко у секретній промові на Синоді єпископів УГКЦ, прямо називаючи Київську Митрополію “вимерлою”. Митрополит Володимир Стернюк, покинувши “Чотиристоронню комісію”, яка пропонувала такі “расклади”, врятував УГКЦ, а Архиєпископ Мирослав Марусин за такі озвучення отримав пікет під готелем “Дністер”, де він тоді проживав.

Друге, що прозвучало і потребує корекції (воно так і записано у даній книжці): “30 березня 1991 р. Мирослав-Іван Любачівський повернувся в Україну, а згодом отримав дозвіл від Папи Римського залишитися тут та постійно. Цей факт означав, що митрополит [Стернюк] завершив своє служіння як “місцеблюститель” Глави Церкви і відійшов на емеритуру” (op. cit., с. 95). (В книжці дано посилання на документ, у якому це сказано: Привітання Блаженнішого Мирослава Івана (Любачівського) // Церковний вісник. — 1991. — 22 серпня. — С. 5-7).
Насправді ж ситуація була дещо інакшою. Почувши на “Чотиристоронній комісії” ставлення Ватикану до УГКЦ, на додачу — відчувши ставлення новоприбулих українців з діяспори, головно — американських (щоправда, не всі вони були однакові: були й позитивні особистості) до українців-вірян і духовенства УГКЦ на матірніх землях*, Митрополит Володимир завагався беззастережно передати кермо Церкви, яку він очолював, і яку провів через переслідування і підпілля, людям, які крізь це підпілля і переслідування не пройшли і мали про нього уявлення найвище з тої скупої інформації, яку українські дисиденти могли передавати на Захід: Митрополит слушно побоювався за майбутнє Церкви. Тоді секретар Блаженнішого Мирослава-Івана Любачівського ієрей Іван Дацько (у порівнянні з ним Блаженніший Мирослав-Іван був менше вольовим й енергійним та такого документу б не написав: він радше писав і перекладав богословські твори) видав згадане “Привітання Блаженнішого Мирослава Івана...”, в якому (очевидно, не він особисто, а Глава Церкви) привітав Митрополита Володимира Стернюка зі 60-літтям священства, та, не моргнувши оком, на одному диханні відправив Митрополита Володимира на примусову емеритуру. Шокований таким поворотом, Митрополит Володимир з принципу залишився на Святоюрській Горі (хоча на той час ще перед 1991 роком для нього було придбано квартиру неподалік), але його ізолювали від управління Церквою і від усіх справ. (Він був радий, якщо хтось із колишньої підпільної Церкви звертався по інерції за підписом саме до нього, але цей підпис вже нічого не вирішував). Більше того, про нього не надто дбали навіть в питаннях елементарного догляду. Я знаю про випадок, коли його відвідав активний священик-місіонер з підпілля (нині покійний), котрий об’їздив ще в ті часи мало не весь Совєцький Союз (при потребі я можу назвати конкретне ім’я та прізвище). Прийшов до Митрополита, бачить, той сидить в напівпритомному, затуманеному стані. Питається: “Владико, Ви сьогодні щось їли?” Митрополит відповів: “Я не пам’ятаю....”. Тоді той священик витягнув з торби “тормозок” і погодував Митрополита — в палатах... Щойно після того Митрополит прийшов до тями і зміг розмовляти по темі...

Помилкою Митрополита Володимира було прийняття в більшій кількості священиків з Московського патріярхату: Серед адекватних і добрих священнослужителів була й агентура “контори”, а цього він не міг перевірити. Прийняті ним діячі — оскільки вони знали спосіб функціонування Церкви (чи — “Церкви”) на легальному, офіційному становищі — декілька років адміністрували на Святоюрській Горі (фактично — керували Церквою), аж поки їх звідтам не усунув тодішній єпископ-помічник з правом наступства, нині покійний Любомир Гузар.




Петро Гусак
06.10.2018 р.Б.



P.S. Звідки я це знаю? Я половину свого життя прожив до 1991 року, був у підпільній УГКЦ, активно слідкував за подіями та — відповідно до мого стану — брав у цих подіях активну участь. При потребі — можу деталізувати.

П.Г.

___________________
* Ставлення часто було зверхнім як до “совкових” людей нижчого сорту, котрі були “затуркані” в підпіллі й нічого не тямлять в богослов’ї, уставі, літургіці та легальному функціонуванні Церкви. Новоприбулі (не всі!) гадали, що вони це знають та мають тих місцевих цього всього щойно навчити.



Категорія: Бібліотека, Блог Петра Гусака

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: