ПІДЧИНЕННЯ БОЖІЙ ВОЛІ

1. ВИЗНАЧНІСТЬ ЦІЄЇ ЧЕСНОТИ
Вся наша досконалість полягає в любові Бога. Св. Павло каже: Любов це зв’язь досконалости (Кол. З, 14). Досконалість любови лежить у злуці нашої з Божою волею. Перший наслідок любови, каже Св. Діонісій Ареопагит, це злука двох воль тих, що любляться, щоб так повстала в них тільки одна воля.
Отож хто сильніше злучиться з Божою волею, той матиме більшу любов. Щоправда, вмертвлення, розважання, Св. Причастя і діла любови ближнього подобаються Богові, але коли? Тоді, коли вони згідні з Божою волею! Якщо ж вони противляться Божій волі, то Він не тільки гидиться ними, але й карає за них. Візьмім для прикладу двох слуг. Один із них ввесь день трудиться і ніколи не спочиває, але робить тільки те. що йому подобається. Другий менше працює, але завжди слухає свого пана. Ясно, що пан любитиме не першого, а другого слугу.
Хіба наші вчинки йдуть на Божу славу, коли вони не подобаються Богові? Бог не бажає жертов, пророк Самуїл заявив цареві Савлові, але послуху Його розпорядкам: Хіба думаєш, що можна запевнити собі прихильність Господа приносом цілопалення і жертви замість Його Божої волі? Ні. Бог більше любить послух аніж жертву. .., бо непослух це такий гріх як чарівництво, а власна воля це таке лихо як ідолопоклонство. За те, що ти став невірний Господеві, Він відкинув тебе, щоб ти вже більше не був Царем! (1 Цар. 15, 22-3). Людина, що не рахується з Божою волею, щоб самовільно постувати, прогрішується своєрідним ідолопоклонством, бо деяк поклоняється власній, а не Божій волі.
Ми не годні нічим так сильно прославляти Бога як досконалим виповненням Його святої волі. Спаситель, прийшовши на землю прославляти Свого Отця, Своїм прикладом найбільше впоював нам цю важливу правду. Св. Павло каже, що Христос отак промовив до Небесного Отця в хвилині Воплочення: Ти не бажаєш жертов і приносів, тому приготував Мені тіло…, й Я сказав: Ось іду! — щоб чинити Твою волю, Боже»! (Євр. 10, 5 і 7). Стаючись Чоловіком, Спаситель промовив до Свого Отця: «Отче, Ти вже більше не хочеш жертов, що люди приносили Тобі, але бажаєш, щоб Я пожертвував Тобі тіло, що Ти дав Мені. Я готовий виповнити Твою волю!» Христос нераз публічно заявляв під час Свого туземного життя, що прийшов на землю чинити не власну волю, а виконувати волю Свого Отця: Я зійшов з неба не на те, щоб чинити Свою волю, а волю Того, що послав Мене! (І в. 6, 38).
І саме цим послухом Божій волі Спаситель бажав доказати світові Свою любов до Отця, як Він пожертував Його на хресті за спасіння людей. Те саме заявив Своїм учням, як вибрався до Оливного Городу, де вороги мали заарештувати Його і повести на смерть: Нехай світ довідається, що Я люблю Отця, і тому виконую те, що Отець наказав Мені. Вставайте, ходім звідсіля! (Ів. 14, 31). Виповнення Божої волі, сказав Христос, це знак, що хтось є Його братом: Буде Мені братом, хто виконує волю Мого Отця(Мт. 12,50).
Святі завжди намагалися сумлінно виповняти Божу волю, бо добре розуміли, що саме тут лежить правдива досконалість душі. Блаж. Генрих Сузон твердив: «Бог не хоче, щоб ми визначалися надзвичайною мудрістю, але щоб в усьому корилися Його волі». Св. Тереса додає: «Головне завдання розважання полягає в тім, щоб помогти нам підчинятися Божій волі». Будьмо, певні, що саме тут лежить найвища досконалість. Хто досконаліше буде вправлятися в підчиненні Божій волій, той отримає більше ласк і скоріше поступатиме в внутрішнім житті». Блаж. Стефанія, домініканська черниця, попала в захоплення і була перенесена до неба, Там бачила душі деяких знайомих, що відійшли в вічність. Ці душі були між Серафимами. Притім ангол сказав їй, що вони осягнули цю велику славу за те, що за життя досконало підчинялися Божій волі. Згаданий Г. Сузо казав, говорячи про себе самого: «Я радніше згодився б стати найнужденнішим земським черв’яком, якщо б Бог цього хотів, аніж мав би бути серафимом з власної волі».
Проживаючи на землі, треба нам вчитися від блаженних у небі, як слід любити Бога. Чиста і досконала любов блаженних душ у небі полягає в тім, що вони вповні злучилися з Божою волею. Якщо б Серафими довідалися, що Бог хоче, щоб вони цілу вічність згортали на купу піски на морськім побережжі або пололи бурян по городах, то вони радо це чинили б. Що більше? Якщо б Бог забажав, щоб пішли до пекла і там навіки каралися в вогні, то вони негайно кинулися б у пекельну безодню, щоб тільки виповнити Божу волю. Саме того Ісус Христос учив нас, як навчав проказувати молитву, цебто так на землі повнити Божу волю, як Святі виповняють її в небі: Нехай діється Твоя воля як на небі, так і на землі! (Мт. 6, 10),
Господь назвав царя Давида Своїм улюбленцем, бо він виповняв усі Божі бажання: Я знайшов Давида, чоловіка по Свому серцю, що буде виконувати всю Мою волю (Дії: 13, 22). Цар Давид був завжди готовий виповняти Божу волю, як це сам часто заявляв: Готове моє серце, Боже, готове моє серце (Пс. 56, 8 – 107, 2). Зрештою він завжди благав Бога, щоб навчив його виповняти Божу волю: Навчи мене повнити Твою волю! (Пс. 142, 10),

Один акт досконалого підчинення Божій волі годен вчинити чоловіка святим. Савло гонив Церкву. Ісус Христос просвітив і навернув його. Що ж Савло зробив? Що сказав? Пожертвував себе, щоб чинити Божу волю, кажучи: Господи, що хочеш, щоб я чинив? (Дії: 9, 6). Через цю заяву Господь учинив його вибраною посудиною і апостолом поганських народів: Він — Моя вибрана посудина, щоб рознести Моє ім’я між народили: 9, 15). Так воно буває, бо хто віддає Богові свою волю, той усе віддає Йому. Зате віддає Йому тільки частину своїх дібр, хто ради Бога роздає милостині, бичує себе або постить, Віддавши Йому свою волю, людина вповні віддалася Богові, тому може сміло промовити до Нього: «Господи, я вбогий, але віддаю Тобі все, що маю. Віддавши волю, вже не маю нічого, щоб дати Тобі!»
Саме цього Бог домагається від нас, як каже: Сину, дай Мені своє серце! (Прит. 23, 26). «Сину», Бог каже до кожного з нас, «дай Мені своє серце цёбто свою волю!» Св. Августин твердить, що «ми не годні нічого кращого жертвувати Богові ніж заявити Йому: «Візьми Собі нас!» 6). Ні, ми не годні сказати Богові нічого кращого ніж отак промовити до Нього: «Господи, запануй над нами. Віддаємо Тобі всю свою волю. Покажи, чого хочеш від нас, і ми радо це зробимо!»
Стараймося завжди коритися Божій волі, якщо хочемо подобатися Божому Серцю. Не тільки треба коритися. Слід старатися, щоб наша воля утотожнилася з Божою. Згода з Божою волею вимагає, щоб наша воля злучилася з Божою, а утотожнення це ніби злиття нашої з Божою волею так, що вже не бажаємо нічого за винятком того, чого Бог хоче. Внаслідок цього Божа воля стається нашою волею.
Це вже вершок досконалости, до якого треба змагати. Це ціль всіх наших діл, бажань, розважань і молитов. Слід благати помочі в наших святих покровителів, анголів хоронителів, і передовсім в Божої Матері. Вона перевищає всіх Святих своєю досконалістю, бо краще ніж всі інші завжди годилася з Божою волею.

2. ЗГОДА З БОЖОЮ ВОЛЕЮ В УСІХ РЕЧАХ
Ядро досконалості/і лежить у тому, щоб ми погоджувалися в усім з Божою волею так у щасті, як у нещасті. Навіть грішники годяться з Божою волею в щасті. Зате Святі вміють погоджуватися з нею в противнощах і прикростях. Саме тут проявляється ступінь нашої досконалости в Божій любові. Отець Іван Авіля каже одне: «Нехай Бог буде благословенний посеред противностей має більшу вартість аніж шість тисяч подяк серед приємностей».
Що більше? Треба підчинятися Божій волі не тільки в тих противнощах, що безпосередньо походять від Бога, от хоча б серед хворіб, духовного пригноблення, вбогости, смерти дорогих нам осіб, тощо. Підчинення Божій волі має йти дальше. Треба коритися теж у тих противнощах, що походять від людей, от як погорда, наклепи, кривда, крадіж і всілякі переслідування. Слід зрозуміти, що хоч Бог не хоче гріха того, хто кидає на нас наклепи й обчернення або обкрадає нас, все таки Він бажає нашого впокорення, вбогости і вмертвлення.
Це правда віри, що без Божої волі ніщо не діється в світі. Бог заявляє через пророка Ісаю: Я — Господь, і нема іншого. Я творю темряву і світло, посилаю долю і недолю. Я, Господь, роблю те все! (Іс. 45, 6-7). Від Бога походить всяке добро і зло, цебто речі, що прикрі для нас, які ми помилково звемо «злими», бо в дійсності це добрі речі, якщо приймаємо їх із Божих рук. Пророк Амос кличе: Чи без Божої волі станеться в місті якесь лихо? (Амос: 3, 6). А вже передше Мудрець заявив: Добро і зло, життя і смерть походять від Бога (Сир. 11, 14).
Бог не хоче гріха, він не помагає грішити тому, хто несправедливо зневажає тебе, бо не може співдіяти з його злобою. Зате фізично Він помагає йому, цебто дає силу виконати лихе діло. Людина використовує цю матеріяльну Божу силу, щоб бити, обкрадати або зневажати тебе, Отож Бог хоче, щоб ти потерпів зневагу, тому вона напевно походить від Бога. Ось тому Сам Бог заявив цареві Давидові, що Він Сам був Автором прикростей, що невдячний син Авесалом спричинив йому, забираючи жінку власному батькові. Це ж Бог учинив, щоб покарати Давида за його гріхи: Нашлю на тебе лихо таки з твого власного дому, бо хоч ти потайки вчинив це, то Я так виконаю Свою погрозу, що не тільки сам Ізраїль, але всі народи під сонцем довідаються про це{ 2 Цар. 12, 11-12). Бог також заявив ізраїльтянам, що як кару за їхні гріхи пошле на них асирійців, щоб обрабували і знищили їх: Асиріиці це палиця Мого гніву, а кий у їх руках це засіб Моєї досади. Я пошлю їх на цей безбожний нарід… і дам їм приказ ограбити його до нитки, забрати здобич і змісити його немов грязюку на дорозі (Іс. 10,5-6).
Св. Августин отак вияснює ці слова: їхня безбожність сталася сокирою в Божих руках» 8). Бог використав безбожність асирійців, щоб покарати жидів. Спаситель заявив Св. Петрові, що Його Страсті і смерть не були ділом людей, а радніше зарядженням Небесного Отця: Хіба не питиму чаші, що Отець дав Мені?(Ів. 18, 11).
Як посланець звістив Йовові — дехто каже, що диявол був цим посланцем — що савейці забрали йому все майно і повбивали його діти, то Святий відповів:Господь дав і Господь забрав! (Йов: 1, 21). Не сказав: «Бог дав мені діти і добра, а савейці забрали їх», «Бог дав мені їх і Бог забрав!» і згодом додав: Сталося так, як подобалося Господеві. Нехай Господнє ім’я буде благословенне! (Йов: 1,21).
Отож не слід дивитися як на звичайний припадок або наслідок людської злоби на страждання, що навіщають нас. Слід бути перекопаними, що подібні речі трапляються нам тому: що Бог так хоче. Св.Августин влучно каже: «Знай, що що-небудь тут трапляється проти твоєї волі, то воно так діється з Божої волі».

-0-
Епітет і Атон, мученики за віру в Ісуса Христа, отак говорили, як тиран мучив їх, розривав їхні тіла залізними гаками і припікав запаленими смолоскипами: «Боже, нехай діється Твоя воля!» Коли привели їх на місце страчення. то отак голосно закликали: «Предвічний Боже, будь благословенний, бо Твоя воля вповні виповнилася на нас!».
Кесарій оповідає, що колись жив собі один чернець. Хоч зовнішньо нічим не відрізнявся від інших, все таки дійшов до такої досконалости, що дотик його чернечної ряси лікував хворих. Настоятель здивувався і одного дня спитався його, як він чинив такі чуда, хоч його життя назовні не було ліпше ніж інших ченців. Запитаний чернець відказав, що він так само дивувався і не знав причини». «В якій набожності вправляєшся?» спитався настоятель. Цей добрий чернець відповів, що не робив нічого, хіба що завжди намагався чинити те, що Бог хотів. Потім додав, що Бог дав йому ласку завжди вповні підчинятися Божій волі. «Щастя», заявив чернець, «не підносить мого внутрішнього настрою, і противнощі не викликують у мені пригноблення, бо все приймаю з Божих рук. Я завжди молюся, щоб Божа воля досконало виповнялася на мені!» «Чи не обурила тебе кривда, що передучора вчинив нам ворог, як забрав нам джерело наших матеріяльних засобів, підпалюючи обійстя, де ми мали збіжжя і худобу?» «Ні, отче», відказав чернець, «Я навіть подякував Богові, як це роблю в подібних припадках, бо знаю, що Бог усе робить для Своєї слави і нашого духовного добра. Ось так живу задоволений, хоча б не знати що сталося!» Почувши таку відповідь і зобачивши, що цей чернець був уповні підчинений Божій волі, настоятель перестав дивуватися, що він чинив чуда.

3. ПІДЧИНЕННЯ БОЖІЙ ВОЛІ ЧИНИТЬ ДУШУ ЩАСЛИВОЮ
Хто підчиняється Божій волі, той стає святим і вже на землі втішається невпинним спокоєм. Мудрий арагонський король, Альфонс Великий, отак відповів, як раз хтось спитався його, кого вважав найщасливішим чоловіком на світі: «Той найщасливіший. хто вміє підчинятися Божій волі та приймати з Божих рук так приємні, як прикрі речі! ».
Св. Павло кличе: Все виходить на добро тим, що люблять Бога! (Рим. 8, 28). Хто любить Бога, той завжди задоволений з життя, бо знаходить своє щастя в тому, що завжди, навіть серед прикрих обставин, виповняє Божу волю. Наслідок такої поведінки такий, що для нього прикрощі перемінюються в приємності, бо він свідомий, що покірним підчиненням Божій волі подобається свому улюбленому Богові. Святий Дух свідчить про це, кажучи: Ніщо не може трапитися праведникові, що засмутило б його(Прит. 12, 21).
Де ж є більше задоволення для людини ніж зобачити, що все так діється, як вона хоче? Хіба людина може бути більше задоволена ніж як бачить, що все в світі діється так, як Бог хоче, розуміється, за винятком гріха? Життя Святих Отців оповідає про одного селянина. Його поля видавали кращий урожай ніж інші. Хтось спитався його, чому так було. Селянин відказав, що не слід їм дивуватися, бо погода була завжди така, як він бажав собі. «Як це можливо?» — «Так», відповів селянин, «бо не бажаю іншої погоди ніж та, що Бог її хоче.
Бог дає мені такий урожай, як я хочу, бо не бажаю нічого, хіба того, що Бог хоче!».
Сальвіян твердить, що пїдчинені Божій волі душі бажають упокорення, як хтось впокоряє їх, і хочуть бути вбогі, як нужда докучає їм. Коротко, вони задоволені з того, що Бог посилає їм, тому почуваються щасливі в цім житті. «Якщо вони впокорені, то бажають упокорення. Коли вони бідні, то тішаться вбогістю. Отож треба звати їх блаженними» 14). Як надворі зимно, гарячо, дощ або вітер, то підчинена Божій волі душа каже: «Хочу зимна, горячі, вітру та дощу, бо така Божа воля!» Якщо на таку душу найде вбогість, гонения, хвороба або смерть, то вона повторяє: «Хочу бути вбога, переслідувана і хвора. Хочу навіть померти, бо так Бог хоче!»
Ось пречудна свобода, якою Божі діти розкошуються! Вона має більшу вартість аніж гідності та царства цього світу. Тут саме джерело того спокою, що — по словам Св. Павла — перевищає всяке людське поняття (Фил. 4, 7). Святі зазнавали цього спокою. Він перевищає всяке змислове задоволення, забави і бенкети, почесті та світові розкоші, бо вони марні та переходові. Хоч хвилево задовольняють змисли людини, все таки не чинять духа щасливим, а радше пригноблюють його, бо правдиве задоволення належить до душі. Ось тому Соломон, закуштувавши всяких можливих земських розкошів, пригноблено закликав: Все марнота, яка пригноблює духа! (Екл. 4, 16),
– о –
Святий Дух каже: Дурень зміняється немов місяць, а дійсно мудрий чоловік залишається сталий немов сояце(Сир. 27, 12). Дурень цебто грішник зміняється немов місяць, що сьогодні збільшається, а завтра маліє. Сьогодні дурень сміється, а завтра буде плакати. Сьогодні чемний, а завтра лютий як тигр. Чому ж він так почувається? Тому, що його задоволення залежить від щастя або нещастя, що навіщає його. Ось тому так зміняється, як міняються, речі, що трапляються йому.
Тим часом праведний чоловік подібний до сонця. Він завжди погідний, не зважаючи на те, що могло б трапитися йому, бо його задоволення лежить у підчиненні Божій волі. Ось тому ніщо не може стурбувати його спокою. Ангол так промовив до пастухів, як звістив їм народження Спасителя: На землі мир людям доброї волі! (Лк. 2, 14). Хто ж має цю добру волю, як не той, що завжди кориться Божій волі, що є завжди добра і досконала? Св.Павло пише до християн у римі: Не застосовуйтеся до способу життя цього світу, але перетворіть себе відмовою свого розуму, щоб могли просліджуваги Божу волю цебто все те, що добре, приємне Йому та досконале! (Рим. 12, 2),
Святі, проживаючи ще на землі, зазнавали небесних розкошів, бо підчинялися Божій волі. Св. Доротей свідчить, що старинні Отці завжди проживали в глибокім спокою, бо все брали з Божих рук 15). Св. Марія Магдалина Паційська попадала в захоплення, як почула слова «Божа воля» 16). Щоправда, Святим не бракувало прикростей, бо вони так само відчували їх, — але це тільки їх тіло відчувало їх. Зате мир і спокій панували в їхніх душах, бо вони були злучені з Божою волею. Спаситель заявив Своїм апостолам на Тайній Вечері: Ніхто не відбере вам вашої радости.,. Ваша радість буде повна(Ів. 16, 22:24).
— 0 —
Хто завжди підчинений Божій волі, той розкошується повною та невпинною радістю. Його радість повна, бо має те, чого бажає, як сказано повище. Водночас його радість невпинна, бо ніхто не годен позбавити його цієї радости тому, що ніхто не має сили вчинити, щоб діялося інакше ніж Бог хоче.
Отець Іван Тавлєр оповідає цей факт про себе самого. Він довго молився, благаючи Бога, щоб послав йому когось, хто навчив би його провадити духовне життя. Одного дня почув такий голос: «Піди до церкви і там знайдеш того, за ким пошукуєш!» Тавлєр удався до церкви. На сходах святині подибав босого й обдертого жебрака. Поздоровив його таким привітом: «Добридень, приятелю!» На це бідак відповів: «Пане, не пригадую собі, що б я колись мав лихий день». Отець додав: «Нехай Бог дасть тобі щасливе життя!» «Я ніколи не почувався нещасливим», відповів жебрак, і докинув: «Слухайте, отче. Я навмисне заявив, що ніколи не мав лихого дня. Коли я голодний, то прославляю Бога. Як падає сніг або дощ, то благословлю свого Творця. Коли хтось погорджує мною або проганяє від своїх дверей або як зазнаю якогось іншого лиха, то дякую Богові за це.
«Я заявив, що ніколи не почувався нещасливим. Це так само правда, бо привик беззастережно бажати того всього, чого Бог хоче. Ось тому з радістю приймаю все те, що трапляється мені, чи воно приємне, чи прикре. Ось де тайна мого щастя!» Тоді Тавлєр спитався жебрака: «Що ти робив би, якщо б Бог послав тебе до пекла?» Жебрак відповів: «Якщо б Бог так захотів, то я покірно і любляче пригорнувся б до Бога й так сильно держався б Його, що Він Сам мусів би піти туди зо мною! Тоді було б мені приємніше бути разом із Богом у пеклі ніж без Нього мати всі небесні радощі!»
«Де ж ти знайшов Бога?» тягнув Тавлєр. «Там», відказав жебрак, «де покинув сотворіння!»
«Хто ж ти такий?» спитався священик. «Я — цар!» звучала відповідь. «Де ж твоє царство?» промовив священик. «В моїй душі, в якій панує повний лад, бо пристрасті слухають розуму, а розум кориться Богові», заявив жебрак.
Вкінці Тавлєр спитався жебрака, що завело його до такої високої досконалости. «Мовчанка», пояснив жебрак. «Я мовчав зо со-творіннями, а розмовляв із Богом. В злуці з Богом знаходжу свій спокій».
Так виглядав цей вбогий жебрак. В своїй убогості напевно був багатший ніж всі земські царі. Не зважаючи на різні терпіння, він почувався більше щасливим аніж ті люди, що розкошуються земськими приємностями.

4 БОГ ХОЧЕ ТІЛЬКИ НАШОГО ДОБРА
Які нерозумні ті, що противляться Божій волі! Вони все одно мусять приймати прикрості, бо ніхто не годен спинити виконання того, що Бог хоче. Св. Павло питається: Хто ж годен опертися Його волі?(Рим. 9, 19). На жаль вони терплять їх без ніякої заслуги, ба й навіть стягають на себе Божі кари в другім житті та збільшають свій неспокій на цім світі. Страдницький Йов питається: Хто оперся Його волі та мав спокій?(Йов: 9, 4).
Нехай хворий, скільки хоче, скаржиться на свої болі, і вбогий на нужду: нехай він злоститься на Бога і зневажає Його, скільки йому подобається! Що ж це поможе йому? Він тільки збільшить своє горе. «Нерозумний», кличе Св. Августин, «чого пошукуєш, як ганяєшся за земськими добрами? Пошукуй за Добром, в якім є всі можливі добра!». Чоловіче, за чим пошукуєш поза Богом? Знайди собі Бога, злучися з Ним, підчинися Його волі, і будеш щасливий у цім і другім житті.
Чого ж Бог бажає як не нашого добра? Хто ж більше любить нас аніж Бог? Він бажає, щоб всі люди спаслися і стали святими. Св. Петро кличе: Він не хоче, щоб хтось загинув, але щоб усі покаялися! (2 Пет. З, 9). А Св. Павло додає: Ваше освячення це Божа воля ( Сол. 4,3). Св. Лев твердить, що Бог, добрий зо Своєї природи включив Свою славу в наше добро. Доброта це його природа, а доброта бажає вділятися іншим. Бог сильно бажає, щоб
душі стали учасницями Його дібрі щастя. Якщо ж у цім житті посилає нам страждання, то чинить це для нашого добра. Св. Павло свідчить про це, кажучи: Тим, що люблять Бога, все виходить на добро (Рим. 8, 28). Навіть Божі кари, каже Св. Юдита, не мають на цілі нашої загибелі. Бог посилає їх нам, щоб ми поправилися і спаслися. Вірмо, промовила вона до мешканців обляженої Олоферном Ветулії, що це не сталося для нашої загибелі, а для поправи! (Юдита: 8, 27). Бог оточує нас Своєю добродійністю, щоб рятувати від вічного нещастя. Пророк Давид подивляє її, кличучи: Ти, Господи, благословляєш праведника і вкриваєш його ласкою немов щитом! (Пс. 5, 13). Бог не тільки бажає, але й сильно дбає про наше спасіння. Псальмопівець кличе: Я вбогий і бідний, але Бог дбає про мене! (Пс. 39, 18). Чого ж Бог міг би відмовити нам, питається Св. Павло, коли дав нам власного Сина? Він не пожалував Свого Сина, але видав Його за всіх нас. Як міг би Він разом з Ним не дати і всього іншого? (Рим. 8, 32). Ось з яким довір’ям ми повинні підчинятися Божим зарядженням, бо всі вони зміряють до нашого добра. Отож повторяймо з пророком Давидом не зважаючи на те, що нам трапиться: В спокої ляжу і відпічну, бо Ти, Господи, звелів мені безпечно відпочиватиме. 4, 9). Віддаймо себе вповні Богові, бо Він подбає про нас. Св. Петро заохочує нас так поступати кажучи: Дозвольте Йому журитися вами, бо Він дбає про вас! (І Пет. 5, 7).
Отож треба вповні віддатися Богові, бо Він напевно дбатиме про нас і наше добро, якщо будемо виповняти Його волю, Сам Господь отак промовив до Св. Катерини Сієнської: «Дочко, думай про Мене, і я завжди думатиму про тебе!» 20). Часто повторяймо слова Обручниці з Пісні Пісней: Мій Любий належить до мене, і я до Нього! (Піс. 2, 16). Мій улюблений Господь думає про моє добро, тому не хочу нічого, хіба подобатися Йому і в усьому підчинятися Його святій волі.
— о —
Святий абат Ніль казав, що не слід прохати Бога, щоб нам удавалося те, чого бажаємо, але щоб у нас виповнялася Його воля. Якщо ж стрінемося з противнощами, то слід не тільки терпеливо, але й радісно приймати їх, наслідуючи апостолів, що верталися з Синедріону, радіючи, що вдостоїлися зневаги за ім’я Ісуса (Дії: 5, 41). Хіба може бути більше щастя ніж свідомість, що душа, приймаючи добровільно всякі прикрості сильно подобається Богові? Духовні Вчителі зазначують, що Богові подобається бажання деяких душ страждати ради Нього. Проте куди більше подобається Йому підчинення Його волі, як душа стане така рівнодушна, що їй все одно, чи буде страждати чи веселитися, бо вона так сильно підчинилася Божій волі, що не бажає нічого за винятком виповнення цієї волі.
Побожна душе, якщо бажаєш подобатися Богові та вже на землі почуватися вдоволеною, то старайся завжди і всюди підчинятися Божій волі. Думай про те, що всі гріхи твого невладнаного й огірченого минулого життя це наслідок віддалення від Божої волі, Отож на-майбутнє завжди тримайся Божої волі в усьому, що могло б тобі трапитися, повторяючи зо Спасителем: Так, Отче, бо так подобається Тобі! (Мт. 11, 26). Господи, нехай так буде, бо так подобається Тобі! Коли щось прикре трапиться тобі, то думай, що воно походить від Бога. Отож негайно заяви: «Така Божа воля!» і старайся успокоїти себе. Наслідуй царя Давида, який каже: Я замовк і не відчинив уст, бо Ти це вчинив! (Пс. 38, 10). До цього треба звернути всі свої гадки і молитви, цебто треба благати Бога під час розважання, Святого Причастя і відвідин Пресвятих Тайн,
щоб помагав тобі виповняти Його волю. Жертвуй себе завжди Богові, заявляючи: «Мій Боже, чини зо мною і з усім, що маю, те, що подобається Тобі!» Так поступала Св. Тереса, що бодай п’ятдесят разів денно жертвувала себе Богові, щоб так поступав із нею, як подобалося Йому.
Мій читачу, будеш блаженним, якщо так завжди поступатимеш, будеш святим, проживатимеш щасливо на землі та запевниш собі блаженну смерть. Якщо хтось помре, то хочемо знати, куди пішла його душа. Це залежить від того, чи він помер, підчиняючись Божій волі чи ні. Якщо за життя ти навчишся завжди підчинятися Божій волі, то й у годині смерти так само поступиш. Така поведінка запевнить тобі спасіння. Ти помреш як святий.
Отож завжди підчиняймося Божій волі. Бог премудрий, тому знає, що добре для нас. Він так само сильно любить нас, тому й бажає того всього, що найкраще для нас, бо йнакше Христос не був би помер за нас. Будьмо певні та переконані, каже Св. Василій, що Бог куди краще дбає про наше добро ніж ми самі могли б це вчинити.

5 ВПРАВИ В ПІДЧИНЕННІ БОЖІЙ ВОЛІ
Тепер розгляньмо, як і в яких речах треба підчинятися Божій волі.

(1) Загальні життєві випадки
Найперше треба підчинятися Божій волі в тих речах, що не залежать від нас самих, бо вони походять від природи, от як спека, сильні морози, дощ, нужда, пошесть, тощо. Не слід тоді казати: «Яка страшна спека! Який жахливий мороз! Що за нещастя! Які нужденні часи!» або вживати подібних висловів, бо вони виявляють спротив Божій волі. Ми повинні бажати того, що Бог хоче. Це Він керує ходом подій.
Одної ночі Св. Франциск Борхія прибув до монастиря свого Чину. Надворі падав сніг, Святий почав стукати до брами, але ніхто не відозвався, бо ченці спали. Як розвиднілося, співбраття жалували, що мусів так довго ждати, але Святий відповів, що сильно тішився, бо думав, що це Бог посилав сніг йому на плечі.
Треба так само коритися Божій волі в тих речах, що інтимно заторкують нас самих ніби вони походили від нас, от хоча б голод, спрага, вбогість, смуток і зневаги. Тут слід завжди повторяти: «Боже, роби так, як бажаєш, бо хочу того, чого Ти хочеш! Я задоволений з усього!» Так само слід поступати, каже отець Родрігес, як часом диявол напастує нашу уяву, щоб привести до гріха або принаймні потурбувати нас, от хоча б як ставляє нам питання: «Якщо б хтось сказав тобі це або те, або зробив тобі те чи це, то що ти вчинив би?»25). На такі питання слід отак відповідати: «Я відповів би і зробив би те, що Бог хоче!» Отак потрапимо зберегти себе від упадку та диявольської докучливости.

(2) Природні похибки
Не слід скаржитися на природні вади духа чи тіла, от хоча б на лиху пам’ять, тупий розум, брак здібностей, каліцтво, слабе здоров’я, тощо. Хіба маємо право мати або чи Бог був зобов’язаний дати нам бистріший розум і досконаліше тіло ніж дав? Хіба не міг сотворити нас звірятами? Він міг зовсім не творити нас. Хіба можна торгуватися з тим, хто дає дарунки? Отож дякуймо Богові за те, що в Своїй доброті дав нам, і задовольняймося тим, що ми такі, якими вчинив нас.
Хто ж бо годен запевнити нас, що більші таланти, краще здоров’я і більша краса не вийшли б нам на погубу? Скільки то людей погубило себе через те, що мали таланти і сильне здоров’я, бо згорділи і стали погорджувати іншими? На яку ж небезпеку наражаються ті, що наукою та здібностями перевищають інших? Для скількох людей фізична краса або сила стала нагодою до численних злочинів? і навпаки! Скільки людей стало святими і спаслося тому, що були бідні, хворі або негарні? Вони були б погубили себе, якщо б були багаті, здорові або гарні з виду! Отож будьмо задоволені з того, що Бог дав нам, бо Спаситель каже: Одне є конечне! (Лк. 10, 42). Ні краса, ні здоров’я, ні бистрий розум не є конечні. Зате спасіння є конечне.

(3) Фізичні хвороби
Особливо треба коритися Божій волі посеред хвороб, приймаючи їх так І тоді, як Бог хоче. Щоправда, можна користуватися звичайними засобами, щоб позбутися їх, бо така Божа воля. Зате слід підчинитися Божій волі, якщо ці засоби виявляться безуспішними. Це буде корисніше для нас ніж саме здоров’я. Кажім тоді: «Господи, не бажаю ні виздоровіти, ні хворувати. Хочу тільки того, чого Ти хочеш!» Це правда, що виявляє велику чесноту той, хто серед болів не скаржиться. Проте нема нічого злого в тім, що хтось виявляє сильні болі своїм приятелям або навіть благає Бога, щоб звільнив його від них.
Говорю про сильні болі, бо напевно провиняються ті, що посеред незначних болів і нудьги бажали б, щоб цілий світ співчував їм і плакав над їх горем! Сам Господь виявив Свої страждання апостолам, як опинився серед Страстей: Моя душа погружена в такім смутку, що це може спричинити Мені смерть! (Мт. 26, 38). Що більше? Засмучений Спаситель благав Небесного Отця звільнити Його від цього смутку, кажучи: Мій Отче, якщо можливо, нехай ця чаша мине Мене! (Мт. 26, 39. Проте Сам Христос навчив нас, як поступати по такій молитві. Тоді треба підчинитися Божій волі, додаючи: Але нехай не буде так, як Я хочу, а так, як Ти бажаєш! (Мт. 26, 39).
Як сильно помиляються ті, що твердять, що вони бажають здоров’я не так, щоб більше не страждати, а щоб краще служити Богові, зберігати чернечу карність, послуговувати монашій братії, ходити до церкви на богослужения, приймати Святе Причастя, робити покуту, студіювати або займатися спасінням душ, слухаючи їх сповідей або проповідаючи їм!
«Мій читачу», питаюся тебе, «чому ж ти бажаєш чинити подібні речі? Хочеш подобатися Богові? Чому ж тоді сходиш на лиху дорогу, щоб це виконати? Таж ти певний, що Бог не бажає, щоб ти молився, приймав Святі Причастя, робив покуту, студіював або проповідав, а щоб терпеливо приймав хвороби і болі, що посилає тобі! Отож лучи свої страждання з Христовими!»
Дехто може отак відповість мені: «Мені прикро, що через хворобу я став безкорисним, ба й навіть тягарем для монашої громади або родини!» Якщо ти підчинишся Божій волі, то можеш бути певний, що настоятелі так само погодяться з нею, бо бачитимуть, що не через лінивість, але з Божої волі ти стався тягарем для монастиря!
Слід зазначити, що ці бажання і скарги не походять із любови до Бога, а з самолюбства, яке пошукує вимівок, щоб противитися Божій волі. Чи хочемо подобатися Богові? Якщо так, то заявім Йому, коли хвороба прикує нас до ліжка: «Нехай діється Твоя воля!» Так треба часто повторяти, бо такою заявою зробимо Богові більше приємності, ніж всіма можливими вмертвленнями і побожними вправами. Ніхто краще не служить Богові ніж той, хто радо кориться Божій волі.
Отець Авіля отак писав до одного хворого священика: «Приятелю, не думай про те, що міг би вчинити, якщо б був здоровий, але задовольняйся хворобою, як довго Бог захоче, щоб ти хворував. Якщо пошукуєш Божої волі, то що тобі залежить на тім, чи будеш здоровий або хворий?». Святий слушно так висловився, бо не наші вчинки, але підчинення та згідність з Божою волею прославляють Бога, Ось тому Св. Франциск Салесій заявив, що люди краще служать Богові своїми стражданнями ніж ділами.
Нерідко забракне нам лікарів і лікарств або лікар не потрапить розпізнати нашої хвороби. Тут так само треба коритися Божій волі, бо Господь чинить це для нашого добра. Ось що оповідають про одного почитателя Св. Томи Кантерберійського. Захворівши, він удався до гробу Святого, щоб благати уздоровлення. Став здоровий і вернувся до своєї батьківщини. Згодом промовив до себе самого: «Яка користь мені зо здоров’я, якщо хвороба була б корисніша для мого спасіння?» Згодом вернувся до гробу Святого і зачав благати його, щоб випросив в Бога те, що було б корисніше для його душі. По цій молитві знову захворів. Хвороба зовсім не турбувала його, бо знав, що Бог так зарядив для його добра.
Сурій оповідає подібний факт про одного сліпця, що відзискав зір за посередництвом святого єпископа Ведаста. Згодом став благати Святого, щоб став знову сліпим, якщо відзисканий зір не був корисний для його душі. По цій молитві знову осліп і до смерти залишився сліпим.
— о —
Воно краще для нас посеред хворіб не благати в Бога ні хвороби, ні здоров’я, але коритися Божій волі, щоб Бог чинив із нами те, що подобається Йому. Якщо ж благаємо здоров’я, то слід бодай із підчиненням Божій волі благати його, цебто під умовою, що здоров’я тіла буде корисне для нашої душі. Йнакше наша молитва буде лиха, і тому Бог не вислухає її, бо Бог не вислухує молитов душ, що не вміють коритися Його волі.
Час хвороби це пробний камінь для духа, бо тоді виявляється ступінь чесноти. Якщо душа не турбується, не скаржиться та не виявляє надмірного неспокою, але слухає лікарів і настоятелів і притім заховується спокійно та підчиняється Божій волі, то це знак, що вона має сильну чесноту.
Що ж треба думати про хворого, що скаржиться на те, що інші мало займаються ним або що його терпіння незносні, або що нема ліку на його хворобу або що лікар некомпетентний? Що ж треба думати про тих, що навіть скаржаться на Бога, бо Він посилає їм забагато страждань?
Св. Бонавентура оповідає оцей факт у житті Св. Франциска. Цей Святий страшно терпів. Один із недосвідчених у духовнім житті ченців отак промовив до Св. Франциска: «Отче, моліться Богу, щоб лагідніше поступав із вами, бо здається, що Він занадто докучає вам!» Почувши таку пораду, Святий голосно відказав: «Слухай! Я вже ніколи більше не хотів би бачити тебе, якщо б не знав, що твої слова походять із простодушности. Як важишся ганити Божі зарядження?» По цій відповіді кинувся з ліжка на землю, хоч був дуже слабий І вичерпаний, і промовив, поцілувавши землю: «Боже, дякую Тобі за болі, що посилаєш мені. Будь ласка, пошли ще більше, якщо бажаєш. Знаходжу насолоду в тім, що посилаєш мені прикрості й не щадиш мене, бо виповнення Твоєї волі це найбільша потіха, що в цім житті я годен відчути».

(4) Втрата дорогих осіб
Тут слід згадати втрату осіб, що корисні для нашого дочасного або духовного добра. Духовні особи тут часто провиняються, бо не хочуть підчинятися Божій волі. Наше духовне освячення походить від Бога, а не від духовних провідників. Щоправда, Він хоче, щоб ми користувалися духовними провідниками, коли подає їх нам. Якщо ж забирає їх, то хоче, щоб прийняли Його зарядження і скріпили довір’я до Його доброти. Тоді слід заявити: «Боже, Ти дав мені цю поміч і тепер забрав її. Нехай завжди діється Твоя воля! Тепер Сам заповни їх втрату і покажи, що маю чинити, щоб служити Тобі».
Так само треба приймати з Божих рук всі інші хрести, що Бог посилає нам. Дехто може відповісти: «Але ж деякі страждання бувають карами!» Я ж питаюся його: «Хіба не є ласками і добродійствами ті кари, що Бог посилає нам за життя? Якщо образили Бога, то треба деяк надолужити Божій справедливості в цім або в другім житті!» Ось тому слід повторяти зо Св. Августином: «Тут пали, тут ріж, тут не щади, але пощади нас у вічності!» 31), або зо Св. Йовом: Нехай це буде моєю потіхою, що посилаєш мені болі (Йов: б, 10). Хто заслужив собі на пекло, той так само повинен тішитися, як зобачить, що Бог карає його, бо це ободрює його надію, що Бог заміряє звільнити його від кар у другім житті. Отож слід повторяти посеред кар слова біблійного священика Елія: Він — Господь; що Йому до вподоби, те й учинить (І Цар. З, 18).

(5) Душевні пригноблення
Треба так само підчинятися Божій волі посеред душевних пригноблень. Як душа зачне провадити духовне життя, то Господь зразу звичайно обсипує її духовними потіхами, щоб стратила прив’язання до земських розкошів. Якщо ж вона закріпить у собі це життя, то Він ніби віддаляється від неї, щоб випробувати її любов і зобачити, чи потрапить служити Йому на землі без чутливих потіх. Св. Тереса каже: «Поки живемо на землі, то наш духовний поступ не полягає в тім, щоб ми розкошувалися Богом, але щоб повнили Його волю»32). Деінде ж додає: «Любов до Бога не полягає в ніжнощах, але в тім, щоб душа рішучо і покірно служила Йому» 33). І отак кінчає: «Бог випробовує Своїх слуг духовною посухою та спокусами» 34).
Обсипана Божими потіхами душа повинна дякувати Богові за них, але водночас не слід їй попадати в одчай, якщо Бог позбавляє її цих потіх. Слід сильно підкреслити цю точку, бо деякі нерозсудні душі, опинившись у стані духовної безпотішности думають, що Бог опустив їх або що вони не годні провадити духовного життя. В наслідок такого ставлення до цієї справи вони залишають розважання і так затрачують все, що дотіль здобули. Нема кращого часу ніж духовна посуха, щоб виявляти підчинення Божій волі. Не кажу, що не будете відчувати прикрости, як зобачите, що Бог позбавив вас духовних потіх. Воно не можливо не відчувати прикрости. Душа не годна не скаржитися, бо й Сам Спаситель скаржився на хресті, як закликав: Мій Боже, Мій Боже, чому Ти опустив Мене?(Мт. 27, 46). Все таки навіть посеред страждань душа повинна завжди підчинятися Божій волі.
Всі Святі зазнавали духовної безпотішности й опущення. Св. Вернард писав про себе: «Як страшно щемить моє серце! Не маю ніякої приємности в духовнім читанні, розважанні та молитві!». Святі здебільша проводили час посеред духовної безпотішности, а не серед чутливих потіх. Бог рідко наповняє сильні душі потіхами. Звичайно дає їх слабшим душам, щоб не залишали духовного життя, бо нагороду потіх зберігає для неба. Земля це місце, де треба збирати заслуги, а заслуги збираємо стражданнями. Зате рай це місце нагороди і потіх. Ось тому Святі на землі не бажали і не пошукували почувальних приємностей, але благали Бога, щоб могли ревно служити Йому та страждати. Отець Авіля казав: «Воно куди краще з Божої волі зазнавати духовної посухи і спокус аніж розкошуватися контемпляцією всупереч Божій волі!».

— о —
Може дехто відповість: «Якщо б я знав, що ця духовна посуха походить від Бога, то був би спокійний. Тим часом те, що мучить і непокоїть мене, це побоювання, що посуха це моя вина і Божа кара!» Нехай буде так, як кажеш. Не бійся! Тільки позбудься оспалости і ревніше служи Богові. Хіба через це затемнення духа будеш турбувати себе і зовсім покинеш розважання, й так подвоїш своє лихо? Нехай ця духовна посуха буде Божою карою, але чи ця кара не походить так само від Бога? Отож прийми заслужену кару та підчинися Божій волі. Хіба не кажеш, що ти заслужив собі на пекло? Чому ж тепер скаржишся? Хіба ти варта, щоб Бог потішав тебе? Задовольняйтеся тим, як Бог поступає з вами. Ідіть шляхом, що вибрали собі. Бійтеся, що ваші скарги походять з браку покори та слабого підчинення Божій волі. Роблячи розважання, душа найбільше користає тоді, як лучиться з Божою волею. Отож коріться Божій волі та заявляйте: «Господи, приймаю з Твоїх рук це страждання і приймаю його тому, що така Твоя воля. Годжуся всю вічність терпіти цю муку, якщо така Твоя воля». Подібне розважання, хоч яке воно прикре, буде корисніше для вашої душі ніж усякі духовні потіхи.
Проте слід пам’ятати, що духовна посуха не завжди є Божою карою. Інколи Бог посилає її. щоб зберігати нас у покорі. Бог дозволив, щоб нечисті спокуси докучали Св. Павлові й так не дозволяли йому гордитися. Щоб я не став гордий через ці численні об’явлення, каже він, то моєму тілові дано колючку – ангола сатани, щоб він докучав мені і не давав чванитися {2 Кор. 12, 7).
— о —
Не робить нічого великого, хто ради духовних потіх відбуває розважання. Сирах заявляє: Є приятель . . . до стола, але він не залишиться вірним під час недолі(Сілр. 6 10). Не будете вважати за правдивого приятеля того чоловіка, що любить гостювати при вашім столі, але не хоче помагати вам посеред клопотів або тоді, як немає з цього користи. Бог випробовує Своїх правдивих друзів духовною темрявою та посухою. Чернець Палядій зазнавав страшної нудьги під час розважання. Удався до Св. Макарія та виложив свій клопіт. Макарїй отак відповів йому: «Відповіж, як спокуса намовляє тебе покинути розважання: «З любови до Ісуса Христа я готовий залишитися в цій келії, щоб берегти її мури!». Отак треба відповідати спокусам, що силують нас покидати розважання, бо воно видається стратою часу. Кажіть тоді: «Роблю це, щоб подобатися Богові!»
Св. Франциск Салесій твердив, що наше розважання було б добре, якщо б ми під час нього не робили нічого іншого тільки відганяли розтріпання і спокуси». Тавлєр навіть твердить, що Бог подасть обильніші ласки тому, хто, не зважаючи на духовну посуху, відбуває розважання, ніж тому, хто довго та з насолодою молиться. Отець пропускав розважання, що не мав сили нічого доброго вчинити. Св. Бонавентура і Герсон підмічують, що багато краще душа служить Богові, як не відчуває у собі бажаного скупчення, ніж служила б Йому тоді, якщо б була скупчена, бо так душі проживають ревніше і покірніше. Якщо б відчували скупчення, то може були б горді й оспалі, бо думали б, що вже знайшли те, за чим пошукували. Слід застосувати до спокус те, що сказано про духовну посуху. Щоправда, треба уникати спокуси, Проте не вільно скаржитися, ба й слід навіть підчинитися Божій волі, якщо Бог хоче або позволяє, щоб спокуси проти віри, чистоти або якоїсь іншої чесности докучали нам. Господь отак відповів Св. Павлові, як молився, щоб звільнив його від нечистих спокус: Моя ласка вистачає тобі, бо Моя сила краще виявляється в твоїй немочі{2 Кор. 12, 9).
Ми так само повинні повторяти, як зобачимо, що Бог не хоче звільнити нас від якоїсь спокуси: «Господи, роби і поступай так, як подобається Тобі. Мені вистачає Твоя ласка, але помагай мені, щоб я ніколи не стратив її!»» Не спокуси, але згода на них позбавляє нас Божої ласки. Переможені спокуси помагають нам бути покірними, збирати численні заслуги і змушують часто звертатися до Бога. Отак не тільки не зневажаємо Бога, але й ще сильніше лучимося з Ним.

(6) Смерть
Вкінці треба підчинятися Божій волі у справі смерти, погоджуюсь на те, коли і як Бог пошле нам смерть. Одного разу Св. Гертруда йшла на горбок. Посовгнулася і впала в яму. Товаришки спиталися її, чи не боялася померти без святих тайн. Свята відказала: «Сильно бажаю прийняти святі тайни в годині смерти. Проте більше ціню Божу волю, бо підчинення Божій волі в цій справі це найкраще приготування до смерти. Ось тому погоджуюся на будь яку смерть, що Господь захоче послати мені!».
Си I риюрій оповідає, що вандали засудили на смерть одного священника І дали йому свободу вибрати собі таку смерть, яку хотів, Засуджений відмовився від вибору та заявив: «Пробуваю в Божих руках. Прийму таку смерть, яку за Його позволениям спричините мені, бо іншої не бажаю». Ця заява сильно подобалася Богові. Він здержав руку ката, що мав відтяти йому голову. Це чудо спонукало вандалів дарувати йому життя ). Як іде про смерть, то та смерть найкраща для нас. яку пошле Бог. Отож слід повторяти, як подумаємо про смерть: «Господи, спаси нас, і потім пошли нам таку смерть, яка подобається Тобі!».
Треба також коритися Божій волі, як іде про час нашої смерти. Що ж таке наша земля, як не тюрма, де невпинно страждаємо та знаходимося в небезпеці кожної хвилини стратити Бога? Саме тому пророк Давид кликав до Бога: Виведи з в’язниці мою душу, щоб хвалила Твоє ім’я! (Пс. 141, 8). Цей страх змушував Св. Тересу зітхати за смертю. Вона тішилася, як годинник вибивав годину, бо думала, що проминула ще одна година її життя і так поменшився час затратити Бога. Отець Авіля твердив, що середньо приготувана людина повинна бажати смерти, бо на землі кожен знаходиться в небезпеці стратити Божу ласку.
Хіба є щось дорожче і більше побажане ніж прагнення щасливою смертю запевнити себе, що вже більше ніколи не затратимо Божої ласки? Дехто може відповісти: «Я досіль нічого не зробив, ані нічого не здобув для своєї душі!» Ось моя відповідь: «Що ж ти зискав би, якщо б проживав проти Божої волі, коли Бог хоче, щоб зараз помер? Хто запевнить тебе, що колись матимеш щасливу смерть, про яку зараз маєш моральне запевнення? Зрештою, ти й так не потрапив би жити без гріхів, бодай без легких!» Ось тому Св. Вернард кличе: «Чому ж рвемося за життям? Таж більше грішимо, що довше живемо!» А1). Нема сумніву, що один легкий гріх більше засмучує Бога ніж усі добрі діла могли б потішити Його.
Що більше? Хто слабо тужить за небом, той доказує, що мало любить Бога. Хто любить, той тужить за любленою особою. Ми ж не годні бачити Бога, поки не покинемо цієї землі. Ось тому всі Святі зітхали за смертю, щоб зобачити улюбленого Господа. Св. Августин отак кликав: «Аби я міг померти, щоб зобачити Тебе!» ). Св. Павло заявив: Бажаю померти, щоб бути з Христом! (Фил. 1, 23). Цар Давид так само заявив про себе; Моя душа спрагнена Бога. Коли піду і з’явлюся перед Божим обличчям? (Пс. 41,3). Всі душі, що любили Бога, подібно поступали під час свого земського життя.
Один шляхтич пішов до ліса на лови. Там почув, що хтось дуже весело співав. Підступивши трохи ближче, зобачив прокаженого бідолаху. Його тіло вже було здебільша зогнило. Шляхтич спитався, чи це він співав. «Так, пане», відказав бідолаха, «це я співав». «Як же можеш співати і почуватися щасливим посеред таких страшних болів, що внедовзі позбавлять тебе життя?» На це прокажений отак відповів: «Пане, тільки це тіло стоїть між мною і Богом. Як тільки зникне ця перепона, то піду оглядати Бога. Ось тому тішуся і співаю, як дивлюся, що з кожним днем це тіло щораз більше розпадається! ).

(7) Духовні добра
Накінець треба підчинитися Божій волі, як іде про ступінь ласки і слави. Хоч треба цінити справи, що заторкують Божу славу, все таки слід куди більше дорожити Божою волею. Щоправда, треба бажати любити Бога більше ніж Серафими люблять Його, але водночас не вільно бажати вищого ступеня любови ніж Господь рішив подати нам. Отець Авіля каже: «Не думаю, що якийсь Святий не бажав бути, ніж був. Проте це прагнення не позбавляло Святих спокою, бo не прагнули цього з самолюбства, а з любови до Бога, Ось тому пули задоволені з того, що дав їм, хоч менше подав аніж іншим. Люблячи Бога, вони були переконані, що задоволення з того, що Бог дав їм, мало більшу вартість аніж бажання посідати багато» ° ). Це значить, поясняє отець Родрігес, що хоч ми повинні намагатися здобути всю можливу нам досконалість, бо йнакше були б спокушувані виправдувати власну оспалість і лінивість, як це роблять ті, що кажуть: «Бог мусить мені дати те, чого потребую! Я не годен більше вчинити!», все таки не слід затрачувати спокою духа або бунтуватися проти Божої волі, як Бог дозволять на якусь похибку. Не вільно так само зневірюватися. Навпаки, ми повинні негайно піднятися з упадку актом покори і жалю. Заразом спід благати Божої помочі, щоб продовжати дорогу.
Так само треба коритися Божій волі та задовольнятися таким ступенем небесної слави, який Бог у Своїм милосерді подасть нам, хоч можна бажати злучитися в небі з хорами Серафимів не тому, щоб запевнити собі більшу славу, а щоб більше прославляти Бога та сильніше любити Його, твердить отець Родрігес.
Було б великою похибкою бажати дару надприродного розважання, цебто захоплень, видінь і об’явлень. Навпаки, кажуть духовні Вчителі, душі обдарені Богом подібними ласками повинні благати Бога, щоб позбавив їх цих надзвичайних дарів, щоб могли любити Бога звичайним шляхом, цебто в світлі віри, бо такий спосіб найпевніший.
Багато душ осягнуло досконалість без цих надприродних ласк, бо тільки чесноти, особливо підчинення Божій волі, ведуть душу до досконалости. Підчиняймося завжди Божій волі та благаймо Бога, щоб Своїм милосердям спас нас, якщо не хоче підняти нас до визначного ступеня чеснот. Якщо так будемо поступати, то наша нагорода не буде мала. Добрий Господь у Своїй доброті подасть нам її, бо Він сильно любить душі, що підчиняються Його волі.

6 ЗАКІНЧЕННЯ
Коротко кажучи, нам треба бути переконаними, що походить від Бога все те, що трапляється або могло б трапитися нам. Ось тому треба в усьому підчинятися Божій волі та все чинити тому, що Бог так хоче. Людина потребує певности. Ось тому слід слухати проводу настоятелів, як іде про зовнішні справи, і духовних провідників, як іде про внутрішні, щоб через них ми могли знати, чого Бог домагається від нас, бо треба довіряти словам Спасителя, який отак висловився про наставників: Хто слухає вас, той слухає Мене! (Лк. 10, 16).
Передовсім треба так служити Богові, як Він хоче, щоб ми служили Йому. Кажу це, щоб перестерегти вас перед обманом, яким дехто обдурює себе, кажучи: «Я стався б святим, робив би покуту і розважання, якщо б жив у пустині, став ченцем або віддалився з дому від рідні та знайомих. Кажете: «Я зробив би…», а тим часом не тільки не стаєтеся святими, ба й стаєтеся гіршими, бо шемраєте на хрест, що Бог послав вам. Коротко, не хочете так поступати, як Бог бажає.
Інколи подібні бажання це диявольські спокуси, бо вони не погоджуються з Божою волею. Ось тому слід відкидати їх і рішитися так служити Богові, як Він хоче. Станемо святими в тім стані, в якім Бог поставив нас, якщо будемо виповняти Божу волю. Виповняючи Божу волю, напевно дійдемо до святости в тім стані, в якім Бог хоче. Отож завжди треба бажати тільки того, що Бог хоче, бо Він пригорне нас до Свого Серця, якщо так будемо поступати.
Слід засвоїти собі деякі тексти Святого Письма, що закликають завжди лучитися з Божою волею, якщо бажаємо влегшити собі цю працю. Ось вони:
Господи, що бажаєш, щоб я чинив?
Мій Боже, чого бажаєш від мене, бо хочу це виконати, Я — Твій, отож спаси мене!
Я вже не належу до себе самого. Мій Боже, належу до Тебе, тому чини зо мною, що бажаєш!
Повторяймо слова Спасителя, як трапиться нам якесь більше нещастя, от хоча б смерть батьків, затрата дібр, тощо: Так, Отче, бо така Твоя воля! (Мт. 11, 26). Мій Боже і мій Отче, нехай так буде, бо так подобалося Тобі! Треба особливіше дорожити молитвою, що її Ісус Христос навчив нас: Нехай діється Твоя воля, як на небі, так і на землі! (Мт. б, 10).
Сам Господь сказав Св. Катерині Генуенській, щоб завжди підкреслювала ці слова, як проказувала молитву Отче наш, і щоб заразом благала Бога, щоб Його свята воля так досконало виповнялася в ній, як Святі повнять її в небі 52). Отак поступаймо, й напевно будемо святими.
—0—
Нехай люди завжди люблять і прославляють Божу волю та непорочну Діву Марію!